Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Книга 7

Читайте также:
  1. I. Книга восьмая
  2. I. Книга вторая
  3. I. Книга двенадцатая
  4. I. Книга девятая
  5. I. Книга десятая
  6. I. Книга одиннадцатая
  7. I. Книга пятая

Частина III

4. Однак я, хоча дотепер вважав і був твердо переконаний, що Ти недоступний для жодної скверни, зміни і будь-якої переміни, Ти наш Господь, Правдивий Бог, що створив не лише наші душі, а й наші тіла, і не тільки наші душі й тіла, а й усіх і вся, та все-таки питання про причину зла не було в моїх очах ані вияснене, ні розв'язане як слід. Хоч би яке було походження цієї причини, я бачив, що повинен так повести свої пошуки, щоб ця причина не змушувала мене вірити, що незмінний Бог підлягає зміні; бо інакше я б став тим, чого сам шукав. Тому я цілком безпечно шукав її і був певний, що наука тих, від кого я так тікав, брехлива. Я бачив, що їхні пошуки причин походження зла були просякнуті тим самим злом, і саме тому вони воліли бути переконаними в тому, що Твоя субстанція може зазнати зла, аніж у тому, що їхня субстанція здатна це зло творити.

5. І я докладав усіх зусиль, щоб зрозуміти науку, яку я чув і яка провіщала, що вільний вибір нашої волі є причиною наших учинків, а справедливість суду Твого — причиною наших страждань. Однак я не дійшов до ясного зрозуміння. Я з провалля намагався підняти догори очі моєї душі, але знову занурювався в прірву і, незважаючи на мої повторні зусилля, поринав у її глибінь все більше й більше. Мене піднімало до Твого світла хіба лиш те, що я був певен не так того, що живу, як того, що маю волю. Так само, коли я чогось хотів або не хотів, я був абсолютно певний, що це саме я хочу або не хочу, і мені ставало щораз ясніше, що саме в цьому причина мого гріха. А стосовно того, що я робив проти волі, то мені здавалося, що я піддавався чиїйсь дії, а не сам діяв, і я вважав, що це не вина, а кара. Коли ж я думав про Твою справедливість, то вже не вагався визнати, що Ти караєш мене справедливо.

Однак згодом я знову повторював: "Хто ж створив мене? Чи ж не добрий Бог, який є самою добротою? Звідки в мене береться бажання зла, а зовсім не бажання добра? Невже це для того, щоб я зазнав кари, на яку справедливо заслужив? Хто ж уклав це в мене, хто засіяв у мене те зерно гірчиці, якщо мене в цілому створив мій найсолодший Бог? Коли ж винуватець цього сатана, то звідки взявся сам сатана? Бо якщо внаслідок підступності і своєї волі ангел перемінився на сатану, то звідки зродилася в ньому ця зла воля, що перемінила його на сатану, коли його всього створив ангелом найкращий Творець?" Не раз і не двічі пригнічували й душили мене такі думки. Але все-таки я не скотився у прірву блуду, де "ніхто не сповідається Тобі", де воліють мати переконання, що радше Ти можеш піддатися злу, аніж його вчинить людина.

 

Частина V

7. Я шукав, звідки походить зло, і шукав зле, і не бачив зла у самому своєму пошуку. Перед поглядом духа мого я ставив усе творіння, усе, що тільки бачать наші очі: землю, море, повітря, зорі, дерева, смертні створіння — одним словом, усе те, чого ми навіть не можемо бачити: високий небозвід, усіх ангелів і цілий світ духів. Але й самі ці духовні субстанції розміщувала моя уява по тих чи тих місцях, начеб вони були тілами. З Твого творіння я творив єдину величезну масу, в якій укладалися тіла — чи такі, що були справді тілами, чи такі, що були духами, але в моїй уяві ставали тілами. Цю масу я уявляв собі як безмірну (не за її справжньою величчю, якої я не міг собі уявити, а за моєю уявою), обмежену, ясна річ, з усіх боків. А ти, Господи, оточуєш її, проникаєш її з усіх боків, але Сам з усіх боків залишаєшся необмеженим. Це було щось, як море, всюди і з усіх боків, єдине море, що у своїй безмірності простягається в безконечність і містить у собі губку довільної величини, але обмежену, а ця губка в усіх своїх частинках сповнена водою безмежного моря.

Так, я був переконаний, що Твоє творіння обмежене, сповнене Твоєї безконечності, і я повторював: "Ось Бог, ось його творіння; Бог добрий і набагато кращий за Свої творіння; а тому, що він добрий. Він не міг створити їх іншими, як тільки добрими; ось як Він обіймає і сповняє їх. Отже, де ж зло? Звідки ж воно походить? Як закрадається воно сюди? Який корінь його, який зародок? А може, зла взагалі не існує? І, може, тому ми боїмося його? Осте­рігаємося того, що не існує? А коли ми боїмося його без причини, то напевно сам страх — це зло, що даремно жалить і мучить наше серце; і зло стає тим більшим, чим менше в ньому причин для страху, а ми боїмося його. Отже, або існує зло, якого ми боїмося, або зло — це вже те саме, чого ми боїмося. Звідки ж походить зло, коли Бог, сам будучи добрим, створив усе добре? Правда, це Добро, найбільше й найвище, створило речі менш добрі за нього, однак і Творець, і створіння — усі разом добрі. Звідкіля ж береться зло? А може, та матерія, з якої Він створив ті твори, була зла, а Він, оформивши й упорядкувавши, може, залишив у ній щось зле, чого не перемінив на добро? Але чому ж? Хіба ж Він не мав сили? Він, Всемогутній, міг перетворити її й перемінити таким чи­ном, щоб у ній не лишилося ні крихітки зла! Чому ж урешті саме з цієї матерії Він хотів зробити щось, а не міг ужити Своєї Всемогут­ності, аби знищити її зовсім? Чи ж могла б ця матерія існувати проти Його волі? А якщо вона була вічна, то чому дозволив їй існувати незмінною так довго, протягом проминаючих безконечних віків, І щойно так пізно рішився щось із неї зробити? Або якщо Він несподівано відчув волю робити щось, то чому не міг у своїй Всемогутності краще зробити так, щоб вона перестала існувати, а щоб тривав тільки Він Сам, Він, Добро абсолютно правдиве, найвище й безконечне? Або, якщо це не було добре і якщо б Він, будучи добрим, не створив і не заснував чогось доброго, то чи не мав би Він ту злу матерію усунути й знищити дотла, замінивши її доброго, з якої міг би створити все? Бо ж Він не був би Всемогутній, коли б не міг створити нічого без допомоги цієї матерії, якої Він Сам не створив. Ось такі думки непокоїли мене, нещасного, обтяженого гризотою, яку викликав страх перед смертю і неспро­можність знайти правду. Однак у моєму серці залишилася глибоко вкорінена віра в Ісуса Христа, Господа і Спасителя нашого, така віра, яку проповідує католицька Церква; щоправда, віра ця багато в чому була ще невиразною й виходила за межі науки. Одначе мій дух не покидав її, навпаки, вбирав її у себе з кожним днем більше й більше.

 

Частина XII

18. І мені стало ясно, що є добрі речі, які псуються. Коли б вони були досконалим добром, то не могли б псуватися, а тим більше тоді, коли б не були добрі. У першому випадку вони були б досконалим добром і були б нетлінні, у другому — не були б ніяким добром, і в них не було б нічого, що могло б стати тлінним. Бо тлінність — це щось шкідливе, отже, коли б Його праця не полягала в змінюванні того, що добре, то вона б зовсім не була шкідливою. Отже, або слід припустити, що тлінність ніяк не шкодить, що неможливо, або, що цілком очевидно, — все те, що тлінне, позбавлене добра.

Бо коли якась річ втратить усе, що добре, то вона перестане існувати. Коли ж вона збереже своє буття й перестане бути нада­лі предметом мінливості, то вона буде у кращому становищі, ніж була раніше, тому що вона стане нетлінною. І що ж може бути божевільнішим, ніж твердження, що після втрати всякого добра якась річ стала кращою? Отже, позбавлене всього доброго є те саме, що — ніщо, тому, допоки якась річ існує, вона добра. Отже, все, що існує, добре, а зло, джерела якого я шукав, — це не субстанція, бо коли б воно було субстанцією, то було б добром. Або воно є нетлінною субстанцією, отже, великим добром, або воно є тлінною субстанцією, котра, як позбавлена добра, не може псуватися. І так я пізнав і впевнився в тому, що Ти не створив нічого, крім добра, і зовсім немає жодної субстанції, якої б не створив Ти. А що Ти не створив усі речі однаковими, то всі вони гарні, кожна зокрема, і всі разом узяті дуже добрі, бо наш Бог створив усе вельми добре.

 

Частина XIII

19. І для Тебе немає взагалі зла, і не лише для Тебе, а й для всього, що Ти створив, тому що поза тим створенням не існує нічого, що могло б напасти на нього й зруйнувати встановлений Тобою порядок. І лише в його окремих частинах неузгодженість деяких елементів між собою наштовхує нас на думку, що вони погані; однак ті самі елементи узгоджуються з іншими, і разом вони добрі, і кожен з них сам по собі добрий. І всі елементи, що не узгоджуються між собою, узгоджуються з тією нижчою частиною Всесвіту, яку ми називаємо землею, що має своє небо, затягнене хмарами й вітрами, яке узгоджується з нею. І далекою вже була для мене думка, що "ця річ тут не повинна існувати!". Бо навіть якби я не бачив цього, я міг би хотіти, щоб воно було краще, але вже й за те саме я повинен був би величати Тебе. Бо все, що живе, звіщає хвалу Тобі на землі. Усі гади, й усі безодні, вогні і град, сніг і льоди, і шквали бур, що сповняють Слово Твоє, гори й усі узгір'я, плодові дерева й усі кедри, дикі тварини й усяка скотина, плазуни і крилаті птахи, царі землі й усі народи, князі й усі судді землі, юнаки й дівчата, старенькі бабусі з діточками — усі величають ім'я Твоє. А тому, що "з висот небес" прославляють Тебе, Боже наш, "бо вишніх усі ангели Твої", й усе воїнство Твоє, сонце й місяць, усі зорі й світила, небеса небес і води над небесами величають ім'я Твоє, то я вже більше не бажав собі нічого кращого, бо, охоплюючи своєю думкою цілість, я бачив, що вищі елементи кращі за нижчі, але здоровий глузд підказував мені, що цілість творіння все-таки краща за вищі окремо взяті елементи.

 

Частина XV

21. І я звернув очі мої на інші речі, і побачив, що своїм буттям вони завдячують Тобі, і що всі вони знаходять свій кінець у Тобі, але по-іншому, як у просторі, тільки тому, що Ти, немов у руці, тримаєш усе у своїй правді, а усі речі правдиві відповідно до того, де вони, і немає олжі, хіба що тоді, коли хтось вірить в існування того, що не існує.

І я пізнав, що кожна річ не тільки займає своє місце, а й своєчасно приходить, і що Ти — єдине, вічне Буття — не почав творити через незліченні проміжки часу, бо всі минулі і грядущі часи ані проминули б, ані настали б, якби Ти не діяв і не тривав.

 

Частина XVI

22. І я з досвіду зрозумів, що немає чому дивуватися, коли той самий хліб, який дуже смакує здоровому, завдає шкоди хворому піднебінню, а хворим очам стає ненависним світло, таке любе здоровим. Так само справедливість Твоя не подобається нечестивим, надто ж не подобається їм змія і черв'ячок, яких Ти створив добри­ми і пристосував до нижчих частинок творіння Твого, тих частинок, з якими нечестиві споріднені настільки, наскільки менш подібні до Тебе, а відтак у міру того, як вони наближаються до вищого поряд­ку, то стають подібніші до Тебе. І я шукав, що є нечестя, і пере­конався, що це не субстанція, а підступність волі, яка відвертається від досконалої субстанції — від Тебе, Боже мій, — до низьких речей, вона викидає з себе "свої нутрощі" і тільки зовні надувається.

[Августин. Сповідь / Переклад з латини Ю. Мушака. – К.: Основи, 1999.]

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Книга 10| Группа 535-2

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)