Читайте также:
|
На сьогодні вища освіта в Україні перебуває на стадії трансформації від радянської до загальноєвропейської моделі, встановленої відповідно до підписаного Україною в 2002 році Болонського договору. Постійно впроваджуються нові елементи, змінюються стандарти освіти, але у впровадженні цих змін не спостерігається системного підходу. Імплементація нових елементів вищої освіти, як от модульно-кредитної системи, єдиного тестування для випускників шкіл, процедура стандартизації дипломів вищих навчальних закладів – всі ці зміни виконуються хаотично і в більшості випадків без ґрунтовного пояснення їх суті і вагомості основним суб’єктам цих змін – студентам, викладачам, науковцям.
В Україні контингент студентів у 2006/2007 навчальному році налічує майже 2,8 млн. осіб, у тому числі за денною формою навчання понад 1,6 млн. осіб. У поточному навчальному році в Україні здобуває освіту понад 36,6 тис. іноземних студентів із 131 країни світу. Навчальний процес забезпечують понад 11,5 тис. докторів наук, професорів та понад 58,7 тис. кандидатів наук, доцентів.
У 2005/2006 навчальному році прямі прибутки України від експорту освітніх послуг (навчання іноземних студентів) склали близько 50 млн. доларів США. (Для порівняння: експорт освітніх послуг Сполучених Штатів Америки сьогодні становить близько 15 млрд. доларів на рік.)
На сьогодні, в Україні до європейських вимог адаптовано новий перелік галузей знань і напрямів, за якими в Україні здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Починаючи з 2007/2008 навчального року підготовка бакалаврів у вищих навчальних закладах здійснюється за 48 галузями та 141 напрямом (до цього підготовка здійснювалася за 17 галузями, 77 напрямами і 586 спеціальностями). У стадії розробки перебуває новий перелік спеціальностей з підготовки магістрів. Здійснюються організаційні заходи із запровадження “Додатку до диплома” європейського зразка (Diploma Supplement)[13,c. 3].
Перший етап запровадження системи кредитно-модульного навчання у ВНЗ в Україні пройшов досить успішно. У 2006/2007 навчальному році у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації на всіх програмах підготовки фахівців першого (бакалаврат) і другого (магістратура) циклів запроваджено Європейську кредитно-трансферну систему (ECTS). Це дозволяє здійснювати трансфер (переведення) студентів з одного вищого навчального закладу в інший (включаючи і закордонні ВНЗ) та накопичувати студентами кредити ECTS, які визнаватимуться при подальшому навчанні в будь якому європейському ВНЗ.
Студенти отримали інформацію щодо структури курсів, послідовності вивчення навчальних модулів та порядку їх оцінювання викладачами. Це дало більші можливості щодо вибору навчальних курсів та індивідуальних програм здобуття вищої освіти. Самостійна робота стала більш скоординованою, збільшився час безпосереднього спілкування з викладачами. Кафедри поліпшили інформаційно-методичне забезпечення, створюють електронні підручники, комп’ютерні програми, програми самоконтролю, тощо.
Однак, у цілому, формування ринку освітніх послуг в Україні відбувається, на жаль, дещо сповільненими темпами. Найбільшою проблемою української системи освіти на міжнародному ринку освітніх послуг є її незадовільна якість. 24 березня 2007 року на підсумковій колегії МОН України було зазначено, що жоден з наших університетів не увійшов до рейтингового списку п’ятиста університетів світу, а більшість з них взагалі не відомі за кордоном.
Визначальним напрямом розвитку системи вищої освіти України задля підвищення її конкурентоздатності є інтеграція у європейський освітній простір у руслі виконання вимог Болонського процесу. У ході інтеграції української системи освіти до європейського освітнього простору перед нею постає ряд проблем:
1. Психолого-дидактична некомпетентність більшості викладачів вищої школи.
2. Перехід на кредитно-модульну систему організації навчального процесу, що потребує:
· забезпечення відповідності “вартості” кредиту обсягу і складності учбового матеріалу;
· визначення педагогічного навантаження в умовах функціонування кредитно-модульної системи.
3. Зв’язок вищої школи з ринком праці.
4. Практика студентів у реаліях ринкової економіки.
5. Розмежування академічної й професійної спрямованості вищої освіти в Україні.
6. Приведення освітніх кваліфікаційних ступенів України до стандартів Європейського союзу.
Складнощі у вирішенні цих проблем зумовлені причинами соціального та психологічного характеру.
Соціальні причини:
1. Зацікавленість переважної більшості ректорів ВНЗ у збереженні існуючого стану.
2. Технологічна та інформаційно-просвітницька незабезпеченість переходу до європейських стандартів освіти.
Психологічні причини:
1. Звичка і готовність населення використовувати усталені схеми відносин між споживачами та виробниками освітніх послуг (хабарі, знайомства тощо).
2. Несприйняття значною частиною професорсько-викладацького складу інноваційних методів і технологій в освіті.
На якість, а відтак і конкурентоздатність української освіти негативно впливає збереження багатьох рис радянської освітньої системи, які все ще притаманні системі освіти в Україні[8, c. 14].
В Україні для досягнення цілей Болонського процесу і підвищення конкурентоздатності системи освіти, найперше, необхідно:
1. Сприяти європейському співробітництву у забезпеченні якості освіти з метою розробки співмірних критеріїв і методологій її визначення.
2. Прийняти систему вищої освіти, що базується на двох основних циклах – переддипломному (бакалаврському) та післядипломному (магістерському).
3. Запровадити загальноєвропейську систему наукових ступенів.
4. Увести систему кредитів за зразком ECTS як ефективний засіб забезпечення широкомасштабної студентської мобільності.
Створення цивілізованого ринку освітніх послуг в Україні та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на міжнародному ринку потребує урахування впливу наступних чинників: 1) глобалізації; 2) технологій; 3) конкуренції.
Зазначені чинники визначають методологічне підґрунтя для дослідження і вирішення проблем модернізації системи освіти в Україні задля підвищення її конкурентоздатності, яке передбачає:
· аналіз якості освітніх послуг з точки зору потреб регіонів, держави та світової спільноти у сфері професійної підготовки;
· постійне вдосконалення діяльності освітніх закладів відповідно до викликів часу;
· безперервність освіти, збереження єдиного освітнього простору, характер розвитку якого визначається потребами суспільства
Висновок
Основними цілями реформ в Україні є підвищення життєвого рівня населення, передусім завдяки переходу до ринкової економіки, забезпечення захисту громадянських прав та розширення індивідуальних свобод людини. Ринок праці і соціальна політика – найважливіші компоненти досягнення цих цілей, оскільки вони необхідні для забезпечення продуктивності сучасної економіки.
Реформування вищої освіти і науки в Україні передбачає:
– перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольнити можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;
– формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і держави в цілому;
– підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання впродовж усього життя;
– запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство;
– пошук рівноваги між масовою фундаментальною та елітарною освітою, з одного боку, і вузькою спеціалізацією та професіональною досконалістю – з іншого.
В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових загальнолюдських цінностей.
Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське та світове товариство.
Для реалізації концептуальних засад Болонського процесу в Україні необхідно:
– удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;
– прийняти зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;
– використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;
– врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;
– підтримувати і розвивати європейські стандарти освіти;
– ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;
– запровадити сучасні підходи щодо інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;
– забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у системі вищої освіти і науки.
На сучасному етапі Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.
Список використаної літератури.
1. Андрущенко В.П. Педагогічна освіта України: Болонські виклики і напрями модернізації // Практична філософія. – 2004.– №1. – С.124–129.
2. Андрущенко В.П. Модернізація вищої освіти України в контексті вимог Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 12–19 травня. – С.4–5.
3. Болонський процес: чому і як треба навчати? // Педагогіка толерантності. – 2004. – №1. – С.111–113.
4. Вища освіта і наука – пріоритетні сфери розвитку суспільства у ХХІ ст. // Інформаційний збірник МОН України. – 2003. – №8 – С. 3–14.
5. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384с.
6. Жовта І. Співпраця міністерства освіти і науки з європейським союзом // Освіта України. – 2004. – 11 травня. – С.4–7.
7. Згуровський М. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції в науці й освіті // Дзеркало тижня. – 2003. – 18 жовтня. – С.17.
8. Каленюк І., Корсак К. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта України. – 2004. – №3. – С.22–29.
9. Корецька А. Освітні інтенції в контексті Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 27 жовтня –3 листопада. – С.4.
10. Корольов Б. Методична складова Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 2–9 червня. – С.2.
11. Кремень В. Підвищення ефективності вищої школи, освіти і науки як дієвого чинника суспільного розвитку та інтеграції в європейське співтовариство // Вища школа. – 2003. – №6. – С.3–24.
12. Литвин О. Болонський процес і наші державні стандарти // Вища освіта України. – 2004.– №3. – С.42–45.
13. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес // Освіта. – 2004. – 25 серпня – 1 вересня. – С.12–17.
14. Невмережицький О. Реалії виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі у світлі Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 7–14 липня. – С.2.
15. Оніщенко І. Гуманітарна освіта в контексті Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 14–21 липня. – С.2.
16. Паламарчук В. Даниленко Л. Європейський вибір вищої освіти // Управління освітою. – 2004. –№18. – С.4–5.
17. Поляков М. Болонський процес: зближення, а не уніфікація // Вища освіта України. – 2004. – №2. – С.47–50.
18. Терещенко Ю. Проблема якості освіти в контексті Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 30 червня –7 липня. – С.2.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 99 | Нарушение авторских прав