№33
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь - це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. Буває ділова, звітна, політична, наукова.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо.
Доповідь політична містить торктування політичних питань, у ній з´ясовуються суть, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.
Доповідь наукова — це доповідь, у якій інформується про наукові спостереження, досліди, їх результати, нові відкриття, зроблено узагальнення наукових даних. Такі доповіді заслуховуються в наукових установах, на різних зібраннях учених конференціях, симпозіумах тощо.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Буває агітаційна, мітингова, повілейна.
Бесіда – це форма спілкування, яка застосовується з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда використовується, перш за все, як інструмент спільного пошуку оптимального вирішення різноманітних проблем.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Розрізняють такі види публічного мовлення:
№34
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.
Публічний виступ складається з декількох взаємопов´язаних між собою етапів:
- докомунікативний — етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;
- передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов´язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;
- комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;
- посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.
№35
Переконання – це з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого – спонукання до певної дії.
В науці, практиці й побуті термін «переконання» використовується у його двох значеннях, а саме, як:
- система поглядів, уявлень, яких я дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які я ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені;
- певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.
Проте, в українській мові, коли йдеться саме про вплив, а не систему поглядів, є можливість застосувати термін «переконування».
Коли йдеться про переконування, то це означає, що суб’єкт впливу пропонує об’єктові впливу аргументи, факти, докази і висновки, покликані показати позитивні наслідки рекомендованого спрямування дій.
Основними прийомами переконування є інформування (розповідь), роз’яснення, доказ, спростування і бесіда.
Переконання складається з: гіпотези (того, що треба довести), доказів чи аргументів (того, за допомогою чого доводиться гіпотеза) і демонстрації (способу доведення).
Гіпотеза — наукове припущення, яке висувають для пояснення явищ дійсності. Вона має бути чітко сформульованою, позбавленою логічної суперечності, не змінюватися в процесі доведення.
Доказ (аргумент) — думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульований, відповідати обговорюваній проблемі.
Демонстрація — логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).
Основним етапом і змістом переконання є аргументація. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.
Аргументація являє собою специфічну форму комунікативної діяльності, нерозривно і органічно пов'язану з процесом переконання, тому її слід розглядати в першу чергу з точки зору діяльнісного підходу.
P.S.
Наведемо основні правила мистецтва переконувати:
Перше правило (правило Гомера): Черговість аргументів, які наводяться, впливає на їхню переконливість. Найбільш переконливим є такий порядок аргументів: сильні - середні – один найсильніший.
Друге правило (правило Сократа): Для отримання позитивного результату з важливого для вас питання поставте його на третє місце, а перед ним поставте співрозмовнику два короткі, прості для нього запитання, на які він без труднощів дасть позитивну відповідь.
Правило третє (правило Паскаля). Не заганяйте співрозмовника в кут. Дайте йому можливість зберегти свою гідність, адже аніщо так не роззброює, як умови почесної капітуляції.
Думаю у всіх це має бути в конспектах, хоча точно не знаю чи воно треба... Кароче шукайте, вчіть і буде вам щастя...може...якшо повезе...
№36
Вимоги до мови оратора під час публічного виступу:
1. Точність формулювань — точність мовлення (це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається; щоб досягти такої відповідності, треба добре знати предмет, так само добре знати значення слова, постійно й суворо стежити за відповідністю між словом і тим, що воно повинне позначати).
2. Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення; однак потреби бувають різні: часом виникає необхідність пояснити щось детально, тоді багатослівність виправдана й передбачена).
3. Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).
4. Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважається приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).
5. Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі як доважок ще й чуттєву інформацію, виражають не лише логічні поняття, а й почуття та переживання мовця; вона досягається точністю словесного позначення предметів чи явищ, яка, в свою чергу, може викликати образність; правильністю вимови, вдалим поділом на фрази, інтонаційним багатством мовлення, хорошою дикцією, наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).
6. Своєрідність, оригінальність (особистість людини проявляється й у тому, як вона говорить: чим своєрідніша, оригінальніша особистість, тим яскравіший і складніший її внутрішній світ; своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, евфемізуючі засоби, іносказання та ін.).
7. Краса мови (почуття краси, почуття естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна; красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса тут створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словесним втіленням думки і ситуацією мовлення).
№37
В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів підготовки до публічного виступу:
1. добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;
2. складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;
3. словесне вираження», літературна обробка мови;
4. завчання, запам'ятовування тексту;
5. проголошення.
Існують три типи підготовки до публічного виступу:
1) написання повного тексту промови;
2) запис головних положень (тез та аргументів);
3) виголошення промови експромтом.
Перший тип підготовки (написання тексту) рекомендується для відповідальних, офіційних ситуацій. Написання повного тексту промови певним чином дисциплінує оратора, адже в нього є можливість ретельно продумати формулювання власних думок і точно розрахувати тривалість промови.
Виступ з попередньо написаним текстом промови може здійснюватися трьома шляхами:
- промову читають за рукописом;
- промову повністю вивчають напам'ять;
- промову виголошують з опорою на текст.
Другий тип підготовки (запис головних положень) є оптимальним для досвідченого оратора. Текст не фіксується раз і назавжди. Промова допускає зміни під час виступу залежно від того, як аудиторія її сприймає.
Однак навіть за відсутності повного тексту риторика рекомендує певні положення записувати, а при виступі зачитувати. Це цитати й цифровий матеріал, адже цитата і цифри, які зачитують, сприймаються як заздалегідь точні.
Якщо оратор вибирає такий тип підготовки до промови, то йому варто записати:
1) перші та останні фрази промови;
2) формулювання тез та аргументів;
3) цитати й цифровий матеріал.
Третій тип підготовки (умовно) - це імпровізована промова.
Перевагою імпровізованої промови можна вважати розвиток впевненості у собі. Якщо оратору вдалось підготувати промову за кілька хвилин і його виступ був успішним, то значення для нього подібного досвіду важко переоцінити. З іншого боку, це може призвести до того, що в подальшій діяльності оратор відмовлятиметься від ретельної підготовки й буде покладатись на натхнення.
№38
Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.
Сучасному фахівцеві часто доводиться готувати і виголошувати публічні виступи як у межах своєї установи, так і поза нею. Ефективній підготовці сприяють засоби PowerPoint, що є складовою пакета Microsoft Office. Вони дають змогу за допомоги комп'ютера досить швидко підготувати набір слайдів, що супроводжує виступ. Цей набір називається презентацією.
Розрізняють такі типи презентацій:
Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.
№39
Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії. Якщо критеріїм є кількість участників, то виокремлюють такі форми усного фаховго спілкування:
· індивідуальне (спілкуються двоє);
· колективне спілкування.
Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).
Найхарактерніші ознаки діалогу:
- безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
- швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
- ситуативна залежність реплік;
- можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
- використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
- зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
- важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:
- безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);
- посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:
- залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;
- високий рівень непідготовленості;
- істотне значення правил ведення полілогу;
- більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.
№40
Ділова бесіда – це тривалий обмін інформацією, точками зору, що часто супроводжується прийняттям рішень.
Основна мета ділової бесіди - переконати партнера прийняти ваші конкретні пропозиції. Завданнями бесіди виступає одержання службової інформації, взаємне спілкування працівників однієї сфери, спільний пошук, висування й оперативна розробка робочих ідей і задумів, контроль і координація початих заходів, стимулювання трудової активності.
Ділові бесіди виконують такі функції:
• обмін інформацією;
• формування перспективних заходів і процесів;
• контроль і координація вже розпочатих дій;
• взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;
• підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;
• пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей;
• стимулювання людської думки в новому напрямку;
• розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо.
Види ділових бесід:
1. Бесіда при прийнятті на роботу носить характер «приємного» інтерв'ю, основна мета якого оцінити ділові якості що надходить на роботу.
2. Бесіда при звільненні з роботи має два різновиди: ситуацію незапланованого, добровільного звільнення працівника і ситуацію, коли працівника доводиться звільняти або скорочувати.
3. Проблемні і дисциплінарні бесіди зазвичай викликані збоєм у трудовій діяльності співробітника і необхідністю критичної оцінки його роботи, або фактами порушення дисципліни.
Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Http://ficbook. Net/readfic/2464115 | | | http://ficbook.net/readfic/539539 1 страница |