Пол Фейєрабенд (1924-1994) – американський філософ австрійського походження, творець напрямку в сучасній філософії науки, що отримав назву “методологічний анархізм”.
Розвиток пізнання, вважає Фейєрабенд, здійснюється завдяки взаємній критиці несумісних теорій перед лицем наявних фактів. Тому в своїй науковій праці вчені повинні керуватися методологічним принципом “проліферації” (від англ. рroliferation – розмноження) теорій: створювати теорії, альтернативні відносно існуючої, навіть якщо ці останні значною мірою підтверджені і є загальновизнаними. Фейєрабенд надає великого значення винаходженню альтернатив: воно охороняє науку від догматизму і застою, сприяє створенню різноманітних вимірювальних приладів і інструментів, дозволяє дати різні теоретичні тлумачення тим самим експериментальним результатам, усуває мотиви для введення ad hoc гіпотез, значною мірою сприяє розвитку творчих здатностей кожного вченого і под.
Поступово його філософія розвивається, стає більш самостійною і здобуває своєрідний характер, який багато в чому знаменує підсумок розвитку постпозитивізму. Найбільш парадоксальним здається тут його знаменитий принцип “anything goes” (“припустимо все”), “принцип вседозволеності”, що остаточно відкидає ідею критерію демаркації і стверджує, що наукове знання принципово не відрізняється від ненаукового. Наука – та ж релігія, але по-своєму обставлена, зі своєю догматикою і нетерпимістю до іншого, своєю претензією на владу з боку касти вчених. Фейєрабенд навіть закликає відокремити науку від держави, як це колись було зроблено з релігією.
Часом така позиція американського філософа подається занадто спрощено, для чого, можливо, неодноразово давав привід і сам Фейєрабенд. Відзначимо тут дуже важливий позитивний сенс позиції “методологічного анархізму”, про який, на жаль, не завжди згадується в підручниках.
В рамках філософії “методологічного анархізму” Фейєрабенд повертає у філософію науки ту чудову ідею, відповідно до якої наука ніколи не може бути пізнана до кінця, і ніколи жодна модель науки не в змозі вичерпати живу науку, що розвивається. А це значить, що будь-який науковий метод, будь-яка модель наукового знання завжди виявить якусь свою обмеженість, за межами якої цей метод і модель виявляться не відповідними науковій практиці.
Фейєрабенд повертає нам почуття містичної нескінченності наукового знання і наукової діяльності, що як піднімає науку до висот життя, так і співполагає її з іншими формами містицизму, у тому числі знижуючи її до недоліків всякої людської міфології.
Установці вченого зберігати і розвивати одну теорію Фейєрабенд протиставляє відзначений вище принцип проліферації наукових теорій, що виражається в заклику множити побільше теорій – інших і різних. В історії науки знаходив своє виправдання і цей принцип. Наприклад, в часи розвитку квантової механіки нові теорії були настільки відмінними від ідей класичної фізики, що Нільс Бор як один з критеріїв нових теорій висував їхню “достатню безумність”.
В кінцевому підсумку, стверджує Фейєрабенд, все може зробити свій внесок у розвиток науки як однієї з форм культури, у тому числі навіть неправда і обман могли відіграти тут свою позитивну роль. “Anything goes” – “припустимо все” у горно життя, все може послужити паливом для нього. І тут у Фейєрабенда звучить вже відтінок розмивання всіх меж, втрати всякої визначеності. Розверзається безодня хаосу. Фейєрабенд починає заперечувати саму можливість істинного пізнання, і феномен науки втрачає свій сенс. Постпозитивізм вичерпує себе своїм власним запереченням – якщо немає науки, то не потрібна і її філософія, у тому числі філософія постпозитивізму.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 241 | Нарушение авторских прав