Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. теру, тобто залучивши більше сваволі й випадковості, може лишитись у повсякденному

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Передмова 49


 


теру, тобто залучивши більше сваволі й випадковості, може лишитись у повсякденному житті, у спілкуванні та в історичному повчанні, що задовольнить радше цікавість, ніж пізнання, й годиться, мабуть, лише для передмов. У повсякденному житті свідомість має за свій зміст пізнання, різний досвід, чуттєву конкрет­ність, а також думки та принципи і взагалі все те, що вже наявне або править за непорушне усталене буття чи сутність. Свідомість почасти йде далі, а почасти уриває зв'язок, чинячи сваволю над тим змістом, і по­водиться так, немов зовні визначає і трактує той зміст. Вона веде зміст назад до чогось певного, нехай навіть до відчуття миті, й переконаність стає задово­лена, досягнувши якогось уже знайомого опорного пункту.

Та коли необхідність поняття усуває зі своєї цари­ни вільний перебіг міркувань під час розмови, а та­кож педантичну процедуру наукової помпезності, то, як уже згадано вище, її місце не повинні посідати не­послідовні здогади та осяяння, а також сваволя про­рочих висловлювань, бо вони зневажають не тільки ту наукову процедуру, а й науковість узагалі.

Засвоєна в системі Канта і винайдена знову завдя­ки тільки інстинктивній прозірливості, але ще мертва й незбагненна, тріада була піднесена до значення абсолютного методу, і, таким чином, істинна форма утвердилась у своєму істинному змісті й водночас ви­никло поняття науки, проте вживання цієї форми теж годі назвати наукою, бо воно призвело до її пере­творення на безживні схеми, власне, на один загаль­ний шаблон, а наукова організація опустилася до рів­ня синоптичної таблиці. Цей формалізм, про який вище ми говорили загалом і метод якого хочемо ви­класти тут набагато докладніше, вважає, ніби він зро­зумів і висловив природу й життя якоїсь даної фор­ми, якщо проголосив, що визначеність схеми — це її предикат. Цей предикат може бути суб'єктивністю або об'єктивністю, а то й магнетизмом, електрикою і т. ін., скороченням або розширенням, сходом або за­ходом і т. д., і така предикація може нескінченно уріз­номанітнюватися, бо, згідно з цим методом, кожну


визначеність або форму можна застосувати для іншої визначеності чи форми як шаблон чи схематичний елемент, і кожна визначеність удячно виконуватиме цю саму послугу для будь-якої іншої визначеності. Маючи таке коло взаємності, годі дізнатися, в чому полягає сам предмет, або де один предмет, а де вже інший. При цьому чуттєві визначеності інколи сприймають на основі звичайного споглядання, хоча вони, щоправда, мають означати щось інше, ніж ка­жуть, а інколи те, що в собі значуще, скажімо, чисті мисленнєві визначеності, як-от суб'єкт, об'єкт, субстан­ція, причина, універсальне й т. ін., вживають не менш бездумно й некритично, ніж у повсякденному житті, — так само як уживають терміни "сила" і "слабкість", "розширення" і "скорочення", — і тому ця метафізика така ж ненаукова, як і чуттєві уявлення.

Замість спиратися на внутрішнє життя споглядан­ня й саморух його існування, таке просте визначення споглядання (тобто в даному контексті чуттєвого знання), дано на основі простої поверхової аналогії, і це зовнішнє й пусте застосування формули назива­ють конструкцією. Ситуація з цим формалізмом така сама, як і з будь-яким іншим. Яку тупу треба мати го­лову, щоб не спромогтися за півгодини сформулюва­ти теорію, що є астенічні, стенічні і непрямо астеніч­ні форми хвороб, а також багато лікувальних методів, і не змогти за цей короткий час перетворитись (адже донедавна такого викладу медицини вистачало) із прихильника усталених традиційних методів лікуван­ня на лікаря-теоретика? Якщо натурфілософський формалізм навчає, скажімо, що тяма — це електрика, а тварини — азот, або тотожні півдню, півночі й т. ін., і подає цей матеріал так оголено, як викладено тут, а може, й готує його, додаючи більше терміноло­гії, то завдяки цій своїй силі він охоплює й поєднує елементи, що здаються дуже далекими один від одно­го, але насильство, заподіяне внаслідок такого поєд­нання непорушним чуттєвим елементам, надає їм тільки подоби поняття, а найголовнішого — форму­лювання самого поняття, тобто значення чуттєвого уявлення, немає, і недосвідчений тут може вкрай ди-


4 — 4-288


50 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


I ісредмова 51


 


вуватись і вражатися, схилятись як перед глибокою геніальністю, так і перед втішною легкістю визна­чень, що заступають абстрактне поняття чимсь оче­видним і роблять його набагато веселішим; він може тішитись і вітати себе, бо здогадувався, що має душев­ну спорідненість із такою славною процедурою. Хит­рощі такої мудрості не важче опанувати, ніж застосо­вувати, і повторення їх, коли вони вже відомі, стає не менш нестерпним, ніж повторення будь-яких кише­нькових фокусів, таємницю яких розгадано. Інстру­ментом цього монотонного формалізму орудувати не важче, ніж палітрою художника, де є всього дві фар­би, скажімо, червона й зелена, щоб червоною зама­льовувати поверхню, коли йдеться про історичне по­лотно, а зеленою — коли потрібно зобразити кра­євид. Тоді було б важко визначити, що величніше: зручність, із якою все, що на небі, на землі й під зем­лею можна змалювати такою юшкою з фарб, чи пиха, що існує такий неоціненний універсальний засіб; ця зручність і пиха підтримують одна одну. Цей метод породжує приклеювання до всього небесного і зем­ного, до всіх природних і духовних форм пари ви­значень, належних до загальної схеми, а отже, дає змогу впорядкувати геть усе, і таке впорядкування — не що інше, як ясне мов день повідомлення про орга­нізм всесвіту, а саме: синоптична таблиця, схожа на скелет із приклеєними ярличками або ряди закритих коробок з етикетками в бакалійній крамниці; тут усе зрозуміле в обох випадках, проте в першому випадку кістки позбавлені плоті і крові, а в другому — в коро­бочках теж немає нічого живого, тож ця таблиця не відтворює живої сутності конкретного предмета. Ви­ще ми вже звертали увагу на те, що такий спосіб мис­лення закінчується немов малюванням лиш однією барвою, бо, цураючись диференціацій схематичних таблиць, вважає їх за витвір рефлексії, дає 'їм занури­тись у порожнечу абсолюту і там відновлює чисту то­тожність, позбавлену форми білість. Така однотон­ність схем з 'їхніми безживними визначеннями, ця абсолютна тотожність і перехід від одного до друго-


го — це все, і перше, і друге, вияви мертвої тями і модночас зовнішнє пізнання.

Неоціненне не тільки не може уникнути долі бути отак знеживленим та знедуховленим і бачити, як зня­ту з нього шкуру напинають на себе безживне пі­знання й породжена ним пиха, — така доля радше дає нам змогу усвідомити силу, з якою це неоціненне ішливає якщо не на дух, то на серце, а також усвідо­мити вибудову до універсальності та визначеності форми, в якій полягає повне досягнення неоціненно­го і яка єдина уможливлює, що цю універсальність можна використати для потреб, що лежать на повер­хні.

Наука може організуватися тільки завдяки власно­му життю поняття, і саме в науці визначеність, запо­зичена в схем і приліплена зовні до існування, стає саморушійною душею наповненого змісту. Рух сут­нього почасти полягає у становленні іншим, а отже, у формуванні свого власного іманентного змісту, а по­части — у втягуванні назад цього сформованого зміс­ту, цього свого набутого існування, а це означає, що воно робить себе моментом і спрощується до визна­ченості. На першому етапі цього руху негативність полягає в диференціації та утвердженні існування, а на другому етапі, в тому поверненні до себе, — у ста­новленні визначеної простоти. Саме таким спосо­бом зміст засвідчує, що його визначеність не дана йому чимсь іншим і не просто приліплена до нього: зміст сам надає собі цієї визначеності, сам надає собі статусу моменту й визначає своє місце в цілому. Таб­лична тяма зберігає для себе необхідність і поняття змісту, те, що становить конкретність, реальність і живий рух предмета, місце якого він визначає, чи, ра­дше, зберігає не для себе, бо не знає його: адже якби він мав таку прозірливість, то, звичайно, виявив би її. Він навіть не відчуває потреби в такій прозірливості, бо інакше відмовився б від своєї схематизації чи при­наймні не задовольнявся б знанням самої таблиці змісту; таблиця змісту — це все, що може створити така тяма, а самого змісту вона не подає. Коли якесь визначення, скажімо, навіть магнетизму, саме по собі


4*.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 122 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Проще повысить цену до небес. | Валентин Дмитриевич ШАДЫРЬ | В (АА). Розум | ГГ). Абсолютне знання | ПЕРЕДМОВА | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)