Читайте также:
|
|
Річ у тім, що будь-яка релігійна система стоїть на чотирьох “опорах”:
1) особистість засновника;
2) етнічна основа;
3) усна і письмова традиція (передання);
4) церковна організація (школа).
Наприклад, Мойсей заснував культ Єгови (що від нього походить сучасний юдаїзм), який прийняли і поширили кочові єврейські племена. Аналогічно, основоположником ісламу є Магомед, першими ж його прийняли кочові арабські племена Аравійського півострова. Те ж саме стосується всіх інших релігій, бо інакше й не може бути — будь-яка релігіявиникає в конкретний час, в конкретному місці, в середовищі конкретного етносу, який її сприймає і є її першим поширювачем.
— Невже не можна обійтися без “етнічної опори” релігії?
Для того щоб нове знання спромоглося поширитися і жити в віках, для нього має бути створена відповідна структура з носіїв цього знання. Якраз етнос і є такою природною структурою, згуртованою і надзвичайно живучою. Сприйняття знань певним етносом є ідеальним варіантом на першому етапі їх поширення.
Хоча можливі й інші варіанти. Ось що розповідають про зародження буддизму, засновником якого був Сак’я-муні (буквально “Сак’я-людина”, тобто людина зі скіфського племені Саків), він же Будда(“пробуджений”), вчення якого протягом трьох століть передавалося усно, доки не було записане за наказом індійського імператора Ашоки у III ст. до н. е.: “ Почавши свою проповідницьку діяльність, Сак’я-муні зіткнувся з повним неприйняттям — один проти всіх. Місця для нього не було, світ і учні вже були поділеними між вчителями. А наявність учнів — це наявність певної структури, певної «життєвої сили» того чи іншого знання. Щоб внести у світ нове знання, треба внести у світ носіїв цього знання. Усвідомивши це, Сак’я-муні пішов в учні до аскета Кас’япу, у якого на той час було понад 600 послідовників. Після того як аскет визнав істинність вчення Сак’я-муні, за ним потягнулися і всі його учні. Тепер Будда вже був не один, його вчення одержало фізичне тіло ”[46]. Ми не знаємо, представники якого етносу домінували у школі згаданого аскета, хоча сама школа – це вже своєрідний міні-етнос.
Одне слово, існують універсальні принципи виникнення і поширення нового вчення, одним з яких є принцип етнічної першооснови. Не є винятком і християнство, яке виникло в Галілеї, а його першими носіями стали галілеяни (щоб переконатися в цьому, досить вдумливо прочитати Євангеліє і мати загальне уявлення про реалії тодішньої Палестини). Всіляке ж приховування і затуманення цього факту можна пояснити лише інформаційною війною, яка ведеться як проти України, так і християнства в цілому. Ми ще повернемось до цієї теми, а поки що звернімо увагу на психологічні аспекти формування етносу галілеян.
2.3.3. Селекція “екстраверсія—інтроверсія”
Відомо, що одна частина галів-кельтів залишилась на батьківських землях України (Страбон[47] їх називав “чистими кельтами”), а друга частина протягом століть хвилями переселялась до далекої Палестини. Очевидно, що в мандри передусім вирушали люди, сповнені цікавості, жадоби пригод і слави, відкриті до зовнішнього світу, схильні до подорожей і авантюр, любителі гострих відчуттів. І навпаки, на місці залишались люди, більше схильні до внутрішньої активності, прихильники гасла “чужого не потребуємо, а свого не віддамо”.
У результаті багатовікової селекції відбувся розподіл надвоє народу галів за ознакою, відомою в психології як “екстраверсія—інтроверсія”. Нагадаємо, що екстраверсія — це “тенденція до скерування уваги й інтересів на зовнішній світ; потреба активного впливу на оточуючу дійсність, поєднана з легкістю зав’язування контактів з іншими людьми; протилежність інтроверсії; одна з типологічних характеристик особи, виділених Карлом Густавом Юнгом” [48].
Іван Миколайчук – типовий “Миротворець” (етико-інтуїтивний інтроверт) у кінофільмі “Тіні забутих предків” |
Закономірно, що в процесі переходу на нові землі і взаємодії з людністю Палестини галілеянивитворили новий тип ментальності, новий етнічний характер. Порівняно з українськими галами-автохтонами, галілеяни суттєво сильніше розвинули такі риси, як активність, відкритість, практичність, організованість, здатність до швидкого реагування, рішучість. Ці риси характеру були просто необхідні для виживання в неспокійних, сповнених небезпек умовах Палестини. Вони були відшліфовані в результаті:
1) складного і нерідко конфліктного співжиття з юдеями, яким після розпаду імперії Соломона вдалося захопити Єрусалимський духовний центр[49], і знайомством з жорсткістю та надзвичайною регламентованістю їхнього “Закону”;
2) тісної взаємодії з Римом, з невблаганною логікою римського права і залізною дисципліною його військової організації (від 63 р. до н. е. Палестина належала до Римської імперії);
3) військового досвіду: “ Цих бійців, — пише Флавій, — ніколи не можна було звинуватити у нестачі мужності... Коли армія Веспасіана йшла через Галілею, їй доводилось брати штурмом майже кожне село” [50]. “ Боротьба проти римлян велась головним чином галілеянами ”[51].
З точки зору типології Юнга, колективна етнопсихіка українських галів-автохтонів описувалась соціотипом етико-інтуїтивний інтроверт(псевдонім — “Миротворець”), а етнопсихіка галілеян — соціотипом логіко-сенсорний екстраверт(“Адміністратор”)[52]. Це взаємодоповнюючі (персонально сумісні, дуальні) протилежності — як ключ і замок, як кремінь і кресало. При тісному контакті дуальних соціотипів відбувається надзвичайно інтенсивний і гармонійний інформаційний обмін, який приводить до вивільнення творчої активності обох сторін дуальної взаємодії. “Адміністратор” дає “Миротворцеві” порядок і рішучість, а “Миротворець” наснажує “Адміністратора” своїми етикою, інтуїцією і перспективним мисленням[53].
Арнольд Шварценеггер – типовий "Адміністратор" (логіко-сенсорний екстраверт) |
Незабаром після вознесення Ісуса Христа почався все активніший вихід галілеян з Палестини і повернення їх значної частини (перехід) на свою прабатьківщину в Північному Надчорномор’ї.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 103 | Нарушение авторских прав