Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. негативна вартість полягає в тому, що реальне має значення Я як мислення

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 333


 


негативна вартість полягає в тому, що реальне має значення Я як мислення, як універсальне в собі, а ця позитивна вартість — у тому, що реальне має значен­ня мого як категорія, як те, що реальне й визнане. І те, і те — це те саме абстрактне універсальне; реальний зміст, або визначеність мого — чи то йдеться про якесь зовнішнє володіння, чи то про внутрішнє ба­гатство або вбогість духу й характеру — не міститься в цій порожній формі й не обходить її. Отже, зміст належить якійсь власній силі, яка є чимсь іншим, ніж формально універсальне, що є лише випадковістю і сваволею. Через те усвідомлення права в самому реа­льному утвердженні своєї чинності дізнається радше про втрату своєї реальності і свою цілковиту несут-тєвість, тож позначити індивіда як особу — це вира­зити зневагу.

Вільна сила змісту визначає себе так, що розпоро­шення в абсолютній множині особистих атомів унас­лідок природи цієї визначеності водночас концент­рується в якійсь одній чужій їм і теж позбавленій духу точці, що, з одного боку, як і непоступливість їхньої особистості, є суто одиничною реальністю, але, на відміну від їхньої пустої одиничності, має водночас значення всього змісту, а отже, реальної сутності, а на відміну від їхньої начебто абсолютної, проте не­суттєвої реальності, є універсальною силою і абсолю­тною реальністю. Таким чином, цей володар світу є у своїх очах абсолютною особою, яка водночас містить у собі все існування і для свідомості якої не існує ніякого вищого духу. Це особа, проте самотня особа, що стоїть супроти всіх, ці всі становлять визнану й чинну універсальність особи, бо індивід як такий є іс­тинним тільки як загальна множина одиничності; відокремлене від неї самотнє Я є фактично безсилим і нереальним. Водночас тій універсальній особистості протиставлена свідомість змісту. Але цей зміст, визво­лений від своєї негативної сили, — це хаос духовних сил, що, розкуті, несамовито лютують і нищать одна одну, немов стихійні сутності; їхнє безсиле самоус­відомлення — це безпорадна замкненість і основа їх­ніх заворушень. Цей володар світу, що знає себе як


квінтесенцію всіх реальних сил, — це страхітливе са­моусвідомлення, що усвідомоює себе як реального Бога; та оскільки воно існує тільки як формальне Я, нездатне приборкати ті сили, його рух та його втішання собою становлять і не менш страхітливу гу­льню.

Володар світу реально усвідомлює те, чим він є, — універсальною силою реальності, — в нищівному на­сильстві, яке він спрямовує на протиставлені йому Я його підданих. А д ж е його сила — це не духовна єд­ність, у якій різні особи пізнаватимуть своє самоус­відомлення, бо вони радше існують як особи для себе й відкидають будь-яку неперервність з іншими на ос­нові абсолютної непоступливості своєї атомістичної природи; отже, вони перебувають у суто негативних відносинах і між собою, і з володарем, що є 'їхнім зв'язком, або їхньою неперервністю. Як ця неперер­вність, володар — це сутність і зміст 'їхньої формаль­ної природи, проте зміст, що чужий їм, і сутність, яка ворожа їм і радше касує саме те, що для них правило за сутність, позбавлене змісту буття-для-себе, і яка, як неперервність 'їхньої особистості, саме цю особис­тість і знищує. Отже, юридична особистість, оскільки їй накинуто й визнано в ній чужий їй зміст, і вона до­зволяє його визнати, бо він є її реальністю, дізнається радше про свою безсубстанційність. Натомість руй­нівний шал цієї позбавленої сутності основи дає собі усвідомлення своєї всевладності, але це Я — просто спустошення, а отже, існує тільки зовні від себе й ра­дше становить тільки відкидання свого самоусвідом­лення.

Отак побудований той аспект, у якому самоусвідо­млення як абсолютна сутність є реальним. Але свідо­мість, вигнана з цієї реальності й затамована в собі, думає, що це її несубстанційність; раніше ми бачили, як стоїчна незалежність чистого мислення прониза­ла скептицизм і знайшла свою істину в нещасливій свідомості, — істину, яким саме є його буття-в-собі-і-для-себе. Якщо тоді це знання поставало лише як од­нобічний погляд свідомості як такої, тут проступила й реальна істина цього погляду. Вона полягає в тому,


334 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ).Дух 335


 


що ця загальновизнана чинність самоусвідомлення — це чужа йому реальність. Ця чинність — універсальна реальність Я, але ця. реальність безпосередньо є ще й перекрученням Я, втратою його сутності. Реальності Я, якої не було в моральному світі, досягнено завдяки його поверненню в особу; те, що в моральному світі було єдиним, постає тепер у розвиненій, проте чужій собі формі.

Б. Дух, чужий сам собі. Культура

Моральна субстанція зберігає протилежність у своїй простій свідомості, а цю свідомість — у безпосеред­ній єдності зі своєю сутністю. Тому сутність має про­сту визначеність буття для свідомості, яке безпосе­редньо спрямоване на неї і звичаєм якої воно є; ані свідомість не вважає себе за up конкретне Я, що все відкидає, ані субстанція не має значення якогось іс­нування, викинутого з неї, — існування, з яким вона могла б поєднатися тільки через відчуження від себе і яке вона водночас мала б виробляти. Але той дух, чиє Я абсолютно дискретне, має свій зміст перед собою як реальність, що не менш непроникна, ніж він сам, і світ має тут визначеність бути чимсь зовнішнім, нега­тивним самоусвідомлення. Але цей світ — духовна сутність і є в собі взаємопроникненням буття та інди­відуальності; таке його існування — це витвір само­усвідомлення, а водночас і безпосередньо дана й чу­жа йому реальність, яка має своє питоме буття і в якій самоусвідомлення не пізнає себе. Ця зовнішня реальність — це зовнішня сутність і вільний зміст права, проте ця зовнішня реальність, яку володар сві­ту права містить у собі, — не тільки елементарна сут­ність, — випадково наявна для Я, а і його праця, тіль­ки не позитивна, а радше негативна. Вона досягає свого існування внаслідок власного самовідчуження та знесутнення самоусвідомлення, що їх йому, серед спустошення, яке панує у світі права, здається, заподі­ює зовнішнє насильство розкутих елементів [стихій].


Ці елементи є для себе тільки чистим спустошенням і власним розпадом, проте цей розпад, ця їхня негати­вна сутність якраз і становить Я; Я — це їхній суб'єкт, їхня діяльність і становлення. Але ці діяльність і ста­новлення, завдяки яким субстанція стає реальною, — це відчуження особистості, бо безпосереднє Я, тобто Я без відчуження, що має чинність у собі і для себе, позбавлене субстанції і є іграшкою тих несамовитих елементів; отже, його субстанція — це його власне самовідчуження, а відчуження — це субстанція, або ж духовні сили упорядковуються в якийсь світ і завдяки цьому зберігають себе.

Таким чином, субстанція — це дух, самоусвідом-лена єдність Я і сутності, проте, і Я, і сутність означа­ють одне для одного ще й відчуження. Дух — це сві­домість об'єктивної субстанції, вільної для себе, але цій свідомості протиставлена єдність Я і сутності, ре­альній свідомості протиставлена чиста свідомість. З одного боку, реальне самоусвідомлення через своє відчуження переходить у реальний світ, а реальний світ — знов у реальне самоусвідомлення; але, з друго­го боку, саме ця реальність, як особа, так і об'єктив­ність, скасовуються; вони є суто універсальними. Це їхнє відчуження — чиста свідомість, або сутність. Теперішнє безпосередньо має свою протилежність у своїй потойбічності, що є його мисленням і помис-леністю, тоді як потойбічність має свою протилеж­ність у цьогобічності, у своїй відчуженій від себе ре­альності.

Тому цей дух вибудовує не один світ, а подвійний, поділений і взаємопротиставлений світ. Світ мораль­ного духу — це його власна присутність, і через те кожна сила цього світу перебуває в цій єдності, і, тією мірою, якою ці сили відокремлюються одна від одної, в рівновазі з цілим. Ніщо не має значення негативно­сті самоусвідомлення; навіть дух того, хто відійшов, існує в крові родичів, у Я теперішньої родини, а зага­льна сила уряду — це воля, Я народу. Але теперішнє, присутнє означає тут об'єктивну реальність, що має свою свідомість у потойбічності; кожен окремий мо­мент, як сутність, отримує її, а отже, й реальність від


336 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ). Дух 337


 


якогось іншого, і, тією мірою, якою він реальний, йо­го сутність є іншим, ніж його реальність. Ніщо не має духу, що мав би в ньому основу й жив би там, бо все існує за своїми межами в чомусь чужому; рівновага цілого — це не єдність, що лишається з собою, та ста­більність її спрямованості в себе, бо вона спирається на відчуження протиставленого. Тому ціле, як і кожен його окремий момент, — це самовідчужена реаль­ність. Воно розпадається на царство, де самоусвідом­лення є як реальним, так і своїм об'єктом, і на царст­во чистого самоусвідомлення, яке, будучи по той бік від першого, не має реальної присутності, а існує у ві­рі Тож як моральний світ відступив від поділу на бо­жественний і людський закони в їхніх різних фор­мах, а його свідомість відступила від поділу на знання і необізнаність назад до своєї долі, до Я як негатив­ної сили цієї протилежності, то тепер і ці обидва цар­ства самовідчуженого духу повертаються в Я, але як­що оте перше Я мало безпосередню чинність і було окремою особою, це друге Я, що зі свого відчуження повернулося в себе, буде універсальним Я, свідомістю, що сприймає поняття, і ці духовні світи, всі моменти яких претендують, буцімто мають фіксовану реаль­ність і недуховне існування, розпадаються в чистому розумінні. Це розуміння, будучи Я, що осягає само се­бе, завершує культуру. Воно не осягає нічого, а тільки Я, і все осягає як Я, тобто розуміє все, знищує всяку об'єктивність і перетворює все буття-в-соої на буття- для-себе. Спрямоване проти віри як проти чужого по­тойбічного царства сутності, воно стає просвітниц­твом. Просвітництво завершує відчуження в цьому царстві, де відчужений дух рятується немов в усвідом­ленні тотожного з собою спокою; просвітництво розладнує йому господарство, яким він там порядкує, запроваджуючи в ньому знаряддя, які належать до цього світу й від яких він не може відмовитися, сказа­вши, що вони — не його власність, бо і його свідо­мість теж належить до цього світу. Водночас у цій не­гативній роботі чисте розуміння реалізує себе й по­роджує свій власний об'єкт — непізнавану абсолют­ну сутність і корисне. Оскільки реальність таким чи-


ном втрачає всю субстанційність і в ній уже немає ні­чого в собі, царство реального світу, так само як і царство віри, стає поваленим, і ця революція створює абсолютну свободу, завдяки якій перед тим відчуже­ний дух цілковито повернувся в себе, покинув терен культури й перейшов до іншого краю, — краю мора­льної свідомості.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 133 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | В. Розум, що перевіряє закони | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Моральний світ. Людський і божественний закон, чоловік і жінка | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)