Korkma, sönmez bu şafaklarda yüzen al sancak; Sönmeden yurdumun üstünde tüten en son ocak. O benim milletimin yıldızıdır, parlayacak; O

İstiklâl Marşı

Korkma, sönmez bu şafaklarda yüzen al sancak;
Sönmeden yurdumun üstünde tüten en son ocak.
O benim milletimin yıldızıdır, parlayacak;
O benimdir, o benim milletimindir ancak.

Çatma, kurban olayım çehreni ey nazlı hilâl!
Kahraman ırkıma bir gül! Ne bu şiddet, bu celâl?
Sana olmaz dökülen kanlarımız sonra helâl…
Hakkıdır, Hakk’a tapan, milletimin istiklâl!

Ben ezelden beridir hür yaşadım, hür yaşarım.
Hangi çılgın bana zincir vuracakmış? Şaşarım!
Kükremiş sel gibiyim, bendimi çiğner, aşarım.
Yırtarım dağları, enginlere sığmam, taşarım.

Garbın âfâkını sarmışsa çelik zırhlı duvar,
Benim iman dolu göğsüm gibi serhaddim var.
Ulusun, korkma! Nasıl böyle bir imânı boğar,

“Medeniyet!” dediğin tek dişi kalmış canavar?

Arkadaş! Yurduma alçakları uğratma, sakın.
Siper et gövdeni, dursun bu hayâsızca akın.
Doğacaktır sana va’dettiği günler Hakk’ın…
Kim bilir, belki yarın, belki yarından da yakın.

Bastığın yerleri “toprak” diyerek geçme, tanı:
Düşün altındaki binlerce kefensiz yatanı.
Sen şehit oğlusun, incitme, yazıktır, atanı:
Verme, dünyaları alsan da, bu cennet vatanı.

Kim bu cennet vatanın uğruna olmaz ki fedâ?
Şühedâ fışkıracak toprağı sıksan, şühedâ!
Cânı, cânânı, bütün varımı alsın da Huda,
Etmesin tek vatanımdan beni dünyada cüdâ.

Ruhumun senden, İlâhî, şudur ancak emeli:
Değmesin mabedimin göğsüne nâmahrem eli.
Bu ezanlar-ki şahâdetleri dinin temeli-
Ebedî yurdumun üstünde benim inlemeli.

O zaman vecd ile bin secde eder -varsa- taşım,
Her cerîhamdan, İlâhî, boşanıp kanlı yaşım,
Fışkırır ruh-ı mücerred gibi yerden na’şım;
O zaman yükselerek arşa değer belki başım.

Dalgalan sen de şafaklar gibi ey şanlı hilâl!
Olsun artık dökülen kanlarımın hepsi helâl.
Ebediyen sana yok, ırkıma yok izmihlâl:
Hakkıdır, hür yaşamış, bayrağımın hürriyet;
Hakkıdır, Hakk’a tapan, milletimin istiklâl!

Mehmet Âkif ERSOY

Марш свободи

Не бійся! Не згине той прапор червоний,

Що вдосвіта бачить змарніла земля,

Допоки не згасне у рідному краї остання, фінальна зоря.

І зірка народу мого запалає,

Бо лиш наше життя вона завжди осяє.

Прискіпливий місяць, не супся, молю,

Народу-герою даруй ти усмішку свою.

Забудь ти про гордість і праведний гнів,

А краще звелич тих, хто крові палкої немало пролив.

І знай, що свобода належить народу,

Що в серце Аллаха навіки впустив!

Наш етнос гнітили і повністю знищить хотіли,

А ми не здавались і вільно жили,

З свободою за руки взявшись, мов рідні брати.

І хай той безумець, що взявши кайдани, накинуть на нас забажає неждано!

Його я здолаю нещадним потоком, позбувшися плоту свого ненароком!

Вершини підкоряться владі моїй і в світі засяють вогні всіх стихій.

І муром залізним обнесений Захід стоїть,

А віра ісламу кордони душі боронить.

Хай виє Європа, культури колиска,

А дух їй наш сильний ніяк не здолать,

І як би потворі, огидній, зависній,

Останній свій зуб до кінця не зламать!

Боронь державу від невірних,

Ти тілом тлінним перекрий нахабам шлях!

І справдяться пророцтва від Всевишніх,

І світле завтра не примусить себе ждать.

Ти землі рідні, словом оминувши, не проходь,

Згадай всіх тих, хто сáван свій не вдягши,

Покинув світ цей мимоходь.

Ти завжди маєш пам’ятати, що син шахіда – тільки ти!

Тому батьків своїх забувши,

Держави міцної ніколи не згніти.

За землю рідну полягти – це справжня честь,

Це безкінечна мужність і віддача.

Її, знесилену й убиту, берегти – шахіда вічная задача.

Господь, хай пропаде усе: життя моє і все, що маю,

Я лиш одне у тебе попрошу – не відлучай мене від мого краю!

Моє покликання – молитися за тебе,

Аби чужинця довгая рука не зруйнувала мою душу, де панує віра;

А звук езану, що нам божественне несе,

Над вічним краєм моїм завжди линув.

Блаженний, я вклонюся тобі тисячі разів,

І тоді засóчиться кров зі слізьми із болючих рубців.

Так постане ж могила моя з-під землі,

Осередок духовності і боротьби.

І тоді, досягнувши чарівних висот,

Я, можливо, дістанусь святих неосяжних широт.

Навіки живи, мій величний і праведний стяг,

І кров моя даром нехай тобі стане;

Ніколи тебе не спіткає той крах,

Ніколи народу моєму кінець не настане.

Мій прапор стражденний ту волю свою заслужив,

І знай, що свобода належить народу, що в серце навіки Аллаха впустив!

М. П.

Дата добавления: 2015-11-04