Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Деревляне, Уличі, їх мандрівка, Тиверцї.

Переходимо до західнїх українських племен.

Безпосередніми сусїдами Полян на заходї були Д е р е в л я н е. „Повість“ нїчого не каже, де вони жили і для письменника-Киянина се була занадто звістна річ, тож він тільки поясняє, що Деревляне звали ся так тому, „зане сЂдоша въ лЂсЂхъ“ 1). Тому територію їх треба вислїдити иньшими способами. Про їх північних сусїдів — Дреговичів Повість каже, що вони сидїли „між Припетю та Двиною“; отже Припеть має бути північною границею Деревлян. Археольоґічні розкопки (правда — не дуже систематичні, з результатами далеко не категоричними) і порівняннє похоронного обряду по обох боках Припети приводило дослїдників до виводу, що Дреговичї переважали на північнім березї Припети й мішались з Деревлянами на полудневім 2); отже й се не противить ся вказівцї Повісти, що багнисте побереже Припети з-дебільшого межувало Деревлян і Дреговичів. На сходї, як було вже вказано, границею Деревлян з Полянами, можна прийняти поріче Ірпеня; на північнім сходї деревлянські осади могли досягати Днїпра 3). Про західню й полудневу границю можемо говорити тільки дуже гіпотетично. На заходї — суперечки між київськими й волинськими князями за Погоринє 4) піддають думку, що тут сходилась кольонїзація Деревлян і Дулїбів; але в останках старого житя виразної етноґрафічної границї тут не можна запримітити: розкопки могил зроблені новійшими часами в порічях Случи, Горини й Стира виказали велику подібність в похоронних обрядах і культурній обстанові 5). Не виключено, що Деревляне сягали в порічє Горини, і навіть Стира, хоч сї порічя, особливо в верхніх своїх частях, від Х в. мабуть сильно були заповнені людністю більше полудневою, що відступала сюди з Побожа — улицькою передовсім. На полуднї звістка Константина Порфирородного, що печенїзькі кочовища притикали до земель „Уличів, Деревлян і Лучан“ 6), наводить на гадку, що деревлянські осади виходили за границю лїсів — переходили в басейн верхнього Бога.

У л и ч і з початку сидїли на нижнім Днїпрі. Так виразно каже старша редакція лїтописи 7) в оповіданю про війну з ними Ігоря: „и бЂша сЂдяще УлицЂ по ДнЂпру вънизъ, и по сем преидоша межи Богъ 8) и ДнЂстръ й сЂдоша тамо“. Хоч при тім не сказано, на котрім боцї Днїпра Уличі сиділи, але найбільш просте розуміннє текста каже, що сидїли вони на тім же правім боцї, і нїщо не примушує відступати від такого толкування.

Пізнїйша Повість — в обох редакціях, полудневій (Іпатська і под.) і суздальській (Лаврентиївська і под.) не має сього епізоду. Натомісь вони говорять про чорноморську людність в етноґрафічних оглядах. „Улутичи Тиверци сЂдяху по Бугу к по ДнЂпру и присЂдяху къ Дунаєви; и бЂ множество ихъ, сЂдяху бо по Бугу и по Днепру оли до моря“-так в кодексах полудневої редакції 9); в Лаврентиївськім натомість: „Улучи и Тнверци сЂдяху бо (читай: по Бугу и) по ДнЂстру, присЂдяху къ Дунаеви, бЂ множество ихЂ, сЂдяху по ДнЂстру оли 10) до моря“ 11).

Таким чином між ріжними редакціями лїтописи бачимо ваганнє як в самім імени (Уличі, Угличі, Улучі, Улутичі), так і в означенню їх території. На виясненє сїєї справи ужито багато труду, й вона має цїлу лїтературу 12). Справа одначе досить ясна.

В вище наведенім текстї Константина Порфирородного, де він вичисляє племена сусїдні з Печенігами, він іде зі сходу на захід і називає слїдом за Русю (київською, себ то Полянами) Ульцїв (Ο'υλτίνοις), Деревлян (Δερβλενίνοις) і Лучан (Λεζενίνοιζ). Очевидно, Ο'υλτινοι — се Уличі; Лучане, Λεζενίνοι, очевидно називають ся так від Луческа (теперішнього Луцька) (другою формою їх імени могло бути: Лучичі). Отже Константин розріжняє Уличів і Лучан (Лучичів) і кладе одних на схід від Деревлян, других на захід.

Факт, що Константин знає в сусїдстві Деревлян Ульцїв-Уличів знаходить собі повне потвердженнє в нашій лїтописи. Власне цїкаво, що полуднева й північна редакція Повісти, говорячи про Улучів-Улутичів в своїх етноґрафічних оглядах, росходять ся в їх іменованню, але згідно і без всяких варіянтів говорять про війну Київа з „Уличами“. Всї редакції лїтописи сходять ся на тім, що були „Уличі“, і що перші київські князї вели війни з „Уличами“. Правда, в новгородських варіянтах тут є ще ваганнє між „Уличами“ і „Угличами“, і в ріжних редакціях ріжні князї воюють з ними (Оскольд і Дир, Олег, Ігорь), але ясно, що ми маємо тут варіянти одного імени Уличів (думаю, що Угличі — то пізнїйша етимольоґізація імени Уличів 13). Був, значить, один нарід Уличів (Угличів), з сим народом вели війни київські князї, і до нього належить звістка новгородської редакції Повісти, що він сидїв по Днїпру і пізнїйше перейшов в край між Богом і Днїстром 14). Коли в етноґрафічних оглядах полудневої й суздальської редакції стрічаємо Улучів-Улутичів, і є суперечність що до їх осад, то правдоподібно тут помішано східнїх Уличів і західних Лучичів-Лучан (що у Константина виступають під іменем Λεζενίνοι). Крім близької подібности імен помішати їх було тим лекше, що Лучане, судячи з звістки Константина мусїли виступати досить далеко на полудень, коли були сусїдами з Печенїгами. До замішанини прилучилась ще переміна місця. Суздальська редакція говорила про Уличів, що по міґрації вони сидїли на Днїстрі, а новий редактор поправив се, з огляду на давнїйші осади Уличів на Днїпрі, і перемінив імя. Прецїнь писало ся про них тодї, коди давнїйша уличська кольонїзація була давно минулим фактом, досить неясно відомим.

Созвучність імен Уличів і Лучичів, Луческа, що причинила ся до сього помішання, піддавала новійшим дослідникам привабну гадку — звязати Луческ з Уличами (Улучами, Улучичами) 15), але в такім разї прийшло ся б припустити, що сї Улучі по імени племени назвали своє місто Луческом, а по імени міста потім звали ся Лучанами. Такого другого факта не зможемо вказати, і тому треба ви-рікти ся сього обяснення-воно занадто штучне 16). Лучане Константина Порфирородного — се очевидно вже полїтична назва, взята від імени міста, при тім назва досить давньої дати, коли була так добре знана в 40-х роках Х в. Тому звязувати її з міґрацією Уличів з-над Днїпра досить рисковно — хоч можна припускати, що Уличі потім відступили між иньшим і в землю Лучан.

Повість оповідає про міґрацію Уличів з над Днїпра за Бог в звязку з „ примученнєм“ Уличів київським військом: Ігорів воєвода Свенельд примучив їх і примусив платити дань; ся війна тривала кілька років (сама облога Пересїчна тягла ся три роки), і закінчилась, видно, незадовго перед смертю Ігоря. Слова лїтописи про перехід неясні — чи Уличі перейшли Бог після сїєї війни, чи перед нею, і в лїтературі є на то ріжні погляди 17), але порівняннє лїтописного оповідання з згаданим текстом Порфирородного про печенїзьких сусїдів показувало-б, що тодї — ще перед 40-ми рр. Х віку Уличі покинули вже Днїпровське побереже. Печеніги у Порфирородного сусїдують на правім боцї Днїпра передовсім з Русю — Полянами, значить полянські осади вже були відкриті з полудня, і Уличі звідси уступили. Держались ще десь далї на захід, між полянськими осадами (що по Днїпру могли держатись довше нїж де) і осадами деревлянськими. Міґрація Уличів вже тодї почалась.

Чи була ся міґрація перед походом Свенельда (се з огляду на Порфирородного я уважав би правдоподібнїйшим) 18) чи після нього, в усякім разї головною причиною її не можемо уважати що иньше, як натиск Печенїгів: самі примучування київських князїв не зрушили-б Уличів з насижених місць і не примусили-б шукати нових осад серед заповнених вже иньшою людностию країв, як не зрушили иньших народів, що дізнали на собі сього державного процесу. Се річ ясна, і хронольоґічно, в першій половинї Х в. їх переселеннє припадає на той час, коли чорноморська людність дїйсно мусїла відступати на північ. Відповідно до того напрям міграції Уличів ми повинні собі представляти не просто як західнїй, а більше північно-західнїй — з країв нижнього Днїпра й Бога в краї середнього і верхнього Бога та середнього Днїстра. Чи при тім Уличі виходили на територію чужу, залюднену иньшими племенами, чи відступали в безпечнїйші части своєї власної території, трудно сказати. Степова, чорноморська кольонїзація мала всї причини визначати ся більшою екстензивністю: тут, на кольонїзаційній періферії наші племена могли залюдняти величезні простори, але зрідка, не густо і потім під натиском кочових орд стягати ся в більше безпечних частях своєї території.

Отже, збираючи до купи все сказане досї, бачимо, що Уличі найправдоподібнїйше сидїли на правім боцї нижнього Днїпра. Чи переходили на лївий бік Дніпра, чи за Днїпром сиділо иньше племя — не знаємо. На півночи Уличі стрічали ся з Полянами. На полудень, певно, досягали моря, поки не відтиснули їх Печенїги. Се виразно каже суздальська редакція, а хоч тут маємо поправку, але поправку свідому; коли новий редактор зіставив „оли до моря“ перемінивши ріки, то, очевидно, виходив з переконання, чи з традиції, що словянські (улицькі) осади досягли моря і тут. На заходї улицькі осади сягали Бога, а може переходили й на правий бік його. В Х в., головно уступаючи від натиску Печенїгів, а може — й примучувань київських князїв, вони пересунули ся в краї середнього і верхнього Богу та Днїстра 19).

Край над морем між Днїстром та Дунаєм зістаєть ся Т и в е р ц я м; вони-ж сиділи по Днїстру. Близше означити їх границь з иньшими українськими племенами ми не можемо; тільки очевидно, що коли Уличів з Тиверцями суздальська редакція садить по Днїстру, то Тиверцям головно зістаєть ся край на правім боцї Днїстра. Повість (особливо тут важна суздальська редакція) виразно каже, що осади для Тиверцям колись доходили до самого моря і Дунаю, та що кольонїзація їх була тодї сильна („бЂ множество ихъ“). На північнім боцї Дунаю Тиверцї в своїм розселенню могли стрічатись з останками „Словен“, що ще не перебрались в Мезію. На північнім заходї їх кольонїзація могла переходити в гірські краї Карпатів. На верхнїм Днїстрі вона мусїла стрічати ся з розселеннєм Дулїбів. Містечко Тиврів на Богу (Винницьк. пов.) — одинока осада, що своїм іменем може вказувати на Тиверцїв, — давало повід розширяти їх територію і над середнїй Бог 20), та розумієть ся, одинокого імени осади на се не вистає. Племінне імя їх звязувано з античним іменем Днїстра — Τύρας 21); серед иньших словянських імен воно, дїйсно, не має паралєль 22)


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Примітки | Примітки | IV. Словянська кольонїзація і турецький натиск. | Примітки | УКРАЇНСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ: АНТИ І СЛОВЕНИ, ЗНАЧІННЄ СИХ НАЗВ, ІСТОРІЯ АНТСЬКОГО ІМЕНИ, ЗНАЧІННЕ ПОДЇЛУ НА СЛОВЕН І АНТІВ, ТОТОЖНІСТЬ АНТІВ З УКРАЇНСЬКИМИ ПЛЕМЕНАМИ | Примітки | ІСТОРІЯ АНТІВ, ЇХ ПОХОДИ, ВІЙНА З СЛОВЯНАМИ, БОРОТЬБА З АВАРАМИ, ОСТАННІ ЗВІСТКИ, ПРО АНТІВ | НАШІ ВІДОМОСТИ. ПІВНІЧНА ҐРУПА: КРИВИЧІ І НОВГОРОДСЬКІ СЛОВЕНЕ, ДРЕГОВИЧІ, РАДИМИЧІ Й ВЯТИЧІ. | Примітки | ПОЛУДНЕВА ҐРУППА: ПОЛЯНЕ, ЇХ ТЕРИТОРІЯ, РУСЬКЕ ІМЯ, ЛІТОПИСНА ТЕОРІЯ ПРО РУСЬ; СЇВЕРЯНЕ, КОЛЬОНЇЗАЦІЯ ПОДОНЯ, ТЕОРІЯ ВЕЛИКОРОСИЗМА ПОЛЯН І СЇВЕРЯН, ЇЇ НЕСТІЙНІСТЬ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| Примітки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)