Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Петер Альтер

Читайте также:
  1. Quot;Север" Петербург", СК ООО
  2. Альтернативна процедура урегулированиия споров (медиация)
  3. Альтернативная история
  4. Альтернативная классификация гостиниц
  5. Альтернативні шляхи розпаду
  6. Альтернативные виды топлива.
  7. АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ ИСТОЧНИКИ ЭНЕРГИИ

НАЦІОНАЛІЗМ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ

Н

аціоналізм є політичною силою, яка визначала особливості євро­пейської та світової історії протягом останніх двох століть знач­но більшою мірою, ніж ідеї свободи та парламентської демократії чи ідеї комунізму. Сучасний націоналізм виник наприкінці XVIII сто­ліття у Західній Європі та у Північній Америці. Потім він поширився на всю Європу та на весь світ. Поряд із соціалізмом він став однією з двох «найважливіших ідейних течій XIX століття» (Фрідріх Майнеке). У XX столітті націоналізм досяг незрівнянного успіху, стрибками нарощуючи свою роль в Європі напередодні та після Першої світової війни, а потім в Азії та Африці переважно після Другої світової війни.

Розмаїття тих політичних явищ, які об’єднують під назвою «націо­налізм», вказує на багатозначність цього терміна, який сьогодні широко застосовують у політичному та науковому мовленні. Програму по­встанського руху на Балканах у XIX столітті чи в Африці у XX столітті можна так само осмислювати з допомогою цього поняття, як і гноблен­ня одного народу іншим. Націоналізм засвідчував та засвідчує, що він може бути складником як імперіалізму, так і антиімперіалізму. Він може бути поєднаним як з прагненнями до політичної, суспільної, економіч­ної та культурної емансипації, так і з відповідними формами гноблення. У ХІХ-ХХ століттях заклик націоналізму привів до того, що такі історично сформовані багатонаціональні великі держави як Османська імперія та Габсбурзька монархія розпалися на велику кількість малих дер­жав. Під заклик націоналізму протягом останніх півтораста літ з’явилися такі нові держави як Греція, Італія, Німеччина, Чехословаччина й Польща. У XIX столітті націоналістичні спонуки підштовхнули європейські дер­жави до колоніальної експансії – до створення заморських імперій в Азії, Африці та інших частинах землі. У міжвоєнний період та під час Другої світової війни націоналізм став синонімом нетерпимості, нелюдяності й насильства. Під гаслом націоналізму вели війни та чинили страхітливі зло­чини. З одного боку, до націоналізму зверталися, щоб виправдати як на-


Петер Альтер

сильне вигнання людей із їхніх постійних місць проживання, так і завою­вання нових територій. З другого ж боку, з ним пов’язували сподівання на встановлення вільного й справедливого суспільного ладу. Часто націо­налізм означав для народів і особистостей звільнення від політичної та суспільної дискримінації. Але не менш часто він означав для них також замах на їхню свободу або її обмеження, нерідко ж навіть загрозу для їхньо­го фізичного виживання. Політика геноциду, що її здійснювали націонал-соціалісти, є щодо цього найжахливіший приклад.

Отож націоналізм, що його настільки різні течії можуть так легко використовувати як своє гасло та виправдання, очевидно, приховує у собі крайні протилежності й суперечності. Він може означати як звільнен­ня, так і гноблення; він, очевидно, може містити в собі як позитивні мож­ливості, так і загрози. Націоналізм може набувати настільки різних форм та «національних» різновидів, що можна засумніватися, чи справді в кож­ному з цих випадків ми маємо справу з тим самим явищем. Мабуть, тільки врахування конкретних історичних обставин дає можливість зрозуміти, що позначає чи має позначати в тому чи тому випадку цей термін. Але поки що сказане вище уможливлює тільки один висновок: націоналізм не існує як щось єдине, існують тільки різноманітні форми його проявів. Ось чому було б, мабуть, правильніше говорити про націоналізми, а не застосовувати слово «націоналізм» в однині. І все ж залишається відкри­тим питання, чи не вказують різноманітні націоналізми на наявність у них деяких спільних формальних та змістовних структур – структур, які можна виявити шляхом порівняльного історичного дослідження.

У сучасному повсякденному слововжитку «націоналістом» нази­вають того, хто беззастережно ставить інтереси однієї нації – як прави­ло, своєї власної – над інтересами інших націй та хто готовий знехтувати інтересами цих інших націй заради sacro egoismo* своєї власної. За ви­значенням однієї з популярних німецьких енциклопедій, націоналізм -це «перебільшена, нетолерантна форма національної свідомості»1. Звідси ясно, що націоналізм сьогодні розуміють як деяку екстремістську ідео­логію, з ним пов’язують дуже сильні негативні смислові відтінки і дають йому цілком однозначну моральну оцінку. Це поняття використовують, щоб задовольнити тугу за колективним самовизначенням та спрямува­ти агресивні імпульси, запропонувавши людям гасло нації. На протива­гу цьому вважають, що вислови «національна свідомість», «національ­не почуття» або дія в ім’я «національних інтересів» є позитивними, бо перебувають у межах законних інтересів – інтересів, здійснення яких не

* Святий егоїзм (im.).


Націоналізм-, проблема визначення

повинно вести до конфлікту з націоналізмами інших націй. Припуска­ють, що в цьому разі націоналізми поставлені в рівні умови і здатні уз­годжувати свої взаємосуперечливі претензії доброзичливо, шляхом взаєм­них поступок.

Щоб уникнути негативного смислового відтінку, пов’язаного зі словом «націоналізм», принагідно застосовують слово давнішого поход­ження «патріотизм» – любов до батьківщини. У Європі XVIII століггя це слово позначало емоційну прив’язаність до землі, до династичної дер­жави чи до володаря. Любов до батьківщини пов’язують зі вселюдськи­ми ідеалами: можна бути патріотом і воднораз громадянином світу. Але від XIX століття значення слова «патріотизм» стали все тісніше пов’язу­вати з нацією та національною державою; це слово стало синонімом на­ціоналізму й національної свідомості, хоча його почали дедалі рідше за­стосовувати. Пізніше воно знову набуває ширшого застосування, але вже у значенні, протилежному до націоналізму – останній все частіше розумі­ють як експансіонізм. Як зауважив данський історик Йоган Гейзінґа, патріотизм став означати «волю оберігати та захищати все, чим володіє людина та що вона цінує»2. На противагу до націоналізму патріотизм фактично ніколи не був агресивною політичною силою. Історик Ганс Кон, якого, поряд з Карлтоном Гейзом, можна вважати Засновником сучасних досліджень націоналізму, цілком виправдано називав патріо­тизм «вегетативним колективним почуттям»3.

Слово «націоналізм», що його вперше застосував Йоган Ґотфрід Гердер у 1774 році в одному зі своїх творів, набуло поширення у повсяк­денній мові тільки від середини XIX століття4. Але до наших днів трива­ють суперечки навколо того, що таке націоналізм. Протягом десятиліть дослідники так і не прийшли до загальноприйнятого визначення націо­налізму, це стосується також поняття нації та національності. Кількість наявних сьогодні визначень націоналізму відповідає кількості тих різно­видів його проявів, що їх містить історично-політична дійсність, почи­наючи від XVIII століття5. Оскільки дослідники весь час наштовхуються на все нові різновиди націоналізму, то у визначенні та дослідженні на­ціоналізму внесок будь-якого дослідника оцінюють залежно від того, наскільки він у своєму дослідженні врахував ті нові складники якого-небудь націоналізму, які, як вважають, обов’язково мають бути врахо­вані. Такими складниками чи ознаками націоналізму є, приміром, усві­домлення своєї відмінності-самобутності, що ґрунтується передусім на етнічній, мовній і конфесійній гомогенності, наголос на спільності соціо-культурних настанов (Einstellungen) та історичних спогадів, месіанізм, зневага чи нетерпимість щодо інших народів.


Петер Альтер

Саме тому політолог Карл В. Дойч, праці якого, починаючи від 50-х років, стали важливим внеском у дослідження націоналізму, визна­чає націоналізм як «духовну структуру» («Geistesverfassung»), у відповід­ності з якою в суспільній комунікації віддають перевагу «національним» повідомленням, спогадам та уявленням, які воднораз стають найважли­вішими також у прийнятті політичних рішень. За Дойчем, націоналіст приділяє найбільшу увагу передусім тим повідомленням, які містять у собі своєрідну національну символіку або які можна осмислювати на основі національних мовних та культурних кодів6. Це визначення націо­налізму – в якому найбільший наголос зроблено на інтенсивній суспільній комунікації як найважливішій передумові будь-якого почуття національ­ної ідентичності – все ж не є цілком задовільним: воно бере до уваги тільки частковий, хоча й важливий аспект націоналізму.

Задовільне визначення націоналізму з необхідністю повинно охоп­лювати всі найтиповіші прояви націоналізму ХІХ-ХХ століття – в тім числі націоналізм як бездержавних, так і державних народів. Соціолог та історик Ойґен Лемберґ у рамках своєї «соціологічної теорії націона­лізму»7 найближче підійшов до задоволення цієї вимоги. Він характери­зує націоналізм як «систему уявлень, цінностей та норм – образ світу й суспільства – яка забезпечує великій суспільній групі усвідомлення своєї цілості (Zusammengehцrigkeit) і приписує цій цілості особливу цінність: інакше кажучи, вона об’єднує велику суспільну групу та виокремлює її з її оточення»8. У зв’язку з цим в ролі консолідуючої серцевини, завдяки якій певна велика суспільна група набуває почуття цілості, Лемберґ на­зиває «однаковість мови, походження, характеру, культури або підпо­рядкованість спільній державній владі»9.

Визначення націоналізму, запропоноване Лемберґом, як ідеології, здатної об’єднувати великі суспільні групи, було далі доповнене Теодо­ром Шідером, який додав, що націоналізм є особливою об’єднувальною ідеологією: ця ідеологія «завжди має на увазі націю, а не суспільну гру­пу, зорієнтовану тільки релігійно або соціально»10. У даному разі ми маємо справу з широким розумінням націоналізму. Новочасний (moderne) націоналізм – яким він постає перед нами від часу Американ­ської та Французької революцій – починають розуміти і як ідеологію і як політичний рух, у яких нація та суверенна національна держава набу­вають характеру центральних внутрішніх цінностей і які здатні політич­но змобілізувати народ або велику групу населення. Націоналізм, отже, значною мірою втілює в собі динамічний принцип, що стає основою надій, почуттів і дій. Він є засобом об’єднання та активізації людей для досягнення спільної мети.


Націоналізм: проблема визначення

У відповідності з цим визначенням, націоналізм існує тоді, коли та суспільна група, належність до якої відчуває індивід, є нацією і лояльність щодо нації займає вище місце у шкалі індивідуальних прив’язаностей і лояльностей. Не суспільна верства чи конфесія, не династія і не держава, не краєвид або родовід і не суспільний клас визначають ті структури, у межах яких людина усвідомлює свої надособистісні орієнтації. Людина більше не усвідомлює себе членом людства і, відповідно, громадянином світу – як це припускала ще філософія Просвітництва – а в першу чергу відчуває себе належною до тієї чи тієї нації. Вона ідентифікує себе з її історичною й культурною спадщиною та з формами її політичного існу­вання. Нація (або національна держава) стає для неї життєвим світом (Lebensraum) та джерелом смислу життя як у сучасному, так і в майбут­ньому. Цей багатоскладовий процес духовної переорієнтації від гумані­стичного універсалізму Просвітництва до поцінування нації й національ­ної держави дуже проникливо показав на німецькому прикладі Фрідріх Майнеке у своєму сьогодні загальновизнаному та дуже впливовому до­слідженні «Світове громадянство та національна держава»11.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 199 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ЮЛІАН БАЧИНСЬКИЙ | МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ | МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ | МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ | ІВАН ФРАНКО | ІВАН ФРАНКО | МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ | УКРАЇНСЬКЕ ПРОВАНСАЛЬСТВО | ЧИННИЙ НАЦІОНАЛІЗМ | УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ЮЛІАН ВАССИЯН| ЮДЖИН КАМЕНКА

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)