Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Якщо вважати, ніби ми вже справді досягнули своєї мети

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 247


 


Якщо вважати, ніби ми вже справді досягнули своєї мети, що є поняттям, а саме: визнаного самоусвідо­млення, яке в іншому вільному самоусвідомленні має свою вірогідність, і саме в цьому ще й свою істину, або якщо піднести цей ще внутрішній дух як субстан­цію, що вже розвинулася, ставши існуванням, то в цьому понятті перед нами розкривається тоді царст­во звичаєвості [Sittlichkeit]. А д ж е це царство — не що інше, як абсолютна духовна єдність сутності інди­відів у їхній незалежній реальності; загальне в собі са­моусвідомлення, що вбачає себе таким реальним в ін­шій свідомості, що ця інша свідомість має цілковиту незалежність, або ж є річчю для нього, і загальне са­моусвідомлення саме в цьому усвідомлює свою єд­ність із тією річчю і тільки в єдності з цією об'єктив­ною сутністю стає самоусвідомленням. Ця звичаєва [моральна] субстанція, взята в абстракції загально­сті, — це тільки помислений закон, але не менш без­посередньо вона є і реальним самоусвідомленням, або звичаєм. І навпаки, одинична свідомість — це тільки сутнє одне, бо універсальну свідомість вона ус­відомлює у своїй одиничності як своє буття, оскільки її діяльність та існування — загальний звичай.

Фактично, уявлення про реалізацію самоусвідомле-ного розуму, яке означає добачати в незалежності ін­шого свою цілковиту єдність із ним, або мати за свій об'єкт, немов моє буття-для-мене, ту вільну речо-вість іншого, яку я виявив і яка є негативом мене са­мого, знаходить свою довершену реальність у житті народу. Розум присутній тут як загальна плинна суб­станція, як незмінна проста речовість, що, проте, розпадається на багато цілком самостійних сутнос-тей (так само як світло зірок — на незліченні цятки, що світяться для себе), які у своєму абсолютному бут-ті-для-себе розчиняються в простій незалежній суб­станції не тільки в собі, а й для самих себе; вони ус­відомлюють, що є цією одиничною незалежною сут­ністю завдяки тому, що жертвують своєю одиничніс­тю і ця загальна субстанція є їхньою душею та їх­ньою сутністю, так само як це загальне знову-таки є


їхньою діяльністю як індивідів або ж результатом, який вони створили.

Чиста одинична діяльність та заходи індивіда по­в'язані з потребами, які він має як природна істота, тобто як сутня одиничність. Те, що навіть ці його найзвичайніші функції не зводяться нанівець, а ма­ють реальність, здійснюється завдяки загальному під-тримному середовищу, могуті всього народу. Проте в загальній субстанції індивід загалом має не тільки цю форму існування своєї діяльності, а водночас і її зміст; те, що він робить, — це загальне практичне вміння і звичай усіх. Цей зміст, тією мірою, якою він цілком став одиничним, є, перебуваючи у своїй реаль­ності, обмеженим діяльністю всіх. Праця індивіда зад­ля своїх потреб — це не меншою мірою задоволення потреб інших людей, ніж своїх, а задоволення своїх потреб він досягає тільки через працю інших. Індивід у своїй одиничній праці неусвідомлено вже виконує якусь загальну працю, проте виконує загальну працю і як свій усвідомлений об'єкт. Ціле стає як ціле його витвором, задля якого він жертвує собою і завдяки якому підтримує сам себе. Тут немає нічого, що не було б взаємним, нічого, в чому незалежність інди­віда не віддала б, розчиняючи своє буття-для-себе, за­перечуючи саму себе, свого позитивного значення буття для себе. Ця єдність буття для іншого, або пере­творення себе на річ, і буття-для-себе, ця загальна субстанція, виголошує свою універсальну мову у звича­ях і законах народу; але ця сутня незмінна сутність — не що інше, як вияв самої одиничної індивідуальнос­ті, що видається протиставленою цій субстанції; зако­ни сповіщають те, чим є кожен індивід і що він ро­бить; індивід не тільки пізнає "їх як свою загальну об'­єктивну речовість, а не меншою мірою пізнає й себе в них, або пізнає їх як такі, що стали одиничними в його власній індивідуальності і в кожному його спів-громадянині. Через те в універсальному духові кожен має впевненість лиш у собі, впевненість, що в сутній реальності він не знайде нічого, крім себе; кожен так само впевнений в інших, як у собі. Я бачу в усіх них, що вони є для себе тільки цими незалежними сутнос-


248 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


І З. (АА) Розум 249


 


тями, якою є і я; я бачу в них вільну єдність з іншими, і то так, що ця єдність існує як через мене, так і через інших; я бачу їх як себе, а себе як їх.

Отже, у вільного народу розум насправді реалізова­ний; це присутній живий дух, у якому індивід не тіль­ки знайшов своє призначення, тобто свою загальну та одиничну сутність, як уже висловлену й дану йому як речовість, а сам є цією сутністю і ще й досягнув свого призначення. Через те наймудріші люди давни­ни казали, що мудрість і чеснота полягають у тому, щоб жити у згоді зі звичаями свого народу.

Але від цього щастя — досягнути свого призначен­ня й жити в ньому — самоусвідомлення, що переду­сім безпосередньо і згідно з уявленням є тільки духом, відступає, або навіть ще не досягнуло й о г о -, адже з не меншою слушністю можна казати і те, і те.

Розум повинен вийти з цього щасливого стану. адже життя вільного народу є реальною звичаєвістю тільки в собі або безпосередньо; іншими словами, ця звичаєвість сутня, і тому цей універсальний дух — ще й одиничний дух, уся сукупність звичаїв і законів, пев­на визначена моральна субстанція, що тільки у вищо­му моменті, а саме: усвідомивши свою сутність, позбу­вається своєї обмеженості й має свою абсолютну істи­ну тільки в цьому пізнанні, а не безпосередньо у своєму бутті; в цьому бутті, з одного боку, моральна субстанція обмежена, а з другого — абсолютне обме­ження якраз і полягає в тому, що дух існує у формі буття.

Крім того, саме з цієї причини одинична свідо­мість, безпосередньо маючи своє існування в реаль­ній звичаєвості, або в житті народу, має міцну довіру, що розум не розпався на свої абстрактні моменти, а також не думає про себе, як про чисту одиничність, що існує для себе. А коли вона, як і повинна, доходить цієї думки, ця безпосередня єдність із духом, або бут­тя в духові, її довіра, втрачаються; ця свідомість, ізо­льована для себе, є тепер у своїх очах сутністю і вже не є універсальним духом. Щоправда, момент цієї одиничності самоусвідомлення є в самому універсаль­ному духові, але тільки як зникуща величина, що,


тільки-но поставши для себе, одразу розчиняється в універсальному духові й доходить до свідомості лише як довіра. Зафіксувавшись таким чином, — і кожен момент, будучи моментом сутності, сам повинен дій­ти до того, щоб репрезентуватись як сутність, — інди­від стає протиставлений законам і звичаям; ці закони і звичаї — тільки думка без абсолютної суті, абстракт­на теорія без реальності, тоді як індивід як це конкре­тне Я є у своїх очах живою істиною.

Або ж самоусвідомлення ще не досягло цього щас­тя — бути моральною субстанцією, духом народу. Адже, покинувши спостереження, дух спершу ще не став реалізований як дух завдяки самому собі; він утверджений тільки як внутрішня сутність, або як аб­стракція. Або ж дух є лише безпосереднім; існуючи безпосередньо, він є одиничним; він є практичною свідомістю, що вступає у свій уже даний світ із метою подвоїтись у тій визначеності індивіда, створити себе як цього конкретного індивіда, як свою сутню проти­лежність, і усвідомити єдність своєї реальності з об'­єктивною сутністю. Самоусвідомлення має впевне­ність у цій єдності; воно вважає, що ця єдність існує в собі, або що гармонія між ним і речовістю вже на­явна й дана і має стати такою і для нього завдяки йо­го власній діяльності, або що виробити цю єдність — це однаково, що виявити її. Оскільки цю єдність на­зивають щастям, індивід, таким чином, посланий сво­їм духом у світ шукати щастя.

Але якщо істина цього раціонального самоусвідом­лення є для нас звичаєвою субстанцією, для цього са­моусвідомлення тут починається моральне сприйнят­тя світу [Welterfahrung]. Коли вважати, що воно ще не стало звичаєвою субстанцією, цей рух спонукає йти до тієї субстанції, і те, що він касує в ній, — це одини­чні моменти, що їх самоусвідомлення вважає слушни­ми поодинці. Ці моменти мають форму безпосеред­нього прагнення, або природного потягу, що досягає свого задоволення, яке саме є змістом якогось нового потягу. А коли вважати, що самоусвідомлення втрати­ло щастя бути в субстанції, ці природні потяги пов'я­зані з усвідомленням своєї мети як свого істинного


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 122 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель.Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)