Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. реальність була б чимсь незнаним; проте це знання знає знання як сутність.

(ББ). Д у х 411

реальність була б чимсь незнаним; проте це знання знає знання як сутність.

Таким чином, абсолютна свобода ліквідувала про­тилежність загальної та одиничної волі з собою; са-мовідчужений дух, вигнаний на вершину своєї проти­лежності, коли чисте прагнення і чистий носій праг­нення ще диференціюються, зводить цю протилеж­ність до прозорої форми й виявляє себе там. Царство реального світу переходить у царство віри та розу­міння, і так само й абсолютна свобода переходить зі своєї саморуйнівної реальності в іншу сферу самоус-відомленого духу, де свободу в цій нереальності вва­жають за істину; в думці про цю істину дух відроджу­ється й, тією мірою, якою дух є й лишається думкою, знає це замкнене в самоусвідомленні буття як довер­шену й повну сутність. Народилася нова форма духу — моральний дух.

В. Дух, впевнений у собі Моральність

Моральний світ засвідчив як свою долю і свою істину тільки дух, що вже відійшов у ньому, — одиничне Я. Проте ця особа права має свою субстанцію та напов­нення за межами цього світу. Рух світу культури і віри скасовує цю абстракцію особи і через завершене від­чуження, через найвищу абстракцію, субстанція стає для Я духу спершу загальною волею, а потім його вла­сністю. Тут, здається, знання стає нарешті цілковито тотожним своїй істині, бо його істина — це саме знання, і будь-яка протилежність обох аспектів зни­кає, і то не для нас чи в-собі, а для самого самоусвідо­млення. Тобто самоусвідомлення саме стає господа­рем над протилежністю, властивою свідомості. Ця протилежність спирається на протилежність своєї са-мовірогідності і об'єкта, а тепер об'єктом у його очах є оця самовірогідність, знання, так само як самовіро-гідність як така вже не має власної мети і тому не іс­нує у певній визначеності, а є чистим знанням.

Отже, знання в очах самоусвідомлення — це сама субстанція. Ця субстанція для нього водночас і без-

посередня, і абсолютно опосередкована в одній непо­дільній єдності. Безпосередня — бо, як і моральна сві­домість, воно знає обов'язок, і саме виконує його, й належить йому, наче своїй природі; проте, на відміну від моральної свідомості, це не характер, що завдяки своїй безпосередності є визначеним духом, воно на­лежить тільки до однієї з суттєвих рис морального життя і має аспект незнання. Але це абсолютне опо­середкування, як і свідомість, що освічує себе, набува­ючи культури, і як свідомість, що вірить: адже самоус­відомлення, по суті, — рух Я, спрямований на скасу­вання абстракції безпосереднього існування і на те, щоб стати в своїх очах універсальним, — проте не через чисте відчуження та розрив свого Я й реально­сті й не через утечу від неї. Самоусвідомлення безпо­середньо присутнє перед собою у своїй субстанції, бо ця субстанція — його знання, його спостережена чи­ста самовірогідність, і саме щ безпосередність, що є його власною реальністю, становить усю реальність, бо безпосереднє — це саме буття, а як чиста безпо­середність, очищена абсолютною негативністю, вона є чистим буттям, буттям узагалі, або всім буттям.

Отже, абсолютна сутність не вичерпується визна­ченням, що вона є простою сутністю мислення, бо вона становить усю реальність, і ця реальність існує тільки як знання; те, чого не знає свідомість, не мати­ме ніякого значення й не може бути ніякою силою для неї; в її волю, що знає, увібрані вся об'єктивність і весь світ. Свідомість абсолютно вільна тому, що знає свою свободу, і саме це знання про свою свободу — її субстанція, її мета та єдиний зміст.

Дата добавления: 2015-07-10