Професійні спілки

Перші професійні спілки (англ. trade union — трейд-юніон) було створено наприкінці XVIII ст. в Англії. Однак їх поява викликала су­против з боку як роботодавців, так і держави. З метою їх придушення запроваджувалася кримінальна відповідальність для організаторів профспілок та створювалося законодавство, яким об’єднання в проф­спілку розглядалося як злочинна змова. Під тиском робітничого руху профспілки вперше були визнані в Англії. Закон «Про профспілки» 1871 р. наводив їх визначення, розкривав зміст правового статусу та поділяв на зареєстровані (законні) та незареєстровані (незаконні).

Профспілки (одна з найстаріших громадських організацій трудящих України) створені в 1905 р. і почали діяти легально на підставі Тим­часових правил про товариства і союзи, затверджених 4 березня 1906 р. (творення профспілок допускалося тільки за професійним принципом. До них могли вступати особи, які займалися однорідними або взаємопов’язаними роботами та промислами. Організація профспілок службовцями урядових установ заборонялася.

Згідно зі ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до них для захисту своїх інтересів. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права 1966 р. конкретизував це право та проголосив, що держави зобов’язуються забезпечити:

а) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним об­меженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними и демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи гро­мадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

б) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них;

в) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і є необхід­ними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших.

У частині 1 ст. 36 Основного Закону України гарантовано право громадян України на свободу об’єднання, зокрема, у громадські орга­нізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадсько­го порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод ін­ших людей. Громадяни мають право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок визначають Закон України від 15 верес­ня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», глава XVI «Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підпри­ємствами, установами, організаціями» та статті деяких глав КЗпП Укра­їни, рішення Конституційного Суду України та інші правові акти.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілка — це добровільна неприбутко­ва громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільни­ми інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчан­ня). Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Профспілки, їх об’єднання у своїй діяльності не залежать від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх орга­нізацій та об’єднань.

Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Іноземні громадяни та особи без грома­дянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забез­печують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчаль­ному закладі. Громадяни вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутами (положеннями) може бути передбачено об­меження щодо подвійного членства у профспілках. Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

Обмеження щодо членства у профспілках встановлюються виключ­но Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду Укра­їни не можуть належати до профспілок. Особливості застосування закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» в Збройних Силах України (для військовослужбовців), органах вну­трішніх справ, Службі безпеки України встановлюються відповідними законами. Так, за ст. 6 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» на період служби чи роботи за трудовим договором членство співробітників Служби безпеки України у таких об’єднаннях зупиняється. Як виняток дозволяється членство праців­ників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, у про­фесійних спілках. Належність чи неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Консти­туцією та законами України.

Профспілки та їх об’єднання створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів профспілки в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також і іншими об’єднаннями громадян. До форм реалізації захисної функції профспілок належать:

а) участь у відносинах соціального партнерства, у тому числі відносин щодо встановлення умов праці на підприємстві;

б) участь у застосуванні встановлених умов праці на підприємстві;

в) участь у вирішенні трудових спорів;

г) здійснення профспілкового контролю за дотриманням законодавства про працю і правил охорони праці.

Крім функцій представництва та захисту, профспілки здійсню­ють контроль за дотриманням трудового законодавства, виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого само­врядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих по­рушень, яке розглядається у тижневий строк. Обсяг прав профспілок щодо захисту інтересів працівників не ставиться у залежність від ста­тусу профспілки.

У ст. 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що профспілки можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. Саме по собі визначення видів статусу профспілок у ст. 11 цього Закону є правомірним у контексті визнання державою правосуб’єктності цих громадських організацій. Статус первинних мають профспілки чи орга­нізації профспілки, що діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об’єднують членів профспілки, які забезпечу­ють себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. Статус місцевих мають профспілки, які об’єднують не менш як дві первинні профспілкові ор­ганізації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є у більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї об­ласті, міст Києва та Севастополя; у більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовано підприємства, установи або організації певної галузі. Статус регіональних мають профспілки, організації яких є у більшос­ті адміністративно-територіальних одиниць двох чи більше областей. Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак: а) наявністю організацій профспілки у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених ч. 2 ст. 133 Конституції України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севасто­поль); 2) наявністю організацій профспілки у більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовано підприємства, установи або організації певної галузі. Статус республі­канських профспілок Автономної Республіки Крим визначається за ознаками всеукраїнських профспілок стосовно території Автономної Республіки Крим. Статусом профспілок зумовлюється представництво відповідної профспілки на загальнонаціональному, регіональному, місцевому, галузевому рівнях при веденні консультацій, колективних переговорів щодо укладення угод, колективних договорів (на відповід­ному територіальному та галузевому рівнях), участь у роботі тристо­ронніх органів, керування соціальним страхуванням тощо.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та і гарантії діяльності» профспілки, їх об’єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Всеукраїнські профспілки легалізуються Міністерством юстиції України, а інші профспілки — відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським і її (Севастопольським міськими, районними, районними у містах, місь­кими (міст обласного значення) управліннями юстиції. Для легалізації профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають «ниви. До заяви додаються статут профспілки з рішенням про його затвердження, відомості про виборні органи, наявність організацій проф­спілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об’єднань. На підставі поданих документів легалізуючий орган у місячний строк:

а) підтверджує заявлений статус;

б) включає Профспілку, об’єднання профспілок до реєстру об’єднань громадян;

в) видає свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного стату­су.

Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації. У разі невідповідності поданих документів профспілки зазначеному статусу легалізуючий орган пропонує профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу. Статус організацій всеукраїн­ської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об’єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Профспілки можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) ухвалюється з’їздом (кон­ференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення). Одночасно з прийняттям такого рішення ухвалюється також рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об’єднань, що за­тінилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі. Діяльність профспілок, яка порушує Конституцію та закони України, може бути заборонена тільки за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських і її об’єднань профспілок з відповідним статусом — тільки за рішенням Верховного Суду України. Не допускаються примусовий розпуск, при­пинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об’єднань за рі­шенням будь-яких інших органів. Рішення про примусовий розпуск об’єднання профспілок не тягне за собою розпуску профспілок, які входять до цього об’єднання. Примусовий розпуск профспілки чи об’єднання профспілок призводить до анулювання свідоцтва про ре­єстрацію та виключення з Реєстру об’єднань громадян України, втрати прав юридичної особи з обов’язковим повідомленням про це у засобах масової інформації.

За участю профспілок існують два види відносин: внутрішньоорганізаційні та відносини із зовнішніми суб’єктами. Відносини першо­го виду містять взаємні права і обов’язки профспілки та її членів. Змістом другої групи відносин є взаємні права і обов’язки профспілки із зовнішніми суб’єктами (роботодавцями та їх об’єднаннями, держав­ними органами тощо). Відносини усередині профспілки, що виникають у зв’язку з прийняттям членів, сплатою профспілкових внесків, про­веденням профспілкових зборів тощо, трудовим правом не регулюють­ся. Держава не втручається у діяльність всередині профспілки — вона регулюється статутними нормами. Відносини ж з роботодавцями щодо встановлення умов праці, представництва та захисту інтересів праців­ників регулюються законодавством про працю.

Основні права і обов’язки профспілок, їх об’єднань зазначено в роз­ділі II Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяль­ності». До них належать права профспілок: представляти інтереси сво­їх членів, а у питаннях колективних інтересів працівників — незалежно від їх членства в профспілках — у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади і органами місцевого самоврядування та ін­шими об’єднаннями громадян; вести колективні переговори і укладати колективні договори та угоди; здійснювати громадський контроль за додержанням законодавства про працю; забезпечувати зайнятість на­селення; щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життє­вого рівня громадян; у галузі соціального страхування; в управлінні підприємствами та при зміні форм власності; у вирішенні трудових спо­рів; організовувати страйки та проводити інші масові заходи; щодо ін­формації з питань праці та соціально-економічного розвитку; створюва­ти навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні та інші організації; у сфері захисту духовних інтересів трудящих; у захисті житлових прав громадян; щодо притягнення до відповідальності посадових осіб та ін.

Залежно від ступеня повноважності права профспілок можна кла­сифікувати на три групи:

1) спільні з роботодавцем (визначення роз­міру премій, матеріальних допомог, розподіл житла тощо);

2) погоджу­вальні права, коли право вирішення питання належить роботодавцеві, але він повинен попередньо його погодити з профспілкою (запрова­дження, заміна та перегляд норм праці, встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності, затвердження графіків від­пусток, змінності тощо);

3) права на участь профспілкових органів у вирішенні виробничих питань роботодавцем (рішення профспілки і цих питань мають для роботодавця, як правило, рекомендаційний характер).

Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, — через профспілко­вого представника, уповноваженого за статутом на представництво інтересів членів профспілки. У ч. 2 ст. 37 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що в разі, якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладення колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими орга­нізаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому разі кожна проф­спілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань іа колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Пред­ставницький орган утворюється на засадах пропорційного представ­ництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інте­реси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підпри­ємстві, в установі або організації:

1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звер­гається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відпо­відальності посадових осіб за невиконання умов колективного до­ктору;

2) разом із роботодавцем вирішує питання запровадження, пере­гляду та змін норм праці;

3) разом із роботодавцем вирішує питання оплати праці працівни­ків підприємства, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сі­ток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

4) разом із роботодавцем вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запро­вадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведен­ня надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

5) разом із роботодавцем вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медич­ного обслуговування працівників;

6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визна­ченні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соці­альних пільг;

7) бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового роз­порядку підприємства, установи або організації;

8) представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгля­ді індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

9) ухвалює рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, якщо він порушує за­конодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов’язань за колективним договором, припускається інших порушень законодавства про колективні договори;

10) дає згоду або відмовляє у даванні згоди на розірвання трудово­го договору за ініціативою роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві профспілки, у випадках, передбачених зако­ном;

11) здійснює громадський контроль за виконанням роботодавцем законодавства про працю та охорону праці, забезпеченням на підпри­ємстві безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків, а також має інші права, передбачені законодавством України.

Дата добавления: 2015-07-14