Читайте также:
|
|
З основних теоретичних проблем сучасного релігієзнавства на чільне місце слід поставити проблему визначення релігії, окреслення набору сутнісних характеристик, що відрізняють релігію від інших сфер життя. Складність питання полягає в надзвичайній різноманітності проявів людської релігійності, що ускладнює можливості знаходження якихось спільних ознак для них.
Найбільш поширеним нині є визначення релігії як.віри в Бога, віри в надприродне. Це характерно і для найбільш вдалого (на наш погляд) підручника «Релігієзнавство» за редакцією професора В. І. Лубського, де сказано: «Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.»
Проте це твердження можна застосовувати лише до вузького кола теїстичних вірувань — іудаїзму, християнству, ісламу. Уявлення про всемогутнього та досконалого Творця не властиве іншим релігіям. Так, синтоїзм, даосизм і конфуціанство вважають священним сам природний порядок. Буддизм вчить про імперсональну й невимовну основу сущого, яку людина здатна осягнути через самозаглиблення, а деякі індуїстські секти надають релігійного значення взагалі кожній речі, оскільки «існувати» у них і означає «бути священним».
Намагаючись знайти змістовну і водночас універсальну дефініцію, вчені ХІХ — початку ХХ ст. зосередили увагу на окремих складових релігії, шукаючи серед них сутнісні та загальні характеристики. Американський психолог В. Джеймс вбачав сутність релігії в інтуїтивно-чуттєвій складовій релігійного життя й визначав релігію як відчуття «заручення» із трансцендентним. Е. Дюркгейм вважав релігію суто соціальним явищем, сукупністю вірувань і практик, санкціонованих суспільством та обов'язкових для його членів. К. Маркс шукав корені релігії в класових відносинах та особливостях людського пізнання (релігія — фантастичне відображення у свідомості людей тих сил, природних і соціальних, що над ними панують). Ці та подібні до них визначення також не можна визнати задовільними, оскільки вони не дають цілісного уявлення про предмет.
Наприкінці ХХ ст. вчені-релігієзнавці віддають перевагу синтетичним дефініціям, які висвітлюють відразу кілька суттєвих аспектів релігії. Таким є, наприклад, визначення, яке належить американському антропологу Кліффорду Гіртцу: «Релігія - це система символів, які працюють на створення потужних, все проникаючих, довгострокових орієнтацій і мотивацій, спрямованих на формування уявлень про загальний порядок існування, що виступають для віруючих у вигляді єдиної реальності».
Якщо говорити про монотеїстичні релігії, то можно погодитись з визначеннями, які дають вітчизняні вчені-релігієзнавці М. М. Закович, В.І.Лубський, А. М. Черній та інші.
Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало(Бога) — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Бог, за релігійними уявленнями, є Абсолютом, який існує над людськими і природними силами.
Бог — верховна надприродна сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і зумовлює все, що відбувається в ньому.
Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віками шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бога. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не вірить, і не потрібні людині, яка вірує в Бога. Ще І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав