|
Зосередившись на західному напрямі, зовнішньополітичний апарат, можливо, під тиском певних політичних кіл, а можливо, через брак аналітичної роботи, під впливом імпульсивних, емоційних настроїв, викликаних зненацька отриманою незалежністю, не відразу усвідомив необхідність вивести в ряд пріоритетних відносини з країнами близького зарубіжжя.
Незалежність стане реальною цінністю тоді, коли вона сприятиме створенню кращих умов життя народу, забезпечить реальні права і свободи людини, процвітання країни. Лише за цих умов Україна дійсно стане авторитетною і впливовою силою на міжнародній арені й займе гідне місце у світовому співтоваристві.
Але для цього потрібно докласти ще багато зусиль. Незалежність України повинна бути наповнена реальним змістом, мати стійке підґрунтя, насамперед економічне. Так уже здавна повелося, що в світі поважають сильних і багатих.
Отже, міцна економічна основа є важливим чинником забезпечення незалежної зовнішньої політики. Але є тут і зворотній зв'язок, оскільки зовнішня політика, у свою чергу, може і повинна бути важливим чинником вирішен-
3^ Див.: Голос України. 1994. 13 жовт.
ня економічних завдань. Ось чому у нелегкій справі державотворення зовнішня політика відіграє найважливішу роль. Слід пам'ятати також, що зовнішня політика є неодмінним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики — немає й незалежності. Це — аксіома. Тому в успішному завершенні процесу державотворення одним із першочергових практичних завдань є формування незалежної зовнішньої політики, а ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.
Якщо ліві сили є прихильниками тісної інтеграції зі Сходом, євразійської орієнтації, то праві — орієнтуються на Європу. Так, один із членів парламентської фракції Руху І. Заєць вважає, що президентські структури сповідують принцип політики балансів, намагаючись балансувати між Сходом і Заходом. /Треба ж, навпаки, сповідувати принцип пріоритетів, чітко визначитися, що Україна є європейською державою, складовою частиною європейської цивілізації й може мати майбутнє тільки як складова об'єднаної Європи. Не можна змішувати інтеграцію і співробітництво. Не можна здійснювати інтеграцію водночас на Захід і Схід. Наша домінанта, вважають представники НРУ, — це європейський інтеграційний вектор, за широкого співробітництва.зі Сходом.
Зрозуміло, що належність України до Європи — це об'єктивна реальність, як і те, що український народ належить до сім'ї європейських народів. З огляду на це, зовнішньополітичний курс України на встановлення й розвиток її стосунків із європейськими країнами, входження її в європейські економічні й політичні структури задля власних інтересів й інтересів побудови загальноєвропейського дому є цілком природним. Проте інтеграція України в європейські структури навряд чи може розглядатися як абсолютно пріоритетний напрям її зовнішньополітичного курсу, як альтернатива її діяльності в рамках СНД.
Хоча СНД є значною мірою штучним утворенням, необхідно максимально використати ті можливості, які надає ця співдружність для прискореного розвитку в її рамках інтеграційних процесів. У цьому відношенні привабливою виглядає ідея поступової трансформації СНД в Європейсько-Азійський економічний союз. Ідея такого утворення була обгрунтована науковцями Національного інституту стратегічних досліджень.
На думку співробітників інституту, доцільність такого союзу (співдружності) підкріплюється багатьма чинниками. Він дасть змогу максимально використати виробничий потенціал України й тим самим створити умови для поступового генерування української економіки в напрямі її більшої самостійності. Він сприятиме також стабілізації внутрішньополітичного становища в Україні й тим самим поліпшить можливості збереження територіальної цілісності держави.
Такий союз багато чого може дати Україні і з точки зору розвитку її міжнародних зв'язків з іншими країнами, які залишаються поза його рамками, оскільки в даному випадку з'явиться можливість повною мірою використати унікальне геополітичне становище України, яка може стати своєрідним центром налагодження зв'язків між Заходом і Сходом, міжнародним вузлом комунікацій. Нарешті, створення такого союзу відповідатиме настроям значної частини населення країни, яка пов'язує майбутнє України з подальшим розвитком інтеграційних процесів у рамках колишнього СРСР. Згідно з даними центру «Соціальний моніторинг» Національного інституту стратегічних досліджень за 1994 p., об'єднання республік — членів СНД в одну державу підтримують 73,4 % мешканців східних областей, 67 % — Криму, 55,7 % — південних областей, у центрі — 36,7 %, зокрема в Києві — 36 %, у західних областях — 19,8 %.
Безперечно, Українська держава матиме майбутнє лише за умови дотримання балансу інтересів населення всіх регіонів і вироблення на міждержавному рівні механізму збереження життєво необхідних інтеграційних зв'язків з Росією. Спроби орієнтуватися на населення тільки одного регіону, ігнорування інших груп громадян, за умови поглиблення економічної кризи, може викликати протиборство не тільки по лінії регіон — центр, а й по лінії регіон — регіон.
Міжнародне визнання и співробітництво з навколишнім світом. Після досягнення незалежності в Україні й навколо неї відбулися відчутні позитивні зміни. За короткий час країна відновила основні атрибути держави, її визнав світ. Зростає авторитет України як члена багатьох універсальних міжнародних організацій, у заснуванні яких вона брала участь (ООН та ін.). Наша держава увійшла до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала пов-
ії — 7-2771
ноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво й партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль довелося докласти, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції, як Рада Європи (РЄ). Плідно розвиваються двосторонні міждержавні відносини у плані реалізації багато-векторного зовнішньополітичного курсу.
Особливу увагу приділяє Україна у своїй зовнішній політиці співробітництву з Організацією Об'єднаних Націй.
Український народ пишається тим, що його країна була однією із держав-засновниць цієї глобальної міжнародної організації. Свого часу, за перші 45 років існування ООН, Україна не раз виявила ініціативу в розв'язанні багатьох міжнародних питань. Проте, звісно, обмежений суверенітет УРСР не давав змоги реалізувати всі потенційні можливості української дипломатії.
Перетворення України в самостійну демократичну державу відкриває для неї широкі можливості для того, щоб стати вагомим чинником міжнародного життя. Позицію суверенної України в ООН поважають, її інтереси враховуються під час прийняття важливих рішень.
Про це переконливо свідчить, зокрема, обрання України до складу таких важливих органів ООН, як ПРООН, ЮНІСЕФ, Комісії з прав людини. Особливо зріс авторитет України в ООН після того, як вона, будучи третьою за ядерним потенціалом державою, першою в історії людства добровільно відмовилася від ядерної зброї, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ратифікувала договір про СНО-1. Це дало змогу Президентові України Л. Кучмі, виступаючи на спеціальному урочистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 50-ї річниці ООН 22 жовтня 1995 p., запропонувати встановлення особливого статусу (з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допомогою, моральними стимулами) для країн, що відмовляються від ядерної зброї через реалізацію нової програми ООН «Світ XXI сторіччя — без ядерної зброї».
Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, є значним контрибутором військ ОПМ. Ще на 49-й сесії ООН Президент Л. Кучма у своєму виступі запропонував розробити і на ювілейній сесії, присвяченій 50-річ-чю ООН, підписати спеціальний документ під назвою «Партнерство заради розвитку», в якому питання міжна-
родного миру і безпеки пов'язувалися б із питаннями со-ціально-економічного розвитку. Україна й сьогодні намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаційний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення конкретних ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з іншого — відбивали тенденції політичної діяльності ООН на сучасному етапі.
Прикладом може слугувати підготовка за ініціативою України Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля щодо збереження міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи в колишній Югославії, де перебуває понад 1,2 тис. українських військовослужбовців.
Міжнародний авторитет нашої держави підвищуватиметься завдяки:
— активізації її участі у розгляді проблем міжнарод
ного життя Радою Безпеки ООН для закладення підва
лин ефективної і продуктивної діяльності України як
непостійного члена РБ, яка планується на 2000 — 2001
роки *;
— збільшенню присутності українських військових
контингентів у миротворчих операціях ООН, особливо
тих, які проводяться безпосередньо біля кордонів України
та в регіонах, що є стратегічно важливими для національ
них інтересів нашої держави;
— активізації зусиль у рамках ООН у галузі контролю
над озброєннями і роззброєнням в усіх формах;
— максимальному використанню тих можливостей,
що надає членство в соціально-економічних, функці
ональних та експертних органах ООН, для сприяння рин
ковим перетворенням в Україні, зокрема активнішому за
лученню програм і фондів ООН, інституцій бреттон-
вудської системи для розв'язання багатопланових соціаль
но-економічних проблем розвитку держави.
Участь в ООН була й залишається одним із найбільш рентабельних у політичному плані зовнішньополітичних механізмів України. Внесок України до ООН на душу населення становить приблизно 86 центів на рік.
* До речі, політичне керівництво України вважає за необхідне вжити низку заходів щодо демократизації роботи РБ, зокрема, підвищити легітимність її рішень. Ідеться також про підтримку діяльності Робочої групи відкритого складу з питань реформування Ради Безпеки. Висловлюються сподівання, що в процесі реформ будуть ураховані інтереси всіх регіональних груп, у тому числі Східноєвропейської.
Як заявляє українське керівництво, наша держава прагне відігравати особливу роль у регіоні Центральної і Східної Європи. Україна не ставить собі за мету досягти статусу регіональної супердержави. В основних напрямах зовнішньої політики України зазначається, що вона в принципі може стати впливовою регіональною державою, від якої залежатиме підтримання стабільності і безпеки в регіоні. Для того, щоб це стало реальністю,, необхідні вихід із кризи, зміцнення економічної стабільності й налагодження дійсно партнерських, добросусідських відносин із Росією.)
Геополітична легітимність реалізації Україною свого національного інтересу в Центральній і Південно-Східній Європі зумовлена низкою чинників. По-перше, політика України щодо зближення з країнами цього регіону сприяє заповненню тут «вакууму безпеки». Пропозиція України, висунута ще 1993 р., про те, щоб у рамках Європейської безпеки цей регіон мав свою подібну зону, аби у майбутньому не виникло загроз миру й стабільності, подібних до конфлікту в Югославії, була підтримана. Того ж року в Дебрецені представниками низки областей, округів і воєводств України, Угорщини, Польщі та Словаччини були прийняті Декларація про співробітництво народів Карпатського регіону і Статут цього міжрегіонального об'єднання.
По-друге, сумірність економічних потенціалів України і країн «Вишеградської групи» має сприятливо впливати на інтеграційні процеси в рамках групи. Україна спільно з учасниками цієї групи могла б проводити гнучкішу політику щодо ЄС і Росії, аніж коли вона сама проводитиме політику «балансу сил».
Серед субрегіональних об'єднань, до яких входять і колишні країни РЕВ (чорноморське економічне співробітництво, Рада країн Балтійського моря, Вишеградська група, Карпатський єврорегіон), помітну роль відіграє Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), утворена Італією, Австрією, Угорщиною і Югославією в 1989 р. з метою забезпечення необхідної підготовки останніх трьох країн до членства в Європейському Союзі (ЄС). Протягом наступних шести років до цього міждержавного об'єднання приєдналося ще шість країн.
Кожна з держав-учасниць цього об'єднання переслідує, звичайно, власні цілі. Проте головним для ЦЄІ є розвиток таких загальновизнаних цінностей, як плюралізм, демократія, забезпечення прав і основних свобод людини, зрештою — будівництво єдиної процвітаючої Європи.
Україна розвиває зв'язки з ЦЄІ з 1992 р. її представники брали участь у зустрічах національних координаторів, засіданнях Контактного комітету. Наша держава виявила бажання співпрацювати з ЦЄІ в рамках програм з питань інформації, міграції і транспорту, зокрема, виявила інтерес до будівництва трансєвропейськоі автомагістралі Трієст — Будапешт — Київ.
У червні 1993 р. Україна офіційно заявила про своє бажання увійти до ЦЄІ як повноправний член. У березні 1994 р. Україні, Білорусі, Румунії та Болгарії було надано статус асоційованого члена ЦЄІ. Входження України до Асоційованої Ради об'єднання сприятиме активізації її співробітництва з державами Центральної і Східної Європи.
Україна дістала можливість регулярно брати участь у діяльності ЦЄІ на всіх рівнях — від експертного до глав урядів. Участь у погодженні і здійсненні більш як 35 програм та проектів ЦЄІ в її робочих групах позитивно вплинула на вирішення питання про її вступ до цього об'єднання як повноправного члена.
Після підписання угод про співробітництво з. ЄС та НАТО, вступу до Ради Європи, ініціатива подальшого входження до європейських регіональних структур лишається за Україною.
Як уже зазначалося, після проголошення незалежності наша держава виявила бажання включитися в загальноєвропейський інтеграційний процес. Визначною подією в політичному житті України стало її прийняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м членом цієї авторитетної організації.
Метою Ради Європи, згідно з договором про її утворення, є досягнення більшого рівня узгодженості позицій і згуртованості держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, на яких грунтуються західна цивілізація і демократія, а також сприяння їхньому економічному і соціальному прогресові. Для цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ укладати угоди й узгоджувати свої дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній сферах, захищати права людини та основні свободи*
Головними органами РЄ є Комітет міністерств у складі міністрів закордонних справ організації і Парламентська Асамблея.
Щоб бути прийнятим до складу РЄ, необхідно дотримуватися трьох найважливіших принципів: держава-кан-дидат має бути правовою, поважати права людини, орга-
нізовувати своє внутрішнє життя і зовнішню політику на засадах плюралістичної демократії.
До набуття цього статусу Україна йшла послідовно, крок за кроком від дня проголошення своєї незалежності. Вже в грудні 1991 p., невдовзі після референдуму, який підтвердив Акт проголошення незалежності, ^Міністерство закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести переговори про визначення сфери і форм співробітництва. Відтоді почався зустрічний рух. На запрошення РЄ відбулися візити парламентських делегацій України в столицю інтегрованої Європи Страсбург і зворотні візити до Києва керівників РЄІ 16 вересня 1992 р. наша держава дістала статус «спеціально запрошеної країни». Україна бере участь у реалізації кількох програм, що здійснюються під егідою цієї організації. її також було прийнято як асоційованого члена до комісії «За демократію через право» («Венеціанська комісія») для спостереження за виконанням правових норм, що служать гарантом демократії.
Рада Європи функціонує за трьома ключовими напрямами: розвиток демократії, захист прав людини, забезпечення верховенства закону. Ставши на шлях входження до РЄ, Україна докладає чимало зусиль, щоб дотримуватися цих напрямів.
Експерти РЄ констатують прагнення нашої держави узгодити своє законодавство з міжнародними нормами і стандартами, передусім тими, що містяться в Загальній декларації прав люди, міжнародних пактах про права людини, підсумкових документах ОБСЄ та конвенціях РЄ. Водночас Україна збагачує європейське співтовариство власним досвідом розв'язання проблем цивілізованим шляхом у складному процесі трансформації суспільства.
Йдеться не тільки про перетворення централізованої економіки в цивілізовану ринкову, а й, скажімо, про досвід побудови міжнаціональних стосунків у багатоетнічному українському суспільстві. Стабільність у цьому регіоні Європи міжнародні експерти пояснюють саме виваженою, позитивною національною політикою України, яка відповідає нормам Рамкової конвенції про захист національних меншин (Україна приєдналася до неї 15 вересня 1995 p.). Взагалі ж, входження України до РЄ означає необхідність приєднатися до більш як 150 конвенцій з прав людини, які функціонують у рамках РЄ.
Українське керівництво сподівається, що РЄ надасть Україні допомогу в приведенні національного законодав-
ства у відповідність до європейських стандартів, зокрема в розробці проектів Цивільного та Цивільно-процесуального, Адміністративного та Адміністративно-процесуального кодексів, що стане вагомим внеском у формування правової бази нашої держави. Рада Європи надала також певну допомогу в налагодженні механізму діяльності Конституційного суду України, в розробці нової Конституції України.
Отже, вступ України до Ради Європи означає для неї розширення демократичного простору на Схід. Крім того, Україна, яка володіє величезним науково-технічним, інтелектуальним та виробничим потенціалом, відкриває нові можливості для збагачення загальноєвропейської культури.
Членство у Раді Європи має принести й відчутні економічні вигоди — від сприяння економічним реформам до захисту комп'ютерного зв'язку і надання певних пільг у торгово-економічній сфері.
Важливим напрямом інтеграції в європейські структури, безумовно, є для України розширення співробітництва з найбільшим європейським міждержавним об'єднанням — Європейським Союзом (ЄС), що утворилося на основі Маастріхтських угод завдяки об'єднанню Європейського економічного союзу (ЄЕС) та Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1993 р.
Це могутнє політичне та валютно-фінансове об'єднання здійснює не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й докладає зусиль для захисту навколишнього середовища, боротьби зі злочинністю, інтеграції торговельних зв'язків. З 1 січня 1993 р. в рамках «єдиного європейського простору», де проживає 380 млн чоловік, було скасовано будь-які обмеження щодо переміщення товарів і капіталів. На цей гігантський «супер-ринок» припадає 42 % світової торгівлі. Єдиний економічний простір у Західній Європі передбачає й уніфікацію національних законодавств.
До середини 90-х років визначено основні цілі ЄС. Це, передовсім, забезпечення економічного зростання й зайнятості, підтримання політичної стабільності й миру в Європі, сприяння культурному розвиткові, вдосконалення структур ЄС.
У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС кра-ши-учасники цього союзу заявили про свою готовність налагодити «в дусі співробітництва» діалог зі східноєвропейськими країнами, в тому числі з Україною. У дусі декларації у травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яка була згодом підписана у Люксембурзі на засіданні Ра-
ди міністрів закордонних справ ЄС. То був перший основоположний документ у відносинах ЄС з державами-членами СНД. Угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, скасування імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.
^Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надання нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.
У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Союзом двосторонню тимчасову угоду про торгівлю та з інших економічних питань. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеною з новою незалежною державою. Сторони зобов'язалися всіляко сприяти розвиткові торговельних зв'язків. Угода відкриває широкі можливості для розширення торгівлі з усіма країнами Європи, зокрема текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.
Довгострокова мета України — стати рівноправним членом ЄС, як і інших європейських структур. Найближчі завдання — створення зони вільної торгівлі з ЄС і набуття асоційованого членства в цьому Союзі. На 1998 р. заплановані переговори про створення такої зони.
У середині 90-х років спостерігалася позитивна динаміка в стосунках України з ЄС. Регулярними стали зустрічі з «трійкою» ЄС. Відбулися перші засідання Ради співробітництва. Відкрилося постійне представництво України при ЄС у Брюсселі. Створено Комітет для зв'язків із ЄС. Україна брала участь у підготовці Пакту стабільності в Європі, прийнятого на Паризькій конференції у березні 1995 р. Думка про необхідність такого документа з'явилася двома роками раніше, коли Україна виступила з ініціативою про створення зони стабільності й безпеки в Центрально-Східній Європі.
Ідею загальноєвропейського Пакту висунула Франція («план Балладюра»). Передбачалося, що зміцнення стабільності у Центрально-Східному регіоні відбуватиметься передусім зусиллями самих центрально-східноєвропейських країн за підтримки Європейського Союзу. Це відповідало українській ініціативі. Тому наша держава однією з перших підтримала цей план.
Підтримка цієї ідеї в загальноєвропейському масштабі пояснюється проблемами національних меншин та кордонів, з якими зіткнулися нові демократії Центрально-Східної Європи (передусім Югославія). Саме цим країнам пропонувалося, за сприянням ЄС, остаточно усунути можливі осередки непорозумінь, що сприяло б їхньому
просуванню до членства в ЄС. Така політика дістала назву превентивної демократії.
Україна, як зацікавлена сторона, від самого початку брала участь у всіх засіданнях, присвячених підготовці Пакту. На підготовчих зустрічах українська делегація наголошувала, що надійна система безпеки й стабільності в регіоні може бути створена за умови, що вона грунтуватиметься на співпраці ЄС з усіма країнами Європи на принципі неподільності безпеки.
В результаті загальних зусиль і був прийнятий цей важливий документ. Він містить Політичну декларацію, де формулюються принципи й основні підходи, що мають регулювати відносини між сусідами — європейськими державами на базі недоторканості кордонів. Крім того, у Пакті перелічуються двосторонні угоди (близько 100), укладеш крашами Центрально-Східної Європи та Балтії, в тому числі з Україною, регулюються питання, пов'язані з кордонами й національними меншинами.
Прийняття Пакту свідчить про зростання ролі Центрально-Східної Європи в забезпеченні загальноєвропейської стабільності. Україна підтримує будь-які зусилля у цьому напрямі, оскільки вважає, що країни Центральної та Східної Європи мають виступати не тільки споживачами стабільності та безпеки, а й самі повинні їх продукувати.
Пріоритетними регіональними напрямами зовнішньої політики України є її діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Північноатлантичної асамблеї (ПА).
Україна всіляко підтримує зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефективності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипломатії. Зокрема, українське керівництво позитивно оцінює діяльність ОБСЄ, що має метою сприяння у вирішенні Кримського питання.
На порядку денному — розвиток взаємовигідного співробітництва із Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Передбачається обмін офіційними візитами представників виконавчої і законодавчої гілок влади, організація спільних військових навчань та операцій по підтримці миру, контакти представників різних інститутів, які здійснюють дослідження у сфері безпеки. Наступним кроком має стати надання делегації парламенту України статусу спостерігача в Парламентській Асамблеї ЗЄС, а в подальшому — статусу асоційованого партнера ЗЄС. Пев-
ні зрушення в цьому напрямі вже відбулися. В березні 1995 р. Постійна Рада ЗЄС ухвалила рішення про принципи побудови відносин з Україною і Росією.
Активну і конструктивну роботу здійснює Україна в Парламентській Асамблеї Ради Європи, яка є органом колективного мирного співробітництва різних держав, засобом здійснення політики захисту прав людини. Україні тут належить 12 місць.
Одним із важливих аспектів зовнішньополітичної діяльності України є розвиток її зв'язків із країнами «великої сімки». Про це свідчать візити Президента України Л. Кучми до США, Канади, Японії, Німеччини, Італії. На найвищому рівні контакти встановлені майже з усіма лідерами цих країн.
Перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна мало цікавила Сполучені Штати Америки, хоча ще наприкінці 50-х років в одному з американських законів наша незалежність визначалася як «життєво важлива для національної безпеки Сполучених Штатів».
Позитивні зрушення в політиці американського керівництва відбулися після проголошення Україною свого без'ядерного статусу і перших практичних кроків у цьому напрямі. Відтоді в американський, а потім і міжнародний політичний лексикон увійшло визначення України як «ключової держави для європейської безпеки».
Двосторонні відносини були закріплені Хартією українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва. Новий етап у двосторонніх стосунках ознаменувався також підписанням Угоди про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях. Президенти обох країн заявили про необхідність посилення зв'язків між українськими й американськими організаціями в галузі науки, технології та освіти.
Була обговорена структура європейської безпеки, і президенти погодилися з тим, що цей процес має сприяти стабільності й безпеці всіх європейських країн, у тому числі й України.
Внаслідок цього відбулася безпрецедентна подія в історії міжнародних відносин: на нараді з безпеки і співробітництва в Європі в грудні 1994 р. була підписана Спільна Декларація лідерів України, Росії, Великобританії і США про гарантії національної безпеки Україні. Тоді ж відповідні заяви українській делегації були вручені урядом Китаю та президентом Франції Ф. Міттераном.
По
У зовнішній політиці України важливе місце відводиться стосункам із Китайською Народною Республікою. Розширенню двосторонніх відносин сприяв державний візит до Китаю українського президента Л. Кучми наприкінці 1995 р.
Переговори з вищими керівниками Китаю: Головою КНР Цзян Цземіном, прем'єром Державної Ради КНР Лі-пеном та іншими діячами засвідчили піднесення двосторонніх відносин на якісно новий рівень конструктивного партнерства. В ході візиту було заявлено, що Китай є для України одним із стратегічних партнерів і може стати в її багатовекторному зовнішньополітичному курсі третьою «точкою опори».
Дата добавления: 2015-10-23; просмотров: 114 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 6 страница | | | РАЗРАБОТКА И ПРИНЯТИЕ НОРМАТИВНЫХ ДОКУМЕНТОВ |