Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Теґель. Феноменологія духу. ня — це два моменти, абсолютна єдність яких стано­вить сам дух; відчуження полягає в

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


 


ня — це два моменти, абсолютна єдність яких стано­вить сам дух; відчуження полягає в тому, що обидва моменти розпадаються і вартість одного з них не до­рівнює вартості другого. Тому ця нерівність подвійна, і постають два зв'язки, спільними для яких є щойно названі моменти. В одному з них божественна сут­ність править за суттєве, а природне існування та Я за несуттєві й такі, які підлягають скасуванню; нато­мість у другому моменті буття-для-себе править за суттєве, а просте божественне — за несуттєве. їхній ще порожній середній термін — це існування взагалі, проста спільність їхніх обох моментів.

Розв'язок цієї протилежності відбувається не вна­слідок боротьби між двома моментами, уявлених як відокремлені та самостійні сутності. Саме завдяки своїй самостійності кожен у собі, спираючись на своє поняття, має знайти свій розв'язок; боротьба по­чинається тільки там, де обидва моменти припиня­ють бути сумішшю мислення й самостійного існуван­ня і де вони протиставлені один одному тільки як ду­м к и -. Адже в такому разі, будучи визначеними понят­тями, вони, по суті, існують лиш у протиставних від­носинах; натомість як самостійні вони мають, окрім цієї протиставності, ще і свою суттєвість, і тому їхній рух — це їхній вільний власний рух. Отже, оскільки рух обох моментів — це рух у собі, бо його треба розглядати тільки в них самих, цей рух починається в тому з обох моментів, котрий визначений проти другого як такий, що існує в собі. Цей момент визна­чений як добровільна діяльність, але необхідність йо­го відчуження полягає в понятті, згідно з яким те, що існує в собі й визначене отак тільки в протилежності, саме тому не має справжнього існування; отже, той момент, що має за свою сутність не буття-для-себе, а просте буття, сам себе відчужує, віддається смерті й, таким чином, примирює з собою абсолютну сутність. Адже в цьому русі він репрезентується як дух, абстра­ктна сутність відчужена від себе, він має природне іс­нування і реальність, належну Я; ця його іншість, або його чуттєва присутність, повернена назад другим переходом в іншість і утверджена як скасована, або


універсальна, і, таким чином, божественна сутність стала собою у сфері чуттєвої присутності; безпосере­днє існування реальності припинило бути чимсь чу­жим або зовнішнім для неї, бо вже є скасованим, універсальним, і тому ця смерть — це її відродження як духу.

Скасована безпосередня присутність самоусвідом-леної сутності — це ця сутність як загальне самоус­відомлення, і тому поняття скасованого одиничного Я, що є абсолютною сутністю, безпосередньо вира­жає конституювання громади, що, досі перебуваючи у сфері уяви, тепер повертається в себе як у Я; дух, та­ким чином, переходить із другого елементу своєї ви­значеності — уяви — в третій елемент-, самоусвідом­лення як таке. Коли розглянути ще спосіб поведінки, який обирає це поняття у своєму процесі, ми переду­сім бачимо, як виражене те, що божественна сутність набирає людської природи. Цим твердженням уже виражено, що в собі вони неподільні, так само як і твердження, що божественна сутність із самого поча­тку самовідчужується, а її існування зосереджується в собі і стає лихим, не стверджує, а просто містить у собі тезу, що в собі це лихе існування не є чимсь чу­жим божественній сутності; абсолютна сутність була б тільки пустою назвою, якби справді існувало щось інше відносно неї, якби щось відкололося від неї; мо­мент самозаглибленості становить радше суттєвий момент Я духу. Те, що ця самозаглибленість, а отже, й те, що лише завдяки їй стає реальністю, належить са­мій сутності (оскільки вона для нас є поняттям і тією мірою, якою вона для нас є поняттям), уявлювальній свідомості видається немов незбагненною подією; в-собі набирає для неї форми байдужого буття. Дум­ка, що ці моменти, абсолютна сутність і Я, що існує для себе, — які нібито тікають один від одного, не є відокремленими, також постає перед цим уявлен­ням, бо воно має реальний зміст, проте згодом, у від­чуженні божественної сутності, що стає плоттю. Це уявлення, що, таким чином, є ще безпосереднім, а от­же, не духовним, тобто знає людську постать божест­венної сутності тільки як одиничну, а не універсальну


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 88 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Б. Живий художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)