Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Десять умов стосувалися духовної сфери життя.

Читайте также:
  1. Автобус отбывал через десять дней... ...И все высыпали на палубу.
  2. Вдосконалення трудового законодавства в частині визначення сфери укладення контракту
  3. Взаємодія ок атмосфери і суходолу
  4. Види цін та сфери їх застосування
  5. ВТО и конкурентная борьба: десять основных видов оружия
  6. Галина Михалева: лет через десять женщина сможет стать президентом России
  7. Глава 4. Десять нелепых верований, которые позволяют людям и обстоятельствам играть на наших нервах

Дозволялося здійснювати святі таїнства біля хворих при свічках у повному «облаченії», що раніше заборонялося польською владою.

Гарантувалося збереження церковних братств, існування та створення нових церковних та монастирських шкіл і семінарій, з викладанням старослов'янською й грецькою мовами.

Друкарні підпорядковувались митрополиту і єпископам, щоб не по­ширювались єресі.

Світські особи не повинні були втручатися в управління церковними справами та зобов'язу­валися визнавати ухвали єпископських судів, беззастережно при­ймати їх рішення до виконання і не захищати священиків, які порушували церковний порядок.

Одна з умов мала на меті не допускати поїздок духовенства до Константинопольського патріарха для висвячень православного духовенства.

Такі рішення Берестейської унії спричинили розкол в укра­їнському суспільстві. При підтримці козацтва, православне духовенство і міщанство неприховано ігнорували уніатську ієрархію. Київська лавра перетворилась на центр церковної православноїної діяльності. У 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступив і козацький гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з усім військом запорозьким.

З 1596 р. до 1620 р. уніатська Київська митрополія була єдиною, а православної митрополії не існувало. В цих умовах виникла загроза цілко­витої втрати православними своєї ієрархії та церкви. У 1620 р., з ініціативи гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, Єрусалимський патріарх Феофан висвятив нову православну ієрархію (єпископів та мит­рополита), що сприяло збереженню православ’я та викликало невдоволення уніатів.

Національно-визвольна боротьба українсько­го народу під проводом Богдана Хмельницького (1646-1654 рр.) велась не тільки проти польської шляхти, а одночасно і проти уніатів. Розіслані в травні 1648 р. відозви гетьмана Богдана Хмельницького містили також звернення і до тих, кому «мила віра благочестива, поляками в унію обернена». Він закликав боротись проти унії, згуртовуватися «на добрих конях, зі справною зброєю невідкладно і встати мужньо і безбоязнено, при всемогутній допомозі Божій проти своїх грабіжників, гнобителів і супостатів».

Визвольна війна 1648—1654 рр. спричинила фактич­ний розпад уніатської церковної організації. Вона поволі відновлювалася тільки на землях, що залишилися під поль­ською владою. Отримавши, згідно з Андрусівським договором 1667 р., Правобережну Україну, крім Києва, Поль­ща зобов'язалася не обмежувати православну віру. З часом, католицизм намагався глибше проникнути у сферу обрядовості та культу. Уніатський собор у Замості (1720 р.) скасував чимало православних обрядів, прийняв рішення про видання богослужбових книг, виправлених у католицькому дусі. Пізніше уніатські священики отримали розпорядження переймати зовнішні риси польських католицьких ксьондзів.

У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, за яким Га­личина опинилася під Австрією, що зумовило інший дер­жавний уклад і дещо інше ставлення до католицизму та унії. Було ліквідовано значну частину польських костелів і монастирів, а їх землі конфісковано. З 1774 р. уніатська церква стала називатись Греко-католицькою. Наприкінці XVIII ст. греко-католицька церква скла­далася з чотирьох єпархій: Брестської, Віденської, Полоцької та Луцької.

Друга польська окупація Галичини в 1919—1939рр. посилила політичний та економічний тиск на православне населення. Спершу православні були відлучені від Московського патріархату і одночасно поча­лося руйнування православних храмів. За ці роки було закрито 400 храмів, а 140 знищено.

З акцією нищення поляками православної церк­ви йшла, одночасно, і акція на ослаблення і ни­щення греко-католицької церкви. Проте, незважаючи на утиски, розросталася мережа українських гімназій і видавництв, тривала боротьба з ополяченням і окатоличенням народу. До 1946 р. в Західній Україні існувало 3 тис. греко-католицьких і 250 православних парафій.

Після повернення на Галичину Радянської влади, УГКЦ була звинувачена у співробітництві з німцями і почалися репресії, що нерідко закінчувалися засланням до Сибіру греко-католицького духовенства, в тому числі й ново­обраного митрополита Йосипа Сліпого, а студентів богослов­ських факультетів було рекрутовано в армію.

У березні 1946 р. у Львові було скликано собор УГКЦ. Він скасував постанови Берестейського собору 1596 р. і лівідував унію та зробив спробу повернути віруючих до православної віри.

На соборі присутніми були 214 священиків, деканів і представників кліру та 19 мирян, які майже одноголосно проголо­сували за всі його постанови.

Львівський собор 1946 р. - це не лише трагічна віха в історії греко-католицької церкви в Україні. Одинаковою мірою це й трагедія православної церкви, бо саме їй була відведена роль могиль­ника іншої церкви.

За даними Львівського собору, 22 відсотки греко-католиццького духовенства не погодилися перейти в православну церкву. Всі колишні греко-католицькі парафії, внаслідок рішень собору автоматично були оголошені право­славними. Крім діючих православних церков, усі інші були закриті.

Однак значна частина віруючих, колишніх греко-католиків не прийняла нав'язуваного їм православ'я. Вони змушені були відправляти свої богослужіння таємно, діяти нелегально.

Унія спричинила глибоку ре­лігійну кризу, яка вийшла за межі ХУІ ст., гостро позначилася на всій історії українського народу, викликала довготривалі цер­ковні та національні конфлікти. Однак релігійна боротьба не була зовсім деструктивною. Уніати і православні були поставлені перед необхідністю дбати про піднесення освіти, про мобілізацію інтелектуальних сил для літературної діяльності, поширення гуманістичної культури.

Починаючи з 1987 р., почав ширитись рух за відновлення греко-католицької церкви, який згодом набув організованого динамічного змісту. Комітет захисту Української католицької церкви у цьому ж році звернувся до державних органів влади з проханням визнання Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

30 листопада 1989 р. Рада у справах релігії при Раді Мініст­рів УРСР зробила заяву про реєстрацію релігійних громад грекo-католиків. Отже, Греко-католицька церква після більш ніж 40-річної перерви офіційно відновила свої структури в західних областях України.

У 2004 р. УГКЦ мала більше 3200 релігійних громад (пара­фій), більше 2000 священиків, біля 75 монастирів, 7 єпархій.

Таким чином греко-католицька церква у своїй майже 400-річній історії мала періоди розвитку та занепаду, динамізації і криз. Для інозем­них правлячих структур, під владою яких перебувала Україна, вона була небажаною і постійно ними утискувалася. Виразно національний характер Української греко-католицької церкви, її інтеграція в українське суспільство викликали негативну реакцію у всіх поневолювачів українського народу. Греко-католицизм для багатьох поколінь українців після Бе­рестейської унії є традиційною україн­ською церквою, як і православ'я.

Самою історією визначено Україні бути багатонаціо­нальною і багатоконфесійною державою.

Нині, на переломному етапі розбудови незалежної Української держави, коли особливо важ­ливою стала проблема національної злагоди і політичної консолідації суспільства, серед віруючих різних конфесій, а також духо­венства, все більшої популярності набуває ідея українського екуменізму.

Український екуменізм передбачає єднання зусиль усіх кон­фесій в Україні для досягнення певних суспільних і релігійних цілей. Основою такого єднання можуть бути спільні гуманітарні акції, підтримка різними заходами, притаманними релігійним орга­нізаціям, процесів українського державотворення тощо. Прихильники українського екуменізму є серед православних, греко-католиків, римо-католиків та представників іншіх конфесій. Ідею українського екуме­нізму, тобто єднання між західною і східною християнськими тра­диціями, свого часу обстоювали як православні, так і греко-като­лицькі католицькі ієрархи.

Отже, ідея українського екуменізму є животворною ідеєю, яка потрібна і може спрацювати на користь національного та духов­ного відродження України. Вона знаходить підтримку і в церков­них колах, і серед широкої укpaїнської громадскості.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 133 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)