Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. те що вона становить одне з об'єктом, є в ньому

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 379


 


те що вона становить одне з об'єктом, є в ньому. Крім того, оскільки об'єкт для мене — це те, в чому я визнаю сам себе, я водночас є в цьому об'єкті як вза­галі інше самоусвідомлення, тобто самоусвідомлення, яке стало в ньому відчуженим від своєї окремої оди­ничності, а саме: від своєї природності та випадково­сті проте, з одного боку, й далі лишається самоусві­домленням у тому об'єкті, а з другого — є там сут­тєвою свідомістю, як є нею й чисте розуміння. Уяв­лення про розуміння полягає не тільки в тому, що свідомість упізнає себе в об'єкті, який вона прозирає, й безпосередньо виявляє себе там, не полишаючи ми­слення й не повертаючись із нього тільки в себе, а радше в тому, що усвідомлює себе як опосередкуваль-ний рух або як діяльність чи процес витворення; за­вдяки цьому вона має для себе в мисленні оту свою єдність як єдність Я і об'єкта. Проте й віра є саме ці­єю свідомістю; покора та діяльність — це необхід­ний момент, завдяки якому постає вірогідність буття в абсолютній сутності. Щоправда, ця діяльність віри не видається такою, ніби й сама абсолютна сутність має бути витворена нею. Але абсолютна сутність ві­рИ? __ це, власне, не абстрактна сутність, яка пере­бувала б по той бік свідомості, що вірить, а дух релі­гійної громади, єдність абстрактної сутності й само­усвідомлення. Суттєвим моментом для появи цього духу громади є діяльність громади, проте дух є таким, яким є, тільки завдяки тому, що його витворює сві­домість, чи, радше, він не може існувати, не будучи витвореним свідомістю: адже, хоч яким важливим є процес витворення, він не може бути аж таким важ­ливим, щоб становити єдину основу сутності, а є тіль­ки одним моментом. Сутність існує водночас у собі й для себе.

З другого боку, уявлення про чисте розуміння є в очах розуміння чимсь іншим, ніж його об'єктом: адже саме ця негативна визначеність і становить об'єкт. Отже, з цього другого боку, розуміння й сутність віри виражає як щось чуже самоусвідомленню, те, що не становило б його сутності, а було б підкинуте йому, наче дитина-виродок. Але просвітництво тут цілкови-


то дурне; віра сприймає його в досвіді як мову, яка не знає, що мовить, і, розводячись про священицьке ошуканство та одурений народ, не розуміє самого предмета. Воно стверджує, ніби внаслідок штукарства священиків-ілюзіоністів свідомості підкинуто як сут­ність щось абсолютно чуже та інше їй, і водночас сповіщає, що це підкинуте становить для свідомості сутність, що свідомість вірить у нього, довіряє йому й намагається прихилити його до себе, тобто бачить у ньому і свою чисту сутність, і свою окрему та універ­сальну індивідуальність і завдяки своїй діяльності ви­творює єдність себе і своєї сутності. Просвітництво безпосередньо проголошує: те, що воно назвало чу­жим для свідомості, є найвластивішим для неї. Отже, як можна говорити про ошуканство та облуду? Через те, що саме просвітництво безпосередньо висловлює протилежне тому, що воно заявляє про віру, воно ви­дається вірі радше зумисною брехнею. Як ошуканство та облуда можуть виникати там, де свідомість у своїй істині безпосередньо має впевненість у собі, де вона у своєму об'єкті володіє сама собою, бо як виявляє се­бе там, так і витворює? Відмінності вже немає навіть у словах. Якщо порушити загальне питання, чи мож­на ошукувати народ1, відповідь повинна бути ось яка: це питання не має слушності, бо саме тут народ неможливо ошукати. Окремим індивідам можна, зви­чайно, продати бронзу замість золота, дати фальшиві монети замість справжніх, програну битву багатьом людям можна подати як виграну, а також змусити їх повірити на якийсь час в іншу брехню про чуттєві речі та окремі події, проте в знанні про сутність, де свідомість має безпосередню впевненість у собі, дум­ки про ошуканство цілком відпадають.

Подивімося тепер, як віра сприймає просвітництво в диференційованих моментах своєї свідомості, до якої щойно поданий погляд застосовний тільки вза­галі. Ці моменти такі: чисте мислення, або, як об'єкт, абсолютна сутність у собі і для себе; крім того, її

Конкурсне запитання Берлінської Академії Наук, яке сфор­мулював д'Аламбер, а затвердив Фридрих II (1779 p.). — Перекл.


380 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ). Дух 381


 


відносини — як знання — з цією абсолютною сутніс­тю, основою своєї віри, і, нарешті, її відносини з абсо­лютною сутністю у своїх діях, або своєму служінні. У вірі чисте розуміння загалом не визнає себе й запере­чує, і так само і в цих моментах його позиція пере­кручена не меншою мірою.

Чисте розуміння ставиться до абсолютної сутнос­ті свідомості, що вірить, негативно. Ця сутність — чисте мислення, а чисте мислення утверджене в са­мому собі як об'єкт або як сутність; у свідомості, що вірить, це в-собі мислення набуває водночас для сві­домості, що існує для себе, форми об'єктивності, про­те тільки пустої форми об'єктивності; вона існує у ви­значеності чогось репрезентованого. А л е для чистого розуміння, що є чистою свідомістю в аспекті Я, що іс­нує для себе, інше постає як щось негативне, належне самоусвідомленню. Його ще можна вважати або за чисте в-собі мислення, або за буття чуттєвої вірогід­ності. А л е оскільки для Я, і то цього Я як Я, що має об'єкт, воно водночас є реальною свідомістю, власти­вим об'єктом як таким чистого розуміння є звичайна сутня річ чуттєвої вірогідності. Цей його об'єкт по­стає перед ним у репрезентації, яку дає віра. Воно за­суджує віру й засуджує в ній свій власний об'єкт. А л е проти віри воно чинить несправедливість уже тим, що сприймає її об'єкт так, ніби він його власний. А звідси чисте розуміння стверджує про віру, що її аб­солютна сутність — кам'яна брила, дерев'яна колода, що має очі й не бачить; або, скажімо, тісто, зроблене з зерна, яке виросло на ланах, а потім, змінене людь­ми і ставши гноєм, знову повернулося в землю; або що йдеться про інші способи, якими віра антропо-морфізує сутність, робить її об'єктом, тим, що можна уявити.

Просвітництво, що видає себе за чисте, перетво­рює тут те, що для духу є вічним життям і святим ду­хом, на реальну минущу річ і загиджує її нікчемним у собі поглядом чуттєвої вірогідності, поглядом, аж ні­як не притаманним сповненій поклоніння вірі, тож просвітництво просто зводить на віру наклеп, припи­суючи їй цей погляд. Те, що вшановує віра, в її


очах — аж ніяк не камінь, не дерево, не тісто чи будь-яка інша чуттєва земна річ. Якщо просвітництву спадає на гадку сказати, що об'єкт віри — також і це, або навіть що він такий насправді, віра, з одного бо­ку, теж знає те також, але воно для неї перебуває за межами поклоніння, а з другого боку, для віри немає нічого, скажімо, каменя абощо, в собі, бо в собі в її очах є тільки сутність чистого мислення.

Другий момент — це відносини віри як свідомості, що знає, з цією сутністю. Перед вірою як мислячою чистою свідомістю ця сутність постає безпосередньо, але чиста свідомість — це ще й опосередковані відно­сини вірогідності та істини, відносини, які становлять основу віри. А тим часом для просвітництва ця основа теж буде випадковим знанням про випадкові події. Але основа знання — це універсальне, що знає, а на­справді абсолютний дух, який в абстрактній чистій свідомості, або мисленні як такому, є тільки абсолют­ною сутністю, проте як самоусвідомлення — знан­ням про себе. Чисте розуміння теж утверджує це уні­версальне, що знає, цей простий дух, що знає сам се­бе, як негативний елемент самоусвідомлення. Щопра­вда, саме чисте розуміння — суто опосередковане, тобто це мислення, що опосередковує себе з собою, є чистим знанням; але, оскільки воно є чистим розу­мінням, чистим знанням, яке не знає само себе, тоб­то яке ще не усвідомлює, що воно є цим чистим опо-середкувальним процесом, цей процес, як і все, що становить чисте розуміння, видається йому чимсь ін­шим. Отже, коли осягати чисте розуміння в його реа­лізації, воно розвиває цей свій суттєвий момент, але він видається йому належним до віри і, у своїй визна­ченості бути чимсь зовнішнім для нього, якимсь ви­падковим знанням саме таких звичайних реальних історій. Таким чином воно приписує релігійній вірі, що та спирає свою вірогідність на поодинокі істори­чні свідчення, що, коли їх вважати за історичні свід­чення, не дають, звичайно, навіть того ступеня вірогі­дності свого змісту, який нам дають газетні повідом­лення про якісь події; крім того, стверджує, що вірогі­дність віри спирається на випадковість збереження


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 135 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | ЗбО Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Зб2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Віра і чисте розуміння | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Зб8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | II. Просвітництво | А. Боротьба просвітництва з забобоном | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)