Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Порядок набуття та припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства

Читайте также:
  1. II. Обязанности сторон и порядок расчетов
  2. II. Организация и порядок обучения
  3. II. Порядок проведения измерений
  4. II. Порядок уплаты и учета членских профсоюзных взносов
  5. II. Порядок формирования контрактной службы
  6. III Виды ставок, порядок исчисления акцизов. Налоговый период, сроки уплаты
  7. III. Порядок и условия школьной работы

Норми, що стосуються набуття громадянства України, об'єднані в розділі II Закону України "Про громадянство України" і утворюють окремий субінститут громадянства.

Процедурні питання щодо набуття та припинення громадянства України визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 p. № 588/2006)'.

Кількісні показники набуття громадянства України значно перевищують кількісні показники його припинення. Так, за період з 1992 до 2005 рр. громадянство України набули 590 765 осіб, припинили-18 561 особа2.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) унаслідок прийняття до громадянства;

4) унаслідок поновлення у громадянстві;

5) унаслідок усиновлення;

6) унаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Розглянемо детально основні підстави набуття громадянства України.

Набуття громадянства за народженням (філіація) - це основна і найбільш розповсюджена форма набуття громадянства. Вона являє собою надання державою свого громадянства індивіду при його народженні незалежно від його волевиявлення та не потребує вчинення будь-яких дій, що свідчать про його бажання набути громадянство цієї держави.

Філіація грунтується на двох принципах:

o принцип "права крові" (jus sanguinis), який означає, що особа, народжена від громадян певної держави, набуває її громадянство незалежно від місця народження;

o принцип "права фунту" (jus soli), який означає, що особа, яка народилася на території відповідної держави, набуває її громадянство незалежно від громадянства своїх батьків1.

Перевагу принципу "права крові" віддають держави, які намагаються зберегти етнічну та культурну єдність народу (Німеччина, Швейцарія), у державах імміграції (Канада, США) схиляються до принципу "права ґрунту". У законодавстві більшості держав закріплюються змішані підходи, тобто поєднання обох принципів. Вибір або переважання одного з принципів обумовлюється також демографічною політикою держави. Якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості громадян, вона може запровадити ці обидва принципи одночасно.

Законодавство України про громадянство виходить із поєднання обох принципів набуття громадянства за народженням. У ст. 7 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що громадянином України є:

1) особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України;

2) особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;

3) особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави;

4) особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків;

5) особа, яка народилася на території України, і одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, яка не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

6) особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;

7) новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда).

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Українське законодавство виходить із принципу рівності батька і матері при передачі свого громадянства дитині. Цей принцип випливає зі ст. 24 Конституції України. Хоча в деяких країнах (Бангладеш, Індія, Таїланд) громадянство дитини визначається за громадянством батька, за винятком, коли він є особою без громадянства або невідомий1.

Для набуття особою громадянства України за територіальним походженням вона повинна відповідати таким вимогам:

1) сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);

2) бути особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається:

o від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;

o якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

o від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (при цьому Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства);

o від осіб без громадянства.

Іноземці повинні подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства (такою причиною має бути: невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про. припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін, за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства), чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України);

3) подати заяву про набуття громадянства України (а якщо це дитина - за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника).

Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 р. і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Датою набуття громадянства України за територіальним походженням є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Така вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Набуття громадянства України внаслідок прийняття (натуралізація) - це надання органами державної влади за наявності певних умов громадянства особам, які подали про це клопотання. В Україні особи, які набули громадянство шляхом натуралізації, користуються тими самими правами і несуть ті самі обов'язки, що й інші громадяни. Але в деяких державах політичні права таких осіб обмежуються1. Так, у США, Болгарії, Естонії президентом цих держав може бути тільки громадянин за народженням. У Мексиці лише громадянин за народженням може обіймати посаду начальника порту, коменданта аеродрому, лоцмана, служити на торгівельному, морському або повітряному судні.

У світовій практиці існують два підходи до натуралізації іноземних громадян:

1) За першого підходу, навіть якщо кандидат відповідає встановленим вимогам для прийняття до громадянства, компетентний державний орган має право визначати, чи становить прийняття до громадянства цієї особи інтерес для держави. За прийняття до громадянства стягується висока плата. Негативне рішення не обґрунтовується та не підлягає оскарженню (Німеччина, Швейцарія, Японія);

2) за другого підходу натуралізуються всі кандидати, які відповідають установленим вимогам (Канада, США, Швеція). Процедура отримання громадянства у цих державах порівняно проста1.

Натуралізація може бути:

o індивідуальною;

o в силу правонаступництва держави. Індивідуальна натуралізація, своєю чергою, поділяється па:

1) натуралізацію, засновану на особистому виборі;

2) натуралізацію в результаті закону, яка є юридичним наслідком укладення шлюбу іноземця з громадянином даної держави, усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо.

Законодавство різних держав закріплює неоднакові натуралізаційні вимоги. Єдиних критеріїв у цьому питанні немає.

Щодо України, то клопотати про прийняття до громадянства України можуть всі дієздатні особи, які досягли 18 років.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1. Визнання і дотримання Конституції України та законів України.

У цій вимозі виражається існуюча в усьому світі вимога до інтеграції (а в деяких країнах - до асиміляції) особи, яка має намір отримати громадянство, у відповідне суспільство. Формулювання цієї умови є досить широким, оскільки дрібне правопорушення з боку такої особи не повинно бути перешкодою для прийняття її до громадянства України3;

2. Подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) цих держав.

Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається:

1) від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;

2) якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства;

3) у разі безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України" безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. З ст. 4 Закону України "Про імміграцію", тобто як одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, як дитині або одному з батьків громадянина України.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання па законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, на три роки з моменту в'їзду в Україну.

У країнах Європи строк безперервного проживання як умова для натуралізації становить від 5 до 15 років. Європейська конвенція про громадянство передбачає, що тривалість проживання для отримання громадянства не повинна перевищувати 10 років. У більшості східноєвропейських країн встановлено 5-річний термін проживання, в Англії, Нідерландах, Франції строк безперервного проживання також становить 5 років, у Данії, Норвегії - 7 років, в Угорщині - 8, у Молдові, Греції, Литві, Іспанії, Італії, Німеччині - 10і;

4) у разі отримання дозволу на імміграцію.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця п Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

5) якщо особа володіє державною мовою або її розуміє в обсязі, достатньому для спілкування.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі). Довідка про володіння українською мовою видається керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування.

При цьому українське законодавство досить демократично підходить до встановлення цієї вимоги, оскільки вимагає тільки знання або розуміння української мови в обсязі, достатньому для спілкування. Іспити ж з володіння державною мовою для отримання громадянства запроваджені в багатьох країнах світу: в США - з 1986 р., в Канаді - з середини 1990-х у Російській Федерації (тест на знання мови) -з 2002 р., в Угорщині - з 1993 р., в Латвії - з 1994 р., в Естонії з 1995 р., в Нідерландах та в Австрії - з 2006 р., в Данії, Великобританії, Австралії - з 2007 р., в Німеччині - з 2008 р.2;

6) за наявності законних джерел існування, під якими, відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України", розуміють заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсію, стипендію, аліменти, соціальні виплати та допомогу, власні фінансові заощадження або фінансову допомогу від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Встановлення зазначеної вимоги є цілком справедливим, оскільки за відсутності в особи джерел до існування держава повинна буде надавати їй матеріальну допомогу.

Закон окреслює коло осіб, щодо яких в Україні застосовується спрощена натуралізація:

1) положення, передбачені пунктами 3-6 умов прийняття до громадянства України, наведених вище, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;

2) прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону України "Про громадянство України" є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов прийняття до громадянства України, передбачених пунктами 1, 3-6. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

3) іноземці чи особи без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і іноземці чи особи без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті.

Сьогодні в європейських державах спрощено порядок прийняття до громадянства у зв'язку з одруженням, що поширюється і на чоловіків, і на жінок. Так, в Італії строк проживання в країні для подружжя у зв'язку з прийняттям до громадянства скорочується з 10 років до 6 місяців, в Іспанії - з 10 років до 1 року, в Болгарії, Чехії для натуралізації подружжя взагалі не встановлюється ценз осілості. У деяких високо розвинутих країнах у зв'язку із зловживанням правом на спрощену натуралізацію встановлюється перевірка шлюбу на предмет фіктивності (Франція)';

4) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в'їзду в Україну.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Датою набуття громадянства України у разі прийняття до громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

У деяких державах умовою для натуралізації громадян є давання клятви на вірність державі (Молдова)1. Пропонується запровадити таку умову прийняття до громадянства і в Україні, оскільки "це дало б можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства, а також підняти рівень так званого морального аспекту громадянства".

Щодо прийняття до громадянства України внаслідок поновлення у громадянстві, то воно застосовується до осіб, які перебували у громадянстві України, але потім з певних причин його припинили. Від натуралізації поновлення у громадянстві відрізняється більш спрощеним порядком. В Україні процедура поновлення є більш складною щодо тих колишніх громадян, які вже набули іноземне громадянство.

У громадянстві України не поновлюються:

1) особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням або через поновлення скасовані у зв'язку з тим, що особа набула громадянство шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України;

2) особи, які вчинили злочин проти людства чи здійснювали геноцид;

3) засуджені в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

4) вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України у випадку поновлення є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Інші підстави набуття громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" та міжнародними договорами.

Набуття громадянства за міжнародними договорами досить часто має місце в результаті територіальних змін.

Набуття громадянства за територіальних змін може відбуватися у порядку:

o оптації, тобто добровільного вибору особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити па території держави, якій передається територія його проживання. Якщо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 р., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;

o трансферту, тобто автоматичної зміни громадянства, коли разом із переходом території автоматично змінюється громадянство її населення незалежно від згоди або незгоди останнього. Наприклад, фактично трансферт було проведено при об'єднанні ФРН та НДР.

Сучасне розуміння громадянства як конституційно-правових відносин між державою та особою як рівноправними суб'єктами цих відносин означає, що громадянство може припинятися з підстав, визначених конституцією та законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про громадянство України" підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства - це припинення громадянства за ініціативою особи.

У законодавстві зарубіжних країн застосовуються терміни "вихід з громадянства" та "відмова від громадянства". Відмінність між ними полягає у тому, що вихід з громадянства відбувається за згодою держави, а відмова - це припинення громадянства за ініціативою особи без необхідності надання державою відповідного дозволу.

Вихід з громадянства України - це головна підстава його припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про громадянство України" громадянин України, який згідно з чинним законодавством України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Обмеженнями виходу з громадянства України є такі:

1) вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Так, Європейська конвенція про громадянство передбачає, що держава повинна дозволяти вихід з громадянства за умови, що в результаті цього особа не стане апатридом (особою без громадянства). Тому більшість європейських держав не дозволяє вихід з громадянства, якщо це призведе до апатризму особи;

2) вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

У законодавстві деяких країн (Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Словенія, Хорватія) встановлено обмеження для виходу із громадянства у зв'язку із невиконанням особою фінансових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами, перед державою. Така норма існувала і в Законі України "Про громадянство України" в редакції 1997 р., однак у зв'язку із зловживаннями цією нормою з боку третіх осіб таке обмеження не включене до чинної редакції Закону.

Більшість країн поступово відмовляється від заборони виходу із громадянства у зв'язку з непроходженням особою військової служби, хоча поки що це обмеження міститься у законодавстві Росії, Франції, Грузії.

Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Датою припинення громадянства України у випадку виходу із громадянства є дата видання відповідного Указу Президента України.

Підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) набуття особою громадянства України через прийняття внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Цю підставу для втрати громадянства передбачає у своєму законодавстві більшість західноєвропейських держав, але у багатьох державах можливість втрати громадянства за цією підставою обмежена в часі з моменту його набуття (Латвія, Росія - 5 років, Іспанія - 15 років);

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

У деяких західноєвропейських країнах (Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Фінляндія, Франція) у випадку виникнення зазначеної підстави особа може бути позбавлена громадянства.

Положення пунктів 1,3 не застосовуються, якщо внаслідок цього громадяни України стане особою без громадянства.

Органами, які виступають з ініціативою припинення громадянства України через втрату, є: органи внутрішніх справ, дипломатичні представництва чи консульські установи України (п. 87 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 р. № 588/2006).

Датою припинення громадянства України у випадку його втрати є дата видання відповідного указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України" рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України за територіальним походженням або через поновлення шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Державними органами, які беруть участь у вирішенні питань громадянства в Україні, є:

1) Президент України, про повноваження якого у питаннях громадянства йшлося вище;

2) Комісія при Президентові України з питань громадянства, яка діє на підставі Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 р. N° 588/2006, зі змінами).

Комісія є допоміжним органом при Президентові України, що утворюється у складі Голови, заступника Голови, відповідального секретаря та інших членів Комісії. Персональний склад Комісії затверджується Президентом України.

Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на два місяці. Рішення Комісії приймається шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

Комісія ухвалює рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України з підстав, передбачених міжнародними договорами України, або про відсутність підстав для внесення пропозицій главі держави про задоволення таких заяв. У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України таких заяв Комісія повертає відповідні документи до Міністерства внутрішніх справ України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією прийнятого рішення;

3) Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони здійснюють повноваження, закріплені Законом України "Про громадянство України", стосовно осіб, які проживають на території України.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 405/201, для реалізації державної політики, зокрема у сфері громадянства, утворюється Державна міграційна служба України, що входить до системи органів виконавчої влади та є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України;

4) Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження стосовно осіб, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за народженням стосовно осіб, які народилися за межами України.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду. Таке оскарження має здійснюватися у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.

Акти Президента України з питань громадянства можуть бути розглянуті Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України (конституційності) згідно зі ст. 150 Конституції України.

Розгляд справ щодо законності указів Президента України з питань громадянства відповідно до ст. 171і Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється Вищим адміністративним судом України.

Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, закордонних українців та іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні

Поняття "іноземець" у нормативних актах І правовій літературі вживається у двох значеннях.

У широкому значенні до іноземців відносять як осіб, котрі не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, так і осіб, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (тобто осіб без громадянства, або апатридів - аполідів).

Однак за законодавством України поняття "іноземець" вживається у вузькому значенні, відповідно до якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Такий підхід вважається найбільш вдалим, оскільки за своїм статусом іноземці та особи без громадянства відрізняються тим, що:

1) особи без громадянства не користуються захистом з боку будь-якої держави;

2) у іноземця стан перебування у громадянстві певної держави є постійним, тоді як у особи без громадянства Ті стан є тимчасовим.

У ст. 26 Конституції України ці поняття також розмежовуються через вживання словосполучення "іноземці та особи без громадянства".

Спільне у правовому статусі зазначених категорій осіб полягає у тому, що як іноземці, так і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають ті самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Згідно із зазначеним Законом розрізняють такі категорії іноземців та осіб без громадянства:

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають па території України, - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Сукупність прав та обов'язків іноземців, яка встановлюється законодавством держави при обов'язковій відповідності нормам міжнародного права, прийнято називати правовим режимом (правовим статусом).

Розрізняють такі види правових режимів іноземців.

Національний режим означає надання іноземним громадянам майже того самого обсягу прав, що й громадянам держави. Застереження щодо реалізації іноземцями окремих прав (переважно політичних) не вважаються дискримінаційними, оскільки спрямовані на забезпечення національної безпеки держави.

Поряд із національним правовим режимом іноземців розрізняють правовий режим реторсій. Так, відповідно до ч. З ст. 2 уже нечинного Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 р. із змінами передбачалося, що якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Також існує спеціальний (специфічний) режим, який означає допущення деяких переваг у будь-якій сфері діяльності стосовно іноземних громадян окремих держав. Як правило, він встановлюється двосторонніми договорами між зацікавленими державами і стосується питань спрощеного перетинання кордону, безвізового порядку в'їзду в країну тощо. Наприклад, такі угоди розповсюджені між державами - учасницями СНД, і стосуються вони умов в'їзду в країну, освіти, соціальної політики тощо.

Умови перетинання державного кордону України іноземцями та особами без громадянства визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 р. із змінами.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тим? часового захисту чи отримання притулку. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:

він є підозрюваним, обвинуваченим у вчиненні на території України злочину чи підсудним за вчинення злочину на території України у разі, якщо до таких осіб відповідно до закону прийнято рішення щодо заборони виїзду за межі України;

його засуджено за вчинення злочину - до відбування покарання або звільнення від покарання;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання, встановлених Законом, або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується.

Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції або органами Служби безпеки України.

Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Рішення про добровільне повернення таких іноземців та осіб без громадянства приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обгрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;.

де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до Протоколу № 4 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняється масове вислання іноземців із країни, окрім випадку, коли цей захід застосовується після і на основі розумного та об'єктивного розгляду конкретних справ кожної конкретної особи.

У зв'язку зі зростанням міграційних потоків в Україну особливої актуальності набуло питання конституційно-правового регулювання статусу біженців.

Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. та до Протоколу, що стосується статусу біженців, 1966 р. Крім того, в Україні діє Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р., відповідно до якого біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань1.

У зв'язку із прийняттям зазначеного Закону у вітчизняному законодавстві з'явилися такі поняття: особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та особи, які потребують тимчасового захисту, - це іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Якщо статус біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, надається особі індивідуально, то статус осіб, які потребують тимчасового захисту, згідно із зазначеним Законом надається за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України, якщо на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, масово прибувають особи у зв'язку з подіями, зазначеними вище. Тимчасовий захист особам надається Кабінетом Міністрів України на строк до припинення обставин у країнах їх походження, у зв'язку з якими вони змушені були прибути па територію України, але не більш як на один рік. Строк тимчасового захисту може бути продовжено, але не більш як на один рік.

Рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції.

Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає кожній особі, яка досягла шістнадцяти річ його віку, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. Зазначені посвідчення видаються строком на п'ять років. Особа, яку визнано біженцем, або особа, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Новелою для вітчизняного конституційного законодавства є конституційно-правове регулювання правового статусу закордонних українців.

Відповідно до ст. 12 Конституції України Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

На розвиток цієї норми було прийнято Закон України "Про правовий статус закордонних українців" від 04.03.2004 р. (набрав чинності з 03.10.2004 р.), відповідно до якого закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

Рішення про надання, відмову або припинення статусу закордонного українця приймає Національна комісія з питань закордонних українців, яка створюється при Кабінеті Міністрів України. У разі позитивного рішення щодо надання статусу закордонного українця Національна комісія видає особі посвідчення встановленого зразка. Посвідчення закордонного українця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює паспорт. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією.

В'їзд в Україну та виїзд з України закордонних українців здійснюються відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому закордонні українці - громадяни держав, з якими Україна має візовий режим, мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без надання відповідного запрошення терміном дії на 5 років на підставі посвідчення закордонного українця.

Закордонний українець може іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови отримання в установленому законом порядку дозволу на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Сприяти забезпеченню прав та інтересів закордонних українців, а також визначати напрями діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цій сфері покликана Національна концепція співпраці із закордонними українцями, затверджена Указом Президента України від 13.10.2006 р. № 875/2006'.

Іммігрант відповідно до Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. із змінами - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України. Положення пунктів 1, 3 не поширюються на одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, на дітей і батьків громадян України та на осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законом, іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок в Україні. В Україні поки що немає спеціального закону, який би визначав статус цієї категорії осіб.

Конституції демократичних держав (Німеччини, Італії) відповідно до Загальної декларації прав людини зазвичай передбачають можливість надання притулку іноземцям, які переслідуються, як правило, за політичні та інші переконання, якщо вони не є злочинними з точки зору міжнародного права. Надання притулку не означає автоматичне надання громадянства. Щодо осіб, яким надається притулок, застосовуються більш сприятливі умови для їх перебування у країні порівняно з біженцями.

У законодавстві зарубіжних країн (наприклад, Російської Федерації) є така категорія осіб, як вимушені переселенці. Ними називають тих громадян країни або інших осіб, які постійно проживають на її території, які внаслідок стихійного лиха, військових дій тощо залишили місце свого постійного проживання і прибули на нове місце проживання, але в межах території цієї ж країни.

З огляду на періодичне виникнення надзвичайних ситуацій в окремих регіонах України вважаємо, що така категорія потребує свого законодавчого закріплення у вітчизняному законодавстві з метою врегулювання обсягу прав і свобод, якими повинні користуватися зазначені особи, та забезпечення їх належних гарантій.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 264 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Поняття, структура та ознаки конституціоналізму | Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій | Прийняття та зміна конституцій | Загальна характеристика Конституції Автономної Республіки Крим | Правова охорона Конституції України | Поняття, суть, ознаки та гарантії конституційного ладу України | Поняття та принципи державного ладу України. Механізм та основні функції Української держави | Поняття, сутність, основні принципи та система суспільного ладу України | Поняття, структура, види та принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина | Поняття громадянства і належність до громадянства України |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Принципи громадянства України| Поняття і види конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.064 сек.)