Читайте также:
|
|
є типовою для багатьох країн. Важливішим є питання — якою мірою політичні партії України впливають на політичне самовизначення «пересічних» виборців? Дані соціологічних опитувань у період виборчої кампанії 1998 р. свідчать, що ситуація з партійно-політичним самовизначенням українських громадян є доволі суперечливою і навіть парадоксальною.
У 1998 р. половина депутатів Верховної Ради вперше обиралась за партійними списками, проте в порівнянні з «безпартійними» виборами-94, коли всі народні депутати України обиралися в мажоритарних одномандатних округах, вага «ідейних» мотивів зменшилась. Виборці орієнтувались переважно на відомих лідерів, сподіваючись, що вони зможуть щось зробити для поліпшення життя, при цьому методи та ідейні засади їхньої діяльності не були принциповими для вибору. Лише дві партії — комуністи і Народний рух України - мали стабільний та однорідний електорат з досить чітко окресленими соціально-економічними і зовнішньополітичними орієнтаціями7.
Вибори 2002 р. проводились за тією ж самою змішаною системою, і виборці так само, за оцінками аналітиків, зосереджували увагу на особистостях — лідерах партій і партійних блоків. Та й самі політичні об'єднання, за винятком СДПУ(о) та, як звичайно, комуністів, не наголошували на своїх ідеологічних принципах, а більше говорили про зроблене й не зроблене в реальній політиці та про свої можливості розв'язати наболілі проблеми. І саме цей підхід, як видно з результатів голосування за партійні блоки та партії, мав найбільший успіх.
Водночас, голосування за партії вже не було новиною, як у 1998 p., і частка виборців, які не підтримали кандидатів у депутати від жодної партії чи блоку, на цей раз становила усього 2,45% (проти 5,25% у 1998 p.). Отже, позиція «проти всіх» наполовину втратила свою привабливість, а блок з аналогічною назвою, який мав намір зіграти на гаданій аполітичності українського виборця, зібрав лише 0,11% голосів.
Ці дані, якщо їх співставити з результатами соціологічних опитувань (див. табл. 10.4), свідчать про суперечливе ставлення населення України до багатопартійності. При тому, що значна частина населення під час соціологічних опитувань стверджує, що багатопартійність не потрібна (відсоток таких «скептиків» стосовно партій мав навіть тенденцію до зростання), під час виборів громадяни дружно голосують за партії і партійні блоки, доволі компетентно відокремлюючи реальні політичні сили від віртуальних проектів.
Див.: Бекешкіна І. Вибори-98 як процес політичного самовизначення населення // Політичний портрет України: Бюлетень фонду «Демократичні Ініціативи». — Вип.21. — 1998. - С. 25-27.
Таблиця 10.4
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 48 | Нарушение авторских прав