Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Особливості усного ділового спілкування

Читайте также:
  1. IV. ГРУППА УПРАЖНЕНИЙ - ИЗМЕНЕНИЕ ФОКУСНОГО РАССТОЯНИЯ
  2. Біологічні особливості поросят у перші міс
  3. Види усного спілкування
  4. Види, типи і форми професійного спілкування
  5. Выбор фокусного расстояния и коэффициента преломления металлических линз.
  6. Деталі машин. Особливості розрахунку.
  7. Деякі проблеми та особливості етногенезу українського народу.

 

Спілкування – один із виявів соціальної взаємодії. Сучасна наука виділяє спілкування: 1) як обмін інформацією – комунікацію; 2) взаємодію – інтеракцію; 3) сприймання людини людиною – парцепцію.

Види спілкування: вербальне і невербальне. Розрізняється також: контактне – дистантне; безпосереднє – опосередковане; усне – письмове; міжособистісне – масове; монологічне – діалогічне; приватне – офіційне; нормативне – ненормативне і т.д.

Спілкуванню властивий діалоговий характер. Воно відбувається між двома людьми; рідше – між людиною і групою, ще рідше – між людиною і суспільством. Діалог складається щонайменше з двох реплік: фрази-стимулу і фрази-реакції: Як ся маєте? Дякую, добре. Спілкувальний етикет у своєму вербальному і невербальному вияві – явище загальнолюдське. Водночас йому завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Це спричинене специфікою природно-кліматичних умов, способами господарювання, контактами з іншими народами, впливом релігії, рівнем культурно-цивілізаціного розвитку. З іншого боку – “душею” народу, його вдачею, темпераментом, ментальністю, національним характером.

Мова – це система засобів спілкування (звуки, слова, схеми словосполучень, моделі речень та відношення між цими одиницями), яка існує у свідомості їхніх носіїв.

Мовлення – це реалізація засобів мови конкретними людьми в конкретних актах спілкування. Воно залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища в суспільстві, темпераменту, стану здоров'я та багатьох інших ознак.

Мовлення буває внутрішнє і зовнішнє. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель зазначав, що ми завжди думаємо словами, але при цьому не потребуємо реальних слів.

Ми думаємо швидше, ніж говоримо. Внутрішнє мовлення є обов'язковою умовою зовнішнього, воно готує його, будує його план і зміст. Водночас воно бере участь у сприйнятті чужого мовлення, перекладаючи його семантику у власні смислові структури. Розгортання свого зовнішнього мовлення і сприйняття чужого залежить від того, якою мірою людина володіє мовою – її лексикою, граматикою.

Традиційно мовленнєву діяльність поділяють на активну і пасивну. Залежно від матеріальної форми реалізації активна мовленнєва діяльність поділяється на говоріння і писання, а пасивна – слухання і читання.

Писання і читання – 20%, слухання й говоріння – 80% спілкувального часу.

Спілкувальна поведінка залежить від соціальних та індивідуальних особливостей комуніканта: вік, стать та ін. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і спрямовують. Жінки балакучіші за чоловіків. Середній американець за день вимовляє 11 500 слів, американка – 26 200. Француз із телефонною слухавкою проводить один рік, француженка – три. Балакучість відбита у фольклорі: Язиката Хвеська, суржикове – базарна баба (так можуть назвати і чоловіка), базіка, базікало, тріпло, балакун, цокотун (цокотуха), торохтій, пустодзвін та ін.

Кожне явище має свій позитив і негатив. Так і з балакучістю. За даними французького дослідника Жана Каміо, говоріння затримує дихання (йоги для цього роблять спеціальні вправи), подовжує видихання. Якщо під час нормального дихання тривалість вдиху і видиху становить 1:2, то в розмові, читанні лекції тощо вона може змінюватись навіть 1:30. Це полегшує кровообіг, подовжує життя. „Нарешті ми знаємо, чому жінки живуть довше за чоловіків!" – прокоментував ці висновки один французький часопис.

Дослідження процесів комунікації свідчать, що понад 70% активного дня люди проводять у спілкуванні. При цьому приблизно 42% цього часу відводять слуханню, 32% - мовленню, 15% - читанню і 11% писанню.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – політична (виголошується керівниками держави); ділова (виклад інформації і шляхів розв'язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації; вид – звітна доповідь); наукова (вид – реферат, курсова робота).

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі, (види: розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні).

Виступ – стисле повідомлення з приводу одного чи кількох питань (вид – виступ після доповіді).

 

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 287 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Поняття офіційної і державної мови | Мовна політика в Україні | Мовне законодавство України | ПОНЯТТЯ ПРЕСТИЖУ МОВИ | Характеристика лексичного складу | Фразеологія як розділ науки про мову | Класифікація фразеологізмів | Стилістичні можливості фразеологізмів | Типи словників | Поняття про етикет спілкування |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Мовний етикет майбутнього фахівця| Публічний виступ як специфічна форма репрезентації усного професійного мовлення

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)