ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ
“Організація складає основу світу менеджерів, вона є причиною, яка обумовлює існування менеджменту, тому починати вивчення менеджменту слід засвоївши спочатку, що таке організація і чому нею треба керувати”
М.Х. Мескон
“Всі ми живемо в еру організаційної свідомості”
NN
“Якщо Архімед казав, що, маючи точку опори, він переверне Землю, то менеджер каже: «Надайте мені готову систему, і я приведу бізнес до успіху»”
NN
“Організація – це інструмент вирішення суспільних задач”
NN
КЛЮЧОВІ СЛОВА: організація, система керуюча, система керована.
ПРОБЛЕМАТИКА:
1. Поняття організації. Види організацій.
2. Уніфіковані компоненти організацій.
3. Базові моделі організацій та управління ними.
4. Організація як відкрита соціально-економічна система та її модель.
5. Розвиток організацій.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Большаков А.С. Менеджмент / Учебное пособие. – СПб: Питер, 2000. – 160 с.
2. Мартиненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн.. для предпринимателя. – К.: МП “Леся”. – 1995. – 367 с.
3. Румянцева З.П. и др. Общее управление организацией: принципы и процессы: 17 – модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 3. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 288 с.
4. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія і практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.
5. Тимошенко И.И., Соснин А.С. Менеджер организации. Учеб. пособие. – К.: Изд-во Европ. Ун-та финансов, информ. Систем, менедж. И бизнеса. – 350 с.
6. Фатхутдинов Р.А. Система менеджмента: Учеб.- практ. пособие. – М.: АО «Бизнес-школа Интел-Синтез», 1996. – 367 с.
Після вивчення теми Ви повинні
МАТИ УЯВЛЕННЯ:
Ø про необхідність і складність всебічного вивчення рис і особливостей організацій з метою побудови адекватної системи управління;
Ø про постійні зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, що спонукає вдосконалювати системи управління.
ЗНАТИ:
Ø ключові концепції і визначення, які стосуються управління організаціями;
Ø пояснити різницю між організацією і системою;
Ø відрізняти одну систему від іншої;
Ø пояснити, чому в організації існують керована і керуюча підсистеми.
ВМІТИ:
Ø описати систему показників, які визначають успіх організації;
Ø встановлювати ключові фактору успіху організації;
Ø формувати конкурентні переваги для різних організацій;
Ø моделювати організацію зі складових компонентів.
ЩО ТАКЕ ОРГАНІЗАЦІЯ?
Предметом нашого розгляду є організація. Це різноманітна і цікава тема, оскільки людська діяльність безпосередньо пов’язана з різними організаціями. Саме вони представляють світ менеджерів, сферу прикладання їхньої праці, причину існування менеджерів як професії.
Для задоволення потреб люди гуртуються в групи, організації, оскільки це дозволяє ефективно узгоджувати зусилля по досягненню цілей, які неможливо досягнути поодинці.
Класик американського менеджменту М.Х.Мескон виділяє три вимоги щодо організації:
Ø наявність хоча би двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;
Ø наявність хоча б однієї цілі, яку приймають усі її члени;
Ø наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягнути важливої для всіх мети.
ОРГАНІЗАЦІЯ – (від латинського organizo – надаю стрункий вид, облаштовую) – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей; об’єднання індивідів в єдине ціле для сумісної, координованої праці.
Загальні характеристики організацій:
1. Наявність загальних цілей (цілевизначення).
2. Сумісна діяльність людей (координація).
3. Ієрархія влади (ієрархічність).
4. Наявність певних кордонів(внутрішнє середовище).
5. Взаємодія із зовнішнім середовищем і повна від нього залежність.
6. Наявність рівнів і ланок для вирішення конкретних задач (структурність).
7. Культура організації.
Кожна організація характеризується:
Ø сукупністю процесів і дій, що веде до утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого;
Ø внутрішньою впорядкованістю частин цілого.
Організації поділяються на формальні і неформальні, прості і складні, великі і маленькі –залежно від ознак класифікації.
Види організацій:
1. За кількістю цілей: прості, складні;
2. За величиною: великі, середні, дрібні;
3. За юридичним статусом: юридичні особи, неюридичні особи;
4. За характером адаптації до змін: механістичні, органічні (гнучкі);
5. За способом та метою утворення: формальні, неформальні;
6. За формами підприємництва: підприємства, товариства, торгівельні фірми, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, транспортні, інжинірингові, туристичні, аудиторські, консалтингові тощо.
7. Нові типи: едхократичні (засоби досягнення цілей визначає виконавець), багатомірні (робочі групи самостійно і одночасно виконують “n” функцій); партисипативні (використання участі робітників в управлінні); підприємницькі (зорієнтовані не на контроль ресурсів, а на зростання через наявні можливості); ринкові (швидко адаптовані до змін ринкових умов).
Колін Кларк – автор загальновизнаної класифікації, в якій національне виробництво поділяється на три сектори:
Ø виробництво сільськогосподарської продукції та розробка природних копалин;
Ø промисловість загалом, починаючи від переробки сировини і до створення готової продукції;
Ø інші види, сфера послуг.
Усі організації мають загальні характерні риси, які їх уніфікують незалежно від розмірів, сфери галузі і задач, які вони вирішують:
1. Ресурси (кадрові, технологічні, матеріально-технічні, фінансові, інформаційні, структурні, просторові, часові тощо);
2. Середовище (внутрішнє і зовнішнє);
3. Розподіл праці (вертикальний і горизонтальний);
4. Місія (задоволення потреб зовнішнього середовища через продукт праці організації);
5. Фактори (умови, обмеження), які впливають на ефективність (успішність) реалізації місії;
6. Нормативно-технологічна і юридична база (“правила гри”);
7. Управління (керуюча і керована підсистеми) як антипод дезорганізації, процес обміну видами діяльності, в результаті якого нормалізується і приводиться в стан динамічної рівноваги (гармонії) організація як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі.
Кожна організація виступає відкритою системою, яка залежить і повинна пристосовуватися до зовнішнього світу, в якому вона існує. Тому життєдіяльність організації залежить від трьох основних процесів:
Ø отримання (купівля) сировини або ресурсів з довкілля;
Ø перетворення ресурсів в конкурентоспроможні продукти праці;
Ø передача продукту праці в довкілля для задоволення потреб.
Ключова роль в підтриманні балансу між ними належить менеджменту, саме для вирішення цих задач існує управління в організації, і головна роль, яку воно відіграє для забезпечення успіху.
Відкрита система характеризується:
Ø цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);
Ø одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);
Ø незалежністю (можливе відокремлення підсистем);
Ø перспективністю (розвиток у напрямі вдосконалення);
Ø спеціалізацією (здатність виконувати певні роботи);
Ø перетворенням вхідних елементів у вихідні;
Ø централізацією (одна зі складових стає домінуючою);
Ø зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);
Ø циклічністю розвитку;
Ø рівновагою;
Ø непередбачуваністю причин можливих збурень.
Відкрита система характеризується такими елементами:
Ø вхід;
Ø вихід;
Ø процеси;
Ø зворотній зв’язок;
Ø зв’язок з оточуючим середовищем (рис. 1).
Рис.1. П’ять компонентів системного підходу до бізнесу
ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТА І СУБ’ЄКТА УПРАВЛІННЯ (ОУ і СУ)
Об’єкт (керована підсистема) – це те, на що впливають (група, процес, організація) для досягнення цілі; суб’єкт (керуюча підсистема) – це той, хто впливає на об’єкт (менеджер, апарат управління).
Коли СУБ’ЄКТ впливає на ОБ’ЄКТ, тоді здійснюється УПРАВЛІННЯ, тому існують:
Ø процеси (функції);
Ø механізми (методи);
Ø середовище(умови).
Взаємодія ОУ і СУ може бути проілюстрована наступним чином:
ЛЮДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ІНФОРМАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЕККАУНТИНГОМ
ФІНАНСИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
ТЕХНОЛОГІЯ ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ
ЗАПАСИ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ
ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ РОХРЕМАТИКА
ПРОДУКТИ ПРАЦІ УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ
Незважаючи на значну різноманітність дій і процесів, доречно відокремити п’ять груп функціональних процесів, які охоплюють діяльність будь-якої організації:
Ø виробництво
Ø маркетинг
Ø фінанси
Ø робота з кадрами
Ø еккаунтинг (облік і аналіз господарської діяльності).
УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ передбачає, що відповідні служби менеджменту здійснюють управління переробкою сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які поступають на “вхід” організації, в продукт праці, який організація пропонує навколишньому середовищу. Для цього менеджмент здійснює наступні операції:
Ø управління розробкою і проектуванням продукту;
Ø вибір технологічного процесу, розстановка кадрів і техніки для процесу з метою оптимізації витрат на виготовлення і вибір засобів виготовлення продукту праці;
Ø управління закупівлею сировини, матеріалів і напівфабрикатів;
Ø управління запасами на складах, включаючи управління зберіганням закуплених товарів, напівфабрикатів власного виробництва для внутрішнього використання і кінцевої продукції;
Ø контроль якості.
УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ покликане завдяки маркетинговій діяльності щодо реалізації створеного продукту праці задовольняти потреби клієнтів і досягнути поставлених в організації цілей. Для цього здійснюється управління такими процесами і діями:
Ø дослідження і аналіз ринку;
Ø реклама;
Ø ціноутворення;
Ø створення системи збуту;
Ø розподіл створених продуктів праці;
Ø збут.
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ полягає в тому, що менеджмент здійснює управління процесом руху фінансових коштів і організації, для чого:
Ø складається бюджет і фінансовий план;
Ø формуються грошові ресурси;
Ø розподіляються гроші між різними сторонами, які визначають життєдіяльність організації;
Ø оцінюється фінансовий потенціал.
УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ пов’язане з можливостями працівників забезпечити досягнення цілей організації. Кадрова робота включає:
Ø підбір і розстановку кадрів;
Ø навчання і розвиток кадрів;
Ø компенсації за виконану роботу;
Ø створення умов на робочому місці;
Ø підтримка відносин із профспілками і вирішення трудових конфліктів.
УПРАВЛІННЯ ЕККАУНТИНГОМ передбачає управління процесом розробки і аналізу фінансової інформації про роботу організації з метою порівняння фактичної діяльності з її можливостями, а також із діяльністю інших організацій. Це дозволяє організації своєчасно встановлювати проблеми, на які вона повинна звернути увагу і знайти шляхи раціонального вирішення “вузьких місць”.
БАЗОВІ МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЙ
1. “Механістична модель раціональної бюрократії”. Сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, а теоретичною базою є положення школи наукового управління (ефективність сумісної праці визначається з позицій часу і простору; розгалуження роботи на автономні, повністю програмовані елементи і наступний оптимальний збір їх в єдине ціле; основа – раціональна бюрократія; організація – комбінація основних факторів – робочої сили, засобів і предметів праці; значна увага надається техніко-економічним зв’язкам від різноманітних факторів). Представники – Ф.Тейлор, М.Вебер та ін.
КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Закрита система. 2. Комбінація факторів виробництва. 3.Раціональна бюрократія;
ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ: оперативне управління виробництвом, що оптимізує структуру виробничих факторів;
ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: співвідношення виробленої продукції і витрат ресурсів.
2.Друга модель, зорієнтована на людські ресурси, побудована на визначенні організації як колективу людей, який виконує загальну роботу, використовуючи принципи розподілу і кооперації праці. Початок її розробки відноситься до 30-х років і пов’язаний з Е.Мейо, Д.МакГрегором, Ч.Бернардом то ін., які вивчали людські відносини, поведінкові науки, наукову організацію праці. Модель ґрунтується на тому, що важливим фактором продуктивності є людина як соціальний діяч, тому елементами моделі є: мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень, людські відносини, стиль тощо.
КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Закрита система. 2. Колектив людей. 3. Розподіл праці. 4.Кооперація праці.
ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Організація і управління персоналом. 2. Управління внутрішніми процесами.
ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: використання людських ресурсів, продуктивність, моральний і соціальний клімат тощо.
3.В третій моделі організація представляється у вигляді складної ієрархічної системи, яка тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем. В основу покладена загальна теорія систем. Представники – А. Чандлер, П.Лоуренс, І.В. Блауберг, В.Г. Афанасьєв та ін., головна ідея у визнанні взаємозв’язків і взаємозалежності елементів, підсистем і системи із зовнішнім середовищем. Ключові фактори успіху знаходяться у двох сферах: зовнішня і внутрішня. Час застосування – це середина ХХ століття.
КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1.Відкрита система. 2. Організація як складова частина середовища. 3. Взаємозв’язок факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Стратегічний менеджмент. 2. Управління вхідними ресурсами.
ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: 1. Спроможність отримати необхідні ресурси з зовнішнього середовища. 2. Порівняння результатів роботи з стратегічними цілями.
4. Четверта модель представляє організацію як суспільне утворення (суспільний інститут), в діяльності якого зацікавлені різноманітні групи як всередині, так і за її межами. В основі моделі, яка формується в 80-х роках минулого століття, лежить концепція зацікавленості груп, балансу інтересів, коло яких може бути доволі широким.
КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Відкрита система. 2. Суспільний інститут. 3. Взаємозв’язок інтересів різних груп.
ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Стратегія обмеженої оптимізації. 2. Балансування інтересів груп. 3. Зміцнення позицій в суспільстві.
ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: ступінь задоволення очікувань і потреб усіх груп інтересів.
Практика показує, що в реальній дійсності немає організацій, які би будували діяльність у повній відповідності до певної моделі. Частіше спостерігається процес еволюційного переходу від одних пріоритетів до інших (наприклад, від закритого до відкритого типу). В діяльності великих організацій інколи спостерігається наявність усіх типів, кожна з яких використовується там і тією мірою, де і наскільки це диктується ситуацією, враховуючи сукупний вплив зовнішніх і внутрішніх складових.
КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ відображає основні принципові положення моделі, яка береться за основу при її побудові.
1. При першій моделі для досягнення цілей організації необхідно оптимально використовувати усі види ресурсів, тому менеджмент орієнтується в першу чергу на оперативне управління, із допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу створення продуктів праці. Оцінка ефективності відбувається через економічні показники співвідношення випущеної продукції до витрачених ресурсів.
2. Головні задачі менеджерів в умовах другої моделі полягають в організації і управлінні персоналом, що, в кінцевому рахунку, повинно забезпечувати досягнення цілей організації. При цьому організація забезпечує відповідні структури, регулює відносини між працівниками, координує процеси по виконанню поставлених задач і успішного виконання намічених планів. В якості критерію ефективності використовується вдосконалення її людських ресурсів, що вимагає використання спеціальних методів оцінки якості праці, його продуктивності, умов тощо. Як в механістичній моделі, керуюча система орієнтується на аналіз внутрішніх факторів і умов функціонування організацій.
3. В третій моделі головним напрямком діяльності менеджерів виступає стратегічне управління, оскільки поведінка організацій в умовах динамічного оточення вимагає точного прогнозування і планування. Ця модель відображає єдність системної багатоплановості і складності зовнішнього середовища.
4. Четверта модель організації встановлює найбільш складні вимоги до системи управління, оскільки побудована на врахуванні найрізноманітніших інтересів і необхідності співставлення вигоди від їх задоволення з відповідними ресурсними витратами. За основу приймається стратегія обмеженої оптимізації, при якій досягнення однієї мети лімітує виконання інших цілей. Тому необхідно підтримувати баланс між різними за змістом цілями: збільшення обсягів продажу, мінімізація витрат, підвищення якості, зростання доходів тощо. Суспільне значення організацій посилює роль і вплив на їх діяльність соціальних норм і цінностей, культурних і моральних установок, як в середині системи, так і у відносинах із зовнішнім оточенням. У зв’язку з цим головними функціями менеджменту є: досягнення високої продуктивності і ефективності шляхом укріплення духу суперництва і залучення працівників до справ організації, а також постійного балансування інтересів основних груп зацікавлених у справах організації осіб, необхідних для зміцнення позицій організації на ринках і в суспільстві.
УСПІХ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
Успіх визначається раціональністю в досягненні поставлених цілей і залежить від багатьох умов: результативності, виживання, продуктивності, ефективності, здатності до практичної реалізації визначених цілей, саморозвитку, самовдосконалення, оптимального використання ресурсів, економічності, якості тощо.
Оцінка успішності може здійснюватися через параметри (критерії), які встановлюють стан системи. В залежності від рівня аналізу параметри ідентифікують як:
Ø загальносистемні (мають місце у всіх організаціях);
Ø внутрішні (характерні, специфічні для окремих типів організацій);
Ø оперативні (характеристики елементів організації як системи).
Незважаючи на відсутність загальноприйнятої методики оцінки успіху організації, до синтетичних критеріїв відносять рівень задоволення потреб, який кількісно трансформується в прибутковість і рентабельність.
Цикл прибутковості продукту праці:
(ЦІНА – СОБІВАРТІСТЬ) х (ОБСЯГ ПРОДАЖУ) – (ПОДАТКИ)
Відтворювальний цикл продукту праці:
ГРОШІ ---- / засоби виробництва, робоча сила.../ -----...ПРОЦЕС ВИРОБНИЦТВА... ПРОДУКТ ПРАЦІ (нова вартість) ---- РЕАЛІЗАЦІЯ ---- ГРОШІ + (гроші-прибуток).
Життєвий цикл виробничої організації:
МАРКЕТИНГ (визначення потреб) --- НАУКОВО-ДОСЛІДНА І КОНСТРУКТОРСЬКА РОБОТА --- ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА НОВОГО ВИРОБНИЦТВА --- ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО --- ЕКСПЛУАТАЦІЯ І ОБСЛУГОВУВАННЯ ---- ПІДГОТОВКА ПРОДУКТУ ПРАЦІ ДО ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ --- УТИЛІЗАЦІЯ ПІСЛЯ ВІДРОБКИ І ЗАМІНА НОВИМ ПРОДУКТОМ ПРАЦІ
Як бачимо, розвиток організації має циклічний характер, тобто проходить певні типові стадії циклу, що визначає особливість управлінської роботи. Типовим є підхід щодо чотирьох стадій їх розвитку:
Інколи ці стадії деталізують на такі етапи:
Стратегічна спіраль розвитку демонструє ідею ефективного менеджменту “роби все добре відразу”, бо той, хто “економить” на якості роботи на перших стадіях ЖЦО, втрачає набагато більше на наступних етапах (з практики американського менеджменту ця спіраль називається “1: 10: 100: 1000”.
“1” – втрати на стадії маркетингу і науково-дослідних розробок;
“10” – втрати на стадії проектно-конструкторських і техніко-технологічних розробок;
“100” – втрати на стадії виробництва;
“1000” – втрати на стадії експлуатації, споживання;
Організація повинна постійно досліджувати вплив різних факторів на кінцеві показники її діяльності (прибуток, рентабельність, продуктивність, конкурентноздатність тощо). Для цього може використовуватися моніторинг і аналіз показників в часі, робляться відповідні висновки і приймаються управлінські рішення. Дуже важливо встановлювати найбільш вагомі, значущі, так звані КРИТИЧНІ ФАКТОРИ УСПІХУ організації на ринках.
Успіх організацій залежить від таких параметрів:
Ø цілеспрямованість на результат;
Ø орієнтація на оточуюче середовище (попит);
Ø прибутковість;
Ø інновації;
Ø капіталізація;
Ø виживання;
Ø системність в діях;
Ø підприємницька ініціатива;
Ø розвиток комунікацій і інформаційних систем;
Ø результативність;
Ø продуктивність;
Ø здатність до формування культури;
Ø здатність до практичної реалізації;
Ø здатність до саморозвитку;
Ø вміння ефективно використовувати інвестиції;
Ø здатність до самовдосконалення системи менеджменту.
Для досягнення успіху менеджери повинні усвідомлювати сильні і слабкі сторони організації.
ДО СИЛЬНИХ СТОРІН (ПОЗИЦІЙ) ОРГАНІЗАЦІЇ ВІДНОСЯТЬ:
Ø позитивний імідж у споживачів;
Ø сильна (лідируюча) позиція у специфічних ринкових сегментах;
Ø позиція визнаного лідера у певній галузі бізнесу;
Ø концентрація на швидко зростаючих сегментах ринку;
Ø повна компетентність з ключових питань;
Ø економія на масштабах виробництва;
Ø досконалі технологічні навички, застосування сучасних ресурсоекономічних технологій;
Ø адекватні фінансові ресурси;
Ø переваги у витратах;
Ø ефективніші рекламні заходи;
Ø розвинута система менеджменту;
Ø гнучка організаційна структура;
Ø наявність конкурентних переваг (унікальність);
Ø сучасні системи інформаційного забезпечення;
Ø висока кваліфікація персоналу;
Ø наявність обґрунтованої стратегії розвитку;
Ø організаційна культура тощо.
ДО СЛАБКИХ СТОРІН (ПОЗИЦІЙ) ОРГАНІЗАЦІЇ ВІДНОСЯТЬ:
Ø проблеми з оборотними коштами;
Ø застаріле устаткування;
Ø низька якість продукції;
Ø втрата репутації у споживачів;
Ø некомпетентність персоналу;
Ø відсутність комплексних наукових досліджень;
Ø вузький асортимент продукції;
Ø відставання у галузі нововведень;
Ø нерозвинута збутова мережа;
Ø висока собівартість продукції;
Ø низький імідж на ринку;
Ø застарілість систем інформаційного забезпечення;
Ø малоефективних менеджмент тощо.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК СИСТЕМА
Основні постулати розвинутих систем (закони Мерфі):
Ø все – система;
Ø все – частка ще більшої системи;
Ø Всесвіт безмежно систематизований знизу до верху і зверху до низу;
Ø усі системи безмежно складні (ілюзія простоти виникає через те, що увага концентрується на одному або декількох елементах, змінних.
Система – це об’єкт, який складається із взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, кожен з яких вносить свій внесок в утворення і існування цілого.
Складні системи мають тенденцію протидіяти власним складовим елементам (принцип Шательера).
Діюча складна система неодмінно утворюється з дій простих систем.
Складна система, спроектована аби як, ніколи не запрацює, і виправити її неможливо.
Системи завжди поводять себе не так, як їм прописано згідно інструкції.
Властивості великих систем:
1. Неадитивність – ефективність їх діяльності змінюється в часі і далеко не завжди дорівнює алгебраїчній сумі ефектів частин, що її утворюють.
2. Емержентність – неспівпадіння цілей організації з цілями підсистем, частин-елементів, що її утворюють.
3. Синергічність (від грецького synergeia – співробітництво, співдружність) – розуміють однонаправленість дій, інтеграцію зусиль в системі, які приводять до зростання, примноження кінцевого результату.
4. Мультиплікативність – мають на увазі управлінські дії або стихійні процеси, спрямовані на примноження ефективності системи (може бути позитивною і негативною).
5. Стійкість роботи системи може порушуватися при необґрунтованому ускладненні або спрощенні організаційної структури.
6. Адаптивність – спроможність пристосовуватися до нових зовнішніх умов, спроможність саморегуляції і відновлення стійкості діяльності.
7. Централізованість – це властивість системи бути керованою з єдиного центру, коли підсистеми і частини організації керуються командами з єдиного центру і користуються наперед визначеними правами.
8. Відособленість – означає прагнення системи до автономії, ізольованості і проявляється при вирішенні питань розподілу ресурсів і владних повноважень частин великої організації, конгломеративних об’єднань, централізації та децентралізації управління.
9. Сумісність – розуміють взаємопристосованість і взаємоадаптивність частин систем один до одного.
10. Зворотного зв’язку – сутність якого полягає в тому, що інформація (ресурси, енергія) з виходу системи (або підсистем, які в неї входять) поступає на вхід цієї ж системи (або підсистем, які в неї входять).
Поняття організації використовується стосовно наступних систем:
Ø біологічних;
Ø технічних;
Ø соціальних
Системи класифікують:
Ø концептуальні та емпіричні;
Ø природні і штучні;
Ø організаційні і технічні;
Ø закриті і відкриті.
УСІ ВИРОБНИЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ: штучні, соціальні, відкриті, відносно постійні, нестабільні.
СИСТЕМА – організована множина взаємозв’язаних елементів, які взаємодіють між собою в процесі існування і розвитку (досягнення цілей).
ЕЛЕМЕНТ – самостійне обумовлене утворення системи, частина системи, яка має власні специфічні риси, властивості та особливе призначення і не потребує подальшого дроблення.
Система складається зі структури.
СТРУКТУРА – кінцева сукупність елементів і відносин між ними, які вони проявляють вступаючи у взаємозв’язки один з одним.
Елементи розрізняються між собою властивостями, які проявляються в процесі взаємодії. Умови і способи реалізації елементами власних властивостей називаються ВІДНОСИНАМИ.
Ті відносини, які реалізуються в процесі функціонування системи, переходять у ЗВЯЗКИ, а інші зберігаються як відносини.
Недіючих систем не існує.
Система перестає бути собою і зводиться до простого набору складових елементів, як тільки зупиняється “рух” процесів “перетворення” певної субстанції (наприклад, ресурсів в продукцію) в бажаний результат (ЦІЛЬ), заради якої ця система існує.
КОЖНА СИСТЕМА УТВОРЮЄТЬСЯ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ПЕВНОЇ ЦІЛІ
Ціль системи – це певний усвідомлений бажаний її стан (множина станів), які вона повинна досягнути в майбутньому в певний момент часу. Цілі поділяються на часткові цілі і знаходяться в ієрархічній залежності за певними ознаками і утворюють так зване “дерево цілей”.
КРИТЕРІЙ – є функцією цілі системи, її первісного і кінцевого стану, за яким можливо оцінити ефективність системи в минулому, сучасному і майбутньому; це ознака, на основі якої здійснюється класифікація.
Центральною системноутворювальною властивістю організацій є ЦІЛІСНІСТЬ, що означає:
Ø Властивості системи не завжди є сукупність властивостей її елементів;
Ø Усі елементи прямо чи опосередковано пов’язані між собою, і відсутність або додавання одного з елементів змінює відносини між іншими елементами – система змінює властивості.
Як правило, будь-яку систему, яка розглядається, можливо ідентифікувати як елемент системи більш високого порядку (наприклад: підприємство – галузь; фірма – ринок).
Елементи, які не входять до складу організації, знаходяться поза нею і утворюють ЗОВНІШНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (ДОВКІЛЛЯ), яке складає множину суб’єктів, факторів, сил, які характеризуються динамізмом і впливають на рівень адаптованості і життєспроможності організації.
Отже, для забезпечення управління організацією як відкритою системою важливо усвідомити, що вона складається з деякої сукупності частин, які називаються ЕЛЕМЕНТАМИ, які пов’язані між собою ЗВЯЗКАМИ. Форма зв’язків організаційно закріплюється в СТРУКТУРІ. Елементи взаємодіють один з одним, впливають один на одного, виходячи зі становища в системі, в результаті взаємного впливу між собою і довкіллям. Зміни, які відбуваються в результаті взаємодії, називаються ПРОЦЕСАМИ. Організація як система визначається ЦІЛІСНІСТЮ, а властивості, які проявляються, виникають тільки в результаті взаємодії складових елементів. Властивості системи, на основі яких її можливо ідентифікувати (ІДЕНТИФІКАЦІЯ), відрізняють організацію від інших систем. Кожна організація – це система соціально-економічних відносин, особлива форма, яка відображає цілі і цінності індивідуумів або груп, які її проектують.
Основний закон організації – закон СИНЕРГІЇ – полягає у тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує “арифметичну” суму властивостей елементів – складників даного цілого.
Ефект синергії виникає за рахунок взаємодії співучасті, взаємодії елементів, які знаходяться в межах цілого. Цей закон має різне практичне використання (наприклад, при формуванні корпоративної стратегії).
У даний час теорія організації перебуває на стадії становлення, але найчастіше згадуються ще такі закони:
Ø єдності аналізу-синтезу (процеси спеціалізації, диференціації, з одного боку, доповнюються протилежними (уніфікації, універсалізації тощо);
Ø пропорційності (необхідність певного співвідношення між частинами цілого);
Ø композиції (мета діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності системи);
Ø самозбереження (кожна реальна фізична чи матеріальна система прагне зберігати себе як ціле утворення і економніше витрачати свій ресурс);
Ø інформованості (у системі не може бути більше порядку, ніж інформації);
Ø онтогенезу (кожна організація проходить у власному розвитку певні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання).
АДАПТИВНІСТЬ – це така форма розвитку організації, при який зберігається її функції шляхом гнучкого пристосування до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі.
Основні положення старої і нової парадигми управління:
СТАРА ПАРАДИГМА | НОВА ПАРАДИГМА |
1. Організація – “закрита” система, цілі, задачі і умови стабільні | 1. Організація – “відкрита” система, яка розглядається в єдності факторів внутрішнього і зовнішнього середовища |
2. Обсяги випуску, масштаби – головний фактор успіху і конкурентоспроможності | 2. Задоволення потреб через якість товарів і послуг |
3. Головна задача – раціональна організація техпроцесів, ріст продуктивності праці, ефективного використання ресурсів | 3. Ситуаційно-системний підхід, швидкість і адекватність реакцій для адаптації до динамічних умов середовища |
4. Джерело прибутків – робітник і продуктивність його праці | 4. Джерело прибутків – люди, які володіють знаннями (когнитаріат) і умови для реалізації їх потенціалу |
5. Управління засноване на контролі усіх видів діяльності, функціональному розподілі робіт, нормах, стандартах і правилах поведінки | 5. Управління засноване на підвищенні ролі культури, нововведеннях, мотиваціях нових стилях керівництва |
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ
Сучасний менеджмент націлений на майбутнє, і одна з основних його задач – створення передумов економічного розвитку організацій. На перший погляд уявляється, що зусилля менеджерів повинні бути спрямовані на збільшення обсягів випуску, прибутків, загальної виручки. Але цього недостатньо. Необхідно усвідомлювати змінні потреби ринків і витрати організацій. Як з високою точністю визначити рівень витрат, який дозволяє досягнути максимальної ефективності організації? Як оцінити економічне зростання фірми, підприємства?
Для цього необхідно залучати кількісні методи оцінки ефективності діяльності (наприклад побудова оптимізаційної кривої (див. А.Большаков. Менеджмент /Учебное пособие. – СПб: Питер, 2000. – 160 с.; с.151-155).
Вибір розвитку організації може здійснюватися:
Ø екстенсивним шляхом – через залучення нових ресурсних одиниць;
Ø інтенсивним шляхом – через інтенсифікацію, підвищення продуктивності наявних ресурсів.
СУТНІСТЬ ЗАКОНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ В СТАТИЦІ І ДИНАМІЦІ
Вперше закони організації формулює А.А.Богданов (Малинковський, 1873-1928) в книзі «Тектология (Всеобщая организационная наука)», яка побачила світ в 1925 р.. В наступні роки свої результати досліджень законів організації надрукували В.Г.Алієв, В.Г Афанасьєв, С.Бір, Н.Вінер, В.А.Алексєєв, Б.З.Мільнер, А.М.Омаров та ін.. Нижче викладається сутність законів, в основу яких покладені праці згаданих вчених. Перші чотири ми умовно відносимо до законів організації в статиці, інші – в динаміці.
1. ЗАКОН КОМПОЗИЦІЇ.
Відображає необхідність узгодження цілей організації: вони повинні бути направлені на підтримку основної мети більш широкого характеру. В цілому в цілеспрямованих системах є:
Ø проблема визначення загальної мети;
Ø проблема багатьох цілей;
Ø проблема узгодження багатьох цілей.
При усіх різницях в характері цілей для систем (біологічних, технічних, соціальних) з повною впевненістю можна говорити про закон композиції як загальний для організаційних систем будь-якої природи (однак мають місце системи, цілі яких або невідомі, або не існують взагалі). Дія закону розповсюджується на системи, які можна назвати цілеспрямованими. Такій системі не байдуже, в який системі вона знаходиться. Система прагне досягнення найкращого стану і шукає відповідну поведінку. Одним зі способів прояву закону є структуризація цілей. За результатами структуризації цілей організації по рівнях ієрархії будується її структура.
2. ЗАКОН ПРОПОРЦІЙНОСТІ
Закон характеризує необхідність певного співвідношення між частинами цілого, а також їх співрозмірність, співвідношення або залежність. Для соціальних систем закон носить суб’єктивний характер. Крім пропорційності, при вирішенні організаційних проблем може використовуватися: співвідношення, відповідність, залежність та ін.. Тобто маються на увазі кількісні співвідношення між частинами цілого. Людина прагне завжди гармонії. Пропорції економічних систем рухомі і динамічні, складаються з різних факторів: умови розвитку, НТП, зміна доходів і споживання, бюджет тощо. Невідповідність частин і цілого називається диспропорцією. Забезпечення пропорційності компонентів за різними параметрами сприяє зростанню синергічного ефекту.
3. ЗАКОН НАЙМЕНШИХ
Проголошує, що структурна стійкість цілого визначається найменшою частковою стійкістю. Сумарна стійкість комплексу системи по відношенню до даного середовища є складним результатом часткових стійкостей різних частин цього комплексу щодо направлених на них впливів. Цей закон стосується усіх цілісних утворень в природі і суспільстві. “Там де тонко, там і рветься” – ланцюг надійний настільки, наскільки може витримати вагу його найслабша частина. Також логічний ланцюг доказів руйнується, якщо хоча б одна з ланок вразлива під ударами доказів і аргументів. Важливо враховувати, що система підпадає під нерівномірні впливи в різних своїх частинах, тому стійкість цілого залежить від найменшого відносного опору усіх його частин в будь-який момент.
4. ЗАКОН ОНТОГЕНЕЗУ
Сутність його полягає в тому, що кожна система проходить усі стадії життєвого циклу – від зародження до руйнування. ЖЦО як соціальної системи складається із: зародження ідеї, освоєння потужностей, функціонування, розвитку (цього етапу може і не бути), занепаду, закриття. Стадії технічної системи (товару): стратегічний маркетинг, науково-дослідні і проектно-конструкторські розробки, підготовка виробництва, власне виробництво, продаж, підготовка до функціонування, експлуатація, технічне обслуговування і ремонт, утилізація. При вирішенні будь-яких питань забезпечення конкурентоспроможності об’єктів потрібно враховувати взаємозв’язки та інтеграційні процеси по усіх стадіях життєвого циклу. До найбільш поширених етапів ЖЦО відносять:
1. “Народження” – проникнення на ринок; забезпечення виживання, залучення капіталовкладень для започаткування діяльності;
2. “Дитинство” – закріплення на ринку, його окремих сегментах, забезпечення беззбитковості;
3. “Юність” – суттєве розширення цільових сегментів ринку, забезпечення темпів зростання прибутку, інвестування розвитку на засадах самофінансування;
4. “Рання зрілість” – подальше розширення сегментів ринку, орієнтація на регіональну диверсифікацію, забезпечення стабільного росту прибутків на оптимальному рівні;
5. “Завершальна зрілість” – формування іміджу, збалансоване зростання, орієнтація на галузеву диверсифікацію з метою підтримання рівня конкурентоспроможності, забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному рівні;
6. “Старіння” – збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва, згортання діяльності, зниження прибутковості і фінансової стійкості;
7. “Відродження” – суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності, забезпечення умов для зростання прибутковості, залучення значних обсягів інвестицій.
5.ЗАКОН СИНЕРГІЇ
Цей закон проявляється в тому, що сума властивостей системи (потенціалів, енергії, якостей), тобто організаційного цілого не дорівнює сумі властивостей її компонентів, елементів, які складають це ціле. Ефект синергії виникає за рахунок співзвучності, взаємодії елементів, які знаходяться в межах цілого. Різниця між сумою властивостей системи і сумою властивостей її компонентів називається синергетичним ефектом, додатковим ефектом творчої взаємодії компонентів, елементів. Висока організованість системи визначається тим, що сума властивостей цілого буде вищою від суми властивостей її складових частин. При низькому рівні організованості, навпаки, сума властивостей цілого буде меншою, ніж сума властивостей частин. В процесі функціонування ефективних організацій, як правило, утворюється “ефект синергії” (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, які діють незалежно.
6.ЗАКОН ІНФОРМОВАНОСТІ
Стверджує, що головним зв’язуючим елементом системи є впорядкована інформація, яка відображає наявність певним чином встановлених взаємозв’язків, що забезпечує порядок, організованість у всьому, стійкість функціонування системи. Впорядкованість можна оцінити кількісно і якісно. Її можна визнати повною, якщо при оцінці враховані три аспекти:
Ø встановлені межі системи і її структура;
Ø визначені змінні компоненти системи;
Ø сформований порядок взаємодії компонентів системи і системи із зовнішнім середовищем; форми, методи і засоби отримання, обробки, зберігання і передачі інформації.
Отже, підвищення якості інформаційного забезпечення системи управління є головною умовою якісного функціонування системи і досягнення конкурентоспроможності товарів, які випускає фірма. Хто володіє якісною інформацією, той володіє ситуацією, має достойне становище.
7.ЗАКОН ЄДНОСТІ АНАЛІЗУ І СИНТЕЗУ
Полягає в єдності аналізу і синтезу процесів структуризації, деталізації, спеціалізації (тобто аналізу) і зворотного процесу – укрупнення, об’єднання, універсалізації (тобто синтезу). Спочатку проводиться аналіз, потом – синтез. Метою аналізу є більш повне пізнання закономірностей функціонування системи при існуючій структурі. Головна ознака аналізу – подільність систем. Саме аналіз демонструє, як працюють частини цілого. Синтез зосереджений на функціях і відкриває, чому компоненти діють саме так, а не інакше. Аналіз дає значення, а синтез – розуміння. Перший дозволяє описати систему, другий – пояснити її. Аналіз направлений всередину, синтез – із середини.
8. ЗАКОН САМОЗБЕРЕЖЕННЯ
Стверджує, що будь-яка система прагне зберігати себе як цілісність, цілісне утворення, а тому економно використовувати свій ресурс. Для самозбереження необхідно, щоб система будувалася, функціонувала і розвивалася у відповідності до законів розвитку суспільства і економіки. Для ринкової системи – це забезпечення конкурентоспроможності.
На 90% воно залежить від якості “виходу” – структури системи, а 10% – від виконавців. Система – первинна, виконавці – другорядні. Тому проблемами самозбереження слід займатися до того коли система вже існує, до її народження, тобто на стадії формування концепції. Конкуренція – головна рушійна сила підвищення обґрунтованості концепцій.
ВИСНОВКИ:
1. Сучасний менеджмент постійно шукає нові типи і форми організацій для пристосування щодо динаміки ринків;
2. Новий менеджмент націлений на майбутнє, тому головна його задача – забезпечувати через організації передумови їх економічного зростання.
3. Сучасні організації – це дуже складні соціально-економічні системи, а тому потребують дослідження і вдосконалення.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Укажите отверстия, открывающиеся в носоглотку | | | Органы конституционного нормоконтроля как квазисуды <1> |