Тема лекції: Загальна фармакологія.

Тема лекції: Загальна фармакологія.

Актуальность теми:

У наш час роль фармакотерапії в медичної практиці не зменшилась, а навпаки, різко зросла. Тому знання загальної фармакології, механізму дії та появи побічних ефектів потрібні і лікарям і медичним сестрам. Середній медичний персонал, який контролює призначення ліків, робить аналіз терапевтичних та побічних ефектів, знає заходи щодо запобігання їм.

Мета заняття:

Знати:

- Механізм дії та фармакологічні ефекти груп препаратів;

- Види дії ліків на організм;

- Побічні ефекти;

- Можливість токсичної дії та заходи щодо запобігання її розвитку;

- Фактори, що впливають на дію лікарських речовин, залежність від властивостей і хімічної будови ліків, дози, біодоступності, режиму харчування, біоритму, віку, статі хворого, патологічних станів, особливостей організму;

- Значення особливостей взаємодії ліків для фармакотерапії.

Вміти:

-. Розраховувати дози і концентрації лікувальних засобів;

- надавати невідкладну долікарську допомогу в разі гострих станів та оруєнь.

План:

1. Шляхи введення ліків.

2. Фармакокінетика лікарських речовин.

3. Основні поняття фармакодинаміки

4. Взаємодія лікарських засобів.

5. Види небаженої дії ліків

6. Токсичні ефекти.

Шляхи введення ліків.

Усі шляхи введення поділяються на: ентеральний – через травний канал та парентеральний – минаючи травний канал.

Ентеральні шляхи: сублінгвальний, пероральний та ректальний.

Сублінгвальний – під’язиковий – таблетка, капсула, краплі розчину тримають під язиком або за щокою, слину затримують в роті, ефект – через 1-3хв.Ліки добре всмоктуються і надходять у велике коло, не проходять через печінку і не руйнуються шлунковими ферментами.

Пероральний – через рот, поширений шлях введення, зручний для хворого, вводяться усі тверді та рідкі лікарські форми. Ліки всмоктуються у травному каналі (у тонкої кишки), надходять у печінку, а потім у кров, тому ефект – через 30-60 хв. Ліки частково руйнуються травними ферментами та ферментами печінки і це враховано дозою препарату, тому, хворим на печінку, малим дітям та літнім дозу зменшують на 30%-50%. Пероральний шлях не застосовують при невідкладних станах, при непритомному стані, судомах, захворюванні органів травлення.

Ректальний – через пряму кишку. Вводять водні, олійні розчини, настої, відвари, емульсії, слизи (50-100мл) та супозиторії. Ліки добре всмоктуються і потрапляють у кров минаючи печінку, ефект через 5 - 10хв. сила дії препарату висока. Призначаємо у непритомному стані, при судомах, малим дітям, при хворобах кишечнику, але не завжди зручно для хворого.

Парентеральний шлях: через голку, через дихальні шляхи (інгаляційний), через шкіру (нашкірний).

Парентеральний через голку:уводять тільки стерильні розчини. Поширені: підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно, внутрішньо шкіряний. Усі інші: в артерію, суглоб, серце, плевру, спинний мозок – це лікарські маніпуляції.

Підшкірно: вводять водні та олійні розчини, ново галенові препарати, не вводять спиртові, подразнювальні препарати, гіпертонічні розчини,не доцільно – суспензії. Ефект через 10 – 15хв.

Внутрішньом’язово вводять водні, олійні розчини, суспензії, не можна вводити спиртові розчини, які викликають некроз або подразнення тканин, гіпертонічні розчини. Ефект через 5 – 15хв.

Внутрішньовенно вводять водні та гіпертонічні розчини, не можна спиртові та олійні розчини, суспензії – викликають емболію судин. Ефект – одразу, вводять струменевим або крапельним методом.

Інгаляційний – через дихальні шляхи, вводять газоподібні, рідини й аерозолі. Ліки швидко всмоктуються в альвеолах, ефект – одразу. Використовують для місцевої дії (антибіотики) та резорбтивної (наркоз).

Трансдермально (нашкіряний) вводять м’які форми (крім супозиторій), розчини, настої, відвари. Ліки добре всмоктуються крізь шкіру та слизові оболонки, зручний для хворого. Ефект розрахований на місцеву та рефлекторну дію.

Фармакокінетика лікарських речовин.

Це рух ліків в тканинах організму (всмоктування, розподіл, зв’язування, перетворення та виведення ліків).

Адсорбція ліків.

Щоб проявився фармакологічний ефект, лікам потрібно всмоктатися у кров, тобто подолати біологічні бар’єри – біологічні мембрани шкіри та слизових оболонок.

Механізми транспорту ліків крізь біологічні мембрани:

1. Пасивна дифузія – в бік меншої концентрації, за градієнтом концентрації, через навпіл проникнену мембрану. (Аспирин, спирт)

2. Полегшена дифузія – зо допомогою носіїв без втрати енергії за градієнтом концентрації (глюкоза, гліцерин).

3. Фільтрація ліків – через пори в мембрані для сполук, які мають малу молекулярну масу (вода, сечовина).

4. Активний транспорт – за допомогою специфічних транспортних систем клітин з витратою енергії (глюкокортикоїди, серцеві глікозиди)

5. Піноцітоз – поглинання ліків з утворенням везикул – інвагінація біомембрани, яка обіймає молекулу лікарської речовини з утворенням пухирця і переносить через мембрану (білки, жиророзчинні вітаміни).

Адсорбція залежить від наступних факторів:

1. Розчинність препаратів – жиророзчинні краще проникають крізь мембрани ніж водорозчинні.

2. Особливості лікарських форм – захисне покриття, капсула – затримує всмоктування.

3. Кровообіг у місці адсорбції – тепло, масаж – прискорює, холод – сповільнює).

4. Кислотно-основний стан середовища: краще всмоктуються не йонізовані розчинні в ліпідах кислотні препарати – у шлунку, а йонізовані водні кислотні препарати – у кишечнику.

Розподіл ліків в організмі. Біологічні бар’єри. Депонування.

Ліки в крові перебувають у вільному або зв’язаному стані з білками плазми крові. Співвідношення кількості зв’язаного препарату і кількості вільного є постійним. Вільний стан – це активна, а зв’язана – це неактивна форма препарату. При гіпоглобулінемії (захвор. печінки, опіки, ферментопатії, голодуванні, у новонароджених та хв.. літнього віку)- збільшується кількість вільної форми (активної фракції), що проявляється токсичним ефектом від лікувальної дози, тому їх дозу зменшують.

Деякі препарати зв’язуються з певними тканинами, наприклад з жировою – при ожирінні початок дії препаратів сповільнюється, а тривалість подовжується (пролонгована дія).

Вплив на характер розподілу ліків мають біологічні бар’єри: ГЕБ, плацентарний. Гематоенцефалічний бар’єр - гальмує розподіл водорозчинних ліків.

Депонування – це тимчасовий зв’язок препаратів з певними тканинами: жирова – засоби для наркозу, кісткова – тетрацикліни. Тканина, яка зв’язує препарат пролонгує його дію.

Біотрансформація (метаболізм).

Це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишечнику, нирках. Унаслідок біотрансформації жиророзчинні препарати перетворюються у водорозчинні і виводяться нирками, а також утворюються менш активні метаболіти. Препарати можуть підвищувати (бутадіон, ріфампіцин) або пригнічувати (левоміцетин, тетрациклін)активність ферментів печінки, це слід враховувати при комбінованому призначенні препаратів.

На біотрансформацію ліків впливають:

вік (діти до 2-х років та літні хворі в яких знижений метаболізм); захворювання – при інфекціях та С-С патологіях метаболізм уповільнюється, генетичні особливості – вроджене ферментопатії; тютюнопаління частіше прискорює метаболізм;

у вегетаріанців метаболізм знижений.

Екскреція ліків.

Ліки та їх метаболіти частіше виводяться нирками (80%). На швидкість виведення впливає багато факторів: фільтрація сечі знижена у новонароджених та хворих літнього віку, кислотно-основний стан сечі – кислий препарат легко виводиться лужною сечею.

Препарати виводяться з жовчю в кишечник (багато антибіотиків) деякі препарати утворюють ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються у кров, а потім знову виділяються з жовчю (ентерогепатична циркуляція).

Газоподібні та леткі рідини виділяються легенями (спирт, ефіри).

Через залози виділяються окремі препарати: потові – водорозчинні вітаміни, бронхіальні – відхаркувальні, молочні – всі антибіотики.

Основні поняття фармакодинамики.

Фармакологічний ефект – це зміни в організмі під дією ліків.

Механізм дії – це спосіб досягнення фарм ефекту. У більшості випадків ліки взаємодіють зі специфічними компонентами клітин – рецепторами.

Види дії ліків.

Місцева – дія на місце застосування. За характером може бути: в’яжуча, припекаюча, знеболююча, подразлива.

Рефлекторна – дія на екстеро та інтерорецептори проявляється ефектами виконавчих органів (гіркоти – збуджують апетит).

Резорбтивна - після всмоктування, надходження у кров, а потім у тканини; Залежить від шляху введенні і здатності проникати крізь біологічні мембрани.

Пряма дія – це безпосередній контакт препарату з тканинами (в’яжучи – на слизові оболонки).

Непряма (опосредована) дія – є наслідком прямої (серцеві глікозиди посилюючи роботу серця нормалізують кровообіг у нирках і зростає фільтрація – сечогінна дія.

Вибіркова (специфічна) дія – впливають на певну групу клітин, рецепторів, тканин (серцеві глікозиди – на кардіоміцети.

Неспецифічна дія – на всі клітини, рецептори організму (засоби для наркозу, спирт).

Зворотня дія – неміцна взаємодія «речовина – рецептор» - зникає після виведення ліків (для більшості препаратів).

Незворотня дія – міцна взаємодія «речовина – рецептор» залишається після лікування – токсична дія (ототоксична дія гентаміцину).

Основна дія – дія препарату на яку ми розраховуємо (анаприлін знижує високе А/Т.

Побічна дія – небажеиій ефект препарату (анаприлін викликає бронхоспазм).

Залежність фармакотерапевтичних ефектів від ендогенних факторів.

Дія ліків на організм залежить від особливості організму та умов навколишнього середовища.

1. Вік – У дітей всмоктування ліків з травного каналу уповільнено» при важких станах малим дітям ліки вводять у вену, тому що м’язовий ті жировий шар недостатньо розвинений. Розподіл ліків в дітей різних вікових груп залежить від вмісту води, стану кровообігу. Печінка та нирки до року недорозвинені, тому дози препаратів відповідно зменшені.

У хворих після 65р змінюється стан організму, збільшується кількість захворювань що вилому змінює реактивність організму. Зменшується активність ферментів печінки і звичайні дози викликають отруєння, тому їх зменшують на 1/3 та ½.

2. Стать – У чоловіків біотрансформація відбувається у 2-3 рази скоріше ніж у жінок. Жінки більш чутливі до морфіну, нікотину, стрихніну. Обережно слід призначати ліки вагітним жінкам і тим що годують груддю.

3. Патологічний стан – впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку препаратів. При хворобах печінки метаболізм ліків сповільнюється. При алкоголізмі спотворюється дія: снодійних, транквілізаторів, антигістамінних, гіпотензивних.

4. Психологічний стан – віра в допомогу ліків працює як placebo.

5. Циркадні ритми.

Це добові ритми – це коливання активності метаболічних ферментів печінки, чутливості ЦНС, ниркової екскреції, функції надниркових залоз. Глюкокортикоїди по активності наднирників призначають 70-80% добової дози – о 7-8год ранку, решту - до 14 год.

6. Режим харчування і склад їди – (проти діабетичні – спец. дієта, обмеження солі – сечогінні).

7. Фактори зовнішнього середовища (в жару атропін сприяє перегріву організму.

Залежність фармакотерапевтичних ефектів від екзогенних факторів.

1. Фізичні властивості ліків: хімічна будова, агрегатний стан, розчинність у воді, ліпідах, ступень дисоціації визначають характер і швидкість дії ліків.

2. Хімічна структура: речовини близькі за хімічною структурою, виявляють подібну дію.(похідні барбітурової кислоти пригнічують ЦНС.

3. Лікарська форма: спиртові розчини всмоктуються швидче водного; порошки – скоріше всмоктуються за капсули.

4. Шлях введення - у вену – ефект одразу, таблетки – ефект повільно але тривало.

5. Від дози.

Доза – це кількість речовини, яка потрапила в організм.

Види доз:

1. Терапевтична (лікувальна) – доза, яка викликає лікувальний ефект. Вона буває: мінімальної, середньої + 1/8 – 1/3 від вищої, і максимальна (вища).

2. Токсична – доза, яка викликає отруєння. Буває мінімальна (у 50% хворих) і максимальна для 100% хворих.

3. Летальна (смертельна) буває мінімальна і максимальна.

4. Терапевтична широта – це діапазон доз між мінімальної терапевтичної та мінімальної токсичної. Чим вона більше – тім безпечніший препарат і краще підібрати хворому індивідуальну дозу.

5. Разова – на один прийом, добова – доза на добу, курсова – доза на курс лікування, ударна доза – вона дорівнює двом разовим, для швидкого створення в крові високої концентрація препарату (сульфаніламидні препарати).

Повторне введення лікарських засобів.

Унаслідок тривалого призначення препаратів може відбуватися посилення або послаблення ефекту.

Посилення ефекту пов’язано з здатністю препарату до кумуляції.

Матеріальна кумуляція – це накопичення препарату в тканинах, яци повільно виводяться з організму, або міцно зв’язуються з тканинами (препарат наперстянки – діоксин).

Фізіологічна кумуляція – це накопичення ефекту внаслідок тривалого вживання (алкоголь).

Зниження ефекту: це толерантність, тахіфілаксія, наркоманія.

Толерантність – (звикання) – зниження ефекту при тривалому призначенні пов’язано із зменшенням швидкості всмоктування, збільшенням швидкості інактивації і посиленням виділення з організму. (снодійні, анальгетики).

Тахіфілаксія – звикання розвивається дуже швидко (симпатоміметик – ефедрин, нафтизин).

Наркоманія – зниження ефекту з формуванням психічної та фізичної залежності, з ейфорією, абстиненцією і синдромом відміни.

Комбінована дія ліків.

При призначенні одночасно двох і більш ліків, між ними виникають таки типи взаємодії: фармацевтична, фармакокінетична і фармакодинамічна.

Фармацевтична: це фізична та хімічна взаємодія: вугілля поглинають інші ліки, кислоти нейтралізують луги.

Фармакокінетичні: вплив на процеси всмоктування, розподілу, метаболізму та виведенню ліків.

Фармакодинамічна: зміна ефектів внаслідок впливу на специфічні рецептори: синергізм, антагонізм, синергоантогонізм.

Синергізм – це комбінована дія ліків, при якому фарм дія дорівнює простій сумі ефектів кожного препарату –адитивна дія.(аспірин з анальгіном – анальгетики). Якщо загальний ефект перевищує суму ефектів – це потенціювання дії (анальгін з димедролом).

Антагонізм – це взаємодія ліків, при якому спостерігається зменшення або зникнення фарм ефекту. Його види: фізичний – активоване вугілля адсорбує тосичні сполуки (ліки); хімічний – кислоти нейтралізують луги; фізиологічний - ліки мають протилежно направлені фарм ефекти: М-холіноміметики та М –холіноблокатори. Якщо антагоністи застосовують при отруєння як ліки – їх називають антидотами.

Синергоантогонізм – при призначенні двох препаратів одні фарм ефекти зникають, а інші посилюються. (фентоламін з адреналіном – зникає вплив на А-рецептори і посилюється на В – рецептори).

Види небажаної (побічної) дії.

Побічні ефекти має кожен препарат, знаючи характеристику препарату можна передбачити появу небажаної дії.

Є небажані дії, появу яких неможливо передбачити.

Алергійні реакції – вони є дозо незалежними, це стан гіперчутливості, виникає миттєво або після періоду сенсибілізації. Для виявлення – ставимо шкіряну пробу.

Ідіосинкразія – це непереносимість, яка зумовлена спадковим дефектом ферментних систем.

+ руйнування мікрофлори людини, з наслідками: суперінфекція, гіповітаміноз, пригнічення імунітету.

Токсичні ефекти.

Токсичні ефекти виникають внаслідок самолікування високими дозами препаратами списку А і В,які акумулюють, мають малу терапевтичну широту.

У вагітних препарати можуть виявити таку дію:

1. Ембріотоксичну - у перші 3 тижня вагітності – ембріон гине (нікотин, гормональні протизаплідні засоби, барбітурати).

2. Тератогенна дія – з4 до 10 тижня. Спричиняє аномалії розвитку систем плода(контрацептиви, саліцилати, антибіотики, сечогінні, психотропні).

3. Фетотоксична дія – це реакція зрілого плода на ліки, яка подібна реакції дорослого і може бути причиною тяжкої патології або загибелі плода.

Література:

Підручник з фармакології Некаваль І.В. стор. – 55 – 76.

Практикум з фармакології Педченко Є. П. стор. - 183 – 190.

-+

Дата добавления: 2015-11-04