Читайте также:
|
Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність (І. Р. Гальперін)
9. Юридичні поняття метафори
Метафора - слово або вираз, що вживається в переносному значенні, в основі якого лежить неназване порівняння предмета з яким-небудь іншим на підставі їх загальної ознаки.
• Різка метафора являє собою метафору, що зводять далеко стоять один від одного поняття. Модель: начинка висловлювання.
• Стерта (генетична) метафора є загальноприйнята метафора, фігуральний характер якої вже не відчувається. Модель: ніжка стільця.
• Метафора-формула близька до стертою метафори, але відрізняється від неї ще більшої стереотипністю і іноді неможливістю перетворення в не фігурально конструкцію. Модель: черв'як сумніву.
• Розгорнута метафора - це метафора, послідовно здійснювана протягом великого фрагмента повідомлення або всього повідомлення в цілому. Модель:Книжковий голод не проходить: продукти з книжкового ринку все частіше виявляються несвіжими - їх доводиться викидати, навіть не спробувавши.
• Реалізована метафора передбачає оперування метафоричним виразом без урахування його фігурального характеру, тобто так, як якби метафора мала пряме значення. Результат реалізації метафори часто буває комічним. Модель: Я вийшов з себе і увійшов в автобус.
10. Синоніми, омоніми, евфемізми в юриспруденції
СИНОНІМІЯ - тобто взаємозамінність слів та словосполучень («тимчасове виселення - евакуація», «вибір громадянства - оптація», «випуск грошей – грошова емісія», «неплатоспроможність - банкрутство», «клопотання - заява»).
Синонімія у правовому регулюванні відіграє важливу прагматичну роль – уточнює, адаптує волю нормодавця. За допомогою синоніму висвітлюється інша сторона того чи іншого об’єкту чи явища. Основне завдання синоніму у нормативному тексті – уточнення думки нормодавця.
Омоніми – вимагають особливої уваги при їх використанні (наприклад - *відвід судді* і *відвід землі* чи сУдді КСУ / суддІ КСУ) Для підвищення ефективності сприйняття тексту, що містить омоніми, можна керуватися двома правилами – 1) адаптувати слово-омонім пропозицією тексту юридичного документа, 2) супроводжувати омоніми з нетотожною вимовою знаками наголосу
Евфемі́зм — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.
Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань.
11. Оціночні поняття
Оціночні поняття в праві – це поняття, зміст недостатньо чи взагалі не визначено теорією права. До них, зокрема, належать «особлива жорстокість», «винятковий цинізм», «злісне ухилення», «злісне хуліганство», «значний матеріальний збиток», «достатньо», «недостатньо» тощо.
Оціночні поняття мають низку специфічних властивостей, зокрема вони:
* фіксують лише найзагальніші ознаки відображених у них явищ;
* як правило, не конкретизуються і не роз’яснюються у правовій нормі законодавцем. (Така конкретизація у багатьох випадках може здійснюватися, зокрема, Пленумом Верховного Суду України в узагальненнях судової практики чи у постановах з конкретних справ);
* конкретизуються у процесі правозастосування у кожному конкретному випадку, створюють можливість індивідуального підходу до кожного суспільного відношення;
* дають можливість правозастосувальним органам "самостійно" оцінювати факти в межах, передбачених оціночною нормою, тобто створюють широкі можливості для власного угляду суб’єкта при реалізації та застосуванні їх на практиці
12. Дефініції понять, що позначаються юридичними термінами
Правові дефініції - це стислі логічні визначення, що містять найістотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність.
Одним із способів забезпечення ясності нормативного припису та зрозумілості наміру законодавця є застосування законодавчих дефініцій в текстах відповідних нормативно-правових актів.
Зауважимо, що значення нормативних дефініцій у забезпеченні правової визначеності підкреслюється не тільки на рівні правових систем окремих держав, а й на рівні таких утворень, як Європейський Союз.
Принцип правової визначеності визнається одним із основних принципів правової системи як такої. Враховуючи те, що будь-який правовий припис виражається за допомогою мовних засобів, зокрема, за допомогою термінів як основних мовних одиниць, ці терміни мають бути зрозумілими для всіх осіб, яким адресований припис. Одним із способів забезпечення такої зрозумілості є застосування в текстах нормативно-правових актів правових дефініцій.
13. Поняття функціонального стилю
Функціональний (мовленнєвий) стиль – сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.
14. Види функціональних стилів
Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.
Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.
Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.
У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.
Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.\
Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.
15. Підстилі офіційно-ділового стилю
1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
2.Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.
16. Мовні засоби у текстах юридичного жанру офіційно-ділового стилю
Юридичний підстиль — використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:
— між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
— між підприємствами, організаціями та установами;
— між державою та приватними особами;
— між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
— між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.
Речення в тексті пов’язані за допомогою: 1) Займенників: 2) Сполучників: 3) Синонімів: 4) Повторів слів.5) Спільнокореневих слів
17. Етикет ділового листування
Ділове листування передбачає дотримання певних правил. Розглянемо основні з них:
1) Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості.
Найпоширенішими є такі звертання:
Шановний (ім 'я та по батькові)!
Вельмишановний (ім'я та по батькові)!
У листі прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:
Високоповажний міністре! Вельмишановний професоре! Високоповажний пане
прокуроре!
2. Першою частиною будь-якого листа є мотивація, що пояснює спонукальні
мотиви, причини складання листа.
Дуже важливим є вибір завершальних речень. Він залежить від змісту
листа. Найчастіше у кінці листа повторюють подяку, вибачаються за
турботи, висловлюють надію на подальшу співпрацю тощо.
18. Особливості професійного мовлення юриста
Мова становить фундамент професіоналізму майбутніх правників. Вона є базою здобуття фаху у вищому навчальному закладі і основним засобом подальшої професійної діяльності.
Адже юристи мають говорити не лише вчено (за профілем), але і ясно, і гарно. Бо слово адвоката, прокурора, судді - сприймається як говорячий закон. Тому воно має бути зрозумілим, а значить - грамотним, правильним, влучним і етичним. "Хто має справу з людьми... повинен мислити добре, але говорити ще краще". - пише Михайло Сперанський [2, с. 133].
...Красномовство мас бути чесним, діловим і високоморальним, шоб проникало в людську душу - в цьому його сила. Стиль має бути підібраний не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу та бути простим і високим, шоб вплив ритму на слух аудиторії, володарював над нею.
Уміння виступати публічно не приходить само собою. Цьому треба наполегливо учитися, оволодівати і відшліфовувати прийоми риторського мистецтва, необхідно добре вивчати мову, збагачувати професійну лексику.!
Мова правників - специфічна. Вона вирізняється вживанням словосполучень дієслівного типу, дієприслівникових і дієприкметникових зворотів, прямої мови; повторами професійної лексики. В юридичних текстах переважають складні поширені речення.
Слід віддавати перевагу коротким речення, дотримуватись правила, що кожна нова думка вимагає нового речення... Довгі висловлювання малопереконливі"
Готуючи виступ, пам'ятаймо, основну думку треба завжди висловлювати головним реченням, а не підрядним.
Створюючи текст виступу, не бажано захоплюватися іншомовними словами, якщо є українські відповідники.
19. Етапи спілкування
Перший етап — підготовка до спілкування. Якщо спілкування відбувається з ініціативи правника чи за попередньою домовленістю, то до нього слід добре підготуватися, бо це може мати значні наслідки для професійної діяльності співрозмовників.
Процес підготовки до спілкування у будь-якій формі складається із збирання матеріалів з предмета спілкування, їх відбору та систематизації; уявлення типів співрозмовників, їх особливостей; складання робочого плану майбутнього акту спілкування.
Другий етап — орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо). На початку спілкування важливо уникати:
• вибачень (це прояв невпевненості); • критики (це змусить співрозмовника захищатися); • зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).
Третій етап — обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.
Як свідчить досвід правників, обговорюючи проблему, доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і допоможуть отримати повну інформацію:
• уважно слухати співрозмовника і намагатись адекватно сприйняти те, про що він говорить, тобто чути його; • намагатися використовувати діалог, а не монолог; • давати співрозмовникові можливість спокійно викласти свою думку; • чітко, коротко й послідовно викладати свою інформацію; • добирати способи аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо); • викладати докази в коректній формі та ін.
Найбільший вплив на співрозмовника має аргументація. Це спосіб переконання за допомогою значущих логічних доказів.
Четвертий етап — прийняття рішення
П´ятий етап — вихід із контакту. Вихід із контакту не менш важливий, ніж його початок, бо від цього може залежати продовження співробітництва у майбутньому
Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об´єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об´єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).
20. Мовні засоби юридичної аргументації
Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово
У суспільстві виокремилися різні види мови.
Внутрішня мова— це мова для себе
Зовнішня мова — ЇЇ ще називають усною, тобто та, яку чує людина, що перебуває поряд з вами
Діалогічна або розмовна мова — мова щоденного вжитку
Монологічна мова — промовляється однією людиною при звертанні до іншої.
Літературна мова
Штучні мови: азбука Морзе, мова глухонімих, шифри, комп´ютерні
21. Види юридичної аргументації
Діалектична – ще в античній філософії поняття "діалектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку — вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів.
Мета діалектики полягає у тому, щоб, докладно розібравшись у обговорюваній темі, визначити усі за і проти того чи іншого аргументу, дійшовши урешті – решт до єдиного правильного висновку, хоч би яким він не був – б й прийняти отриману істину у якості шуканого результату.
Емоційна аргументація - побудована на зверненні до емоцій і основних мотивів. Емоційні аргументи волають до почуттів і відчуттів. Емоційно написаний текст викликає живу реакцію.
Така реакція використовується при масових акціях, є ефективною в публічних виступах ораторів, слугує додатковим фактором згуртування людей.
У логічній аргументації розкриваються внутрішні ознаки предметів і явищ, доводяться певні положення. Цей тип мовлення спирається на логіку, умовиводи.
1. Індукція - умовивід від часткового до загального (узагальнення): з нагляду маси випадків робиться загальний висновок.
2. Дедукція - умовивід від загального до приватного: з судження про правильність загального твердження робиться висновок, що правильні і окремі випадки його застосування
3. Аналогія - виявлення подібності двох предметів і висновок про те, що предмети схожі і в інших відносинах
Продуктивна -?
22. Особливості судової комунікації
Особливий різновид юрид комунікації – судова комунікація. Здійснюється у певній послідовності, визначеній процесуальним законодавтсвом.
Особливості:
1) як правило, три учасники – сторони і суд; остаточне рішення ухвалює суд
2) усна, рез фікс у документах− протоколі, ухвалах, рішенні суду
3) підготовка стос усіх сторін, в тому числі і суду шляхом вивчення матеріалів справи
4) початок і процедура передбачена у законі, керівництво здійцснює суд; атмосфера залежить від мети комунікації та позиції сторін;
5) важливо демонструвати повагу до сторони і до суду та етику висловлення аргументів, а також відповіді на контр аргументи
5) завершує спілкування − суддя
23. Мовні засоби наукового стилю
Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси:
· ясність і предметність тлумачень;
· логічна послідовність і доказовість викладу;
· узагальненість понять і явищ;
· об'єктивний аналіз;
· точність і лаконічність висловлювань;
· аргументація та переконливість тверджень;
· однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;
· докладні висновки.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 140 | Нарушение авторских прав