Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика персонажів роману

Читайте также:
  1. I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА УЧЕБНО-ОЗНАКОМИТЕЛЬНОЙ ПРАКТИКИ
  2. I. Характеристика проблемы
  3. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена подпрограмма
  4. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена Программа
  5. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена Программа
  6. I.8.3. Характеристика клеточного воспалительного ответа
  7. II.1 Виды ценных бумаг и их характеристика

 

У романі діють історичні особи (Іван Брюховецький, Яким Сомко, Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта, згадується також Юрій Хмельницький, Вуяхевич). Проте більше місця відведено персонажам, створеним уявою автора, - Кирило Тур, Пугач, Василь Невольник, Леся, Шрам, Петро Шраменко, Божий Чоловік, Черевань, Мелася Череваниха, Тарас Сурмач, Кирило Тур, Гвинтовка та ін. Саме через їх образи і характери письменник розкриває в романі перераховані нами проблеми роману.

 

1) Головні персонажі

 

Яким Сомко. Найкращі риси українського менталітету - чесність, відданість та патріотизм - П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він - продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!". Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: "Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!". Портрет Сомка у романі подано романтичними фарбами, виразами схожими на історичні пісні та легенди, автор нам подає гетьмана таким, яким бачив його народ: " Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної" (пишуть у літописах); був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по-гетьманськи..." Благородно поводиться він в останню годину життя, відмовляється врятуватися ціною смерті Кирила Тура, який прийшов визволити його з в'язниці. Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча - тими рисами, якими наділив його народ в думках, піснях та легендах.

Іван Брюховецький. На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі: "...і де збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду - і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії...Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані - і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тілько очі були якісь чудні - так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка..."

Риси характеру Івана Брюховецького - це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами: "...мізкує собі ледачий Іванець", " - позирав гордо...узявшись у боки... Брюховецький суне", тощо. Брюховецький - прямий антагонiст Сомка. Вiн лукавий, пiдступний, хитрий, пiдлий. Обiцяючи зменшити побори старшини i обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у довiр'я простолюду, вiн намагається справити вигiдне враження, бути малопомiтним, скромним. А добившись свого, вiдверто й цинiчно розкривається перед тими, хто його пiдтримував. Пiсля Чорної ради Брюховецький брутально лає голоту ("мужва невмивана", "дурне мужицтво"), загрожуючи всiх «порівняти» батогами, глузує зi старих сiчовикiв.

 

Шрам. Вірним сподвижником Сомка зображено паволоцького полковника й попа Шрама, палкого поборника об'єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам - доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: "Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?" Паволоцький полковник Шрам - одна з центральних постатей роману - людина досвiчена, мудра. Вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. Заради незалежностi України Шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. Вiн їде до Якима Сомка, щоб словом i дiлом допомогти йому в цiй справi - "привернути всю Україну до однiєї булави".

Шрам - iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Навiть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: "Нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть України, що ось розiдрали надвоє". I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетерi й прийняв усю вину на одного себе: "Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти". Шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 203 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Переказ змісту| Дружина Череваня – Меланія Череваниха

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)