Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Телефоний етикет

Читайте также:
  1. Діловий етикет
  2. Етикет електронного спілкування
  3. Етикет професійного спілкування
  4. Етикет телефонної розмови
  5. Мовленнєвий етикет як феномен і виразник кожного народу
  6. Мовний етикет майбутнього фахівця
  7. Поняття про етикет спілкування

 

У наш час телефон - не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються перемовини, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у процесі управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяку, вибачення.

Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

 

o співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

o обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

 

o наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чутність).

 

Якщо телефонуєте ви: o насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто; якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди; попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди; завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника; у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

 

Якщо телефонують вам:

спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує; не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас; якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми; завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягай.

 

Незалежно від того, хто телефонує: будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось; ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них; намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;

 

Службова розмова складається з таких етанів:

1) момент налагодження контакту;

2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);

3) закінчення розмови.

 

21. Синтаксичні особливості ділових паперів

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису

 

23. Багатозначні слова і контекст у професійному мовленні

 

Слово — одна з головних функціонально-структурних одиниць мови, яка

служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей: наказ,

договір, вислів, скасовувати, постачати, зіставляти, малозабезпечений.

Багатство мови визначається багатством її словникового складу. У

сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів, і

це свідчить про те, що наша мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу.

Лексичний склад української мови репрезентується у писемному та усному

мовленні людей. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення

відбуваються певний відбір і комбінування найточніших, найвлучні-ших саме

для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб

точно, недвозначно висловити думку. Зумовлено це багатьма причинами:

недостатнім володінням рідною мовою, впливом російської мови, незнанням

синонімічного багатства мови, яке є «одним із невичерпних джерел

урізноманітнення вислову», культурним надбанням народу, його

інтелектуальною зброєю.

Синоніми — це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення

Синоніміка означає у мові наявність близьких, але не тотожних способів

висловлення. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до

помилок. Особливо виникають ускладнення тоді, коли в російській мові на

позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька.

Деякі слова відрізняються лише префіксами і тут треба бути надзвичайно

обережними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та

усього тексту.

Пароніми - слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні

конструкції, подібні за звучанням, але різні за значенням.

 

23. Правопис призвич та імен по батькові

 

країнські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

 

24. Географічні назви, складноскорочені слова, абревіатури

Основні правила скорочення:

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

 

Отже, абревіатура (італ. - скорочую) - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООНтощо.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалежних Держав;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: НАН - Національна академія наук; ЧАЕС

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування:

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донеугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій.

 

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимогам: а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування; б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові; в) відповідати нормам українського правопису. Невдалими можна вважати немилозвучні абревіатури (СЄХЛ- Східноєвропейська хокейна ліга; СФУ-ЖО - Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС -Європейський фонд валютної співпраці; Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному політичному житті українського суспільства, мова запозичила в готовому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО (NATO - North Atlantic Treaty Organization) –

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостійні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого словосполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В інших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною частиною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчуються на приголосний.

 

25. Пароніми, ононіми, динамічний вибір слів у професійному мовленні

 

Cлід багатозначності треба чітко відмежовувати омонімію.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові)

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

ароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

 

26. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення у діловому мовленні

 

У офіційних документах застосовуються різні типи скорочень. Усі ці скорочення повинні відповідати вимогам. закріпленим у словниках, інструкціях, статутах, довідниках

У ділових документах вживаються складноскорочені слова (абревіатури), та графічні скорочення. Скорочення у документах виправдані, оскільки вони передають ту саму кількість інформаці ї в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у відповідному словосполученні

Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економі ї місця, зменшення обсягу документа. Вживання абревіатур пояснюється також прагненням уникати повторення кількаслівних назв (наприклад: назва організаці ї наводиться один раз в адресі, штампі).

 

Абревіатура (від лат. скорочую) – іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемному мовленні. Наприклад: МВС, СБУ, СНД, міськком. В абревіатурах помітна тенденція до переходу у самостійні слова (їх можна не розшифровувати, вони і так зрозумілі).

Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. складу, або з частин слів: ДАІ (державна автомобільна інспекція), ПДВ (податок на додану вартість), СБУ (Служба безпеки України), МВФ (Міжнародний валютний фонд), СП (спільне підприємство); заввідділу (завідувач відділу), Розрізняють такі типи лексичних скорочень:

1. Ініціальні скорочення - утворені з початкових літер слів й означають поняття. Вони поділяються: а) буквені - читаючи їх, треба вимовляти літери: ЗДУ (Запорізький державний університет), КЗпП (Кодекс законів про працю),

2. Складові слова - утворені з частин складів слів: завгар, техред, райком.

3. Частково скорочені слова - утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Укрпафта, госпрозрахунок, заввідділу, техпрацівник.

4. Усічення: зав. (завідувач), акад. (академік), доц. (доцент), асист. (асистент).

 

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватися таких вимог:

1. Скорочення повинно бути зрозумілим, загальноприйнятим. Бажано використовувати стандартні скорочення.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові:

Складноскорочені слова можуть утворюватися наступним чином:

складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, медсестра — медична сестра

 

 

27. Пунктуація складного речення

унктуація (лат. punctuatio: від punctum — «крапка») — система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей

В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття змісту написаного:

крапка ділить текст на речення;

двокрапка відділяє одну частину від іншої, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій;

три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненти наявні, а речення не закінчене, обірване;

кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення;

крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини;

знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання;

знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук;

парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання.

 

 

28. Складносурядні речення

 

Складносурядне речення — складне речення, в якому прості (сурядні) речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядними сполучниками.

 

Змістова та граматична самостійність частин складносурядного речення має відносний характер, оскільки часто лише перша частина будується вільно, а друга певною мірою залежить від її змісту та структури.

Сполучниковий зв'язок здійснюється за допомогою сурядних сполучників.

-Єднальні,

-Протиставні,-Розділові

 

У сучасній українській літературній мові широко вживаються складносурядні речення. Найбільше вони поширені в публіцистичній і художній літературі

Отже, складносурядним називається речення, синтаксично рівноправні предикативні частини якого поєднуються в одне граматичне й смислове ціле сурядними сполучниками.

Основними ознаками складносурядного речення є: а) рівнозначність предикативних частин, що входять до його складу: вони виступають як відносно самостійні й мають певну синтаксичну незалежність; б) сполучники сурядності, що поєднують предикативні одиниці в одне ціле й завжди знаходяться між цими предикативними частинами, не належачи жодній із них; в) позиція предикативних одиниць: одна з них не може знаходитися в середині іншої; г) інтонація сурядності.

 

 

29. Джерела української фразеології

 

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

 

Особливості фразеологізму:

лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

характеризуються стійкістю граматичних категорій.

слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

 

) Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження, як наприклад, прислів'я і приказки

 

б) Вирази виробничо-професійного походження, напр.: Сім раз приміряй, а раз одріж

 

З розвитком науки й техніки українська літературна мова поповнилася новими фразеологізмами, які виникли внаслідок переносного вживання термінологічних словосполучень: ланцюгова реакція, зсув за фазою, спускати на гальмах, зводити до спільного знаменника, з космічною швидкістю, лакмусовий папірець, коефіцієнт корисної дії, питома вага, температура кипіння, вийти на фінішну пряму, зійти з орбіти.

 

ґ) Переклади античних ходячих висловів: Розрубати гордіїв вузол (рішуче розв'язати заплутане і складне питання).

д) Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковнослов'янської мови, зі Святого Письма: сіль землі; пісня пісень; повертатися на круги своя; земля обітована; не хлібом єдиним живе людина; лікарю, зцілися сам; Берегти, як зіницю ока. Стати притчею во язицех. Випити чашу до дна. Содом і Гоморра. Вавілонське столпотворіння. Заблудша вівця.

 

В українській літературній мові поширена іншомовна фразеологія, переважно латинська, іноді використовується і без перекладу, хоч і рідко, напр.: Сопіга зрет зрего (без надії сподіваюсь). Отпій теа тесит рогіо (все своє ношу з собою). Аиі Саезаг, аиі піНії (або Цезар, або ніщо; або пан, або пропав) і ін.

 

ДЖЕРЕЛА ФРАЗЕОЛОГІЇ

Переважна більшість фразеологізмів походить з усної народної творчості. Це передусім прислів'я, приказки, примовки на зразок: Аби вмів робити, навчишся жити; Набрид гірше гіркої редьки. З народними звичаями пов'язані фразеологізми типу замовляти зуби, дати гарбуза, виносити сміття з хати.

 

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 138 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Писемне мовлення| Написати заяву

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.022 сек.)