Konstanty Ildefons Gałczyński

Konstanty Ildefons Gałczyński

(http://ru.wikipedia.org/wiki/Галчиньский,_Константы_Ильдефонс; на жаль, в українській Вікіпедії статті немає, а польською, певно, буде складно читати)

Małe kina

Najlepsze to małe kina

w rozterce i w udręce,

z krzesłami wyściełanymi

pluszem czerwonym jak serce.

Na dworze jeszcze widno,

a już się lampa kołysze

i cienie meandrem biegną

nad zwiastującym afiszem.

Chłopcy się drą wniebogłosy

w promieniach sztucznego świata,

sprzedają papierosy,

irysy i sznurowadła.

O, już się wieczór zaczyna!

Księżyc wyciąga ręce.

Najlepsze te małe kina

w rozterce i w udręce.

Kasjerka ma loki spadziste,

króluje w budce złocistej,

więc bierzesz bilet i wchodzisz

w ciemność, gdzie śpiewa film:

szeleszczą gaje kinowe,

nareszcie inne, palmowe,

a po chodniku bezkresnym

snuje się srebrny dym.

Jakże tu miło się wtulić,

deszcz, zawieruchę przeczekać

i nic, i nic nie mówić,

i trwać, i nie uciekać.

Srebrzysta struga płynie

przez umęczone serce

Drzemiesz w tym małym kinie

jak list miłosny w kopercie:

"Ty moje śliczne śliczności!

Znów się do łóżka sam kładę.

Na jakimż spotkam cię moście?

Twój

Pluszowy niedźwiadek".

Wychodzisz zatumaniony,

zasnuty, zakiniony,

przez wietrzna peryferie

wędrujesz i myślisz, że

najlepsze te małe kina,

gdzie wszystko się zapomina;

że to gospoda ubogich,

którym dzień spłynął źle.

Переклад Ганни Яновської

(http://uk.wikipedia.org/wiki/Ганна_Яновська)

Прощайся в малім кінозалі

з печальних думок полоном,

де крісла пооббивали

плюшем, мов серце, червоним.

Надворі ледь-ледь сутеніє,

а тут уже лампа колише

меандри вечірніх тіней

над звістуванням афіші.

І хлопці на вході голосять

у штучного світла зблисках:

агов, кому папіроси?

шнурки? а кому іриски?

Вечірня година настала.

Простяг срібний місяць руки.

В маленькому кінозалі

лікуй всі душевні муки.

А ось королева каси –

на ніжних руках прикраси;

купуєш квиток, заходиш

в пітьму, де співає фільм,

де море кіношне вільне,

де пальми шепочуть омріяні,

де над хідником нескінченним

клубочиться срібний дим.

Як гарно себе тут лишити

і зливу перечекати.

Нічого не говорити,

нікуди не поспішати.

І срібний бальзам омиває

серце, що мукою повне;

і спиш, як у скриньці дрімає

в конверті послання любовне:

"Зірко моя вечорова!

А хтось сам у ліжку не спить…

Коли ж ми зустрінемся знову?

Плюшевий твій ведмідь".

І ось уже ти на порозі,

ще в сонному кіногіпнозі

крізь вітряні мікрорайони

ідеш і говориш собі:

найкраще – в малих кінозалах,

з яких пам’ятаєш так мало,

бо це притулок нещасних,

чий день проминув у журбі.

Перевод Иосифа Бродского

(http://ru.wikipedia.org/wiki/Бродский,_Иосиф_Александрович)

Маленькие кинозалы

В сильной тоске, в печали

лучше всего укрыться

в маленьком кинозале,

с плюшевым креслом слиться.

Снаружи ветер колышет

листья, и тени кружат,

прикрывая афиши

причудливой сетью кружев.

А дальше, блестя глазами,

шнурки, грильяж, папироски

высокими голосами

предлагают подростки.

О! Стемнело. Усталый

месяц вытянул руки.

Маленькие кинозалы

прекрасны в тоске, в разлуке.

Кассирша с прядью волнистой

в будке царит золотой.

Билет покупаешь и входишь

в сумрак, где фильм поет.

Шумит кинолес блестящий,

пальмовый, настоящий,

и в луче серебристом

дым сигарет снует.

Как славно здесь притулиться,

скрыться от непогоды,

с плюшевым креслом слиться

и умолкнуть на годы.

Плещет в сердце бездомном

река в серебристом свете.

Дремлешь в том зале темном

любовным письмом в конверте.

"Ты – как звезда над бором.

Ложусь я в постель пустую.

Где тот мост, на котором

встретимся вновь?

Целую".

Выходишь грустен, туманен,

заарка-заэкранен,

бредешь пустырем и шепчешь:

тут бы и кончить дни.

В кинозалах случайных,

это – царство печальных.

В них так просто забыться.

Как прекрасны они.

Пераклад Андрэя Хадановіча

(https://be.wikipedia.org/wiki/Андрэй_Хадановіч)

Маленькія кінатэатры,

бальзам засмучаным душам!

Рады абабітыя мягкім

чырвоным, як сэрца, плюшам.

Хоць на дварэ яшчэ сьветла,

вецер лямпу калыша

і запрашае ветла

добрая вестка – афіша.

Гоман стаіць нецьвярозы

ў электрычным сьвятле;

прадаюць папяросы,

карамелькі, суфле.

І месяц па трэцяй квадры

нам рукі працягвае сам.

Маленькія кінатэатры,

засмучаным душам бальзам!

Красуня з драўлянай касы

нясе чарадзейства ў масы.

Купляеш білет і ўваходзіш,

а зь цемры – пяе кіно:

у шолаху кіна-пальмы

пакрочым у кіна-даль мы,

туды, дзе ў срэбраным дыме

чужое жыцьцё відно.

Сюды, шукаючы схову,

у зьліву і завіруху –

і не казаць ані слова,

і не рабіць ані руху.

Гаючы прамень, ён варты

пакут у зраненым сэрцы.

І дрэмлеш у кінатэатры,

як валянцінка ў канвэрце:

“Ці кахаеш мяне хоць крышку?

Знаеш, цяжка спаць на самоце.

На якім сустрэнемся мосьце?

Цалую,

твой Плюшавы Мішка”.

І выходзіш зачараваным

кінэматографаманам,

брыдзеш супраць ветру ўскраінай

і згадваеш сынэма:

маленькія кіназалі,

дзе хэпі-энд у фінале

для ўсіх, каму не сказалі,

што хэпі-энду няма.

Дата добавления: 2015-11-04