Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Застосування грілок

Читайте также:
  1. V. ЗАСТОСУВАННЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ
  2. Акти нагляду за додержанням і застосуванням законів
  3. Види бюджетів і сфера їх застосування
  4. Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру
  5. Доведіть ефективність застосування методу «мозкового штурму» в економічній освіті. Наведіть приклад.
  6. Етапи та фази прийняття рішень при управлінні складними об¢єктами і застосуванням інтелектуальних систем
  7. За додержанням і застосуванням законів

Місцевий зігріваючий ефект можна одержати за допо­могою грілки. Ефект грілки залежить не стільки від ін­тенсивності температури, скільки від тривалості процеду­ри. При застосуванні грілки відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин органів черевної порожни­ни та розслаблення непосмугованих м'язів. Болезаспокій­ливий ефект грілки застосовують при лікуванні виразкової хвороби, ниркової коліки, радикуліту тощо.

Протипоказання до застосування грілок. Біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного виду, гострі запальні явища в черевній порожнині: апендицит, гнійний холецистит, перитоніт, будь-які панкреатити (підшлункова залоза дуже чутлива до тепла, і при її запаленні відбувається самоперетравлення залози), злоякісні і доброякісні пухли­ни, туберкульоз будь-якої локалізації, тромбофлебіт, на­гнійні та алергічні захворювання шкіри, свіжі травми, за­биті місця, обмороження, інфіковані рани, септичний стан хворого.

Для накладання водяної грілки необхідно наповнити її водою температури 70 °С до двох третин об'є­му. Витісняють з грілки повітря, поклавши її на якусь площину горизонтально і піднявши верхній кінець до по­яви у горловині води. Це можна робити й іншим чином: тримати грілку вертикально і натискати її посередині до появи у горловині води. Повітря з грілки слід витискати з метою надання їй плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше прилягала до тіла. Потім грілку герметично за­кривають корком. Перевіряють герметичність. Для цього грілку перевертають дном догори, а отвором донизу. Як­що вода починає підтікати, відкривають корок і знову за­кривають та перевіряють на герметичність. Якщо з отвору постійно підтікає вода, така грілка не придатна для корис­тування.

Сухим рушником витирають грілку.

Гумову грілку, ніколи не прикладають безпосередньо до тіла, а завжди обгортають її чистим сухим рушником. Спочатку, коли грілка ще надто гаряча, під неї підклада­ють рушник, складений у декілька шарів. У міру охоло­дження грілки кількість шарів зменшується.

Якщо грілку слід накласти до хворого місця на трива­лий час (години, доби), через кожні 2—3 год воду в ній треба міняти. Дуже важливо слідкувати за правильністю положення грілки та загальним станом важкохворих і хво­рих, які перебувають у непритомному стані. Якщо через негерметичність грілки намокла білизна, її обов'язково слід перемінити. У разі виникнення значної гіперемії, пу­хирів або сильних больових відчуттів грілку слід негайно зняти.

За умови дотримування показань та протипоказань, а також техніки накладання грілки ускладнення при її за­стосуванні зустрічаються надто рідко. Серед них трапля­ються опіки. Вони, як правило, виникають у хворих, які перебувають у непритомному стані, важкохворих, у яких шкіра стає нечутливою, зі зменшеною опірністю. Опіки, особливо II—III ступеня, стають вхідними воротами для інфекції та виникнення септичного стану або ранової ін­фекції.

Якщо чутливість шкіри підвищена, можуть виникнути пухирі алергічної етіології. Поширюються запальні та сеп­тичні процеси. У разі неправильного накладання грілки на живіт виникають кровотечі, перфорації, перитоніт. Вна­слідок тривалого застосування грілки може виникнути гіперпігментація шкіри. Щоб запобігти їй, шкіру на місці накладання грілки греба змащувати вазеліновою олією.

Електрична грілка має переваги перед водяною, бо во­на сприяє поступовому наростанню теплової дії, тривало­му застосуванню тепла, регулюванню необхідного рівня температури та рівномірного постійного тепла. Вона м'я­ка, пластична.

Для кожного хворого електричну грілку слід загортати у_ чисту наволочку та індивідуально підбирати необхідний рівень температури.

При користуванні електричною грілкою необхідно су­воро додержуватися правил техніки безпеки. Для цього необхідно перевіряти цілість електричного шнура, слідку­вати, щоб грілка не була вологою, не залишати хворого, який перебуває у непритомному стані, самого, не накри­вати електричну грілку ковдрою, бо це загрожує перегрі­ванням та виникненням пожежі.

Застосування холоду

До лікувальних процедур шкіри належить застосуван­ня холоду. Місцеві холодові процедури викликають дію, протилежну дії тепла.

Протипоказання. Виснаження хворого. Хвороби, яким притаманні артеріальні спазми (облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно). Підвищена чутливість до холоду. У хво­рих, що втратили чутливість шкіри (паралічі). У хворих з гострою затримкою сечі. При трофічних ураженнях шкіри. Холодові процедури слід обережно застосовувати у хво­рих, які перебувають у непритомному стані.

Міхур з льодом

Міхур для льоду виготовляють з гуми. Він має пласку, круглу форму з отвором у центрі, що загвинчується корком з нарізкою. Лід має знаходитися у морозильнику у вигляді великої грудки.

Перед застосуванням міхура лід дрібно розколюють для зручнішого розміщення у міхурі та щоб міхур був лег­шим і краще моделювався за формою тіла. Лід набирають у совок і на дві третини заповнюють ним міхур.

Не можна наливати воду у міхур, а потім заморожува­ти його, тому що внаслідок цього утворюється велика холодова поверхня, що може призвести до сильного охоло­дження або навіть обмороження місця прикладання міху­ра. Такий міхур стає надто важким і сильно давить на під­леглі органи (але його можна застосовувати при маткових кровотечах), він погано набуває форму ураженого місця.

З міхура витісняють повітря, надавивши на дно, щоб в отворі з'явився лід. Отвір герметично закривають корком. Міхур насухо витирають рушником, обгортають його сухим рушником та прикладають до тіла хворого.

Дітям та виснаженим хворим міхур з льодом слід під­вішувати на висоті 3—5 см від тіла.

Тримати міхур з льодом можна 1—2 год, але кожні 20— 30 хв робити перерву на 10—15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром, не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льо­дом (протягом доби) через 2—3 год лід треба поновлюва­ти.

Примочки (холодні компреси)

Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і приклада­ють до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2—3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примоч­ки прикладають протягом 5 хв — 1 год.

Застосування п'явок (гірудотерапія)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-да­вен, переважно з метою крововитягання і як загальний та місцевий протизсідний засіб.

П'явки належать до класу кільчастих хробаків. Вони живуть у прісних стоячих водоймах (ставках, озерах, боло­тах, канавах).

З лікувальною метою застосовують медичні та аптечні п'явки, котрі не слід плутати з кінськими п'явками.

П'явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватися, а насмок­тавшися крові, так само дуже збільшуватися. Довжина до­рослої п'явки становить 3—6 см, поперечник— 10—12 мм; її маса— 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому — 3 ще­лепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є друга, більшого розміру, присоска, за допомогою якої п'явка причіплюється до шкірних покривів та просу­вається вперед.

Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарв­лення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонува­тими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливко­во-зелене забарвлення з чорними плямами.

Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в де­кілька літрів. При цьому в 3—5-літровій банці їх може зберігатися до 300 особин. Банку слід прикривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водо­провідного крана до половини або на % банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку слід тримати на вік­ні в не дуже світлій кімнаті, по можливості при темпера­турі повітря +12...+18°С.

Треба знати, що для використання придатні тільки здо­рові, голодні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швид­ко пересуватися у воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику води дуже (у 3—4 рази) скорочуються, набуваючи форму яйця; тіло такої п'явки на дотик еластич­не, слизьке.

Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, лип­кий слиз на його поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка непридатна до застосування.

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі че­рез п'явку інфекційних хвороб (гепатит, СНІД) від одного хворого до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.

Звичайно використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, а потім викидають їх до каналізації.

Але їх можна використовувати у того самого хворого декілька разів. Для цього після використовування п'явки її слід потримати декілька хвилин у підсоленій або підкис­леній оцтом воді, обережно пальцями витиснувши з неї кров (у напрямку від головного до хвостового кінця) та за­лишити голодною на декілька місяців (кров, що залишила­ся у п'явці, перетравлюється надто повільно).

Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх звичайно прикладають, можуть викликати крововтрату до 100—150 мл.

Протипоказання до застосування п'явок. Хвороби зі зни­женим зсіданням крові, ламкість судин, недокрів'я (анемія), гідремія, гіпотензія, гострий септичний стан, злоякісні пухлини, алергічні захворювання. Обережно слід застосо­вувати п'явки при лікуванні антикоагулянтами.

П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки мо­жуть прокусити їх (скроні, ділянка нижньої щелепи, шия); де шкіра надто тонка та чутлива (обличчя, шия); де під­шкірна основа надто пухка (обличчя) і може просякнути­ся кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (долоні, пі­дошви), що її п'явки не зможуть прокусити.

Якщо п'явку треба прикласти біля відхідника або піхви, куди вони можуть заповзти, треба завчасно покласти туди ватний тампон, просякнутий вазеліновою олією.

Необхідно пам'ятати, що застосовувати п'явки треба тільки за вказівкою лікаря, а прикладає їх медична сестра або фельдшер. Показувати п'явки хворому не слід, оскіль­ки їхній зовнішній вигляд може викликати огиду або млість, внаслідок чого хворий може відмовитися від цієї корисної процедури.

Техніка прикладання п'явок. Необхідно відібрати при­датні п'явки у банку або склянку без води і потримати їх так протягом 2—3 год (після цього вони краще будуть присмоктуватися). Слід узяти на 5—6 п'явок більше, ніж по­трібно.

Перед накладанням п'явок необхідно підготувати шкіру хворого. Якщо на місці накладання п'явок є волосся, його треба поголити, але заздалегідь, бо п'явка не виносить за­паху мила. З метою знезараження шкіри її протирють 70 % етиловим спиртом, потім ватним тампоном, змоченим теп­лою кип'яченою водою, а далі сухим ватним тампоном.

Хворого треба покласти у положення лежачи або напівлежачи, тому що він може знепритомніти.

Необхідно пам'ятати, що для обробки шкіри ні в якому разі не можна застосовувати запашного мила, ефіру, йо­ду, бо їхній запах відлякує п'явок. Для кращого присмок­тування п'явок можна зробити таке: розтерти шкіру ма­сажними рухами (приплив крові приваблює п'явок), змо­чити шкіру 40 % розчином глюкози.

Дляпроцедури прикладання п'явок необхідні такі засо­би: здорові голодні п'явки, пробірка, хірургічний пінцет, 40 % розчин глюкози, кухонна сіль або її розчин, стерильні серветки, вата, бинт, у разі необхідності — засоби гоління (безпечна бритва, мило, помазок).

П'явку захоплюють пальцями (ні в якому разі не пін­цетом) біля її головного кінця та прикладають до шкіри у потрібному місці. Тримають п'явку до тих пір, доки вона не присмокчеться.

Можна помістити п'явку у пробірку таким чином, щоб задній присосок був повернутим до її дна, а передній до от­вору. Пробірку приставляють до потрібного місця і обе­режно, щоб не відірвати п'явку від ранки, коли та присмок­четься, виймають з-під неї.

Щоб прикласти п'явку в точно визначеному місці, мож­на позначити його шматочком паперу з отвором певної ве­личини, куди слід прикласти п'явку. Якщо треба прикласти декілька п'явок в одній ділянці, слід розмістити їх у склян­ці, приставити до потрібного місця та потримати, поки всі п'явки присмокчуться.

Ознаками присмоктування п'явки є поява болю та хвилястих рухів передньої частини тіла п'явки. Після того як п'явка присмокталася, під її задній присосок підкладають сте­рильну серветку, тому що присмок­тування п'явки до шкіри цим при­соском значно знижує активність смоктання.

Необхідно також знати таке: якщо під час смоктання рухи п'явки сповільнюються, треба вздовж її тіла провести ватним тампоном, змоченим теплою водою; якщо п'явка присмокталася, а потім швидко відпала, її треба замінити іншою; п'явка смокче кров звичайно протягом 30—45 хв і більше, поступово наповнюючись нею.

Насмоктавшись крові, п'явка може відпасти самостійно у підставлений заздалегідь лоток. Якщо п'явку треба зняти раніше, ніж вона відпаде сама, треба посипати її сіллю або змочити розчином солі.

Слід пам'ятати, що відривати п'явку від шкіри не мож­на, тому що при цьому можна відірвати їй щелепу, яка мо­же залишитися в ранці, або, навпаки, разом зі щелепою п'явки можна відірвати шматочок шкіри хворого. І в тому, і в іншому випадках це призводить до значної кровотечі.

Після відпадання п'явок місця їх укусів кровоточать протягом 6 год — однієї доби і довше. Тому на ранку треба накласти тугу ватно-марлеву пов'язку і тримати її протягом доби. Якщо вона просякнулася кров'ю, її треба підбинтувати ватою та бинтом.

Після зняття пов'язки, якщо кровотеча припинилася, слід обробити шкіру 3 % розчином перекису водню і ще на 2—3 доби накласти суху асептичну пов'язку. За цей час ранка звичайно загоюється.

Вдруге застосовувати п'явки на тому ж місці можна че­рез 3—4 дні.

При застосуванні п'явок можуть виникнути такі усклад­нення: у чутливих хворих може бути досить сильний біль, тривала кровотеча з-під стискуючої пов'язки.

При цьому необхідно прикласти до рани тампон, змоче­ний міцним розчином перманганату калію, і знову щільно забинтувати. Якщо це не допомагає, слід тонкою голкою накласти на рану шов у вигляді вісімки. Якщо ушкоджена велика судина, треба негайно накласти кровоспинний за­жим, а потім накласти шов.

Можуть спостерігатися підшкірні крововиливи, алергіч­ні реакції (свербіння шкіри, висип, набряк Квінке), свербіжка та нагноєння шкіри.

 


Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 118 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Київ – 2013 | Ентеральне введення лікарських препаратів | Зовнішнє застосування лікарських речовнн | Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболонок | Зберігання та облік ліків | Застосування банок | Застосування гірчичників | ЗАСТОСУВАННЯ ВОДНИХ ВАНН | ЗАСТОСУВАННЯ ЛIКУВАЛЬНИХ ВАНН | Послiдовнiсть дiй пiд час виконання процедур |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Застосування тепла| ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)