Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Якщо точніше визначити відносини цих двох аспе­ктів тоді

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 203


 


Якщо точніше визначити відносини цих двох аспе­ктів тоді, коли йдеться про органічну форму, то ця форма в одному аспекті спрямована проти неорга­нічної природи, а в другому — існує для себе й відо­бражена в собі. Реальна органічна сутність — це щось проміжне, яке пов'язує буття-для-себе життя з зовнішнім узагалі, або з буттям-у-собі. Проте край­ність буття-для-себе — це внутрішнє як безкінечне одне, що вбирає в себе моменти самої форми з 'їх­нього існування та пов'язаності з зовнішнім, беззміс­товне, що бере свій зміст із форми й постає в ній як її процес. У цій крайності як простій негативності, або чистій одиничності, органічне має абсолютну свободу, завдяки якій воно перебуває в цілковитій безпеці й байдужості супроти буття для іншого і су­проти визначеності моментів форми. Ця свобода — це водночас свобода самих моментів, можливість, що вони постануть і будуть осягнені як сутні; і при цьо­му вони вільні й байдужі не тільки відносно зовніш­нього, а й відносно один одного, бо простота цієї свободи — це буття, або їхня проста субстанція. Це поняття, або чиста свобода — це те саме життя, хоч до якої різноманітної гри може вдаватися форма, або буття для іншого; цьому потокові життя байдуже, які саме млини він обертає. По-перше, слід зазначити, що це поняття не слід тут брати таким, за яке ми вва­жали його раніше, розглядаючи власне внутрішнє у формі процесу, або розвитку його моментів; його треба брати у формі простого внутрішнього, що ста­новить суто загальний аспект супроти реальної живої сутності, або як елемент існування членів форми, які існують, бо саме цю форму ми тут розглядаємо і в ній сутність життя постає як простота існування. Тоді вже буття для іншого, або визначеність реальної фор­ми, взята в цій простій загальності, що є її сутністю, теж є простою загальною нечуттєвою визначеністю і може бути тільки тим, що виражене як число. Чис­ло — це проміжна ланка форми, що пов'язує неви-значене життя з реальним життям, проста як неви-значене життя, і визначена як реальне життя. Те, що в невизначецому житті, у внутрішньому, було б чис-


лом, зовнішнє, відповідно до своєї манери, мало б ви­разити як багатоформну реальність, спосіб життя, ко­лір і т. ін., — загалом як усю сукупність відмінностей, що розвиваються у з'явищі [феномені].

Якщо обидва аспекти органічного цілого, один з яких є внутрішнім, а другий — зовнішнім, і то так, що кожен знову-таки має в собі і внутрішнє, і зовніш­нє, порівнювати на основі внутрішнього кожного з них, то внутрішнє першого було б поняттям як не­спокоєм, активністю, абстракцією, натомість другий мав би за своє внутрішнє пасивну загальність, а отже, й пасивну визначеність — число. Отже, якщо перший аспект, оскільки поняття розвиває в ньому свої моме­нти, оманливо обіцяє — завдяки ілюзії необхідності відносин — закони, другий аспект негайно зрікається цієї обіцянки, бо число засвідчує себе як визначеність одного з аспектів тих законів. Адже число — це абсо­лютна пасивна, мертва й байдужа визначеність, у якій згасають увесь рух і будь-які відносини і яка ламає міст, що веде до живого елементу інстинктів, способу життя та будь-якого іншого чуттєвого існування.

Такий спосіб розгляду форми органічного як такого і внутрішнього як внутрішнього саме цієї форми, — це, фактично, вже не розгляд органічного. Адже оби­два аспекти, які мали б бути пов'язані, утверджені як байдужі один щодо одного, і тому відображення-в-со-бі, що становить сутність органічного, скасоване. Тут ми радше перенесли на неорганічну природу спробу порівняти внутрішнє і зовнішнє; безкінечне поняття — тут тільки сутність, що захована всередині або при­падає зовні на самоусвідомлення і вже не має, на від­міну від органічного, своєї об'єктивної присутності. Отже, ці відносини внутрішнього і зовнішнього одна­ково слід розглянути в їхній властивій сфері.

По-перше, це внутрішнє форми, як проста одинич­ність якоїсь неорганічної речі, є специфічною вагою. її можна спостерігати як просте буття, так само як і числову визначеність, на яку тільки вона й здатна, або, власне, її можна заснувати завдяки порівнянню спостережень, і таким чином вона, здається, стано­вить один з аспектів закону. Форма, колір, твердість,


204 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


В. (А А) Розум 205


 


тягучість та незліченна сукупність інших властивос­тей становитимуть разом зовнішній аспект і виража­тимуть визначеність внутрішнього, число, тож одне матиме свою протилежність у другому.

Оскільки негативність тепер осягають тут не як рух процесу, а як заспокоєну єдність, або просте буття-для-себе, вона видається радше тим, завдяки чому річ опирається процесові і зберігає себе в ньому як бай­дужа до нього. А л е через те, що це просте буття-для-себе — пасивна байдужість до іншого, специфічна ва­га постає як властивість поряд із рештою властивос­тей, а всі її необхідні відносини з тією множиною, чи то вся її відповідність законові, припиняються. Спе­цифічна вага як це просте внутрішнє не містить від­мінності в собі самій, або ж має тільки несуттєву від­мінність: адже саме її чиста простота скасовує всі суттєві відмінності. Отже, ця несуттєва відмінність, кількість, повинна мати свою протилежність, або своє інше, в другому аспекті, що є множиною власти­востей, бо тільки завдяки цьому взагалі є відмінність. Коли саму цю множину об'єднати в просту форму протиставлення і визначити її, скажімо, як когезію, і то так, щоб ця когезія була буттям-для-себе в іниюс-ті, так само як і специфічна вага є чистим буттям-для-себе, ця когезія буде тоді, супроти першої визна­ченості, передусім визначеністю, утвердженою суто в понятті, і спосіб законотворення був би тоді таким, який ми обговорювали вище, розглядаючи відносини чутливості й подразливості. Крім того, когезія як уюняття буття-для-себе в іншості — це тільки абст­ракція аспекту, протиставленого специфічній вазі, і тому як така не має існування. Адже буття-для-себе в іншості — це процес, у якому неорганічне мало б ви­ражати своє буття-для-себе як певне самозбереження, яке б не давало йому постати з процесу як момент якогось продукту. Але це прямо суперечить його при­роді, що не має в собі мети, або загальності. Цей про­цес — це радше визначена поведінка, якою його бут-тя-для-себе, його специфічна вага касує себе. Але са­ма ця визначена поведінка, в якій когезія полягала б у своєму справжньому понятті, і визначена величина


специфічної ваги — це поняття, цілковито байдужі одне до одного. Якщо спосіб поведінки зовсім не брати до уваги і обмежитися ідеєю кількості, ми тоді могли б міркувати про це визначення десь так: вели­ка специфічна вага — як вищий рівень буття-в-собі — опиратиметься вступові в процес більше, ніж мала специфічна вага. Проте навпаки, свобода буття-для-себе засвідчує себе лиш у легкості пов'язуватися геть з усім і зберігати себе в цьому розмаїтті. Ота інтен­сивність без екстенсивності відносин — це позбавле­на змісту абстракція: адже екстенсивність становить існування інтенсивності. Проте, як уже згадано, само­збереження неорганічного у його відносинах вихо­дить за межі його природи, бо воно не має в собі са­мому принципу руху, або ж його буття не є абсолют­ною негативністю та поняттям.

Коли цей інший аспект неорганічного розглядати не як процес, а як пасивне буття, це звичайна когезія, проста чуттєва властивість, що стала на один бік су­проти визволеного моменту іншості, що розпадаєть­ся на численні байдужі властивості й сама підпадає під когезію, як-от специфічна вага. Тоді множина вла­стивостей становить інший аспект супроти тієї коге­зії. Проте в ній, як і в множині, число — це єдина ви­значеність, яка не тільки не виражає відносин і вза­ємного переходу цих властивостей, а полягає, по суті, в тому, щоб не мати ніяких необхідних відносин і ре­презентувати знищення будь-якої закономірності, бо вона є вираженням визначеності як несуттєвої. От­же, одна низка тіл, що виражають відмінність як чис­лову відмінність своєї специфічної ваги, аж ніяк не паралельна низці, де відмінність становлять інші вла­стивості, навіть якщо, аби спростити питання, взяти з них тільки одиничні або деякі. Адже, фактично, тіль­ки вся сукупність властивостей могла б становити тут другу сторону в цій паралелі. Щоб упорядкувати цю сукупність у собі й пов'язати в одне ціле, спостере­ження, з одного боку, має напохваті кількісні визна­ченості цих різноманітних властивостей, а з другого боку, їхня відмінність постає як якісна. А те, що в цій сукупності треба було б позначати як позитивне і не-


N


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 161 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Спостереження природи | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)