Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Принципи окремих інститутів трудового права

Читайте также:
  1. II. Завдання, функції, права та обов'язки Управління
  2. II. Права и обязанности нанимателя
  3. II. Права и обязанности присяжных поверенных
  4. II. Права и обязанности совета присяжных поверенных
  5. II. Права и обязанности сторон
  6. III. Права и обязанности КРОО ГОК
  7. IV. Права и обязанности членов КРОО ГОК

 

Крім загальних принципів трудового права, дія яких поширюється на всю галузь, у трудовому праві діють принципи, що визначають за­кономірності у певних інститутах.

В інституті зайнятості і працевлаштування слід виділити загаль­ні принципи державної політики зайнятості населення і гарантії щодо окремих категорій працівників. Статтею 3 Закону України «Про за­йнятість населення» від 1.03.1991 р. № 803-ХІІ у сфері державної політики зайнятості населення встановлено такі основні принципи:

· забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здіб­ностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

· співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підпри­ємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розроб­ці, реалізації та контролю за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

· міжнародне співробітництва у вирішенні проблем зайнятості на­селення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Закріплення державних гарантій права на вибір професії та виду діяльності ст. 4 цього Закону забезпечує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльно­сті;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) без­платне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, вклю­чаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію мате­ріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї, які перебувають на їх утриманні, та інших ви­дів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання до­помоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціаліс­там — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

 

Крім того, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила на­вчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (за два роки до досягнення пен­сійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України «Про дер­жавну службу», «Про статус народного депутата України», «Про про­куратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (за наявності відповідних умов);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування;

е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

У колективно-договірному регулюванні відносин у сфері праці діють принципи соціального діалогу (ст. З Закону «Про соціальний діа­лог в Україні» від 23 грудня 2010 р.): законності та верховенства права; репрезентативності і правоможності сторін та їх представників; неза­лежності та рівноправності сторін; конструктивності та взаємодії; до­бровільності та прийняття реальних зобов’язань; взаємної поваги та пошуку компромісних рішень; обов’язковості розгляду пропозицій сто­рін; пріоритету узгоджувальних процедур; відкритості та гласності; обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей; відповідальнос­ті за виконання прийнятих зобов’язань.

В інституті трудового договору діють такі принципи:

· юридичної рівності сторін трудового договору у поєднанні із існуванням відносин влади-підкорення в організації роботи;

· заборони включення до трудового договору та визнання неза­конними умов, що погіршують правове становище працівника порів­няно із законодавством і локальними нормативними актами;

· заборони зміни в односторонньому порядку умов трудового до­говору;

· законодавче визначення підстав розірвання трудового договору

Відносини в інститутах робочого часу і часу відпочинку буду­ються на принципах:

· закріплення права на відпочинок на конституційному рівні (ст. 45 Конституції України);

· встановлення на законодавчому рівні максимальної тривалості робочого часу;

· заборони залучення працівників до роботи у неробочий час;

· гарантованого надання щорічних відпусток;

· диференціації у правовому регулюванні тривалості, порядку надання та встановлення додаткових і соціальних відпусток;

· встановлення, крім щорічних, інших видів відпусток, що мають цільове призначення.

Оплата праці здійснюється на основі:

· принципу поєднання державного і договірного (на основі систе­ми угод, що укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях) регулювання оплати праці;

· принципу гарантування оплати праці у розмірі, не нижчому за мінімальну заробітну плату (законодавчо встановлений розмір заро­бітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також пого­динну норму праці (обсяг робіт);

· принципу підвищеної оплати праці у випадках залучення до праці за межами нормальної тривалості робочого часу;

· принципу гарантування оплати праці не нижче встановленого законом розміру у випадках невиконання працівником роботи з причин, не залежних від волі працівника (простій, переведення на легшу робо­ту, період виконання громадських чи інших обов’язків);

· принципу обмеження розміру відрахувань із заробітної плати;

· принципу захисту прав працівників у разі банкрутства підприємства;

· принципу компенсації працівникам втрати частки заробітної плати у зв’язку із затримкою термінів її виплати;

· принципу періодичності виплати заробітної плати;

· принципу виплати заробітної плати у грошовій формі;

· принципу індексації заробітної плати.

При притягненні працівників до матеріальної відповідальності діють принципи:

· поділу матеріальної відповідальності працівників на повну і обмежену, індивідуальну і колективну;

· наявності підстави (майнове трудове правопорушення) та умов (пряма дійсна шкода, протиправність дій, необхідний причинний зв’язок між діями та шкодою, вина);

· законодавчого встановлення порядку визначення розміру мате­ріальної шкоди;

· відповідальність працівника тільки за пряму дійсну шкоду;

· встановлення чіткого порядку відшкодування шкоди;

· врахування майнового стану працівника і обставин, за яких за­вдано шкоду.

 

Дисципліна праці заснована на принципах:

· забезпечення порядку у трудовому процесі створенням належних умов для високопродуктивної праці;

· поділу дисциплінарної відповідальності на загальну та спеціаль­ну;

· встановлення дисциплінарних санкцій у нормативних актах не нижчих, ніж акти законодавства;

· встановлення чіткого порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності (заборона накладення двох дисциплінарних стягнень за один дисциплінарний проступок, необхідність пояснень працівника, строки застосування санкцій тощо);

· заборони застосування примусової праці при притягненні пра­цівників до дисциплінарної відповідальності;

· врахування при виборі дисциплінарного стягнення попередньої поведінки працівника.

Державна політика в галузі охорони праці базується на таких основ­них принципах, як:

· пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

· підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

· комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загаль­нодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, до­сягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

· соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди осо­бам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань;

· встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власнос­ті й видів діяльності та ін.

Контрольні питання

1. Що слід розуміти під принципом права?

2. Які ознаки властиві принципу права?

3. Яке значення мають принципи у правовому регулюванні?

4. Що таке принципи трудового права?

5. Які загальні принципи діють у трудовому праві?

6. Які принципи діють в інститутах трудового права?


 


Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 254 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: З М І С Т | Трудове право як самостійна галузь права | Загальна характеристика та система відносин у трудовому праві | Поняття і ознаки трудових правовідносин | Сторони і зміст трудових правовідносин | Підстави виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин | Метод правового регулювання відносин у сфері праці | Функції трудового права | Система трудового права | Поняття та значення принципів трудового права |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основні принципи трудового права| Поняття джерел трудового права та їх класифікація

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)