Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Зарубінецька.

Зарубинецька археологічна культура (назва пов'язана із с. Зарубинці Переяслав-Хмельницько- го району на Київщині, де В. Хвойко 1899 р. відкрив могильник цієї культури) розвивалася синхронно з близь­кою до неї пшеворською культурою, але в трохи коротший відрізок часу (з II ст. до н. е. до кінця II ст. н. е.) і в інших культурно-історичних умовах. Вона охоплювала терито­рію від Західного Бугу і витоків Прип'яті на заході до Десни й Сожу на сході та від басейну Прип'яті на півночі до басейну Росі й частково Тясмина на півдні, тобто більшу частину Полісся й українського лісостепу. Формувалася зарубинецька культура як культура давніх східно­слов'янських племен у складних умовах міжетнічної взає­модії та міграційних процесів. Занепад у III ст. до н. е. Скіфської держави і відсутність подібного об'єднання в сарматів, які прийшли на зміну скіфам у надчорноморські степи, спричинилися до активізації праслов'янських і пів- деннобалтійських племен у Середній Наддніпрянщині та їхньої інтеграції зі сколотами. В підсумку зарубинецька культура увібрала в себе елементи попередніх поморської та культури підкльошевих поховань на заході й північно­му заході, культури малоградських племен на півночі та скіфських племен на півдні.

Носії зарубинецької культури, серед яких домінували східнопраслов'янські племена, жили на розлогих терито­ріях невеликими групами (по 8—12 споруд) і мали значні етнографічні відмінності. Тому в зарубинецькій культурі виділяють кілька локальних варіантів: середньонаддні- прянський, верхньонаддніпрянський, поліський, дес­нянський і південнобузький, центральним з яких був середньонаддніпрянський, що став основою території май­бутніх полян.

Поселення носіїв зарубинецької культури були зде­більшого неукріпленими, але їх зводили переважно на важкодоступних підвищеннях чи високих берегах річок. Житло в зарубинців, як і в пшеворців, було двох типів — наземного й напівземлянкового. Його будували з дерев'я­них колод або хмизу, обплетеного навколо стовпів. Стіни обмазували глиною і зазвичай білили крейдою, а дах покривали очеретом чи соломою. Посередині будівлі роз­міщували вогнище або глинобитну піч. Оскільки заруби- нецька культура була поширена головним чином на території сучасної України, значна частина її локальних етнографічних особливостей дійшла до нашого часу і сформувала самобутні етнокультурні ознаки української нації. Саме від зарубинецької культури беруть початок збережені ще в Південно-Західній Україні та Молдові кар­касні хати-мазанки і звичай білити крейдою внутрішні та зовнішні стіни житла.

Жили носії зарубинецької культури патріархально-ро­довим ладом, а за характером господарювання вони були осілими хліборобами, які вирощували переважно пше­ницю, ячмінь, просо. Землеробство велося двома способа­ми — вирубним у лісовій зоні та орним у лісостепу. Важли­ву роль у їхньому господарстві відігравали домашні твари­ни: бики (тури), корови, кози, вівці, коні, свині. Крім того, зарубинецькі племена активно полювали й рибалили. Вони досконало володіли багатьма ремеслами. Зарубинці також інтенсивно торгували з давньогрецькими надчорно- морськими містами Херсонес, Ольвія, Тір, Боспор, про що свідчать виявлені в поселеннях зарубинецької культури антична кераміка, скляні прикраси, амфори, столовий посуд. Розмаїття ремісничих виробів і поява ремісничих професій (ковалів, гончарів, ювелірів тощо) у зарубинець- ких племен свідчать про розвиток на початку нашої ери другого поділу праці, коли від сільського господарства відокремилося ремесло (перший поділ характеризувався відокремленням скотарства від землеробства). Поштовх до такого поділу праці в зарубинецькій культурі могли дати носії латенської культури кельтів як найрозвиненіші пле­мена в Центральній Європі до початку нашої ери.

Пам'ятки зарубинецької культури характеризуються безкурганними могильниками з рештками трупоспалення в глиняних урнах, які закопували в неглибоких ямах овальної форми. Процес кремації здійснювали переважно поза могилою, і лише зрідка трупоспалення відбувалося в ямі. Крім залишків спаленого тіла, в ямі знаходять різні прикраси, рідше — знаряддя праці, зброю та залишки їжі у вигляді тваринних кісток. Як і в пшеворців, трупопокла­дення в зарубинців було рідкісним явищем.


Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Сучасні слов’янські народи, їхня етнічна спорідненість. | Слов’яни на початку 20 ст. | Чинники, які свідчать про етнічну близькість слов’ян. | Слов’янські мови, їх генетична спорідненість. | Класифікація слов’янських мов. | Зародження слов’янської філології. | Дунайсько-Карпатська теорія розселення слов’ян. | Вісло-Дніпровська теорія розселення слов’ян. | Вісло-Одерська теорія розселення слов’ян. | Заселення балканського півострова. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Пшеворська археологічна культура.| Відомості про слов’ян в античних авторів: готські джерела.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)