ПИТАННЯ 23. Православ’я

Православ’я – одна із трьох найбільш поширених гілок християнства. Істотний і невід'ємний елемент православ'я - специфічний комплекс релігійних ідей, що визначають концептуальну сторону цієї релігії, її віровчення. Основу православного віровчення ста­новить спільний для всього християнства Символ віри.

Символ віри властивий будь-якій релігії. Він є стислим викладом основоположних догматів, на яких розбудовується вся розгалужена система певного віровчення. Християнський (апос­тольський) Символ віри прийнято на перших вселенських собо­рах церкви у Нікеї (325 р.) та Константинополі (381 р.) після тривалих богословських дискусій, гострих зіткнень поглядів і по­зицій отців церкви.

Символ віри виводить у ранг абсолютних істин ряд положень, що стосуються образу Бога, церкви, потойбічного життя, які мають сприйматися беззастережно і без сумніву, тобто на віру. Зміст символу віри (він повністю приводиться трохи далі) єдиний для православ’я і католицизму.

Утвердженню Символу віри у свідомості віруючих, пропаганді його сутності православ'я надає особливого значення. Символ віри виконується як молитва на богослужіннях і в побуті, в тради­ціях православ'я та здійснюється його хорове його виконання у храмах. Змістовне тлумачення Символу віри подано в православному Катехізисі, що виконує функцію навчального посібника в системі початкової релігійної освіти парафіян.

Ідейним джерелом православного віровчення є Біблія і священ­ний переказ, який охоплює рішення перших семи вселенських со­борів, що відбулися в IV -ІХ ст.ст., а також теологічну й теософську спадщину, політико-соціальні доктрини отців церкви, християнських письменників ІІ - VIII ст.ст. - Юстина, Тертулліана, Климента Александрійського, Орігени, Василя Великого, Григорія Ніського, Августина та ін.

Християнська ортодоксія розглядає земне життя як підготовку до вічного блаженства в потойбічному світі, вимагає від пастви невтомних молитов, сумлінного відвідування храмів, ретельного дотримання релігійних обрядів і відповідних християнській моралі вчинків.

Головною складовою православ'я як вчення є віра в надприродні сили та явища. Православ'я має в своєму пан­теоні неосяжну кількість надприродних істот, яким поклоняються віруючі: всемогутній Бог, найвища нематеріальна сила, безплот­ний дух, творець і управитель світу та його протилежність – не менш могутній Люцифер, диявол, Богом створений, проте занепа­лий ангел.

Бог і диявол - стрижневі постаті у православній ієрархії надприродних істот. Вона доповнюється уявленнями про інші духовні сутності - безліч ангелів і чортів, що становлять небес­не воїнство вічно ворогуючих Бога та диявола. Завершують цей уявний світ надприродних істот образи святих, тобто людей, удос­тоєних життя в раю за виняткові заслуги перед Богом. Православний календар містить понад тисячу імен святих, серед яких ­царі, імператори, видатні церковні діячі.

Православна церква дотримується рішення третього Всеселенського собору в Ефесі (431 р.) про визнання діви Марії богородицею, матір'ю Ісуса Христа, який був народжений внаслідок непорочного зачаття. Вшанування діви Марії як богині, заступниці знедоле­них, сприяє піднесенню авторитету православної релігії серед віруючих жінок.

З православного віровчення постає діяльний бік релігії, її культ. У православ'ї він має свої особливості, видові відмінності, що формують віросповідне обличчя церкви.

Серед культових особ­ливостей православ'я слід зазначити поклоніння іконам, нетлінним мощам, культ хреста й очисної сили води. Культові дії православ'я формувалися у надрах християнства і сягають глибини століть, у давні вірування наших далеких пращурів.

Культ ікон- живописних зображень Ісуса Христа, Діви Марії, святих, різних церковних подій – є відгомоном первісних релігійних вірувань, зокрема фетишизму і магії.

Залишки дохристиянських вірувань пережили століття і ввійшли до арсеналу майже всіх релігій. Ікона у православ'ї виступає як фетиш (зачарована річ). Вшановуючи її, віруючі сприймають іконопис як молитовний образ, який може вплинути в бажаному напрямі на Бога та святих. Водночас ікона сприймається і як самостійне божество, наділене магічною силою. Через ікони церква впливає на почут­тя віруючих також і могутньою силою мистецтва.

Культ мощейтакож поширений у православ'ї. Мощі – це останки померлих людей, які в певних умовах муміфікують­ся. Нетлінність останків церква визнає як чудо, як доказ святості земного життя певної людини. Через культ молей православ'я прагне підтримати й зміцнити віру в святих, божих угодників. Їхні мощі, повчає церква, сповнені чудодійної сили, а місця поховання святих мають цілющі властивості. Тому кожен монастир і деякою мірою парафія чи храм володіють нетлінними мощами святих.

Православ’я вшановує також хрестяк священний символ розіп'ятого Ісуса Христа, зна­ряддя його страти. Вшанування хреста було узаконене в християнській церкві в IV ст. Християнство визнає різні конфігурації хреста (в православ'ї – чотири, шести і восьми конечний), а в адвентистів, баптистів, п'ятидесятників, культ хреста взагалі відсутній.

Православ’я вшановує святу воду, наголошуючи на її цілющій і очисній силі і використовує для різних магічних дій.

Важливу роль у православ'ї відіграє молитва. Молитва– це традиційний магічний прийом вербального звернення до Бога, своєрідні заклинання у формі благань. У них служителі культу та віруючі прохають надприродні сили подарувати різні блага і відвернути зло. Молитвами супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Місцем колективних молитов є православні храми. Тексти молитов вміщуються молитовниках. Молитви є інтегруючим чинником, який згурто­вує єдиновірців під склепінням храму; вони виробляють стійку емоційно-психологічну потребу у колективних магічних діях, формують переконання про рятівну місію православної церкви.

Важливу роль в житті православних віруючих відіграють релігійні обряди. Вони впливають на почуття і розум віруючих, сприяють піднесенню урочистості релігійного життя.

Центральне місце в православ’ї займають церковні таїнства, свята і пости, про які більш змістовно можна дізнатися при безпосередньому розгляді конкретно цих питань.

Особливості православного календаря. Християнське літочислення здійснювалося тривалий час за Юліанським календарем. Він був запроваджений у 46 році до Різдва Христового римським полководцем і державним діячем Юлієм Цезарем, а в 325 році затверджений на Нікейському соборі. В основу його було покладено сонячний рік тривалістю 365,25 доби, тому кожного четвертого (високосно­го) року в лютому слід додавати 29-й день.

Таке літочислен­ня виявилося не зовсім точним, бо Земля обертається навко­ло сонця на 11 хввилин і 14 ссекунд менше, ніж за 365,25 доби. Впродовж століть така різниця в астрономічному часі становила до 10 діб. З огляду на це Папа Римський Григорій XIII наказав скоригувати календарне числення і ввів нове літочислення, яке отримало назву Григоріанського календаря. Тому Юліанський календар (календар Православної Церкви), відстає від Григоріанського (календар Католицької Церкви), за яким в даний час живуть більшість країн світу, в тому числі і Україна, на 13 діб.

Більшість православних церков не перейшли на літочислення за григоріанським календарем і календар свят скла­дає за юліанським календарем. Католики складають календар свят за григоріан­ським. Тому Православна Церква в Україні відзначає християнські свята на тринадцять днів пізніше, ніж католицька. Зараз обговорюється проблема єдиного календаря для обох християнських церков.

Дата добавления: 2015-12-08