Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ся до принципу і способу суто перцептивної тями, оскільки осягнене трактують як

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 201


 


ся до принципу і способу суто перцептивної тями, оскільки осягнене трактують як моменти- закону, бо таким чином осягнене набуває характеру твердої ви­значеності, форми безпосередньої властивості, або па­сивного феномену, потім стає підпорядкованим кіль­кісному визначенню, і природа поняття пригнічена. Тому заміна суто сприйнятого об'єкта об'єктом, відо­браженим у собі, заміна суто чуттєвої визначеності органічною визначеністю також втрачає свою вар­тість, і то через те, що тяма ще не скасувала законо­творення.

При порівнянні, на основі кількох прикладів, того, що пов'язане з цією заміною, може виявитися таке: те, що для сприйняття є твариною з сильними м'яза­ми, буде визначене як тваринний організм з високою подразливістю; те, що для сприйняття буде станом великої слабкості, — як стан високої чутливості, або, якщо віддати перевагу іншому формулюванню, як не­нормальна афективність, а то й піднесення слабкості до великої сили (все це вислови, що перекладають чуттєве не поняттям, а латиною, і то дуже кепською латиною). Те, що тварина має сильні м'язи, тяма мо­же виразити й так, що тварина володіє великою м'я­зовою силою, так само<як велику слабкість можна ви­разити як малу склу. Визначення через подразливість має ту перевагу над визначенням через силу, що сила виражає невизначене відображення-в-собі, а подраз­ливість — визначене, бо властива сила м'язів — це якраз подразливість, і подразливість має над визна­ченням через сильні м'язи ту перевагу, що, як і у ви­падку сили, в ній уже є водночас і відображення-в-со-бі. Так само й слабкість, або мала сила, органічна па­сивність, виражена визначеним способом через чут­ливість. Але коли ця чутливість, узята отак для себе й зафіксована, а до того ж пов'язана з кількісною визна­ченістю і протиставлена як більша або менша чутли­вість більшій або меншій подразливості, то і чутли­вість, і подразливість цілковито зводяться до рівня чуттєвого елемента та до звичайної форми якоїсь властивості, а основа їхніх відносин — це вже не поняття, а навпаки, кількість, на яку тепер припадає


протилежність, стаючи відмінністю, не конституйова­ною мисленням. Хоча при цьому, щоправда, ми по­збавляємося невизначеності, характерної для таких виразів, як могутність, сила і слабкість, тепер по­стає не менш пуста й невизначена практика розгляду протилежностей високої і малої чутливості та подра­зливості, їхнього збільшення та зменшення відносно одна одної. Більша чи менша чутливість або подраз­ливість — це не меншою мірою чуттєвий феномен, сприйнятий і виражений не вдаючись до мислення, ніж сила і слабкість — цілком чуттєві, не конституйо­вані мисленням визначеності. Поняття не заступає цих позбавлених поняття формулювань, бо сила і слабкість виповнюються визначеністю, яка, взята са­ма по собі, спирається на поняття і має його за свій зміст, проте цілковито втрачає таке своє походження і характер. Отже, завдяки формі простоти та безпосе­редності, у якій цей зміст став аспектом закону, і кіль­кості, що становить елемент відмінності таких визна­чень, сутність, що спершу є поняттям і утверджена як поняття, зберігає характер чуттєвого сприйняття і лишається такою далекою від пізнання, як і у визна­ченні через могутність і слабкість сили, або через безпосередні чуттєві властивості.

Тепер треба тільки розглянути, чим є для себе са­мого зовнішнє органічного і як у ньому визначається протилежність його внутрішнього і зовнішнього, так само як раніше ми розглядали внутрішнє цілого у відносинах із його власним зовнішнім.

Зовнішнє, розглянуте для себе, — це утворена фор­ма взагалі, система життя, почленованого на елемен­ти буття і, по суті, водночас буття для іншого орга­нічної сутності: об'єктивна сутність у її бутті-для-себе. Інше постає передусім як її зовнішня неорганічна природа. Коли органічну сутність та неорганічну природу розглядати у відносинах із законом, неорга­нічна природа не може, як ми бачили вище, станови­ти аспект закону перед лицем органічної сутності, бо ця органічна сутність водночас існує цілковито для себе і має загальні та вільні відносини з неорганіч­ною природою.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 126 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: АА) Розум | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Спостереження природи | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)