Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. На тлі цієї споглядальної свідомості [хору], немов на байдужій основі вистави

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ВВ). Релігія 499


 


На тлі цієї споглядальної свідомості [хору], немов на байдужій основі вистави, дух постає не у своїй строкатій розмаїтості, а в простому розколі поняття. Через те його субстанція засвідчує себе тільки як ро­зірвану на дві крайні сили. Ці елементарні загальні сутності є водночас самоусвідомленими індивідуаль­ностями, — героями, що вкладають свою свідомість в одну з цих сил, мають у ній визначеність характеру і становлять усю активність і реальність цих сил. Ця універсальна індивідуалізація, як ми пам'ятаємо, опус­кається ще до рівня безпосередньої реальності влас­тивого існування і стає репрезентована перед юрбою глядачів, що вбачають у хорі свій образ, чи, радше, свою думку, що виражає себе.

Зміст і рух духу, що є тут об'єктом для себе, ми вже розглядали як природу й реалізацію моральної суб­станції. У формі релігії дух досягає свого усвідомлен­ня, або репрезентує себе своїй свідомості у своїй чис­тішій формі й простішій конфігурації. Тож якщо мо­ральна субстанція розпадається внаслідок свого по­няття й відповідно до свого змісту на дві сили, які бу­ли визначені як божественне право і людське право, або ж підземне право і вище право, причому перше право — це право родини, а друге — право державної влади; перше має жіночий характер, а друге — чоло­вічий, то й раніше поліморфне та хистке у своїх визна-ченостях коло богів теж скорочується до цих сил, які завдяки такій визначеності наближаються до справж­ньої індивідуальності. Адже давніше розпорошення цілого на розмаїті абстрактні сили, які видавалися субстантивованими, — це розпад суб'єкта, що розу­міє їх тільки як моменти у своєму Я, і тому індивідуа­льність — це тільки поверхова форма тих сутностей. І навпаки, більшу відмінність у характерах, ніж на­звану, слід приписати випадковій та зовнішній у собі особистості.

Сутність водночас поділяється з огляду на свою форму, або знання. Дух, діючи, постає, будучи свідо­містю, перед об'єктом, на який він діє і який, отже, визначений як негативне того, хто знає. Виконавець дії опиняється, таким чином, у протилежності між


знанням і незнанням. Він бере свою мету зі свого ха­рактеру, і знає її як моральну сутність, проте завдяки визначеності свого характеру знає тільки одну силу субстанції, а інша прихована від нього. Через те наяв­на реальність має різний характер: у собі — це щось одне, а для самоусвідомлення — щось інше; вище і нижче право набувають у цих відносинах значення сили, що знає й відкривається свідомості, та сили, що ховається і чаїться в засідці. Одна з цих сил — ас­пект світла, Бог оракула, що, відповідно до свого природного моменту, постав із сонця, яке освітлює все, знає все і розкриває все; це Феб і Зевс, його бать­ко. Але веління цього правдомовного бога і його од­кровення про те, що існує, радше облудні. Адже це знання у своєму уявленні безпосередньо є незнанням, бо свідомість, діючи, є в собі цією протилежністю. Той [Едіп], хто спромагається розгадати загадку само­го сфінкса, так само як і той [Орест], хто по-дитячому довірливо ставиться до слів, — обидва приречені на смерть саме тим, що розкрив їм Бог. Жриця, вустами якої промовляє прекрасний Бог [піфія], — це не що інше, як ті двозначні сестри долі [відьми з п'єси "Мак-бет"], які своїми обіцянками спонукають до злочину, а двозначністю слів, що їх вони видають за безпереч­ні, ошукують того, хто покладається на "їхнє очевидне значення. Через те свідомість [Гамлета], яка чистіша за цю останню свідомість [Макбета], що вірить у відьом, і розважливіша та статечніша за першу свідо­мість [Ореста], що вірить жриці і прекрасному Богові, вагається з помстою, коли сам дух його батька роз­крив йому злочин, що призвів до загибелі батька, й вимагає ще інших доказів, — на підставі, що дух, який робить одкровення, може виявитись і дияволом.

Ця недовіра обґрунтована, бо свідомість, що знає, утверджує себе в протилежності між самовірогідніс-тю і об'єктивною сутністю. Моральна справедливість, яка наполягає, що реальність — ніщо в собі, на від­міну від абсолютного закону, дізнається в процесі до­свіду, що її знання однобічне, що її закон — це тільки закон її характеру і що вона опановує тільки одну си­лу субстанції. Сама дія — це перетворення відомого у


32*


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Абстрактний художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Живий художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)