Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. отак чисто пронизаним Я, це не об'єкт

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ).Дух 413


 


отак чисто пронизаним Я, це не об'єкт. А л е самоусві­домлення, будучи, по суті, опосередкуванням і нега­тивністю, має в своєму уявленні ще й відносини з ін-шістю і тому є свідомістю. З одного боку, ця іншість, оскільки обов'язок — єдина суттєва мета і об'єкт са­моусвідомлення, є для нього цілковито позбавленою значення реальністю. Але оскільки ця свідомість ціл­ковито замкнена в собі, вона ставиться до тієї іншості цілком вільно й байдуже, і тому, з другого боку, існу­вання тієї іншості цілком вільне від самоусвідомлен­ня, а отже, має відносини тільки з собою; що вільніше самоусвідомлення, то вільніший і негативний об'єкт його свідомості. Об'єкт, таким чином, — це світ, що завершився в собі, ставши власною індивідуальністю, незалежне ціле з притаманними йому законами, а та­кож самостійний хід і вільна реалізація цих законів — природа взагалі, чиї закони й чия діяльність належать їй самій як сутності, що не переймається моральним самоусвідомленням, так само як і воно нею.

На основі цього визначення формується мораль­ний світогляд, що полягає у відносинах морального буття-в-собі-і-для-себе і природного буття-в-собі-і-для-себе. В основі цих відносин лежить цілковита взаєм­на байдужість та незалежність природи і моральних цілей та діяльності, а також усвідомлення унікальної сутності обов'язку і цілковитої несамостійності та не-суттєвості природи. Моральний світогляд полягає в розвиткові моментів, що дані в цих відносинах як ціл­ковито суперечливі припущення.

Отже, передусім моральна свідомість загалом при­пущена; обов'язок править їй за сутність, а сама вона реальна і діяльна, і у своїй реальності та діяльності виконує обов'язок. Але водночас ця моральна свідо­мість має перед собою припущену свободу природи, або ж дізнається в процесі досвіду, що природа не дбає про те, щоб дати їй усвідомлення єдності своєї реальності з реальністю природи, і що природа, мо­жливо, дасть їй змогу бути щасливою, а можливо, й ні. Натомість аморальна свідомість, можливо, випад­ково знаходить свою реалізацію там, де моральна сві­домість бачить тільки спонуку діяти, але не бачить, як


завдяки цій діяльності їй дістаються щастя виконання й насолода досягнення. Тому вона бачить радше при­чини для нарікань на такий стан невідповідності між собою та існуванням і несправедливість, яка її обме­жує, вказуючи, що її об'єкт має бути тільки чистим обов'язком, але не дає їй побачити цей об'єкт і реалі­зуватися.

Моральна свідомість не може зректися щастя й ви­кинути цей момент зі своєї абсолютної мети. Мета, виражена як чистий обов'язок, зумовлює, по суті, під­тримку одиничного самоусвідомлення; індивідуальні переконання і знання про ці переконання становлять абсолютний момент моральності. В об'єктивованій меті, у виконаному обов'язку цей момент є одинич­ною свідомістю, яка споглядає свою реалізацію, або насолодою, що полягає, таким чином, у понятті, хоч і не безпосередньо в моралі як настроєності, а тільки в понятті реалізації моральності. Завдяки цьому насо­лода полягає і в моральності як настроєності, бо мо­ральність намагається не бути просто настроєністю, протиставленою діяльності, а діяти, реалізуватися. Отже, мета, виражена як ціле разом з усвідомленням його моментів, полягає в тому, що виконаний обов'язок має бути як суто моральною дією, так і реа­лізованою індивідуальністю, а природа, як аспект одиничності супроти абстрактної мети, має бути од­ним з цією метою. Хоча досвід неминуче виявить дисгармонію між двома аспектами, оскільки природа вільна, проте лиш обов'язок є суттєвим, а природа су­проти нього позбавлена Я. Ота ціла мета, що стано­вить гармонію, містить у собі саму реальність. Водно­час вона й думка про реальність. Гармонія мора­льності і природи, або — оскільки на природу зважа­ють тільки тією мірою, якою свідомість дізнається про єдність природи з собою, — гармонія мора­льності і щастя помислена як необхідно сутня; ця га­рмонія постульована. Адже слово "вимагати" озна­чає: дещо помислене як сутнє, проте ще не реальне, тож та необхідність — необхідність не поняття як поняття, а необхідність буття. Але необхідність — це водночас, по суті, й відносини через поняття. Тому


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Теґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | III. Абсолютна свобода і терор | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)