Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

або підстави метафізики

Читайте также:
  1. Підстави соціальної стратифікації
  2. Стаття 60. Підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя
  3. Тема 3. Правові підстави затримання правопорушників, застосування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють охоронну діяльність

Не знаю навіть, чи повинен я говорити про перші роздуми, які у мене там виникли. Вони носять настільки метафізичний характер і настільки незвичайні, що, можливо, не всім сподобаються. Однак, щоб можна було судити, наскільки міцні прийняті мною підстави, я деяким чином вимушений говорити про них. Ще давно я зауважив, що в питаннях моральності іноді необхідно думкам, свідомо сумнівним, слідувати так, щоб вони були незаперечні. Про це вже було сказано вище. Але так як в цей час я хотів зайнятися виключно пошуком істини, то вважав, що повинен чинити зовсім навпаки, тобто відкинути як безумовно помилкове все, в чому міг уявити найменший привід до сумніву, і подивитися, чи не залишиться після цього в моїх поглядах чого-небудь вже цілком безсумнівного.Таким чином, оскільки почуття нас іноді підводять, я вважав за потрібне допустити, що немає жодної речі, яка була б така, якою вона нам видається; і оскільки є люди, які помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії і допускають у них паралогізми, то я, вважаючи і себе здатним помилятися не менше за інших, відкинув як помилкові всі доводи, які раніше брав за докази. Нарешті, приймаючи до уваги, що будь-яке представлення, яке ми маємо в житті, може з'явитися нам і уві сні, не будучи дійсністю, я зважився уявити собі, що все, що коли-небудь йшло мені на думку не більше істинно, ніж бачення моїх снів. Але я одразу звернув увагу на те, що в цей же час, коли я схиляюсь до думки про ілюзорність всього на світі, необхідно, щоб я сам, таким чином розмірковуючи, справді існував. І помітивши, що істина: «Я мислю, отже, я існую» настільки тверда і вірна, що самі навіжені припущення скептиків не можуть її похитнути, я зробив висновок, що можу без побоювань прийняти її за перший принцип шуканої мною філософії.

Потім, уважно досліджуючи, що я сам, я міг уявити собі, що у мене немає тіла, що немає ні світу, ні місця, де я перебував би, але я ніяк не міг уявити собі, що внаслідок цього я не існую; навпаки, з того, що я сумнівався в істинності інших предметів, ясно і безсумнівно видно, що я існую. А якщо б я перестав мислити, то, хоча б все інше, що я коли-небудь собі уявляв, і було справжнім, все ж не було підстави для висновку про те, що я існую. З цього я дізнався, що я - субстанція, вся сутність, або природа, яка полягає в мисленні і яка для свого буття не має потреби ні в якому місці і не залежить ні від якої матеріальної речі. Таким чином, моє я, душа, яка робить мене тим, що я є, абсолютно відмінна від тіла і її легше пізнати, ніж тіло, і якщо б його навіть зовсім не було, вона не перестала б бути тим, що вона є. Потім я розглянув, що взагалі потрібно для того, щоб те чи інше положення було істинними і достовірним, бо, знайшовши одне положення достовірно істинним, я повинен був також знати, в чому полягає ця достовірність. І, помітивши, що в істині положення: «Я мислю, отже, я існую» мене переконує єдино чітке уявлення, що для мислення треба існувати, я зробив висновок, що можна взяти за загальне правило таке: все репрезентована нами цілком ясно і чітко - істинно. Проте деяка складність полягає в правильному розрізненні того, що саме ми здатні уявити собі цілком чітко.

Внаслідок чого, розмірковуючи про те, що, раз я сумніваюся, значить, моє буття не цілком досконале, бо я цілком ясно бачив, що повне розуміння - це щось більше, ніж сумнів, я став шукати, звідки я набув здатності мислити про що- небудь більш досконале, ніж я сам, і зрозумів з усією очевидністю, що це має прийти від чого-небудь по природі дійсно більш досконале. Що стосується думок про багато інших речей, що знаходяться поза мною, - про небо, Землі, світлі, теплі і тисячі інших, то не так важко відповісти, звідки вони з'явилися.

Бо, зауваживши, що в моїх думках про них немає нічого, що ставило б їх вище мене, я міг думати, що якщо вони істинні, то це залежить від моєї природи, наскільки вона наділена деякими досконалостями, якщо ж вони помилкові, то вони у мене від буття, тобто вони знаходяться в мені тому, що в мене чогось бракує. Але це не може ставитися до ідеї істоти більш досконалої, ніж я: отримати її з нічого - річ явно неможлива. Оскільки неприйнятно допускати, щоб більш досконале було наслідком менш досконалого, як і припускати виникнення якої-небудь речі з нічого, то я не міг сам її створити. Таким чином, залишалося допустити, що ця ідея була вкладена в мене тим, чия природа досконаліша моєї і хто поєднує в собі всі досконалості, доступні моїй уяві, - одним словом - Богом. До цього я додав, що, оскільки я знаю деякі досконалості, яких у мене самого немає, то я не є єдиною істотою, яка має буття (якщо ви дозволите, я скористаюся тут термінами схоластично), і що за необхідності повинна бути деяка інша істота, більш досконала, ніж я, від якої я залежу і від якої отримав все, що маю. Бо коли б я був один і не залежав ні від кого іншого, так що мав би від самого себе те небагато, що я маю спільного з вищою істотою, то міг би на тій же підставі отримати від самого себе і все інше, чого, я знаю, мені бракує. Таким чином, я міг би сам стати нескінченним, вічним, незмінним, всюдисущим, всемогутнім і, нарешті, мав би усі досконалості, які я можу побачити в Богові. Відповідно до цих останніх міркувань, для того щоб пізнати природу Бога, наскільки мені це доступно, мені залишалося тільки розглянути все, про що я маю уявлення, з точки зору того, чи є володіння ними досконалістю чи ні, і я знайшов би впевненість у тому, що все те, що носить ознаки недосконалості, в ньому відсутнє, а все вчинене знаходиться в ньому. Таким чином, я бачив, що у нього не може бути сумнівів, непостійності, смутку і тому подібних почуттів, відсутність яких радувало б мене. Крім того, у мене були уявлення про багатьох тілесних і почуттєвих предметів, бо, хоча я і припускав, що марю і все видиме чи уявне мною є помилковим, я все ж не міг заперечувати того, що уявлення ці дійсно були присутні в моєму мисленні. Але, пізнавши чітко, що розумна природа в мені відмінна від тілесної, і зрозумівши, що всяке з'єднання свідчить про залежність, а залежність очевидно є недоліком, я зрозумів звідси, що складатиметься з двох природ не було б досконалістю для Бога і, отже, він не складається з них. А якщо у світі і є які-небудь тіла, будь-які інтелігенції чи інші природи, які не мають всіх досконалостей, то існування їх повинно залежати від його могутності, так що без нього вони не могли б проіснувати і однієї миті.

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 54 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Р. Декарт | ОСНОВНЫЕ ПРАВИЛА МЕТОДА | О том, что может быть подвергнуто сомнению | О природе человеческого ума: о том, что ум легче познать, нежели тело | Частина перша МІРКУВАННЯ СТОСОВНО НАУК | Частина друга ГОЛОВНІ ПРАВИЛА МЕТОДУ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Частина третя КІЛЬКА ПРАВИЛ МОРАЛІ, ВИДОБУТИХ З ЦЬОГО МЕТОДУ| Декарт Р Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)