Читайте также:
|
|
Відбитки печаток і штампів є одним з основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функцію, захищають документ від його підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.
Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп'ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах.
Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.
Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстроване дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються тільки з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.
Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.
Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.
Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп'ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.
При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків в цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.
7. Криміналістичне почеркознавство й авторознавство. Класифікація ідентифікаційних ознак письма і почерку.
Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.
Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.
Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні навички (спосіб техніки письма);2) безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова);3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).
Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.
Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.
До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).
Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.
Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту.
Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі.
Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх,2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів;4) розмір почерку — визначається висотою малих літер;5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками.6) зв'язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова.7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків;8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна;
Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:
1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо);3) протяжність рухів;4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);6) кількість рухів;7) послідовність рухів;8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;9) складність рухів тощо.
Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.
Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).
Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).
Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).
8. Криміналістична одорологія. Техніко-криміналістичні засоби і прийоми роботи зі слідами запаху на місці події.
Криміналістична одорологія являє собою систему науково розроблених методів і технічних засобів виявлення, вилучення, зберігання й дослідження запахових слідів з метою наступного їхнього використання для рішення ідентифікаційних завдань у карному процесі. Запахове следообразование відбувається практично безупинно й триває доти, поки існує джерело заходу й умови його формування. Індивідуальність заходу, що виходить від людини, визначена генетично.
Дані російських і закордонних криміналістів і кінологів, що застосовують метод криміналістичної одорологии в практичній діяльності, свідчать, що в непровітрюваних, закритих приміщеннях запахові сліди зберігаються на следоносителях з високою адсорбційною ємністю до двох років. Крім того, установлено, що, застосовуючи відповідні прийоми, можна виявити, вилучити, закріпити й тривалий час зберігати молекули заходу людини без зміни їхніх властивостей. Як фонові заходи, так і заходи різних осіб не змішуються й не утворять у результаті цього новий захід. Залежно від способів вилучення, аналізу й реєстрації заходів криміналістичну одорологию розділяють на кинологическую одорологию й інструментальну одорологию (ольфактронику). У кинологической одорологии як аналізатор пахучих речовин використається орган нюху службового собаки. В інструментальної одорологии як аналізатори застосовуються фізико-хімічні прилади, здатні виділяти спектр пахучих речовин, реєструвати його у вигляді ольфактрограммы й детектировать із високою чутливістю окремі компоненти заходу. Службові собаки досить точно роблять вибірки людей по пробах пахучих речовин з повітря приміщень, навіть якщо вони перебували в приміщенні 10-15 мінут. Наявність у приміщенні заходів інших осіб не робить істотного впливу на вибірку конкретної особи. Пахучі речовини людини в повітрі приміщень тримаються тривалий час (2-3 доби). Короткочасне провітрювання приміщення не робить істотного впливу на їхню схоронність. Для надійної одорологической вибірки досить кілька десятків кубічних міліметрів повітря з молекулами пахучих речовин, узятих з людини або пахучого сліду. Службові собаки точно роблять вибірку по заходу, отриманому із дрібних предметів (сірників, кнопок, цвяхів і т.п.). Для відбору,тривалого зберігання й можливості багаторазового пред'явлення заходу людини в цей час застосовують спеціально розроблений прилад відбору заходу (ПОЗ). В основі цього приладу лежить адсорбційний принцип, що базується на здатності поглинання речовини з розчину або газу поверхневим шаром рідини або твердого тіла. Ступінь адсорбції характеризується кількістю поглиненої речовини й часом його втримання. Різні матеріали й речовини мають неоднакову адсорбційну здатність. Оптимальний сорбентом є активоване вугілля марки АГ-1. Він здатний зберігати на собі пробу до двох років, тому використається в приладах збору й зберігання запахових слідів "Шершень".
Однієї з основних завдань інструментальної одорологии є розробка методів і апаратури, здатних реєструвати спектр летучих речовин, що визначають запах, і документально записувати його у вигляді, що піддається наступній математичній обробці. У цей час розробляється стаціонарна лабораторна установка для підготовки ольфактроактивной проби й хроматографического аналізу з використанням аэрозольно-криогенного методу концентрування летучих метаболітів з метою ідентифікації заходу людини. Метод аэрозольно-криогенного концентрування заснований на сполученні процесів низькотемпературної конденсації й аерозольної фільтрації аналізованої проби. При проведенні невідкладних слідчих дій робота із запаховими слідами здійснюється за загальними правилами, передбаченим законом і підзаконними актами, з урахуванням особливостей, характерних для пошуку й вилучення пахучих речовин людини. До таких особливостей ставляться:
-створення умов, що забезпечують максимальну схоронність запахових слідів (варто накрити сліди яким-небудь чи ящиком коробкою, виставити оточення й т.д.);
- обмеження числа учасників оперативно-слідчої групи тільки особами, без яких ця дія може втратити процесуальне значення або виявитися малоефективним;
-дотримання правил поведінки й пересування, що виключають можливість руйнування слідів або їхнього забруднення сторонніми пахучими речовинами (учасники огляду повинні перебувати в межах відведеної ділянки, пересуватися тільки з дозволу керівника огляду, не курити й не створювати протягів);
- виконання строгої черговості пошуку й вилучення запахових слідів. Пошук і вилучення запахових слідів повинні передувати роботі з будь-якими іншими слідами або предметами, які можуть стати речовинними доказами. У ході одорологической експертизи або іншого одорологи-ческого дослідження з'ясовуються наступні питання:
- чи є в одорологической пробі, зібраної з об'єкта (предмета), запах людини (якщо так, те чи не відбувається він від особи, що перевіряється,);
- чоловіком або жінкою залишені запахові сліди;
- чиналежать виявлені на місці події кров, волосся, піт перевіряється лицу, що:
- чизалишені сліди ніг (рук), виявлені на місці події, що перевіряється особою;
- чиє індивідуальний захід особи, що перевіряється, на вилученому предметі (одягу, взуттю, зброї, гребінці, недокурку й т.п.).
9. Поняття, науково-правові засади та завдання криміналістичної реєстрації як галузі криміналістичної техніки і практичної діяльності.
Кримінальна реєстрація — це цілеспрямований систематичний облік певних об'єктів для наступного використання реєстраційних даних при розслідуванні злочинів, для розшуку злочинців і речових доказів, з'ясування обставин, які супроводять злочин. Систему кримінальної реєстрації утворюють різні види криміналістичного обліку.
Криміналістичний облік — це система реєстрації, систематизації та зосередження об'єктів або відомостей про них за їхніми ідентифікаційними ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальненнях практики боротьби зі злочинністю. Криміналістичні обліки здійснюються органами МВС України відповідно до настанови «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», затвердженої наказом МВС України від 30.08.99 р.
Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення попередніх умов для ідентифікації об'єктів, що реєструються, наведення про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних здійснюється розшук та ідентифікація об'єктів шляхом порівняння матеріалів реєстрації з ознаками об'єкта, що перевіряється. Кожний вид криміналістичного обліку - це фактично інформаційно-пошукова система, тому ведення і використання криміналістичних обліків передбачає широке застосування інформаційних Технологій та можливостей ЕОМ.
За допомогою кримінальної реєстрації вдається вирішувати такі завдання розслідування, як встановлення факту притягнення особи раніше до кримінальної відповідальності; виявлення невідомого злочинця, який зник з місця події, або особи, яка вчинила втечу з місць позбавлення волі; ідентифікацію злочинця за його слідами; встановлення особи невпізнаного трупа та ін.
У вузькому розумінні реєстрація являє собою процес фіксації в установленому порядку ознак об'єктів в облікових документах за наявності необхідних підстав. У криміналістичному обліку використовуються різні способи реєстрації та фіксації ознак об'єкта: описово-письмовий, дактилоскопічний, фотографічний, графічний, колекційний.
Наукову основу кримінальної реєстрації складають положення про індивідуальність кожного об'єкта, відносну стійкість його ознак та можливість ідентифікації. Формування криміналістичної реєстрації на науковій основі було започатковано наприкінці XIX ст. французьким криміналістом А. Бертильоном, який розробив і впровадив в практику боротьби зі злочинністю антропометричний метод реєстрації. Більш прогресивним методом, який прийшов через декілька років на зміну антропометрії, став дактилоскопічний метод реєстрації злочинців.
Характеристика окремих видів криміналістичних обліків та інформаційно-довідкових систем (колекцій), здійснюваних науково-дослідними і експертно-криміналістичними центрами МВС України.
Система криміналістичного обліку складається з різних його видів. Залежно від вирішуваних завдань криміналістичні обліки поділяються на оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня концентрації інформації - на центральні, регіональні та місцеві.
Оперативно-пошукові обліки вміщують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб'єктивних портретів та ін.
Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картотеки) комплектуються об'єктами та даними, які безпосередньо не пов'язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об'єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги тощо.
Центральні обліки здійснюються Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). До центральних оперативно-пошукових обліків відносяться: центральна колекція куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із застосуванням засобів поліграфії; центральна картотека слідів рук, вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; центральна колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху.
У межах центральних обліків утворені інформаційно-довідкові колекції зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбовим покриттів; ви бухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся; паливно-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів, деталей та агрегатів автотранспорту тощо.
Регіональні обліки провадять науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з об'єктів, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться: картотеки слідів рук, вилучених з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; кулегільзотеки; картотеки фальшивих грошей; картотеки підроблених документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії; колекції слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; та.ін.
Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, і комплектуються об'єктами, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території обслуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться: картотеки слідів рук, які вилучені з місць нерозкритих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; суб'єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів.
Поряд з центральною, регіональною і місцевими системами обліків існує також персональний оперативно- 34. 34/Проблема допустимості використання в кримінальному судочинстві нетрадиційних криміналістичних знань і методів.
Більшість фахівців до таких знань та методів відносять:
1) нетрадиційні криміналістичні знання, тобто знання, які вже використовуються в розслідуванні злочинів, але ще не набули достатнього розвитку та визнання в теорії криміналістики: одорологія, фоноскопія, голографія, детекція брехні, прогнозування;
2) нетрадиційні спеціальні знання - тобто знання та методи сучасних природних, технічних та суспільних наук, які є перспективними для застосування та використання в практиці розслідування злочинів: ергономіка, кінесика, генетика, гіпноз;
3) нетрадиційні психоенергетичні знання – знання, які показують енерго-інформаційні особливості психічної діяльності людини і дають можливість отримати інформацію про минуле та майбутне: телепатія, яснобачення, біолокація, біоритмологія.
Цей огляд нетрадиційних знань та методів, звичайно, неповний. Існує чимало досягнень науки в цьому напрямі: психологічний портрет, судова ентомологія, пошукові системи типових версій Л. Відонова тощо.
Одним з ефективних методів, що дозволяють вирішити багато питань при проведенні оперативно-розшукових робіт по кримінальних справах про серійні вбивства, є опитування осіб із застосуванням поліграфних пристроїв. Дане опитування ґрунтується на типових методиках, що ретельно підбираються фахівцем. Дотепер використання поліграфа при опитуванні громадян в Україні розглядається як різновид оперативно-розшукових заходів, а саме як опитування громадян із використанням технічних засобів. Зрозуміло, що під час опитування мають використовуватись поліграфні пристрої, які не заподіюють шкоди життя й здоров'ю людини. Тому на всі подібні прилади повинно бути у встановленому порядку отриманий дозвіл Міністерства охорони здоров'я України.
Опитування громадян із використанням поліграфу потрібно проводити спеціально підготовленими співробітниками оперативно-технічних і оперативних підрозділів, що пройшли відповідну додаткову підготовку й мають допуск до роботи з поліграфними пристроями. Опитування проводиться тільки на підставі завдання та з письмової згоди особи, що опитується. Тобто без отримання згоди потенційного підозрюваного використання будь-яких гіпнотичних новаційних методик заборонено. Завдання на проведення опитувань оформляються оперативними підрозділами органів внутрішніх справ. При опитуванні з використанням поліграфу особи, які вчинили акти сексуального насильства, прагнуть відрізнятися від інших злочинців; більш того вони намагаються раціоналізувати свою поведінку, використовують різні способи психологічного захисту. Тому опитування із застосуванням поліграфа потенційних „серійників” вимагають спеціальної, часом винятково складної методики.
Ще раз наголосимо, що результати тестування будь-яких осіб завжди носять імовірнісний характер і за діючим вітчизняним законодавством не можуть розглядатися як доказ. А тому комплекс психологічних методів, що застосовуються для отримання додаткової інформації спрямований на активізацію процесів пригадування раніше сприйнятої людиною інформації, але ускладнює процес її відтворенні внаслідок певних руднощів сприйняття (короткочасність, наявність перешкод), розвитку посттравматичних і стресогенних амнезій, або ж у результаті прояву природних процесів забування.
Для активізації процесів пригадування найбільш прийнятними, з погляду їхнього практичного застосування, є методи гіпнорепродукційного опитування і нейролінгвістичного програмування (НЛП). Ці методи застосовуються в тих випадках, коли наявні прийоми стимуляції пригадування („милувальне спілкування”, асоціативні
засоби, перевірка показань на місці та ін.) виявляються малоефективними
Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження.
Балістика (від грецьк. ЬаІНо — кидаю) — наука про рух снаряда (куль, шроту) вогнепальної зброї в повітрі (зовнішня балістика) та в каналі ствола зброї (внутрішня). Призначенням вогнепальної зброї є надання снаряду руху та заподіяння за його допомогою пошкоджень певному об'єкту.
Дактилоскопія — розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 214 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Поняття документу в криміналістиці. Характеристика основних способів підроблення документів та ознаки, що вказують на них. | | | Дети современности |