Міністерство освіти і науки в Україні

Міністерство освіти і науки в Україні

Реферат

на тему: «Г.Г.Ващенко. Педагогічні концепції видатного вченого-державника»

Виконала

студентка гр. У-33

Голобородько Катерина

Складене з двох частин – в Україні та Німеччині, в еміграції – життя Г. Ващенка (1878 – 1967), а, головне, те, що у багатьох своїх творах він різко розвінчував антинаукову, антинаціональну сутність офіційної радянської педагогіки, стало причиною того, що у свою Вітчизну, в Україну, педагог почав повертатися тільки з відновленням державної незалежності України. Відрадно, що завдяки заходам Всеукраїнського педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка книга за книгою вийшли в останні роки вже п'ять томів творів Г. Ващенка, а саме: т. 1 – „Виховний ідеал", т. 2 – „Загальні методи навчання", т. З – „Виховання волі і характеру", т. 4 – „Праці з педагогіки та психології", т. 5 – „Хвороби в галузі національної пам'яті". Алла Бойко, доктор педагогіки з Полтави, видала 2001 року книжку „Служба Богові й Батьківщині" (у назві – провідне кредо педагога, якому він лишався вірним кожного кроку свого життя), що до неї увійшла частина праць полтавського періоду діяльності Г. Ващенка (20 – 30-ті роки). У Дрогобичі вийшли „Вибрані педагогічні праці", у Львові – окреме видання праці „Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру", здійснене Львівським державним інститутом фізичної культури.

Для окреслення широти творчих зацікавлень вченого не зайве поінформувати й про зміст ще не менше трьох томів його творів, що мають вийти в ближчі роки. Це – його праці 20 – 30-х років (доеміграційного періоду), що охоплюють широкий спектр проблем практичної методики навчальне-виховного процесу. Це – літературно-художня спадщина Г. Ващенка як автора ряду прозових (почасти й драматургічних) творів, що заявив себе на цій ниві у 900-х роках під псевдонімом "Г.Васьківський". Це – багаті на спостереження спогади Г. Ващенка, що стосуються різних етапів його педагогічної діяльності. Крім того, поза досі виданими томами залишається і ще ряд статей та розвідок ученого, опублікованих у періодичній пресі та ще не зібраних з належною повнотою і по сьогодні (особливо це стосується його виступів в еміграційних виданнях у перші роки перебування у Німеччині, коли, остерігаючись "засвітитися" перед більшовицькими агентами, педагог уникав підписувати свої публікації правдивим прізвищем). Немало належить попрацювати й для зібрання епістолярії Г. Ващенка, відомої поки що лише окремими листами. (Прикро це констатувати, але з-поміж найближчих до педагога людей не виявилося тих, які потурбувалися б про збереження його архіву, у т. ч. рукописів хоча б найважливіших наукових праць).

Уже назви праць, які донині вийшли, увиразнюють основні напрямки наукових зацікавлень Г. Ващенка. Це – актуальні питання, скажемо так, поточної, практичної педагогіки, у центрі яких – принципи та методи навчання (їх урізноманітнення, застосування, класифікація), причому у докладному висвітленні здобутків у цій царині не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки – як минулого, так і часу, коли педагог жив. Це – проблеми національного виховання, що ними особливо переймався Г. Ващенко, видатною заслугою якого стало всебічне теоретичне й практичне обґрунтування виховного ідеалу українського народу, і то в органічному, природовідповідному поєднанні національного й уселюдського начал. Це – дослідження з історії педагогіки, починаючи з античності і до тих днів, коли вчений працював, надаючи особливої уваги найзлободеннішим моментам -як-от експериментуванням на освітній ниві більшовицького режиму, антилюдяність та антиукраїнськість якого він усебічно розкривав. Це – цілий ряд праць з тісно поєднаної з педагогікою психології, що дають підстави вбачати у Г. Ващенку також видатного українського психолога минулого століття.

А крім того, не належачи лише до "кабінетних" учених, Г. Ващенко своє вміння глибоко увійти в науковий матеріал, видобути пласти знань з минувшини поєднував з найжвавішим інтересом до проблем та запитів сучасності. І основною "злобою дня" для нього було зберегти, осмислити і розвинути українську національну освітню традицію, у всій чіткості та ясності визначити й розкрити принципи національного виховання, що мають бути у чистоті й високості дотримувані та збережені в еміграції, аж до того часу, коли з падінням комуністичного режиму та розвалом радянської імперії (педагог пристрасно вірив, що це станеться уже у близькій історичній перспективі), вони повносило утвердяться на матірній, вже національне вільній землі.

Є підстави акцентувати на певній месійності праці, виконуваної Г. Ващенком. Найперше вона і полягала у розвиткові ним та захисті витвореної українцями упродовж віків власної національної педагогічної традиції. Він став вірним лицарем та послідовним продовжувачем найорганічніших, відповідних менталітетові українців ланок цієї традиції, що, як уже було зауважено, від глибин народної педагогіки через "Повчення" Володимира Мономаха, народну мудрість Г. Сковороди, національне Євангеліє, явлене Т.Шевченком, геніальні педагогічні осягнення великого українця К. Ушинського, була заявлена у час, коли почав діяти Г. Ващенко, пристрасним обстоюванням української національної школи та рідної у ній для українців мови Б. Грінченком й іншими культурно-громадськими діячами кінця XIX – початку XX ст. Саме цю найдорожчу для українців національну традицію і розвивав, збагачував та, можна сказати, огранював Г.Ващенко, вірячи, що вона конче і враз придасться для розбудови незалежної Української держави.

Дата добавления: 2015-11-04