Незвичайний день звичайного хлопчика Дениса

Дениска прокинувся. Не застелив ліжко. Одягнув невипрасовану футболку. Мама приготувала шоколадні кульки Несквік, але снідав чіпсами. Спускаючись сходами будинку, подзвонив у всі квартири. Люди визираючи кажуть: «Знову Денис жартує! І так кожного ранку!». Накидав папірців у поштові скриньки. Прив’язав консервні банки дворовому коту до хвоста. До автобусу забіг перший і всівся на вільне місце, уважно дивлячись у вікно і байдуже, що поруч стоїть бабуся з торбами.

Перший урок історія. Поїхав до парку, їв морозиво та катався на каруселях. Прийшов до школи на другому уроці.

Другим уроком була математика.

Вчитель: Доброго дня! Сьогодні ми будемо вивчати площі різний фігур. А також повторимо вже відомі вам формули. О, Дениско, ти вже з’явився? А де ти був на першому уроці?

Денис: На першому уроці? А… ви не повірите! Я зустрівся з інопланетянами! Їх дуже цікавило життя на нашій планеті!

В: Це все дуже цікаво, я гадаю, що тобі слід розповісти цю історію завтра на батьківських зборах! Завтра всі вчителі з нетерпінням будуть чекати на твоїх батьків!

Д: Да чому одразу батьки? Завжди батьки!

В: Повернемось до теми уроку. Давайте повторимо……Денис! Денисе! Ти що, спиш?

Д: Ні звичайно! Я просто щоб краще зрозуміти намагаюсь уявити це з заплющеними очима.

В: Тоді тобі не буде важко повторити мої слова.

Д: Звичайно неважко! Навіть легко! Це принесе мені тільки задоволення. Адже це дуже цікава тема! Що взагалі може бути краще математики? Ну…

Лунає дзвоник.

Д: Хух! Нарешті дзвоник. Я побіг.

В: Завтра чекаємо батьків у школі.

Наступний урок хімія. Я знову нічого не вивчив. Знайшов у кишені ґудзик. А це ідея!

В: Доброго дня, сідайте. Ну, кого мені сьогодні запитати? Хто вчиться на одні двійки? Кого не було на уроці ні вчора, ні позавчора? Хто там зараз ховається під парту? Ага. Денисик! Іди до дошки и напиши електронну формулу води. Ти ж її знаєш?

Д: Звичайно знаю. Це простіше простого. А, до речі, я вам ґудзик приніс.

В: Навіщо?

Д: Ну як же? Ви ж їх колекціонуєте.

В: Хто тобі таку нісенітницю сказав?

Д: Та всі в школі знають, що ви ґудзики колекціонуєте.

В: Немає і не було такого ніколи.

Д: Ніна Іванівна, ну що ви морозитесь? Це ж так чудово - колекціонувати ґудзики. Деякі колекціонують календарики, монети, лотерейні квитки, а ви - ґудзики! Подивіться, який ґудзичок гарненький: на сонечку переливається. Він і червоненький, і зелененький і такий міцний, прямо з твердого металу.

В: Так, я не колекціоную ґудзики, давай закриємо цю тему. Не заговорюй мені зуби. До речі, ти кажеш, що ґудзик з металу, тоді розкажи-но мені про основні властивості металів.

Д: Метали... Так простіше простого... Метали, вони і в Африці метали, Ніна Іванівна. Ось знову ви вперто! Я дуже поважаю людей, у яких є хобі. А у ґудзички аж чотири дірочки! Подивіться.

В: Що ти мені мізки пудриш? Я ніколи не збирала ґудзики і не збираюся їх збирати.

Д: Ну от, ви знову починаєте. А я-то так сподівався, що принесу вам цей чудовий ґудзик, і ви зрадієте. Адже я, коли його побачив, одразу про вас згадав. Я всю ніч не спав, думав: як би не забути, як ви зрадієте, коли його побачите.

В: Навіщо мені цей ґудзик, що у мене своїх мало?

Д: Ось саме, ще більше буде, раз ви кажете, що у вас їх мало. І ґудзичок-то рідкісний. Напевно такого у вас немає.

В: Та заради Бога, відчепися ти від мене! Чесне слово, я не збираю ці ґудзики, що ти до мене причепився?

Д: Причепився? Та хіба я причепився? Я хотів як краще. У вас навіть на лобі написано, що ви їх збираєте. Візьміть, будь ласка!

І подає ґудзик вчителю. Дзвенить дзвоник.

Д: Ну ось, дзвінок. А якби ви відразу його взяли, я б встиг вам розповісти і про Н₂О, і про основні властивості металів. Як завжди, п'ятірка зірвалася.

Урок географії – уже четвертий. Спостерігаючи за мухою на підвіконні, вчителя не чув. Отямився від абсолютної тиші у класі, тільки голос Жанни Миколаївни:

В: …У джунглях пори року переходять одна в іншу майже непомітно. Найкрасивіша в джунглях весна, тому що їй не доводиться покривати голе, чисте поле новою травою і квітами, їй треба пробитися крізь перезимувале, ще зелене листя. Настає день, коли все в джунглях блякне і самі запахи, якими наповнена важке повітря, немов старіють і видихаються. Потім випадає невеликий дощик, і всі дерева, кущі, бамбук, мох і соковите листя рослин, прокинувшись, пускаються в ріст з шумом…

Уявив себе у джунглях, як там було б добре, без батьків, учителів, моралей, настанов, жодних проблем, одне задоволення. Ліани, густі ліси, незвичні рослини….

До реальності повернув дзвоник і почув слова вчителя:

В: Домашнім завданням буде підготувати повідомлення про джунглі.

Трудове навчання. Цей урок був дуже нудним. Цілий урок довелося гратися на телефоні. Кому можуть бути цікаві ці човни, кораблі, модельки? Теж мені – проекти, проектанти…

Останній урок – фізкультура. Кажуть, що його люблять усі діти, але не я. Дертися по ринві до стелі спортивного залу було легко, але спускатися донизу довелося довго.

Нарешті додому!

І знову мама дзвонить, питає, чи я переодягнувся, пообідав, чи сів робити уроки. Попросила пропилососити квартиру. У відповідь мама почула, як я вмію вжикать, імітуючи роботу пилососа.

Д: Будемо вважати, що усе зробив, можна і відпочити, навіщо ті уроки - краще полежу...

… Дивне повітря, жарке і вологе. Величезне зелене листя височенного дерева. Ліани, що обвивають стовбури цих дерев. Зграя мавп, спочатку принишкла, дивлячись на мене, але за мить вони були уже далеко. Мабуть, прийняли за свого. Щось знайоме, десь я таке уже чув. Невже знову географія і Жанна Миколаївна зі своїми оповідками? Від доторку за плече аж підскочив. Обернувся, а там – здоровенна горила! Майже у туалет сходив по великому.

Д: Т-т-т-ти хто, чудовисько?

Горила: За чудовисько - зламаю тобі носа! Але трохи пізніше. Зараз ходімо зі мною, якщо хочеш залишитися живим.

Д: Куди ти мене тягнеш? Ти не маєш права! Згідно Конвенції про права дитини я маю право…

Г: Заткнись! Конвенцію він згадав. А ти про неї згадуєш, коли з батьками спілкуєшся? Чи може в школі на уроках її дотримуєшся? Йди мовчки і швидко, неук!

Д (пошепки): Мовчу. А то ця гамадрила точно зуби порахує.

Прийшовши до печери, Горила штовхнув мене всередину зі словами: Дух Джунглів хоче тебе бачити!

Дух Джунглів: Привіт, Денисе, я вже давно хотів тебе бачити! Твоя поведінка удома і на уроках свідчить, що тобі час пожити тут, у нас.

Д: У вас – це де? І як довго я маю тут жити? І взагалі за що? Що я такого зробив? Хто на мене наскаржився?

І тут перед самісіньким моїм носом з’являється кулак Горили.

Г: Бачиш? Хочеш його відчути? Мовчи!

Д.Д.: Вчив би географію – знав би своє місцезнаходження. Це джунглі, у які ти потрапив за свою зверхність і нахабство. А час твого перебування тут – залежить лише від тебе. Пройдеш усі випробовування – може і повернешся додому. Я поміркую потім.

У мене була заготована ціла тирада запитань і заперечень, але поруч стояв Горила і вигляд його величезного лахматого кулака мене зупинив умить.

Д.Д.: Ти мабуть зголоднів і хочеш їсти? Чіпсів у нас немає, однак є смачні банани. Вони ростуть на височині на тому березі озера. Тобі потрібно перебратися через озеро, у якому, до речі, повно піраній, видертися на десятиметрове бананове дерево і нагодувати мого маленького друга Горилу бананами.

Д: Маленького друга? Оце чудов… чудовеньке звірятко – Ваш друг?

Д.Д: Він може стати і твоїм другом, адже він піде з тобою.

Д: Дуже треба! За що мені це покарання? Пішли вже, їсти хочеться.

Дорога була важкою, стежини не було і приходилося пробиратися крізь листяні хащі. Ще й зграя мавп стрибала по ліанах і ніби насміхалася з моїх не дуже вправних рухів. Поява озера здалася полегшенням. Хотілося одразу стрибнути у прохолодну воду і змити з себе увесь піт, однак вчасно згадав слова Духа Джунглів про небезпечно-хижих риб. Човна на березі видно не було. Поглянув на Горилу, але той байдуже відвернувся. Потрібно змайструвати щось для переправи. Так як з математикою я не дружу, формул не люблю і на трудовому я зазвичай граюсь на телефоні, то майстрування забрало багато сил і часу. Мій витвір човном назвати не можна було, але на якогось плотика він був схожий. Добре, що Горила не відмовив мені і приніс бамбукові стебла і ліани. Боязко було ступати на борт цього плота, однак іншого вибору не було. У животі уже голосно бурчало, а ми ледь дісталися протилежного берега. А на дерево як забратися? Тут же ні ліфту, ні ескалатору, ні сходів немає! Тут навіть драбини нема! А Горила вдає байдужого, хоча й не такого суворого як раніше. Його погляд був направлений на ліани і це було підказкою. Дертися по них було майже як дертися по ринві на уроці фізкультури, але набагато веселіше, адже поряд дерся величезний Горила. Банани були дійсно смачні. Ми їли їх, сидячи на десятиметровому дереві, і милувалися дивовижними пейзажами. Горила розповідав мені про рослини і дерева, про мешканців джунглів, про особливості погоди. Це була дивовижна розповідь, і я майже вирішив залитися тут, але засумував за батьками, згадав, що ще не підготував домашні завдання. І вперше у житті захотів його виконати. І вперше мені стало соромно за свою поведінку на уроках, за пропущені уроки, за жарти над сусідами, за знущання над дворовим котом. Чи то банани якісь незвичні були, чи то атмосфера так діє, але як тільки я так подумав, то одразу опинився у печері Духа Джунглів.

Д.Д: Денисе, ти справився з завданням, зрозумів, що у скрутну хвилину тобі може допомогти близька тобі істота, зробив висновки зі своєї поведінки. Тобі вже час додому, але сподіваюсь, що ти будеш пам’ятати про цю пригоду.

Д: Дякую, Дух Джунглів, за навчання. І тобі, Горилко, дякую, ти справді чудовий друг і ніяке не чудовисько.

Дзвінок знову повернув до реальності – це мама повернулася з роботи. Зустрів її привітно, допоміг розібрати сумки, накрити вечерю. Швиденько вивчив усі уроки, повідомлення про джунглі писав як сценарій фільму. А батьки лише дивувалися таким змінам. І ці зміни відбулися не тому, що завтра мали бути батьківські збори, а тому, що у моїй кишенці лежав особливий талісман – подарунок Горили.

Дата добавления: 2015-10-30