Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. крайність, ба навіть крайність, що має визначеність одного

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Л. Свідомість 107


 


крайність, ба навіть крайність, що має визначеність одного. Внаслідок цього існування розгорнутих мате­рій виходить за її межі і є чимсь іншим, ніж вона. Оскільки необхідно, щоб сила сама була цим існу­ванням, тобто виявляла себе, її вияв набирає такої форми, що це інше підступає до неї і звертається з проханням. А л е насправді, оскільки сила необхідно виявляє себе, вона в собі самій має те, що було утвер­джене як якась інша сутність. Ми повинні відступити від погляду, що утверджує силу як одне, а її сутність — самовияв — як інше, що підступає до неї зовні; сила радше сама є тим загальним середовищем, де момен­ти існують як різні матерії; іншими словами, сила вже виявилась, а те, що має бути іншим, яке зверта­ється до неї, — це радше сама сила. Отже, сила існує тепер як середовище розгорнутих різних матерій. Але сила — це, по суті, одне, тож їй притаманна і фор­ма буття, в якій ці наявні матерії скасовані; таким чи­ном, тепер ця единість, оскільки силу утверджено як середовище матерій, є чимсь іншим, ніж сила, тож сила має свою сутність поза своїми межами. Та оскільки вона необхідно має бути цією своєю сутніс­тю, яка тим часом ще не утверджена, це інше підсту­пає і спонукає силу відображуватись у собі, тобто ка­сує її зовнішній вияв. Проте, фактично, сама сила є цим відображенням у собі, скасуванням зовнішнього вияву; видається, ніби єдиність зникає так, як і поста­ла: немов щось інше; сама сила і є тим іншим, тобто притлумленою силою.

Те, що постає як інше і спонукає силу водночас і виявитись, і повернутися в себе, і саме безпосередньо репрезентується як сила, бо інше постає і як загальне середовище, і як одне, і то таким способом, що кожна з цих прибраних форм видається водночас знику-щим моментом. Отже, сила — через те, що для неї іс­нує інше і вона існує для іншого — взагалі ще не ви­йшла за межі свого поняття. Водночас наявні дві си­ли, щоправда, поняття обох сил одне, але перейшло зі своєї єдності у двоїстість. Замість того, щоб проти­ставлення й далі, цілковито й по суті, було тільки мо­ментом, видається, ніби воно, поділившись на дві не-


залежні сили, уникло панування єдності. Нам треба пильніше придивитись, яка виникає ситуація у зв'язку з цією незалежністю. Попервах друга сила постає проти тієї сили, яку спонукають, як спонукальна, про­те, з огляду на свій зміст, — як загальне середовище, та оскільки ця друга сила полягає, по суті, в чергуван­ні цих обох моментів і сама є силою, вона, фактично, стає цим загальним середовищем лише тоді, коли її спонукають до цього, а також є тільки негативною (ущістю, спонукає силу повернутися в себе лише то­му, що її спонукають до цього. Отже, відмінність між тими двома силами, коли одну вважали за спонукаль­ну, а другу — за ту, яку спонукають, теж переходить у гой самий взаємообмін визначеностями.

Таким чином, взаємодія обох сил полягає в даному иипадку в тому, що вони надають одна одній проти­лежних визначеностей, існують одна для одної вна­слідок такої визначеності і здійснюють абсолютний безпосередній обмін цими визначеностями, — поля­гає в переході, завдяки якому лише й існують ці ви­значеності, що в них сили, як видається, постають не­залежно. Скажімо, спонукальну силу утверджено як загальне середовище, а спонукану силу — як притлу­млену силу, але спонукальна сила є загальним се­редовищем тільки тому, що друга сила притлумлена; або ж притлумлена сила — це радше сила, що спону­кає першу силу й перетворює її на загальне середови­ще. Перша сила набирає своєї визначеності тільки за­вдяки другій силі і є спонукальною лише тією мірою, якою друга сила спонукає її бути спонукальною; так само безпосередньо вона і втрачає цю їй надану ви­значеність, бо ця визначеність переходить чи, радше, иже перейшла у визначеність другої сили; спонукаль­на сила, діючи як зовнішній чинник, постає як загаль­не середовище, але тільки тому, що її спонукає до цього друга сила, а це означає, що ця друга сила на­буває статусу спонукальності й радше сама, по суті, є загальним середовищем; вона утверджує спонукаль-ність саме тому, що ця друга визначеність теж, по су­ті, її, тобто що вона і є цією визначеністю.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А СВІДОМІСТЬ | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | СИЛА І ТЯМА, З'ЯВИЩЕ І НАДЧУТТЄВИЙ СВІТ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)