Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. передусім відкидання зовнішньої доцільності позба­вили довіри форму мети взагалі

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Передмова



 


передусім відкидання зовнішньої доцільності позба­вили довіри форму мети взагалі. Але, бо й Аристо-тель визначав природу як доцільну діяльність, ме­та — це безпосереднє, непорушне, нерухоме, самору-шійне; отже, це суб'єкт. Коли взяти абстрактно, сила, яка спонукає його рухатися, — це буття для себе, або чиста негативність. Результат лише тому такий самий, що й початок, бо початок — це мета; або: реальне лише тому таке саме, як і його поняття, бо безпосереднє містить у собі (як мету) самість або чи­сту реальність. Досягнена мета, або сутнє реальне, — це рух і розгорнене становлення; але саме цей не­спокій — це самість, і вона через те тотожна безпосе­редності та простоті, властивими початку, що є ре­зультатом, поверненням до себе, а це повернення до себе якраз і є самістю, а самість — це тотожність і простота, пов'язані між собою.

Потреба уявляти абсолют як суб'єкт виявляється в таких твердженнях, як "Бог — це любов", або "мора­льний світовий лад", "любов" і т. ін. У таких твер­дженнях істину просто проголошують суб'єктом, а не репрезентують як процес самовідображення в собі. Такі твердження починаються зі слова "Бог". Сам по собі це позбавлений значення звук, проста назва; тільки предикат сповіщає, що це, є його змістом і значенням; пустий початок стає реальним знанням лише тоді, коли твердження має такий кінець. Тією мірою, якою ми дотримуємося такої думки, чому б і справді не говорити тільки про вічне, моральний світовий лад і т. ін., або, як чинили давні, про такі чи­сті уявлення, як буття, єдине тощо, тобто про те, що має значення, не додаючи позбавленого значення зву­ку. Але це слово вказує, що утверджене не буття, чи сутність, чи взагалі щось загальне, а щось відображе­не в собі, певний суб'єкт. Проте водночас тут не стве­рджено, а тільки припущено, що абсолют виступає як суб'єкт. Суб'єкт вважано за непорушну точку, до кот­рої як до своєї опори кріпляться предикати — завдя­ки процесові, що належить індивідові, який пізнає їх, але не можна вважати, ніби він належить самій тій точці; тільки завдяки цьому процесові зміст можна


було б репрезентувати як суб'єкт. Конституйований саме таким способом, цей процес не може належати суб'єктові, але, якщо ми припустили ту точку опори, цей процес не може бути конституйований інакше і може бути тільки зовнішнім. Отже, припущення, що абсолют — це суб'єкт, не тільки не є реальністю цьо­го поняття, а навіть робить цю реальність неможли­вою: адже припущення постулює поняття як непору­шну точку, тоді як реальність — саморух.

Серед багатьох висновків, що випливають зі сказа­ного, можна наголосити ось на якому: знання має ре­альність тільки як наука, і його можна репрезентува­ти тільки як науку, або як систему; крім того, так зва­не фундаментальне твердження, або принцип філо­софії, навіть якщо воно слушне, хибне вже тією мірою, якою є лиш основним твердженням, або принципом. Тому його легко спростувати. Спросту­вання полягає в тому, щоб показати його недостат­ність; він недостатній через те, що є просто універса­льним, принципом, початком. Якщо спростування цілковите, воно походить і розвивається з самого цього принципу, а не здійснюється з допомогою взя­тих іззовні контртверджень і випадкових думок. Влас­не, воно було б розвитком цього принципу, а отже, доповненням його недостатності, якби не хибило в тому, що бере до уваги тільки негативний аспект йо­го дії і не усвідомлює позитивного аспекту його про­цесу й результату. Власне, позитивне здійснення по­чатку — це водночас не меншою мірою і щось зворо­тне, негативне ставлення до цього початкового принципу, а саме: до його однобічності, яка полягає в тому, щоб бути передусім безпосереднім, або метою. Отже, його водночас можна вважати за спростування того, що становить основу системи, але набагато пра­вильніше було б трактувати його як доведення, що основа (або принцип) системи — це насправді лише її початок.

Те, що істина реальна лише як система, або те, що субстанція — це, по суті, суб'єкт, виражене в ідеї, яка репрезентує абсолют як дух, і це найвеличніше поняття, що належить новітній добі та її релігії. Pea-


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 136 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Проще повысить цену до небес. | Валентин Дмитриевич ШАДЫРЬ | В (АА). Розум | ГГ). Абсолютне знання | ПЕРЕДМОВА | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)