Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Підсумкові диктанти

Школа

Ми збираємося і йдемо до школи. А вона зовсім близько. Кінчається ма-ленький городик, а за ним – шкільне подвір’я. Шура, себто Олександр Іванович, веде мене спочатку не в класи, а в шкільний сад. Можна зрозуміти людину: на Поліссі фруктовий сад – дивина. Тільки зараз я помітив: село обступає густий сосновий ліс, а самі Кривичі голі, без дерев, бо під ногами товща піску і торф, яблуні й вишні одвіку сюди не заходили. Зате в шкільному саду, на радість дітям, ростуть і яблуні, і вишні, і груші. З вікон школи видно, як гарно цвітуть зараз молоді деревця і як заповзято трудяться над білим цвітом бджоли. Директор веде мене стежкою, розказує, де він дістав молоді саджанці і як вони гуртом, класами, саджали їх. Тут директор кивком голови показав на колодязь у саду (самі викопали!) і на групу дівчаток, які відрами тягали воду й поливали деревця. “Наші чергові, юннати!” – задоволено мовив Козур. У білих фартушках, малі поливальниці теж скидалися на бджілок, що заклопотано снували серед білого весняного цвіту.

Та найбільша гордість директора – нова школа. Чимала дерев’яна споруда виросла в центрі села, розгорнула під прямим кутом два свої крила-приміщен-ня. Для мого степового ока вигляд школи трохи незвичайний. Якась важкува-тість, якась ніби похмурість у її зовнішній подобі. Замість легкої білої стіни або цегляної кладки – зруб із важких колод. Міцне нефарбоване дерево затекло смолою; видно, як стягнуто й зшито стіни, як вирізано карнизи й наличники. Словом, видно всю душу дерева, всю його плоть. Живе, майже необроблене де-рево стало для нас спорудою, школою. І нехай звикає око: в дерев’яній старій поліській архітектурі є своя сувора, своя первісна, міцна краса.

В усьому помічається: школа (не без впливу директора, як я зрозумів зго-дом) хоче зробити все так, щоб і сьогоднішні діти не відривалися від землі, щоб і вони мали одвічну радість людини, яка живе тісно злита з природою і яка змалку відкриває для себе і ці тихі річечки на лугах, і вечірні зорі над лісом, і запах сіна, той неповторний запах дитинства, що сниться нам потім усе життя.

За В. Близницем

 

 

Весела Долина

Весела Долина – село в долині. Згори воно предивно схоже на широченний барвистий килим, по краях котрого ошатні білі будиночки розкошують у молодих садках. Од них стеляться донизу рівненькі городи, відмежовані зеленою биндою тихих вологих левад з дрімотливими вербо-лозами. Трохи збоку, на голубому плесі, купками гускне гостра зелень з кра-пельками роси, якої ще не встигло випити вранішнє сонце. Там ставок з кремовими лілеями та очеретом при березі й терпким татар-зіллям. За ставом принишк ліс, оповитий сизим туманцем. А далі – небо – глибоке, неосяжне.

Тарас спинився біля греблі. Крізь рідко збиті почорнілі дошки тонко ціди-ться зеленаво-жовта вода, наче там, на самому дні старого ставу, розмотується невидимий сувій ніжного й теплого шовку.

До берега прибився табунець качок – всі такі чисті й білі, як перший сніг, хлюпочуться в рідкій осоці, колошкають незайману ряску, пірнають, смішно бовтаючи лапками.

Тарас бере свою валізу. Зараз вона йому здається тяжкою, наче бозна-чим напакованою, а в ній всього-на-всього кілька книг, дві сорочки, пара нових шкарпеток і модна краватка. Хлопець ступає стежкою, що дугою огинала зе-лений п’ятачок над ставом і вливалася в нешироку вуличку. Обабіч у густих садках хизувалися своєю довершеністю охайні будиночки, крайній, цегляний, - під зеленою бляхою з ажурною верандою. А ті, що далі – криті цинком або сірим шифером. На густому моріжку, попід тинами, ліниво товчуться сизі гуси. Над вуличкою панує мирний спокій і тихе блаженство. Здається, жодної живої душі. Знає Тарас, що в селі зараз гаряча пора, а цей спокій – удаваний. А прий-де вечір – і загомонить ця вулиця, загомонить уся Весела Долина: її господарі повернуться з поля, де, мов у гарячому казані, кипить робота, твориться най-святіше на землі таїнство – сходить замішаний на сонці і вітрах новий хліб.

За Б. Янчуком

 

Осінній ліс

Було це на спаду жовтня (саме тоді починається масове рубання лісу), коли батьки спорядили Санька на заробітки. З молодого сосняка рано-вранці виблукав хлопець на широку просіку, що вела до тридцятого кварталу. В лісі було тихо й вогко, і Санько відчував, як у роті йому стає гірко: гірка була кора, що набухла після дощів, гіркий був туман, що курився над купами гнилого хмизу. А повітря, холодне й різке, мов огірковий розсіл з льодком, аж продирало йому легені. Перші морозці обнесли чутливе листя з берез та ясенів, і вони, лісові сироти, покірно ждали зимових завій. Лише ялини, немов купчихи, пишались на видноті рясними темно-зеленими сукнями і дуби – кряжисті бояри – стояли у вогнистих шубах з лисячого хутра. Та це так здавалося здалеку, а як тільки Санько підходив ближче, ялини втрачали жіночу подобу, ставали просто ялинами, з мітелками свіжої хвої, і дуби виглядали інакше – похмуро й насуплено. Може, саме тому, щоб приховати старечі зморшки на тілі, дуб-нелинь ніколи не скидає повністю листяного покрову. Санько примітив: дубове листя – і те, що осипається, і те, що на зиму лишається на дереві, – було міцне, ніби коване з міді; воно сяяло гарячими барвами осені – від світло-жовтого тону до темно-коричневого, а деяке, з багрянцем, ніби аж підгоріло на сонці, бо, дивись, скрутилося в дудочки. Низини, канави, горби – весь ліс був устелений чистим, незайманим листям, і від того посвітлів і наповнився світлим шумом. Саме повітря, здавалось, шерхотіло, як сухий папір. Санько дивувався, звідки його стільки набралось, того дубового листу. Йдеш, загрібаєш цілу купу шамкотливих червінців. А довкола – така пухка й запашна постіль, що хочеться покачатись, пораювати у тих лісових розкошах.

За В. Близницем

 

Сльози захоплення

Надворі непомітно захмарилося і несподівано пройшов короткий тихий дощ. Вікно в сад було відчинене, і з нього до вітальні повіяло прохолодою. Поглянувши у вікно, Антось побачив яскраву зелень мокрих дерев, а обабіч них унизу – свіжі, щойно вмиті гвоздики і червоні троянди. Йому подумалося, що вся оця краса – чарівні звуки музики, відчинене вікно, звідки долинали разом з приглушеним шелестом дощу тонкі аромати саду, є ніби останнім мазком пензля, яким творець довершив щедру картину. Такою картиною, таким розкішним святом видався йому перший день перебування вдома. Антося, крім усього, радувало і хвилювало й те, що за обідом сповістив татусь. Він сказав, що вечір вони проведуть у полкового командира, що з ним, татусем, і мамою поїде й Антось. А мама додала: “Там будуть танці. Ти, сину, не розучився танцювати?” “Які ж вони уважні, турботливі!” – захоплено подумав тоді Антось про своїх батьків.

А мама грала. Після Бетховена був Гріг, потім Брамс, далі – сповнені легкого смутку “Дунайські легенди”, які Антось особливо любив.

До вітальні повернувся батько. Він, напевно, щойно вмився, бо обличчя було свіже, вуса тонко закручені. На ньому була старанно накрохмалена голландська сорочка, білосніжно і бездоганно випрасувана. Очі його весело поблискували. Заступивши матір за фортепіано, він став награвати якісь веселі варіації. Піаніст з нього був слабенький, він часто фальшивив, але намагався все згладити тим, що занадто бив по клавішах і для чогось усе натискував на педалі. Він грав галопи, циганські пісеньки, вальси і марші, намагаючись підбадьорити Антося. Мати підійшла до батька, стала поряд, потім напівобернулась до нього, і вони, не змовляючись, заспівали. Антось, вперше почувши романс Чайковського, був заворожений ним, і в нього на щоках покотилися сльози.

За М. Нечаєм

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 207 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Вставлені речення | Розділові знаки при звертанні | Стверджувальних та заперечних словах | Тестові завдання №27 | Розділові знаки в складносурядному реченні | СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ | Розділові знаки в складнопідрядному реченні | Зі словами як, мов, наче... | Розділові знаки в безсполучникових складних реченнях | Розділові знаки при цитатах |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Тестові завдання №28| Ключі до тестових завдань

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)