Читайте также: |
|
Православ’я – одна із трьох найбільш поширених гілок християнства. Істотний і невід'ємний елемент православ'я - специфічний комплекс релігійних ідей, що визначають концептуальну сторону цієї релігії, її віровчення. Основу православного віровчення становить спільний для всього християнства Символ віри.
Символ віри властивий будь-якій релігії. Він є стислим викладом основоположних догматів, на яких розбудовується вся розгалужена система певного віровчення. Християнський (апостольський) Символ віри прийнято на перших вселенських соборах церкви у Нікеї (325 р.) та Константинополі (381 р.) після тривалих богословських дискусій, гострих зіткнень поглядів і позицій отців церкви.
Символ віри виводить у ранг абсолютних істин ряд положень, що стосуються образу Бога, церкви, потойбічного життя, які мають сприйматися беззастережно і без сумніву, тобто на віру. Зміст символу віри (він повністю приводиться трохи далі) єдиний для православ’я і католицизму.
Утвердженню Символу віри у свідомості віруючих, пропаганді його сутності православ'я надає особливого значення. Символ віри виконується як молитва на богослужіннях і в побуті, в традиціях православ'я та здійснюється його хорове його виконання у храмах. Змістовне тлумачення Символу віри подано в православному Катехізисі, що виконує функцію навчального посібника в системі початкової релігійної освіти парафіян.
Ідейним джерелом православного віровчення є Біблія і священний переказ, який охоплює рішення перших семи вселенських соборів, що відбулися в IV -ІХ ст.ст., а також теологічну й теософську спадщину, політико-соціальні доктрини отців церкви, християнських письменників ІІ - VIII ст.ст. - Юстина, Тертулліана, Климента Александрійського, Орігени, Василя Великого, Григорія Ніського, Августина та ін.
Християнська ортодоксія розглядає земне життя як підготовку до вічного блаженства в потойбічному світі, вимагає від пастви невтомних молитов, сумлінного відвідування храмів, ретельного дотримання релігійних обрядів і відповідних християнській моралі вчинків.
Головною складовою православ'я як вчення є віра в надприродні сили та явища. Православ'я має в своєму пантеоні неосяжну кількість надприродних істот, яким поклоняються віруючі: всемогутній Бог, найвища нематеріальна сила, безплотний дух, творець і управитель світу та його протилежність – не менш могутній Люцифер, диявол, Богом створений, проте занепалий ангел.
Бог і диявол - стрижневі постаті у православній ієрархії надприродних істот. Вона доповнюється уявленнями про інші духовні сутності - безліч ангелів і чортів, що становлять небесне воїнство вічно ворогуючих Бога та диявола. Завершують цей уявний світ надприродних істот образи святих, тобто людей, удостоєних життя в раю за виняткові заслуги перед Богом. Православний календар містить понад тисячу імен святих, серед яких царі, імператори, видатні церковні діячі.
Православна церква дотримується рішення третього Всеселенського собору в Ефесі (431 р.) про визнання діви Марії богородицею, матір'ю Ісуса Христа, який був народжений внаслідок непорочного зачаття. Вшанування діви Марії як богині, заступниці знедолених, сприяє піднесенню авторитету православної релігії серед віруючих жінок.
З православного віровчення постає діяльний бік релігії, її культ. У православ'ї він має свої особливості, видові відмінності, що формують віросповідне обличчя церкви.
Серед культових особливостей православ'я слід зазначити поклоніння іконам, нетлінним мощам, культ хреста й очисної сили води. Культові дії православ'я формувалися у надрах християнства і сягають глибини століть, у давні вірування наших далеких пращурів.
Культ ікон- живописних зображень Ісуса Христа, Діви Марії, святих, різних церковних подій – є відгомоном первісних релігійних вірувань, зокрема фетишизму і магії.
Залишки дохристиянських вірувань пережили століття і ввійшли до арсеналу майже всіх релігій. Ікона у православ'ї виступає як фетиш (зачарована річ). Вшановуючи її, віруючі сприймають іконопис як молитовний образ, який може вплинути в бажаному напрямі на Бога та святих. Водночас ікона сприймається і як самостійне божество, наділене магічною силою. Через ікони церква впливає на почуття віруючих також і могутньою силою мистецтва.
Культ мощейтакож поширений у православ'ї. Мощі – це останки померлих людей, які в певних умовах муміфікуються. Нетлінність останків церква визнає як чудо, як доказ святості земного життя певної людини. Через культ молей православ'я прагне підтримати й зміцнити віру в святих, божих угодників. Їхні мощі, повчає церква, сповнені чудодійної сили, а місця поховання святих мають цілющі властивості. Тому кожен монастир і деякою мірою парафія чи храм володіють нетлінними мощами святих.
Православ’я вшановує також хрестяк священний символ розіп'ятого Ісуса Христа, знаряддя його страти. Вшанування хреста було узаконене в християнській церкві в IV ст. Християнство визнає різні конфігурації хреста (в православ'ї – чотири, шести і восьми конечний), а в адвентистів, баптистів, п'ятидесятників, культ хреста взагалі відсутній.
Православ’я вшановує святу воду, наголошуючи на її цілющій і очисній силі і використовує для різних магічних дій.
Важливу роль у православ'ї відіграє молитва. Молитва– це традиційний магічний прийом вербального звернення до Бога, своєрідні заклинання у формі благань. У них служителі культу та віруючі прохають надприродні сили подарувати різні блага і відвернути зло. Молитвами супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Місцем колективних молитов є православні храми. Тексти молитов вміщуються молитовниках. Молитви є інтегруючим чинником, який згуртовує єдиновірців під склепінням храму; вони виробляють стійку емоційно-психологічну потребу у колективних магічних діях, формують переконання про рятівну місію православної церкви.
Важливу роль в житті православних віруючих відіграють релігійні обряди. Вони впливають на почуття і розум віруючих, сприяють піднесенню урочистості релігійного життя.
Центральне місце в православ’ї займають церковні таїнства, свята і пости, про які більш змістовно можна дізнатися при безпосередньому розгляді конкретно цих питань.
Особливості православного календаря. Християнське літочислення здійснювалося тривалий час за Юліанським календарем. Він був запроваджений у 46 році до Різдва Христового римським полководцем і державним діячем Юлієм Цезарем, а в 325 році затверджений на Нікейському соборі. В основу його було покладено сонячний рік тривалістю 365,25 доби, тому кожного четвертого (високосного) року в лютому слід додавати 29-й день.
Таке літочислення виявилося не зовсім точним, бо Земля обертається навколо сонця на 11 хввилин і 14 ссекунд менше, ніж за 365,25 доби. Впродовж століть така різниця в астрономічному часі становила до 10 діб. З огляду на це Папа Римський Григорій XIII наказав скоригувати календарне числення і ввів нове літочислення, яке отримало назву Григоріанського календаря. Тому Юліанський календар (календар Православної Церкви), відстає від Григоріанського (календар Католицької Церкви), за яким в даний час живуть більшість країн світу, в тому числі і Україна, на 13 діб.
Більшість православних церков не перейшли на літочислення за григоріанським календарем і календар свят складає за юліанським календарем. Католики складають календар свят за григоріанським. Тому Православна Церква в Україні відзначає християнські свята на тринадцять днів пізніше, ніж католицька. Зараз обговорюється проблема єдиного календаря для обох християнських церков.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 82 | Нарушение авторских прав