Економічна сутність, значення види, переваги та недоліки малого підприємництва

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………..
РОЗДІЛ І	Економічна сутність, значення види, переваги та недоліки малого підприємництва …………………………
	1.1	Економічна сутність та значення малого підприємництва
	1.2	Види малих підприємств ………………………………….
	1.3	Переваги та недоліка малого підприємництва ………….
РОЗДІЛ ІІ	Мале підприємництво в Уцкраїні та світовій досвід його організації ………………………………………………..
	2.1	Стан, динаміка та проблеми функціонування малого підприємництва в Україні …………………………………
	2.2	Державне регулювання діяльності малого підприємництва …………………………………………….
	2.3	Міжнародний досвід організації малого підприємництва та можливість впровадження його в Україні …………….
РОЗДІЛ ІІІ	Напрямок підтримки та механіз розвитку малого підприємництва в Україні ………………………………..
	3.1	Напрямок підтримки розвитку малого підприємництва в Україні ……………………………………………………..
	3.2	Удосконалення механізму розвитку малого підприємництва ……………………………………………
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….
ДОДАТКИ ……………………………………………………………….

ВСТУП

Соціально-економічний розвиток багатьох європейських країн базується на ефективності підприємницької діяльності економічних суб'єктів малого, середнього та великого бізнесу. Значну роль у сучасній економіці відіграють малі та середні підприємства, завдяки яким стає можливою реалізація антимонопольних законів, здорової конкуренції, покращення якості товарів та послуг, збільшення попиту на робочу силу та зростання кількості робочих місць, що сприяє зменшенню безробіття та покращенню якості життя населення. В Україні підприємницький потенціал вважається головним інституційним ресурсом розвитку ринкової економіки, розкриття якого є завданням політики країни.

Уповільнення процесів ринкового реформування економіки України, не сформованість активних і легальних мотивацій підприємництва загострюють необхідність пришвидшеного становлення чітких напрямків державного регулювання економічних процесів, адекватних вирішенню цих задач. Одним з найважливіших елементів цього спрямування є стимулювання розвитку малого підприємництва, від ефективності якого залежать темпи та спрямованість ринкових перетворень. Однак труднощі функціонування малого бізнесу свідчать, що в теоретичному і практичному плані залишаються не до кінця вирішеними проблеми наукового та методичного забезпечення послідовної та стабільної державної політики стосовно цієї категорії суб’єктів господарювання. Отже тема №Світовий досвід розвитку малого підприємництва та аналіз сучасного стану в Україні» є досить актуальною на данному етапі розвику економіки.

Розвиток теорії малого підприємництва, удосконалення методичних підходів, методів та інструментарію стимулювання діяльності малих підприємств знаходяться в центрі уваги багатьох науковців. Серед вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, які внесли суттєвий вклад у розробку наукових засад розвитку підприємництва та відповідних механізмів його активізації, слід виділити таких авторів, як О.В. В’ялець: «Можливість підприємства ефективно функціонувати як в короткостроковому, так і в довгостроковому періодах визначається його проможністю забезпечити достатній рівень прибутковості». О.С. Вітковський,П.В. Ворона, О. Гребінчук, С.Г. Дрига: «Саме програмними заходами створюються необхідні умови щодо забезпечення стабільного розвитку підприємництва…»; І.М. Новак, В.О. Онищенко: Основою оптимізації процесу фінансового забезпечення підприємництва є вдосконалення управління процесом регіонального розвитку підприємництва…; В.Г. Поліщук: «Мале підприємництво потребує впровадження дієвих стимулюючих інструментів…» та інших. Визнаючи важливість і практичну корисність наукових праць цих учених, зауважимо, що дана проблема повністю не досліджена, багато питань є ще невирішеними та залишаються дискусійними.

Метою курсової роботи є аналіз стану малого підприємництва в Україні та дослідження світового досвіду в його організації.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати завдання:

- розкрити зміст поняття малого підприємництва;

- визначити роль малого підприємництва;

- дослідити види малого підприємництва;

- співставити переваги та недоліки малого підприємництва;

- провести аналіз сучасного стану малого підприємництва в Україні;

- визначити основні проблеми діяльності малого підприємництва;

- дослідити принципи державного регулювання малого підприємництва;

- розглянути досвід організації малого підприємництва у світі та можливість його запровадження в Україні;

- визначити напрямки розвитку підтримки малого підприємництва в Україі;

- запропонувати механізм розвитку малого підприємництва в Україні.

В роботі використовувались такі методи дослідження як аналіз, порівняння, синтез, історичного і логічного підходу, графічний, а також програми ЕОМ Microsoft Word та Excell.

РОЗДІЛ І

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1 Економічна сутність та значення малого підприємництва

Згідно з 63 статтею Господарьского кодексу України «малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень»

Підприємництво являє собою соціально-економічне явище, що охоплює досить широкий спектр суспільних відносин, де переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, господарсько-організаційний вид творчості.

Однією з форм малого бізнесу є самоокупність підприємництва без створення юридичної особи, і в багатьох випадках він працює без використання найманої робочої сили. Щодо якісних характеристик малого бізнесу, то головна з них – об’єднання функцій власника (розпорядника) майна і менеджера, який керує цим майном і забезпечує самоокупність бізнесу.

Мале підприємництво являє собою підприємство з незначною кількістю працівників, з невеликими обсягами виробленої продукції. Похідними цілями діяльності малих підприємств є виробництво високоякісних товарів і послуг з низькою собівартістю, що задовольняє споживчий попит населення. Щодо структури народного господарства, то малі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві.[15]

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг

Критерії поділу підприємств намалі, середні та великі протягом періоду незалежності України змінювалися. Зокрема, відповідно до Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-VI із змінами та доповненнями до категорії малого підприємництва зараховували юридичних осіб, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищувала п'ятидесяти осіб, а обсяг валового доходу - суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ. У 2006 році Україна увійшла до Європейського Бізнес Реєстру, який є мережею національних реєструючих організацій більшості європейських країн. Основним призначенням цієї інституції є об'єднання учасників в єдину електронну мережу обміну інформацією, що сприяє забезпеченню умов для ведення прозорого бізнесу, прискорення налагоджування економічних контактів та співробітництва, інвестиційної активності підприємців, підвищення рівня безпеки бізнесової діяльності. Як наслідок, розвиток підприємницької діяльності в Україні та необхідність адаптації міжнародних вимог до національних умов обумовили необхідність перегляду критеріїв поділу підприємств на малі, середні та великі. Таким чином, малими підприємствами відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 №523-УІ стали визнавати підприємства (незалежно від форми власності, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий] рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.[6]

Мале підприємництво є необхідною складовою розвитку економіки країни, ефективним інструментом підтримки життєдіяльності людей, формою їхньої участі в економіці країни. Згідно з Господарським кодексом України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн..

Малий бізнес і ринкова економіка виступають взаємозалежними чинниками. З одного боку, ефективність і динаміка розвитку ринкової економіки певним чином залежить від успішного функціонування малого бізнесу, з іншого – справжній ринковий механізм господарювання сприяє формуванню підприємницької активності.

Від розвитку малого бізнесу залежить створення конкурентоспроможного внутрішнього ринку товарів і послуг. Сьогодні відбувається зміщення пріоритетів з кількісних показників, які визначають розміри підприємства до якісних показників, що характеризують сам продукт, послугу, новацію, наділену новими споживчими якостями. За таких умов жорсткі й громіздкі структури підприємств – індустріальних гігантів – опиняються в закономірному програші порівняно з гнучкими й динамічними малими підприємствами, здатними швидко реагувати на найменші зміни ринкової кон’юнктури, споживчого попиту, виявляти й задовольняти нові потреби і, таким чином, завойовувати певні сегменти ринку й певне коло споживачів. При цьому вирішальну роль у зміні таких пріоритетів відіграє науково-технічний прогрес, який зумовив посилення спеціалізації виробництва, зменшення в багатьох галузях оптимальних розмірів підприємств, призвів до індивідуалізації попиту й стрімкого розширення номенклатури товарів і послуг, а також забезпечив сектор малого бізнесу технікою і обладнанням, адекватним його розмірам. В умовах сьогодення змінюється й психологія споживача, який дедалі більше відходить від стандарту і хоче споживати індивідуальні продукти. Відбувається диференціація попиту та індивідуалізація споживання, що створило сприятливі передумови для розвитку малого підприємництва.

Дослідники сектора малого й середнього бізнесу розділяють підприємства у цій сфері на дві головні групи: перша група: підприємства, які прямо або опосередковано пов’язані з великим бізнесом, тобто, будучи юридично самостійними одиницями, вони працюють на контрактній основі з великими підприємствами, виконуючи субпідрядні роботи. друга група: економічно і юридично самостійні підприємства, які безпосередньо конкурують великим бізнесом та між собою на ринку.[15]

1.2 Види малих підприємств

За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.

Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального підприємства несе відповідальність Щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого - породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств. Тому, на нашу думку, найближчим часом мають бути більш чітко визначені: порядок і розмір оподаткування доходу (слід пам'ятати, що прибуток індивідуального підприємства є водночас особистим доходом громадянина); порядок обчислення затрат і калькуляції собівартості (що з особистих затрат може бути віднесене на собівартість, а що -на прибуток);
майнова та інша відповідальність за господарську діяльність;
порядок найму осіб за трудовою угодою і захисту їхніх прав. Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів, торгових приміщень та інші заходи, пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства.

Відносини між ними будуються на принципах економічної взаємовигоди. Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% - це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів. Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються «на порожньому місці» або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств.[17]

1.3 Переваги та недоліка малого підприємництва

Проведене дослідження дозволило систематизувати основні переваги та недоліки малого бізнесу як форми організації підприємницької діяльності.

Малий бізнес заповнює ті сектори, які були порожні в плановій економіці і які часто не готовий зайняти великий і середній бізнес. Це надання послуг населенню (побутових, освітніх, у сфері відпочинку та ін.) і послуг, пов’язаних з бізнесом (консультантів, торговельних, технічних тощо). Крім того, малий бізнес – величезне поле для інновацій, які у великій кількості можуть бути дуже ризикованими для організації великих господарських структур. У цьому випадку малі підприємства стають свого роду робочою лабораторією, випробувальним полігоном для підприємств великого бізнесу.

Таким чином, можна визначити основні переваги та недоліки малого бізнесу в Україні.

Мале підприємництво має такі сильні сторони: виникає на основі технічної ініціативи або нової ідеї його засновника, його успіх і зростання виробництва спирається на демократичні принципи управління; пристосовність до потреб і можливостей ринку з урахуванням участі в ньому великих організацій; відносна технічна і фінансова доступність створення нових робочих місць малий бізнес дає широку свободу ринкового вибору, забезпечує швидку окупність витрат виробництва, оперативно реагує на зміну споживчого попиту, дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, забезпечує конкуренцію на ринку, допомагає наповнити ринок товарами і послугами, на які є попит; за умов вузької спеціалізації малі фірми забезпечують насичення ринку якісною продукцією повсякденного попиту; малі фірми виступають провідником інновацій; малий бізнес сприяє упровадженню нових видів товарів і послуг, є набагато гнучкішим, ніж великі фірми; швидше реанімується після негативних наслідків впливу зовнішнього середовища; не потребує побудови складного механізму стратегічного управління.

Вони легше сприймають і реалізують нові ідеї, тут на одного співробітника припадає в середньому в 2,5 раза більше інновацій, ніж на працівника великого підприємства, виробництво нової продукції, від якої великий бізнес може відмовитися через високий рівень ризику. Продукція і послуги малого бізнесу, як правило, не гіршої якості порівняно з великими фірмами, а їхня вартість нижча. Малі підприємства сприяють зміні технологій і структури окремих галузей промисловості, прискорюючи процес перерозподілу капіталів із технологій, що застарівають, у перспективні.

Слабкими сторонами малого підприємництва слід вважати: необхідність самофінансування довгострокових вкладень через труднощі отримання довгострокових кредитів через об’єктивно більш значний ризик і високі відсотки сплати позик; підвищена чутливість до негативних фінансових змін (інфляція, зростання цін, податків, соціальних виплат); організаційні можливості залучення кваліфікованої робочої сили, зокрема фахівців, через ненормований день, нерегулярний дохід, високу відповідальність та ін.; повнота матеріальної відповідальності організаторів малого підприємництванизький, порівняно з великим виробництвом, рівень технології та управління виробництвом; недостатній потенціал науково-дослідних робіт; обмежений доступ до передових технологій та технологічної інформації;

Малі підприємства мають об’єктивні переваги, які за певних передумов і сприятливих умов, що формують середовище їхнього функціонування, дадуть їм змогу стати повноправними учасниками господарського життя в країні, найважливішим чинником підвищення ефективності економіки, виходу її з кризи. Практика підтверджує цей висновок: мале підприємництво – елемент економіки, що зростає.[18]

РОЗДІЛ ІІ

МАЛЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Стан, динаміка та проблеми функціонування малого підприємництва в Україні

Сьогодні стан розвитку малого підприємництва в країні не можна сприймати як задовільний. Малий бізнес поки що не є повноцінним провідником ринкових інновацій і рушієм економічного зростання. Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн осіб, або 9 % працездатного населення України. Водночас, мале підприємництво виробляє 11 % загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим

Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є неефективна система державної підтримки підприємництва, яка проявляється через слабкий розвиток фінансово-кредитної інфраструктури малого і середнього бізнесу, низький рівень державного захисту прав підприємців; високий рівень тінізації фінансово-економічних відносин у сфері малого підприємництва; недосконалість податкової системи в Україні. Так, прийняття нового Податкового кодексу, що передбачає збільшення суми єдиного податку, скорочення максимальної величини виторгу і видів діяльності, яким дозволено користуватися спрощеною системою, а також розширень прав податківців несе в собі тенденцію до згортання діяльності підприємств малого бізнесу та зниження ділової активності населення.

У рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business-2011 Україна зайняла 145 місце, піднявшись на дві позиції з минулого рейтингу. Про це йдеться в рейтингу Doing Business-2011, підготовленому Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією

Як свідчить вітчизняний досвід, малі підприємства є нестійкими - протягом перших 5 років свого існування 50-70 % із них банкрутує. Темпи розвитку малого підприємництва сьогодні ще не досягають рівня розвитку малого підприємництва в розвинених країнах світу. Так, в країнах ЄС на 10 тис. осіб населення в середньому припадає близько 450 малих та середніх підприємств, в Японії – до 500, в США – до 750, в Україні – лише 57. Динаміку щорічного приросту малих підприємств зображено на мал.2.1

Мал.2.1 Фактична та прогнозна динаміка щорічних темпів приросту загальної кількості субєктів малого підприємництва в Україні

За даними Держкомстату України, на кінець 2009 року на 10 тис. населення в Україні нараховувалось 75 малих підприємств. На кінець 2010 року цей показник скоротився до 63 малих підприємств на 10 тис. населення. Динаміку функціонування малих підприємств відображено на мал 2.2.

Звичайно, найбільше їх створено в Києві, де цей показний нараховує 250 таких підприємств. Серед областей найбільше їх у Львівській – 70, Одеській – 69, Київській – 65, Запорізькій – 59, Дніпропетровській – 56 і Донецькій (45) областях. Найменше у Закарпатській (34), Вінницькій (35), Чернігівській (37) та Волинській (39) областях.[10]

По Україні на малих підприємствах кількість зайнятих працівників (штатні, позаштатні та неоплачувані працівники) становить 2 073,6 тис. осіб, а кількість найманих працівників (штатні та позаштатні працівники) нараховує 1992,5 тис. осіб. Впродовж 2010 року кількість зайнятих знизилась на 78,4 тис. осіб. Це насамперед пов’язане з очікуванням щодо посилення податкового тягаря у зв’язку із введенням єдиного соціального податку, що виплачується з фонду оплати праці.

Мал.2.2 Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення одиниць

Незважаючи на велику кількість малих підприємств в економіці України, частка їхнього обсягу реалізованої продукції до загального обсягу реалізації тільки трохи перевищує 16,7 %. Слід зауважити, що за часів широкої кредитної та законодавчої підтримки малого бізнесу в Україні у 2006-2007 рр. цей показник доходив майже до 19%. Динаміку основних показників результатів діяльності малих підприємств в Україні за період 2000-2010 рр. наведено на мал.2.3.

Мал.2.3 Показники результатів діяльності малих підприємств в Україні за період 2000-2010 р.р.

Частка збитків від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств до загального обсягу збитків порівняно з 2007 роком значно знизилась - з 42,2% до 30,8%, однак в цілому в останні два роки відбувається тенденція до її зростання. Позитивним є зростання частки прибутку ід звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств до загального обсягу прибутку, триманого підприємствами різних типів. З 2007 року ця частка збільшилась з 14 до 23,4 %.

Аналіз показників таблиці 2.1 дозволив виявити раптову тенденцію зростання обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) по малих підприємствах, починаючи з 2006 року, на фоні незначного збільшення кількості підприємств у розрахунку на 10 тис. наявного населення. Це пояснюється тим, що з 2000 по 2005 рр. включно дані по підприємствах малого бізнесу подані без урахування змін критеріїв щодо віднесення суб'єктів господарчої діяльності до категорії малих підприємств. За 2006-2009 рр. дані сформовано з урахуванням змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 №523-УІ. Отже, для виявлення реальної тенденції по малих підприємствах необхідно провести вирівнювання та зімкнення ряду даних для їх репрезентативного зіставлення. З цією метою визначимо вирівнюючий (поправочний) коефіцієнт.

Таблиця 2.1

Показники кількості малих підприємств та обсягу реалізованої продукції протягом 2000-2009 років

Показник	Роки
Кількість малих підприємств на 10 тис. наявного населення
Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг	43810,1	47165,7	49394,2	65202,1	74363,5	82936,7	357252,6	436247,8	492378,7	455431,2

Дані діяльності малих прідприємств зобразима в Додатку 1. Найбільша частина в малому підприємництві в загальній кількості підприємствналежить у сфері операцій з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 96,3%, а найменша в сільському господарстві 79%. На початок 2011 року загальна частка малих підприємств склала 92,9%.

Порівнянвши динаміку малого підприємництва протягом 2007-2011 років (Додаток 2), то видно, що з 2007 року по 2010 їх кількість у розрахунку на 10 тис.осіб зростала із 501 до 661 але в 2011 році їх кількість різко скоротилась аж до 464, що нижче навідь від 2007 року.

Найважливіша причина невдач вітчизняного малого бізнесу вже на старті полягає в тому, що українці, охочі зайнятися підприємництвом, після створення малих підприємств стикаються з непривабливою реальністю. Величезні бюрократичні перепони, корупція з боку численних чиновників (преференції «своїм фірмам», «наїзди» на конкурентів, хабарництва тощо), відсутність довгострокових і дорожнеча будь-яких кредитів, складність, суперечність і нестабільність законів, постанов, інструкцій, дуже високі ставки податків, обов'язкових платежів, плата за ліцензії, патенти тощо.[10,11,12,13]

2.2 Державне регулювання діяльності малого підприємництва

Формування державної політики розвитку підприємництва почалося 1991 року з прийняття 7 лютого 1991 року Верховною Радою Закону України «Про підприємництво» та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву травень 1991 р. Для підведення підсумків Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва проведено аналіз, підготовлено та опубліковано у 2009 р. національну доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні». У ній зазначено, що завдяки державній програмі підтримки та відповідним законодавчим актам, починаючи з 1991 р., підприємницький сектор виріс у 12 разів, при чому на початок 2008 р. загальна кількість суб'єктів підприємництва дорівнювала понад 2,6 млн. одиниць, у структурі яких підприємства становили 15,8%, а фізичні особи-підприємці - 84,2%. В структурі підприємств найбільшу частку займали малі - більше 80%, на середні припадало близько 14% та на великі - менше 0,3%[6]

В Україні відбуваються суперечливі тенденції щодо підтримки малих підприємств. У 1991 оці згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР №12 «Про перелік міністерств та інших ентральних органів управління УРСР» було створено Державний комітет України по сприянню алим підприємствам і підприємництву. Його завданням було здійснення державної підтримки і оординації розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу, реалізація стратегії державної олітики розвитку суспільного виробництва, сприяння структурній перебудові економіки, ормування системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України. В 1995 році уло утворено окремий підрозділ Міністерства економіки України на базі Комітету, а сам Комітет іквідовано.

Фактично формування інфраструктури малого підприємництва розпочалося зі схвалення у 996 році Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого ідприємництва та затвердження Програми розвитку малого підприємництва в Україні на 1997- 998 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 №86). 29 липня 1997 року Указом Президента України було створено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. До його завдань входили: аналіз стану розвитку підприємництва, розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення системи, та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва; розробка пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва та інше.

У 2000 році Верховною Радою України прийнятий Закон Україн від №2063-ІІІ «Про державну підтримку малого підприємництва», яким вперше на законодавчому рівні визначено правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва з метою створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.[1]

Для реалізації ідеологічних засад і визначення конкретних дій щодо розвитку малого підприємництва прийнято Закон України від 21.12.2000 №2157-ІІІ «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні».[5]

Новий етап в історії впровадження регіональних програм пов’язаний із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 №1001 Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. На цей час в усіх регіонах України впроваджуються регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва.

Слід зауважити, що незважаючи на кількість прийнятих державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва, основною проблемою їхньої реалізації є хронічне недофінансування. Не враховуючи 2003 рік, коли фінансування було на рівні 80%, в усі інші роки, з 2001 по теперішній час, фінансування заходів Програми складало від 0 до 18 % від загальної потреби, що звичайно вплинуло на якість її результатів.

У 2007-2008 роках – це 1,8-2 млн грн, що складає лише 1% від необхідної суми. Згідно із Законів України «Про Державний бюджет України» на фінансування заходів Національної програми взагалі передбачено лише 400 тис. грн, у 2010 році - фінансування не передбачалось, у 2011 році - 3563,8 тис. грн.[2]

Такий стан державної підтримки не сприяє значному розвитку малих підприємств.

Останні роки взагалі вважаються «початком кінця для малого бізнесу в Україні. По-перше, Законом України від 08.07.10 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» скасовано пільги щодо позбавлення від уплати зборів до державних соціальних фондів для суб’єктів малого підприємництва, які використовують спрощену систему оподаткування. По-друге, указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. По- третє, збільшився перелік штрафних санкцій та кількість перевірок, дозволених податковим органом згідно із Податковим кодексом України.[4,8]

За цих умов очікуваним є скорочення зайнятості населення у малому бізнесі України та якщо не зменшення (у зв’язку із дуже витратною та важкою процедурою закриття), то припинення зростання кількості суб’єктів малого підприємництва.

Позитивним кроком у стимулюванні розвитку підприємництва є прийняття закону України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», мета якої полягає у створенні належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності. Подібно до європейських країн, в Україні, відповідно до Порядку надання допомоги з безробіття, зокрема одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р., № 307, «безробітним, яким виповнилося 18 років і які не можуть бути працевлаштовані за сприяння служби зайнятості протягом одного місяця у зв'язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи, за їх бажанням допомога з безробіття може виплачуватися одноразово для організації безробітними підприємницької діяльності»[14]

2.3 Міжнародний досвід організації малого підприємництва та можливість впровадження його в Україні

Звернення до зарубіжного досвіду ведення підприємництва свідчить, що в структурі економік країн із ринковою економікою вагоме місце належить сектору малого підприємництва, як найбільш масової, гнучкої та динамічної форми господарювання. Так, за даними ООН, тільки у виробничій сфері малі та середні підприємства створюють від 30 % до 70 % національного продукту, забезпечують зайнятість близько 50 % працездатного населення. На частку малого бізнесу припадає майже половина приросту нових робочих місць.

Незважаючи на неоднорідність малих підприємств та особливостей їх розвитку в окремих країнах та регіонах, можна виділити деякі загальні риси, які характеризують основні тенденції розвитку малого бізнесу на сучасному етапі еволюції зарубіжних країн: бум малого підприємництва, який спостерігається з кінця 1980-х років, який проявляється в швидких темпах зростання малих та середніх підприємств, швидкому поновленні малого бізнесу, зростанні масштабів та сфер діяльності малих підприємств; значне поширення індивідуального підприємництва та створення найдрібніших фірм; підвищення ролі малих підприємств в інноваційному бізнесі та створення підприємств, які функціонують у режимі реального часу; посилення ролі національних меншин і жінок у малому бізнесі; розвиток субпідрядних відносин з великими підприємствами; зміни в державній політиці щодо малого бізнесу, розвиток державних програм підтримки та стимулювання підприємництва.

Для розвитку малого підприємництва України варто звернути увагу на досвід колишніх соціалістичних країн. Так, у Польщі малі та середні підприємства виробляють більш ніж 40 % ВВП (валовий внутрішній продукт), надають робочі місця понад 60 % працездатного населення. В Угорщині та Чехії ці показники становлять 60 % і 45 % та 40 % і 60 % відповідно.

Важливим фактором успішного функціонування підприємництва в цих країнах є державна підтримка стимулювання та розвитку малого бізнесу.

Так, у Польщі послідовна реалізація державою реформ для підтримки малого бізнесу передбачала реалізацію програми розвитку малих і середніх під- приємств, у межах якої були створені базові організаційні структури, зокрема «Польський фонд підтримки та розвитку МСП» (1995 р.), «Національний фонд кредитних гарантій» (1997 р.) та «Агентство розвитку техніки та технологій» (1997 р.) [ 4 ]. Взаємодіючи з урядом та парламентом, ці структури забезпечують надання достовірної інформації щодо стану та перспектив розвитку підприємництва в країні, гарантують надання кредитів малим підприємствам, сприяють розвитку інноваційних технологій та їх застосуванню в малому бізнесі.

Характерною рисою підтримки малого підприємництва в країнах з перехідною економікою є застосування податкових пільг, зокрема звільнення від окремих видів податків на певний термін; зменшення ставок оподаткування; відміна митних податків та зборів при імпорті товарів виробничого характеру для внутрішнього використання; зменшення ставок обов'язкового соціального відрахування; прискорена амортизація. Так, у Грузії, згідно з новим Податковим кодексом, прийнятим восени 2010 р., малий бізнес з обігом до 17 тис. дол. не оподатковується, а процедура організації бізнесу в країні триває три дні.

Фінансова підтримка малого бізнесу передбачає використання системи проектного фінансування малих підприємств, тобто цільове кредитування позичальника для реалізації інвестиційного проекту. Використання цієї форми фінансування полягає в широкому залученні зарубіжних інвесторів, створює можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати з погашення боргів, встановити довготермінові відносини з постачальниками сировини й матеріалів, зменшити ризики, пов'язані з поставкою обладнання, з введенням об'єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об'єкти підтримкою національної монетарної влади та міжнародних кредитних організацій.

В умовах функціонування та розвитку сфери малого підприємництва в Україні важливим є вивчення досвіду організації малого бізнесу в економіці Великобританії, як країни з глибокими історичними традиціями ведення бізнесу. Становлення та розвиток підприємництва у Великобританії відбувався на основі співробітництва малих підприємств і великих фірм, тобто на засадах кооперації, що надавало змогу одночасно обслуговувати великі підприємства (постійно чи на окремих стадіях розвитку) і стимулювати діяльність малого бізнесу. Результатом такої взаємодії стало виникнення ефекту ланцюгової реакції у всіх галузях економіки країни, вживали заходів щодо забезпечення сприятливих як внутрішніх, так і зовнішніх умов для ефективного функціонування підприємств.

У сучасних умовах господарювання малі та середні підприємства виробляють більше 65 % ВВП Великобританії, вони забезпечують зайнятість близько 60 % працездатного населення країни. Малі підприємства становлять 96 % загальної кількості приватних компаній країни, причому більша кількість малих фірм є дрібними, з кількістю працівників до трьох осіб.

Основна маса малих підприємств у країні концентрується в торгівлі, будівництві, сфері побутових та ділових послуг. Активного розвитку набули малі інноваційні та інформаційні компанії. Політика підтримки малого бізнесу у

Великобританії спрямована на створення сприятливої атмосфери для під приємницької активності. Провідними вважають законодавчі заходи в галузі оподаткування, зокрема скорочення податків для малих підприємств, на капіталовкладення в нові сфери бізнесу, розширення практики надання податкових знижок тощо. Активну підтримку малого підприємництва здійснюють громадські організації, що надають консультативні послуги, науково-технічну інформацію і рекомендації щодо ведення власної справи. Значного поширення набули програми щодо підтримки малого підприємництва, зокрема стимулювання розвитку молодіжного підприємництва, допомоги безробітним в організації власного бізнесу (проведення заходу «Схема підтримки підприємництва», що передбачав залучення безробітних громадян працездатного віку з наявністю відповідної суми капіталу для інвестування у бізнес) та ін.

У процесі дослідження міжнародного досвіду розвитку підприємництва заслуговує на увагу вивчення досвіду ведення малого бізнесу в Російській

Федерації, що здійснює істотний вплив на розвиток економіки нашої держави в сучасних умовах господарювання. Однак політика Росії щодо України полягає насамперед у розвитку і підтримці великого бізнесу, що вважається пріоритетним напрямом розвитку економіки як України, так і Російської Федерації. Так, офіційна статистика свідчить, що сьогодні малий бізнес не отримав значного поширення в Росії і розглядається як додатковий фактор розвитку економіки та підвищення рівня життя населення. Частка ВВП, яка створюється на малих та середніх підприємствах країни, становить 15 %, а частка зайнятих у цій сфері – тільки 13 % від загальної кількості працюючих. Основними сферами розвитку малого бізнесу в країні є обслуговування та торгівля, тоді як кількість підприємств, що розробляють та створюють нові технології та випускають принципово нову продукцію, залишається низькою, тобто не відбувається процес розширеного відтворення виробництва. Державна політика у сфері розвитку та підтримки малого бізнесу має декларативний характер. Вживання заходів щодо стимулювання підприємництва у країні не сприяють ліквідації адміністративних та економічних бар'єрів розвитку малого підприємництва. Податкова система змушує малі підприємства йти в «тінь» (величина податкових надходжень до бюджету та в позабюджетні фонди становить 45-50 % ВВП), а фінансова підтримка з боку держави характеризується складністю доступу до кредитних ресурсів, високими відсотковими ставками. Така ситуація стримує розвиток малого підприємництва в Російській Федерації і не сприяє розвитку конкуренції та утвердження ринкових засад господарювання.[10,11]

РОЗДІЛ ІІІ

НАПРЯМОК ПІДТРИМКИ ТА МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

3.1 Напрямок підтримки розвитку малого підприємництва в Україні

Державна підтримка малого та середнього підприємництва в Україні є вкрай необхідною, без неї неможливі повноцінні ринкові відносини та конкурентне середовище. Адже саме мале підприємництво є тим ринковим механізмом, який без особливих зусиль держави створює додаткові робочі місця і вирішує соціальні проблеми на рівні регіонів. У цьому напрямі актуальним є вивчення та застосування позитивного досвіду європейських країн в рамках застосування сучасних форм та методів підтримки малого та середнього підприємництва як на рівні держави, так і на рівні спеціальних агентств, фондів, інформаційних мереж, приватних організацій, громадськості.

Одним із напрямків такої підтримки повинно стати реформування законодавства, а саме перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування тощо.

Саме для цього декілька років тому розпочалася розробка нового Податкового кодексу, який вступив в дію з 1 січня 2011 р. За цим кодексом передбачається встановлення нульової ставки на прибуток для малого бізнесу – на 5-річний період, для готельного бізнесу і легкої промисловості – на 10-річний період. Зниження ставки податку на додану вартість з нинішніх 20 % до 17 % з 1 січня 2014 року, при цьому не уточнюється, чи буде зниження ПДВ поетапним або одномоментним. Проект Податкового кодексу передбачає поетапне зниження податку на прибуток підприємств з 25 % до 16 % за період з 2011 по 2014 рік. Зокрема передбачається, що з 2011 року ставка податку на прибуток буде зменшена з 25 % до 19 %, з 2012 року – з 19 % до 18 %, з 2013 року – з 18 % до 17 % і з 2014 року – з 17 % до 16 %. Також Кабінет Міністрів пропонує Верховній Раді встановити єдиний податок для фізичних осіб-підприємців при річному обсязі доходу до 300 тис. гривень.

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування в Україні дає достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, що дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження в бюджет.

Підтвердженням вказаного є те, що з кожним роком спостерігається тенденція зростання основних показників діяльності суб’єктів спрощеної системи оподаткування.

Так, сьогодні значна частина від загальної кількості суб’єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. За даними Державної податкової служби України спрощену систему оподаткування на 2011 рік обрали близько 1 млн підприємців. «Від фізичних осіб-підприємців прийнято близько 1 млн. заяв про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на 2011 рік». Суб’єкти – «спрощенці» забезпечили роботою 1,5 млн. громадян. Головний позитив спрощеної системи оподаткування, полягає в тому, що вона створює найбільш сприятливі умови податкового режиму для малого бізнесу. Чимала кількість підприємців і малих підприємств не ховається в «тінь» і декларує свої реальні прибутки і сплачує податки.

Спрощена система зменшує тяганину в контролюючих органах із здаванням звітних документів. Існуючий сегмент малого підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор малого бізнесу є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

Як зазначають деякі фахівці, правовий аналіз сучасної теорії та практики оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком за дванадцять років його існування свідчить про те, що він є ефективним інструментом державної підтримки малого підприємництва.

На практиці перехід на сплату єдиного податку з метою зниження податкового навантаження (як один із напрямків оптимізації податкового планування) часто сприймається контролюючими органами як «ухилення від оподаткування».

Тому, підсумовуючи викладене, шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути наступні: закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону або окремої глави Податкового кодексу України, що вже зроблено на сьогодні, але потребує доопрацювань з боку законодавчих органів влади, особливо враховуючи інтереси і пропозиції широкого кола малих підприємців України; здійснення індексації показника єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції за період з 1999 по 2011 рр.; визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування доходу замість виручки від реалізації продукції; передбачення можливості щорічного збільшення граничного рівня обсягу доходу для фізичних осіб –підприємців та юридичних осіб та розміру ставок єдиного податку для фізичних осіб на корегуючий коефіцієнт, який встановлюється щорічно на кожний наступний календарний рік та враховує зміну споживчих цін на товари (роботи, послуги) в країні за попередній календарний рік; підвищення відповідальності суб’єктів малого підприємництва у разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування; конкретизація кола платників, на яких не поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності, зокрема не поширення спрощеної системи оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва на страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів, суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері фінансового посередництва, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установинакопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи; вилучення з переліку видів діяльності, на які поширюється дія спрощеної системи оподаткування, тих видів діяльності, які є високорентабельними; вилучення з переліку видів діяльності фізичних осіб – підприємців, на які поширюється дія спрощеної системи оподаткування, зокрема такі: аудиторську, рекламну, бухгалтерську, адвокатську діяльність; діяльність у сфері права, інжинірингу; діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління; допоміжну діяльністьу сфері державного управління; посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна; передбачення оподаткування суми перевищення граничного річного доходу; зміна переліку податків і зборів (обов’язкових платежів), які входять до складу єдиного податку, зокрема, вилучення з його складу ресурсних платежів та плати за землю, а також включення до складу єдиного податку ринкового збору та єдиного соціального внеску.

У процесі дослідження ефективності фінансового забезпечення розвитку підприємництва на регіональному рівні встановлено, що для оптимізації даного процесу можливе застосування таких заходів.

По-перше, пропонується розподілити процес управління фінансовим забезпеченням регіонального розвитку підприємництва на два види підтримки: прямий і непрямий. До прямого виду підтримки віднести безпосереднє введення податкових пільг для малих фірм, виділення бюджетних коштів для пільгового фінансування їх перспективних інвестиційних проектів.

За цим напрямом непряма підтримка малих підприємств повинна здійснюватися державою опосередковано, тобто через стимулювання великих і середніх корпорацій, банків, страхових компаній, громадських організацій, а також залучення елементів інфраструктури малого бізнесу, які забезпечують загальні умови його розвитку навчальних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, лізингових, консалтингових, аудиторських, юридичних фірм. До непрямого виду можуть належати такі форми підтримки, як виділення субвенцій та дотацій регіонам і муніципальним утворенням у якості преміювання за високий рівень розвитку малого підприємництва.

Прикладом непрямої форми є широко застосовуване у США надання великим корпораціям державного замовлення за умови розміщення ними на малих підприємствах замовлень на виробництво встановленого відсотка комплектуючих.

По-друге, пропонується виокремити три види підтримки: організаційно-структурну, фінансово-податкову і майнову. Перший із перерахованих видів підтримки повинен охоплювати форми, пов'язані з регламентуванням діяльності малих підприємств, а також із створенням різних структур, що надають послуги малому бізнесу. До них належать, наприклад, спрощена реєстрація суб'єктів малого підприємництва, надання маркетингової інформації на пільгових засадах, консалтинг і аудит.

У межах фінансово-податкового виду підтримки можливе використання різних форм прямого і непрямого фінансування малого бізнесу та застосування податкових важелів для стимулювання його розвитку. В цю групу входять надання податкових і митних пільг, стимулювання банків та страхових компаній щодо кредитування чи страхування малих підприємств; фінансові й податкові форми державної підтримки малого підприємництва.

З огляду на високу соціальну та економічну значущість малого бізнесу, для підтримки підприємництва в Україні потрібно якнайскоріше здійснити перелік заходів законодавчого, фінансового та організаційного характеру.

До першої групи заходів слід віднести законодавче закріплення пільг для малого бізнесу, створення економіко-правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку малого підприємництва та забезпечення можливостей оскарження дій державних органів, що мають противоправний характер, судом Україні;

Заходи фінансового характеру охоплюють: забезпечення фінансування розвитку малого підприємництва за рахунок коштів бюджету згідно з Національною програмою сприяння розвитку малого підприємництва в Україні; сприяння наповненню та ефективному використанню створеного згідно із ст.13 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» Українського фонду підтримки підприємництва та регіональних фондів підтримки підприємництва (РФПП); підтримка запровадження нових схем кредитування малого і середнього бізнесу банківськими установами України.[1]

До організаційних заходів слід віднести відновлення дії Комітету з питань підтримки малого підприємництва; створення венчурних та інноваційних фондів; підтримку розвитку мережі інформаційно-консультативних установ, громадських організацій підприємців, агенцій регіонального розвитку, інноваційних промислових кластерів, що здійснюють консультаційні і юридичні послуги, сприяють координації господарської діяльності, пошуку ділових партнерів, розвитку конструктивного партнерства з органами влади.

Державна підтримка розвитку малого бізнесу в Україні є необхідною передумовою забезпечення економічної стабільності на внутрішньому ринку товарів та послуг і чинником зняття соціальної напруги в суспільстві. В сучасних умовах господарювання, коли пріоритетом державного управління є наповнення бюджету та мінімізація витрат, малий бізнес позбавлений можливостей для розвитку та зазнає значних втрат у конкурентному середовищі.

Враховуючи визнані у всьому світі переваги щодо гнучкості, відкритості до нових технологій, соціальної націленості малого бізнесу, державі слід найскоріше вжити запропоновані законодавчі, фінансові та організаційні заходи для забезпечення сектора, в якому тільки офіційно працює більш ніж 10,2% зайнятого населення та створюється майже п’ята частина валового доходу країни.[14]

3.2 Удосконалення механізму розвитку малого підприємництва

Сприяти розвитку малого підприємництва держава може за допомогою її інвестиційної, фінансової, організаційної, правової, інформаційної та кадрової підтримки. В Україні необхідно добитися сприятливого інвести- ційного клімату, підвищення інвестиційної привабливості виробничих під- приємств. Держава повинна допомагати малим підприємствам у пошуку ін- весторів і організації акумуляції інвестиційних ресурсів, надавати консультаційні послуги правового, інформаційного й організаційного характеру стосовно інвестиційної діяльності. Підтримувати, передусім, потрібно інноваційне підприємництво. Істотну допомогу в розвитку цього сектора наукомістких виробництв можуть зробити цільові інвестиції, які зав'язані з фінансуванням ноу-хау, впровадженням високих та інформаційних технологій.

Підтримувати треба такі форми підприємництва, які здатні забезпечити гідний для людини рівень добробуту, створити приблизно рівні життєві шанси для громадян і не допускати різкої поляризації рівнів життя. На таких засадах стає можливим для кожної ланки реалізувати функції у процесі використання трудового потенціалу, що оптимальною мірою відповідає їх цільовій установці: підприємця – домагатися продуктивної зайнятості, а територіальним владним структурам – забезпечити повну зайнятість працездатного населення.

Світовий досвід показує, що малі підприємства не можуть існувати без великих. Як одні, так і інші є складовими частинами єдиного економічного механізму, а наявність певної специфіки робить їх взаємозв'язаними. Великі підприємства, з одного боку, створюють умови для функціонування малих, але, з іншого, – залежать від них, бо не можуть організувати масштабне виробництво і реалізацію своїх товарів та послуг без участі малих і середніх фірм. На жаль, в Україні великий бізнес поки що не є прихильником малого.

Якщо в розвинутих країнах кожна велика корпорація співпрацює з тисячамималих підприємств, то в Україні процес іде іншим шляхом. Досить часто з великих підприємств виділяється найбільш успішний бізнес і оформляється у вигляді малого підприємства. Така тактика вбиває великі підприємства, не створює додаткові робочі місця, скорочує соціальну сферу і має інші негатив- ні наслідки для населення регіону. Тому органи місцевої влади повинні вмі- шуватися в цей процес і призупинити такий розвиток подій. Формування та розвиток малого бізнесу не має відбуватися за рахунок погіршення стану великих підприємств. Держава повинна дбати про загальне оздоровлення економіки, сприяючи розвитку великого і малого бізнесу одночасно.

Для фінансування малого бізнесу треба використовувати таку сучасну форму короткотермінового банківського кредиту, як овердрафт. Залучати ін- вестиції в малий бізнес потрібно за допомогою взяття товарів на консигна- цію, через гранти різноманітних фондів розвитку та лізинг. Необхідно створити позабанківські кредитні спілки для взаємного кредитування, кредитні каси взаємодопомоги, які б надавали кредити на реалізацію інвестиційних проектів малого підприємництва.

Малі підприємства торгівельного профілю можуть брати товар на консигнацію Це найдешевший спосіб поповнення обігових коштів, однак –найповільніший. Щоб отримати гроші, товар потрібно реалізувати. Досить дешевим джерелом коштів є гранти різноманітних фондів розвитку. Вони переважно надходять у вигляді основних засобів і є, по суті, готовими капіталовкладеннями під готові програми господарської діяльності підприємств.

Хоча вони є умовно-безоплатні (умови визначаються грантодавачем), але важкодоступними джерелами коштів.

Для підтримки малих підприємств треба використовувати амортизаційні пільги, методи прискореної амортизації, причому ці відрахування не повинні оподатковуватися. Ми вважаємо, що малим підприємствам варто дозволити на власний вибір збільшувати ставки амортизаційних відрахувань принаймні вдвічі. Норми амортизаційних відрахувань можуть визначатисьдиференційовано до різних видів основних засобів.

Державною підтримкою малого бізнесу можуть стати її замовлення на випуск продукції. Розміщуючи держзамовлення на великих підприємствах, держава має встановити обов'язковий відсоток замовлень, які вони зобов'яза- ні передавати малим фірмам. Ця частка повинна визначатися на місцевому рівні виходячи з економічної ситуації в регіоні. Держава також має допомага- ти малим підприємствам, які експортують свої товари і послуги за кордон. Це стосується організаційної та інформаційної підтримки. Зокрема підприємці потребують гарантій уряду в організації експорту, консультацій та інформа- ції про країни, в яких існує попит на їхню продукцію, а також про міжнародні промислові виставки і ярмарки.

Подорожчання транспортування товарів, високі затрати на маркетин- гові дослідження, вантажно-розвантажувальні роботи, рекламу та ін. Спонукають малі підприємства шукати шляхи реалізації своєї продукції на місцях.

Допомогти їм у цьому мають органи місцевої влади. Вони повинні вимагати від роздрібної торгівлі забезпечити зберігання товарів, вироблених в даній місцевості, інформувати споживачів про місцевих постачальників, стимулю ючи таким чином купівлю саме їхньої продукції.

На розвиток підприємництва значний вплив мають організації з підтримки бізнесу. Залежно від того, яка першооснова формування цих організацій, їх можна поділити на два типи. Перший тип таких організацій створюється при органах виконавчої влади, а інший формується за ініціативою самих підприємців. [13]

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищенаведену інформацію можна зробити висновок, що між поняттями «малий бізнес» і «мале підприємництво» суттєвої різниці немає. Однак бізнес – це діяльність спрямована на реалізацію власного економічного інтересу і на відміну від підприємництва не обов’язково має бути інноваційним та ризикованим.

Головна перевага малого підприємництва – сукупність форм і методів пристосування до змін на глобальному ринку: здатність реагувати на зміни як наслідок невеликого обсягу виробництва та обмежених ресурсів, вразливість порівняно з великими компаніями; заповнення прогалин в економіці внаслідок неможливості застосування ефекту масштабу у виробництві та збуті, що має багаторівневий характер; головне джерело новацій як результат вільніших організаційних умов на малих підприємствах, індивідуалізації підходу в розробленнях.

Дійсне існування малого підприємництва можливе за наявності економічної свободи, при існуванні якої підприємець може реалізувати свої головні функції: новаторську, організаційну, господарську, соціальну, особисту. Головними принципами підприємництва є принцип соціальної відповідальності; принцип свободи підприємництва.

Відповідно до Закону України „Про підприємництво” та інших законодавчо-нормативних документів державні органи зобов’язані: надавати суб’єктам підприємницької діяльності державне майно, земельні ділянки, цільові кредити; сприяти організації матеріально-технічного забезпечення підприємств; стимулювати з допомогою економічних важелів модернізацію технології та інноваційну діяльність; забезпечити інформаційне обслуговування і підвищення кваліфікації кадрів для праці у сфері бізнесу та інші види допомоги

Обґрунтовуючи важливість державного регулювання підприємницької діяльності слід відзначити три основні причини, які, на нашу думку, забезпечать актуальність відповідних законодавчих актів: необхідність захистити невеликі фірми від інших. Підприємці в один голос звеличують конкуренцію, а якщо зачіпають їх особисті інтереси, прагнуть нейтралізувати її. Звідси прийняття законів, що запобігають появі недобросовісної конкуренції; необхідність захистити споживачів від недоброякісного ділового досвіду. Звідси – спрямованість законів проти тих фірм, які можуть виготовляти недоброякісні товари, обманювати в рекламі, вводити в оману за допомогою упакування та рівня цін тощо; необхідність захисту щонайменших інтересів суспільства від сваволі підприємців, адже підприємницька діяльність не завжди забезпечує нам поліпшення якості життя.

Роль малого підприємництва в економіці держави ще мізерна. Такий стан підтверджується певними факторами: за оцінками експертів, частка малого підприємництва у валовому внутрішньому продукті держави має стабільно низьку динаміку: за останні 5 років вона майже не змінюється і дорівнює орієнтовно 10%; мале підприємництво залишається найменш зацікавленим сегментом економіки для молоді: відповідно до опитувань найпопулярнішою професією є державний службовець, а не підприємець; із-за недосконалої податкової політики більше ніж 50% таких підприємців прагнуть працювати в тіні

Найбільша частина в малому підприємництві в загальній кількості підприємствналежить у сфері операцій з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 96,3%, а найменша в сільському господарстві 79%. На початок 2011 року загальна частка малих підприємств склала 92,9%.

Порівнянвши динаміку малого підприємництва протягом 2007-2011 років (додаток 2), то видно, що з 2007 року по 2010 їх кількість у розрахунку на 10 тис.осіб зростала із 501 до 661 але в 2011 році їх кількість різко скоротилась аж до 464, що нижче навідь від 2007 року

Дата добавления: 2015-11-04