Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ЧАСТИНА I. Стаття 1. 1. Для цілей цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію

Читайте также:
  1. II. Практична частина
  2. III. Заключна частина.
  3. Загальна частина
  4. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
  5. Загальна частина
  6. Інтегрування частинами.
  7. Основна частина

Стаття 1. 1. Для цілей цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізич­не чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підоз­рюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причи­ни, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страж­дання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які ви­ступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

<...>

Стаття 2. 1. Кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адмі­ністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією.

2. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань.

3. Наказ вищого начальника або державної влади не може служити виправ­данням катувань.

 

Стаття 3. 1. Жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи вида­вати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

2. Для визначення наявності таких підстав компетентні власті беруть до уваги всі обставини, що стосуються справи, включаючи, у відповідних випадках, існу­вання в даній державі постійної практики брутальних і масових порушень прав людини.

 

Стаття 4. 1. Кожна держава-сторона забезпечує розглядання всіх актів кату­вання згідно з її кримінальним законодавством як злочини. Те саме стосується спроби піддати катуванням та тих дій будь-якої особи, що являють собою спів­участь у катуванні.

2. Кожна держава-сторона встановлює відповідні покарання за такі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру.

 

Стаття 5. 1. Кожна держава-сторона вживає таких заходів, які можуть стати необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 4, у таких випадках:

a) коли злочини вчинені на будь-якій території, що перебуває під її юрисдик­цією, або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованого в даній державі;

b) коли гаданий злочинець є громадянином даної держави;

c) коли жертва є громадянином даної держави і якщо дана держава вважає це за доцільне.

2. Кожна держава-сторона вживає таких заходів, які можуть стати необхід­ними, щоб встановити свою юрисдикцію щодо таких злочинів у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на будь-якій території під її юрисдикцією й вона не видає його згідно зі статтею 8 будь-якій з держав, зазначених у пункті 1 цієї статті.

<...>

Стаття 6. 1. Переконавшись після розгляду наявної у неї інформації, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-сторона, на території якої перебу­ває особа, яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначених у статті 4, бере її під варту або вживає інших юридичних заходів, що забезпечують її присутність. <...>

2. Така держава негайно проводить попереднє розслідування фактів. <...>

4. Коли держава згідно з цією статтею бере яку-небудь особу під варту, вона негайно повідомляє держави, зазначені в пункті 1 статті 5, про факт перебування такої особи під вартою та про обставини, що стали підставою для її затримання. Держава, що проводить попереднє розслідування, передбачене в пункті 2 цієї статті, негайно повідомляє про одержані нею дані, зазначені вище, державам і сповіщає, чи має вона намір здійснити свою юрисдикцію.

Стаття 7. 1. Держава-сторона, на території якої виявлено особу, що перебуває під її юрисдикцією, яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначе­них у статті 4, у випадках, передбачених статтею 5, якщо вона не видає злочинця, передає дану справу своїм компетентним властям для судового переслідування.

<...>

Стаття 8. 1. Злочини, зазначені в статті 4, вважаються такими, що підлягають включенню як злочини, що мають наслідком видачу, в будь-який договір про видачу, що існує між державами-сторонами. Держави-сторони зобов’язуються включати такі злочини як злочини, що мають наслідком видачу, в будь-який договір про видачу, що укладається між ними.

2. Якщо держава-сторона, яка обумовлює видачу наявністю договору, отримає прохання про видачу від іншої держави-сторони, з якою вона не має договору про видачу, вона може розглядати цю Конвенцію щодо таких злочинів як правову підставу для видачі. Видача здійснюється згідно з іншими умовами, передбаче­ними законодавством держави, якій адресовано прохання про видачу.

3. Держави-сторони, що не обумовлюють видачу наявністю договору, розгля­дають у відносинах між собою такі злочини як злочини, що мають наслідком видачу, згідно з умовами, передбаченими законодавством держави, до якої адре­совано прохання про видачу.

4. Такі злочини для цілей видачі між державами-сторонами розглядаються як такі, що були вчинені не лише в місці їх вчинення, а й на території держав, які зобов’язані встановити свою юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 5.

<...>

 

Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом [58]

Нью-Йорк, 15 грудня 1997 року

(витяги)

 

Статья 1. Для целей настоящей Конвенции:

1. «Государственный или правительственный объект» означает любой по­стоянный или временный объект или транспортное средство, используемые или занимаемые представителями государства, членами правительства, представи­телями законодательного или судебного органа, либо должностными лицами или служащими органа государственной власти или иного государственного органа или учреждения, либо служащими или должностными лицами межправитель­ственной организации в связи с выполнением своих служебных обязанностей.

2. «Объект инфраструктуры» означает любой находящийся в государствен­ной или частной собственности объект, оказывающий или распределяющий услу­ги в интересах населения, такие, как водоснабжение, канализация, энергоснабже­ние, снабжение топливом или связь.

3. «Взрывное или иное смертоносное устройство» означает:

a) взрывное или зажигательное оружие или устройство, предназначенное или способное причинить смерть, серьезное увечье или существенный материальный ущерб; или

b) оружие или устройство, предназначенное или способное причинить смерть, серьезное увечье или существенный материальный ущерб посредством высвобож­дения, рассеивания или воздействия токсических химических веществ, биологи­ческих агентов или токсинов или же аналогичных веществ, либо радиации или радиоактивного материала.

4. «Вооруженные силы государства» означает вооруженные силы государства, которые организованы, обучены и оснащены в соответствии с его внутренним законодательством в первую очередь для выполнения задач национальной оборо­ны или безопасности, и лиц, действующих в поддержку этих вооруженных сил, находясь под их официальным командованием, контролем и ответственностью.

5. «Места общественного пользования» означают те части любого здания, зе­мельного участка, улицы, водного пути или других мест, которые доступны или открыты для населения, будь то постоянно, периодически или время от времени, и включают любой коммерческий, деловой, культурный, исторический, просвети­тельский, культовый, государственный, развлекательный, рекреационный или аналогичный объект, который таким образом доступен или открыт для населения.

6. «Система общественного транспорта» означает все объекты, транспорт­ные средства и вспомогательные элементы – будь то государственные или част­ные, которые используются в ходе или для целей оказания общедоступных услуг по перевозке людей или грузов.

 

Статья 2. 1. Любое лицо совершает преступление по смыслу настоящей Кон­венции, если оно незаконно и преднамеренно доставляет, помещает, приводит в действие или взрывает взрывное или иное смертоносное устройство в пределах мест общественного пользования, государственного или правительственного объекта, объекта системы общественного транспорта или объекта инфраструкту­ры или таким образом, что это направлено против них:

a) с намерением причинить смерть или серьезное увечье; или

b) с намерением произвести значительное разрушение таких мест, объекта или системы, когда такое разрушение влечет или может повлечь причинение крупного экономического ущерба.

<...>

Статья 3. Настоящая Конвенция не применяется в случаях, когда преступле­ние совершено в одном государстве, предполагаемый преступник и потерпевшие являются гражданами этого государства, предполагаемый преступник найден на территории этого государства и никакое другое государство не имеет оснований для осуществления своей юрисдикции, в соответствии с пунктом 1 статьи 6 или пунктом 2 статьи 6 настоящей Конвенции, что не исключает применения к этим случаям при соответствующих обстоятельствах положений статей 10-15.

 

Статья 4. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие могут оказаться необходимыми:

a) для признания уголовными преступлениями согласно его внутреннему законодательству деяний, указанных в статье 2 настоящей Конвенции;

b) для установления за эти преступления соответствующих наказаний с уче­том тяжкого характера этих преступлений.

<...>

Статья 6. 1. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие могут оказаться необходимыми для установления его юрисдикции в отношении преступлений, указанных в статье 2, когда:

a) преступление совершено на территории этого государства; или

b) преступление совершено на борту судна, плавающего под флагом этого го­сударства, или воздушного судна, зарегистрированного согласно законам этого государства на момент совершения преступления; или

c) преступление совершено гражданином этого государства.

2. Государство-участник может также установить свою юрисдикцию в отно­шении любого такого преступления, когда:

a) преступление совершено против гражданина этого государства; или

b) преступление совершено против государственного или правительственного объекта этого государства за границей, включая посольство или помещения иного дипломатического или консульского представительства этого государства; или

c) преступление совершено лицом без гражданства, которое обычно прожи­вает на территории этого государства; или

d) преступление совершено в попытке принудить это государство совершить какое-либо действие или воздержаться от него; или

e) преступление совершено на борту воздушного судна, эксплуатируемого правительством этого государства. <...>

4. Каждое государство-участник аналогичным образом принимает такие меры, которые могут оказаться необходимыми для установления его юрисдикции в отношении преступлений, указанных в статье 2, в случаях, когда предполагаемый преступник находится на его территории и оно не выдает его ни одному из государств-участников, которые установили свою юрисдикцию в соответствии с пунктами 1 или 2.

<...>

Статья 8. 1. Государство-участник, на территории которого находится пред­полагаемый преступник, в случаях, к которым применима статья 6, если оно не выдает это лицо, обязано без каких-либо исключений и независимо от того, совер­шено ли преступление на его территории или нет, без неоправданных задержек передать дело своим компетентным органам для целей уголовного преследования путем проведения разбирательства в соответствии со своим законодательством. <...>

Статья 9. 1. Преступления, указанные в статье 2, считаются подлежащими включению в качестве преступлений, влекущих выдачу, в любой договор о выда­че, заключенный между какими-либо государствами-участниками до вступления настоящей Конвенции в силу. Государства-участники обязуются включать такие преступления в качестве преступлений, влекущих выдачу, во все договоры о вы­даче, которые будут впоследствии заключаться между ними.

2. Когда государство-участник, которое обусловливает выдачу наличием договора, получает просьбу о выдаче от другого государства-участника, с кото­рым оно не имеет договора о выдаче, запрашиваемое государство может по своему усмотрению рассматривать настоящую Конвенцию в качестве правового основания для выдачи в связи с преступлениями, указанными в статье 2. Выдача осуществляется с соблюдением других условий, предусмотренных законо­дательством запрашиваемого государства.

3. Государства-участники, не обусловливающие выдачу наличием договора, рассматривают в отношениях между собой преступления, указанные в статье 2, в качестве преступлений, влекущих выдачу, с соблюдением условий, предусмот­ренных законодательством запрашиваемого государства. <...>

5. Положения всех договоров и договоренностей о выдаче между государ­ствами-участниками, в связи с преступлениями, указанными в статье 2, считаются измененными в отношениях между государствами-участниками в той мере, в какой они несовместимы с настоящей Конвенцией.

<...>

Статья 11. Ни одно из преступлений, указанных в статье 2, не рассматри­вается для целей выдачи или взаимной правовой помощи как политическое пре­ступление или преступление, связанное с политическим преступлением, или преступление, вызванное политическими мотивами. Соответственно, связанная с таким преступлением просьба о выдаче или о взаимной правовой помощи не мо­жет быть отклонена лишь на том основании, что она касается политического пре­ступления или преступления, связанного с политическим преступлением, или преступления, вызванного политическими мотивами.

<...>

 

Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму [59]

Нью-Йорк, 9 грудня 1999 року

(витяги)

 

Стаття 1. Для цілей цієї Конвенції:

1. «Кошти» означають активи будь-якого роду, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, незалежно від способу їх придбання, а також юридичні доку­менти або акти у будь-якій формі, в тому числі в електронній або цифровій, які засвідчують право на такі активи або участь у них, включаючи банківські кредити, дорожні чеки, банківські чеки, поштові перекази, акції, цінні папери, облігації, векселя, акредитиви, але не обмежуючись ними.

2. «Державний або урядовий об’єкт» означає будь-який постійний чи тимча­совий об’єкт чи транспортний засіб, який використовують або займають пред­ставники держави, члени уряду, представники законодавчого або судового органу чи посадові особи або державні службовці або службовці будь-якого іншого державного органу або установи, чи службовці або посадові особи міжурядової організації у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків.

3. «Надходження» означають будь-які кошти, отримані або набуті прямо чи опосередковано, шляхом вчинення злочину, зазначеного в статті 2.

 

Стаття 2. 1. Будь-яка особа чинить злочин за змістом цієї Конвенції, якщо вона будь-якими методами, прямо чи опосередковано, незаконно та умисно надає кошти або здійснює їх збір з наміром, щоб вони використовувались, або при усві­домленні того, що вони будуть використані, повністю чи частково, для вчинення:

a) будь-якого діяння, яке являє собою злочин відповідно до сфери застосу­вання одного з договорів, перелічених у додатку, та до визначення, що міститься в ньому;

b) будь-якого іншого діяння, спрямованого на те, щоб викликати смерть будь-якої цивільної особи або будь-якої іншої особи, яка не бере активної участі у воєн­них діях в ситуації збройного конфлікту, або заподіяти їй тяжке тілесне ушкод­ження, коли мета такого діяння в силу його характеру чи контексту полягає в тому, щоб залякати населення чи змусити уряд чи міжнародну організацію вчини­ти будь-яку дію або утриматись від неї.

2. a) Після здачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот чи документів про прийняття, затвердження чи приєднання держава, яка не є стороною, що бере участь в одному з договорів, перелічених у додатку, може заявити, що при засто­суванні цієї Конвенції до такої держави-учасниці вважається, що цей договір не включений до додатка, згаданого в підпункті «a» пункту 1. Така заява припиняє свою дію, як тільки цей договір набуває чинності для цієї держави-учасниці, яка повідомляє про цей факт депозитарія.

b) Коли держава-учасниця перестає бути стороною одного з договорів, перелі­чених в додатку, вона може зробити, як це передбачено цією статтею, заяву відносно цього договору.

3. Для того, щоб будь-яке діяння становило злочин, зазначений в пункті 1, не­обов’язково, щоб кошти фактично використовувались для скоєння злочину, згада­ного у підпунктах «a» або «b» пункту 1.

<...>

Стаття 4. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними:

a) для визнання кримінальними злочинами згідно з її внутрішнім законо­давством злочинів, зазначених у статті 2;

b) для встановлення за ці злочини відповідних покарань з урахуванням тяжко­го характеру цих злочинів.

<...>

Стаття 6. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, в тому числі у відповідних випадках в галузі внутрішнього законо­давства, для забезпечення того, щоб злочинні діяння, які підпадають під дію цієї Конвенції, за жодних обставин не підлягали виправданню з будь-яких міркувань політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або іншого аналогічного характеру.

 

Стаття 7. 1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції відносно злочинів, зазначених у статті 2, коли:

a) злочин вчинено на території цієї держави;

b) злочин вчинено на борту судна, яке плаває під прапором цієї держави, або повітряного судна, яке зареєстроване відповідно до законів цієї держави під час вчинення злочину;

c) злочин вчинено громадянином цієї держави.

2. Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію відносно будь-якого такого злочину, коли:

a) злочин був спрямований на вчинення злочину, зазначеного в підпункті «a» або «b» пункту 1 статті 2, на території чи відносно одного з громадян цієї держави або такий злочин був його результатом;

b) злочин був спрямований на вчинення злочину, зазначеного в підпункті «a» або «b» пункту 1 статті 2, проти державного або урядового об’єкта зазначеної держави за кордоном, включаючи приміщення дипломатичного або консуль­ського представництва цієї держави, або такий злочин був його результатом;

c) злочин був спрямований на вчинення злочину, зазначеного в підпункті «a» або «b» пункту 1 статті 2, як спроба змусити цю державу вчинити будь-яку дію або утриматись від неї або такий злочин призвів до його вчинення;

d) злочин вчинено особою без громадянства, яка звичайно мешкає на території цієї держави;

e) злочин вчинено на борту повітряного судна, яке експлуатується урядом цієї держави. <...>

4. Кожна держава-учасниця вживає також таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції відносно злочинів, зазначених у статті 2, у випадках, коли особа, яка підозрюється у скоєнні злочину, знаходиться на її території і вона не видає його жодній з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 або 2.

5. Коли більше ніж одна держава-учасниця претендує на юрисдикцію щодо одного із злочинів, зазначених у статті 2, відповідні держави-учасниці прагнуть належним чином координувати свої дії, зокрема відносно порядку кримінального переслідування та способів реалізації взаємної правової допомоги.

<...>

Стаття 10. 1. Держава-учасниця, на території якої знаходиться особа, яка скої­ла чи підозрюється у скоєнні злочину, у випадках, до яких може бути застосована стаття 7, якщо вона не видає цю особу, зобов’язана без будь-яких винятків і неза­лежно від того, чи вчинено цей злочин на її території, без надмірних затримок пе­редати справу своїм компетентним органам з метою кримінального переслідуван­ня шляхом проведення розгляду відповідно до законодавства цієї держави. <...>

 

Стаття 11. 1. Злочини, зазначені у статті 2, вважаються такими, що підля­гають включенню як злочини, що спричиняють видачу, до будь-якого з договорів про видачу, укладеного між будь-якими державами-учасницями до набуття цією Конвенцією чинності. Держави-учасниці зобов’язуються включати ці злочини як такі, що спричиняють видачу, до всіх договорів про видачу, які будуть в подаль­шому укладатися між ними.

2. Коли держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, отри­мує прохання про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не має дого­вору про видачу, держава-учасниця, що запитує, може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як правову підставу для видачі відносно злочинів, зазначених у статті 2. Видача здійснюється з дотриманням інших умов, передбачених законо­давством запитуваної держави.

3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю договору, розгля­дають у відносинах між собою зазначені у статті 2 злочини як такі, що спричи­няють видачу, з дотриманням умов, передбачених законодавством запитуваної держави.

4. У разі необхідності зазначені у статті 2 злочини розглядаються державами-учасницями з метою видачі так, ніби вони були скоєні не тільки в місці їх вчи­нення, але й на території держав, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 і 2 статті 7.

5. Положення всіх договорів та домовленостей про видачу між державами-учасницями у зв’язку із злочинами, зазначеними у статті 2, вважаються зміненими у відносинах між державами-учасницями в тій мірі, в якій вони несумісні з цією Конвенцією.

<...>

Стаття 14. Жодний із злочинів, зазначених у статті 2, не розглядається для цілей видачі або взаємної правової допомоги між державами-учасницями як полі­тичний злочин або злочин, пов’язаний з політичним злочином, або злочин, скоє­ний з політичних мотивів. Внаслідок цього, пов’язане з таким злочином прохання про видачу або взаємну правову допомогу не може бути відхилено тільки на тій підставі, що воно стосується політичного злочину або злочину, пов’язаного з політичним злочином, або злочину, скоєного з політичних мотивів.

<...>


Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 108 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ГЛАВА III | ЧАСТИНА I | Частина І | Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію | РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ | РОЗДІЛ V. АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАХОДИ | Або етнічних, релігійних та мовних меншин | РОЗДІЛ II | ДОТРИМУВАТИСЯ ВІДПОВІДНО ДО ПУНКТУ 1 СТАТТІ 2 | ВЗЯТИХ ЗА ПУНКТОМ 2 СТАТТІ 2 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми| Додаток

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)