69. Повноваження Державної судової адміністрації.
Державна судова адміністрація становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації.
Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону. Організаційне забезпечення діяльності ВСУ, КСУ та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.
Повноваження державної судової адміністрації: 1) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України; 2) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення; 3) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує необхідну потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів; 4) веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів; 4-1) оприлюднює інформацію щодо ініціювання питання про обрання суддів безстроково; 5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації; 6) організовує проходження навчальної практики в судових установах і розробляє відповідні програми; 7) організовує роботу по веденню судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції; 8) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; 9) виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів; 10) здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів; 11) забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо забезпечення їх благоустроєним житлом; 12) забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканність і безпеку суддів; 13) організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення; 14) організовує впровадження в судах комп’ютеризації для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу; 15) здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів; 16) організовує діяльність служби судових розпорядників; 17) разом з Радою суддів України визначає нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах; 18) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Державна судова адміністрація здійснює свої повноваження відповідно до КУ, цього та інших законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, положення про державну судову адміністрацію, рішень з’їзду суддів України та Ради суддів України.
70. Матеріально-технічне і фінансове забезпечення діяльності судів.
Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Видатки на утримання судів не пізніше 10 числа кожного місяця перераховуються органами Державного казначейства України на рахунки ВСУ, інших судових установ - головних розпорядників бюджетних коштів та на рахунки територіальних управлінь державної судової адміністрації - для фінансування органів та установ.
У разі якщо Державний бюджет України на поточний фінансовий рік не прийнято, суди фінансуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду. Щодо забезпечення військових судів державна судова адміністрація взаємодіє з відповідними установами Міністерства оборони. Особовий склад військових судів користується всіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин і установ Міністерства оборони України.
Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію. Витрати на потреби капітального ремонту, реконструкції та нового будівництва приміщень судів, а також інші капітальні витрати здійснюються через державну судову адміністрацію.
71. Порядок призначення Голови Державної судової адміністрації та його заступників, їхні повноваження.
Державну судову адміністрацію очолює Голова Державної судової адміністрації України. Голова Державної судової адміністрації України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом в порядку, встановленому для призначення керівників центральних органів виконавчої влади, за поданням Прем’єр-міністра, погодженим з Радою суддів України. Голова Державної судової адміністрації України може бути звільнений з посади також за рекомендацією з’їзду суддів України. Голова Державної судової адміністрації України не має права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку.
Голова Державної судової адміністрації України: 1) керує діяльністю державної судової адміністрації, несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань; 2) організовує роботу Державної судової адміністрації України; 3) призначає на посади та звільняє з посад працівників державної судової адміністрації відповідно до закону та положення про державну судову адміністрацію; 4) затверджує положення про структурні підрозділи Державної судової адміністрації України та визначає службові обов’язки працівників Державної судової адміністрації України; 5) встановлює посадові оклади працівникам державної судової адміністрації, присвоює їм ранги державного службовця відповідно до закону, застосовує заохочення та накладає дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства; 6) інформує про діяльність державної судової адміністрації Раду суддів України; 7) бере участь у підготовці пропозицій до проекту Державного бюджету України щодо фінансування судової влади.; 8) здійснює інші передбачені законом повноваження.
Голова Державної судової адміністрації України з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження.
Голова Державної судової адміністрації України має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра, погодженим з Радою суддів України. Обов’язки заступників визначаються Головою Державної судової адміністрації України.
72. Апеляційний суд України.
У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.
Апеляційний суд України діє у складі:
1) судової палати у кримінальних справах;
2) військової судової палати.
Апеляційний суд України здійснює повноваження щодо розгляду в апеляційному порядку справ, віднесених до його підсудності процесуальним законом, з моменту, визначеного відповідним процесуальним законом;
73. Освіта суддів, додаткова підготовка і навчання.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою.
Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді.
Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший 30, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.
Суддею ВСУ може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.
З метою вирішення питань забезпечення судів кваліфікованими кадрами суддів та працівників апарату при Державній судовій адміністрації України функціонує Академія суддів України. Академія суддів України є державним вищим навчальним закладом, що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів.
Завданнями Академії суддів України є: 1) підготовка кадрів на посади суддів із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту та відповідають вимогам, встановленим законом до кандидатів на посаду судді; 2) підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів; 3) проведення наукових досліджень з питань вдосконалення організації та діяльності судів; 4) вивчення світового досвіду організації діяльності судів; 5) науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та КСУ.
74. Апарат суду і судові розпорядники.
Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації.
Правовий статус службовців, які працюють в апараті суду, визначається законом про державну службу. За умовами оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату вищого, центральних або місцевих органів виконавчої влади.
Структура і штатна чисельність апаратів місцевого суду, апеляційних судів та Касаційного суду України затверджуються в установленому порядку за поданням голови суду, в межах видатків на утримання відповідного суду.
Структура і штатний розпис апарату ВСУ та апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються президією відповідного суду за поданням голови цього суду, в межах видатків на утримання даного суду.
В апараті ВСУ та апараті вищого спеціалізованого суду можуть створюватися управління, відділи, інші структурні підрозділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідний підрозділ, затвердженого Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
До штату апарату судів входять також помічники суддів, наукові консультанти та судові розпорядники.
У кожному суді діє служба судових розпорядників. Судові розпорядники забезпечують додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні.
Судові розпорядники призначаються на посаду і звільняються з посади головою відповідного суду.
Судові розпорядники забезпечуються форменим одягом, зразки якого затверджуються Головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.
Судові розпорядники керуються у своїй діяльності цим Законом, вимогами процесуального закону, відповідними правилами та інструкціями, розпорядженнями голови суду та судді.
Порядок створення та діяльності служби судових розпорядників визначається положенням, яке затверджується Головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.
75. Поняття судових рішень (акти, які ухвалюються судом).
Ст.. 124 КУ. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
76. Організація військових судів в Україні. Проблеми їхньої компетенції
В Україні діють військові суди: гарнізонів (як місцеві), ВМС (як апеляційні), регіонів (як апеляційні).
Військовий суд гарнізону утворюється на території, на якій розташовано один або кілька військових гарнізонів. На Україні функціонують апеляційні військові суди регіонів: Центрального, Південного і Західного.
Військові суди розглядають: всі справи про злочини вчинені військовослужбовцями ЗС, прикордонних військ, СБУ та інших військових формувань, а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів.
- всі справи про шпигунство;
- справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ;
- справи про злочини вчинені певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України;
- справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців;
- справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових службових осіб і органів військового управління;
- справи про захист честі і гідності сторонами, у яких є військовослужбовці або військові організації;
- інші справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів в/ч, установ і організацій.
З 1.01.06 р. згідно нового процесуального кодексу військові суди припиняють свою діяльність. На теперішній час військові суди розглядають лише кримінальні злочини, здійснені військовослужбовцями інші злочини розглядаються у судах загальної юрисдикції.
77. Поняття інстанційного проходження справ в судах загальної юрисдикції.
Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є однією з основних засад судочинства (ст. 129 КУ).
Таким чином, інстанційний розгляд справ існує для гарантії найбільш повного забезпечення права на судовий захист шляхом проходження справ вгору по 4-х рівнях судів у зв'язку з переглядом чи оскарженням справ.
Інстанційність - організація судових установ таким чином, щоб справи були розглянуті за суттю, рішення в яких потім могли би бути переглянуті в інстанціях вищого рівня з певними процесуальними умовами і наслідками.
Перша інстанція - розгляд спірних правовідносин в суді з дослідженням всіх фактичних обставин у справі (доказова база, встановлення факту, події, обставин) з винесенням обґрунтованого правовою нормою судового акту. Всі наступні інстанції є не розглядом, а переглядом (на підставі скарг на рішення суду першої інстанції). 2-а інстанція - апеляція - перегляд справ на підставі апеляційної скарги. 3-я інстанція - касація - перегляд справ на підставі касаційної скарги. 4-а інстанція - перегляд справ у зв'язку з винятковими обставинами.
1-й рівень судів займається справами лише по 1-й інстанції, але не всяка 1-а інстанція вирішується в судах 1-го рівня. За новим Кодексом адміністративного судочинства Вищий адміністративний суд розглядатиме виборчі справи (на рівні ЦВК) у 1-й інстанції. Донедавна Верховний Суд України розглядав по 1-й інстанції виборчі спори, а також питання про заборону партій. (Наразі заборона партій в 1-й інстанції розглядається окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.)
78. Поняття апеляції і касації.
В межах принципу інстанційного розгляду справ, закріпленого ст. 6 ЗУ “Про судоустрій”, апеляція та касація є переглядами справ у 2-й та 3-й інстанціях. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є однією з основних засад судочинства (ст. 129 КУ).
Апеляція (2-а інстанція, апеляційна інстанція) - перегляд справ на підставі апеляційної скарги. Касація - перегляд справ на підставі касаційної скарги.
Апеляція - скарга, що подається на рішення суду 1-ї інстанції у визначений законом термін лише учасником процесу або особою, щодо якої прийняте рішення (хоча вона не була залучена), а також прокурором. В апеляційній скарзі треба показати, що саме в рішенні суду не задовольняє: 1) факт (суд невірнр/недостатньо дослідив або не дослідив фактологічну базу - наприклад, вимагалося допитати 10 свідків, а суд допитав 6, хоча сторона ставила це питання; 2) правова норма як додатковий елемент, як хвостик за фактом. Домінантою є проблеми навколо дослідження фактичних обставин; апеляція лише на правову норму вважається такою, що не відповідає закону, на відміну від касації
Касація - скарга, що подається на правозастосовну діяльність попередніх судів у випадку, коли сторона вважає, що неправильно застосована норма права; претензій до фактів вже не пред'являється.
В радянській системі касація мала місце у зв'язку з поганим дослідженням фактів, - рішення скасовувалося і поверталося на 1-у інстанцію, де справа розглядалася заново; таких повернень могло бути безкінечна кількість. Наразі в апеляційній інстанції справа додатково розглядається (напр., 6 свідків, що вже викликалися, більше не викликаються). Також раніше була стрибаюча касація (скарга одразу на застосування правової норми), тепер проходження апеляції є обов'язковим. В радянській системі також був перегляд “за наглядом” - за скаргою посадової особи, визначеної в законі (наглядовий протест). Зараз - тільки на підставі звернення учасника процесу.
Перегляд справи у зв'язку з винятковими обставинами (раніше - “повторна касація”) - виключна компетенція Верховного Суду України, застосовується лише у двох випадках (ст. 354 ЦПК): 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; 2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.
79. Поняття арбітрування (третейський суд).
Арбітраж (третейський суд) – це метод, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі.
До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Третейський суд – одноособовий арбітр або колегія арбітрів;
Арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри.
Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. В разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
Якщо сторони не домовились про інше, арбітражний розгляд щодо конкретного спору починається у день, коли прохання про передачу цього спору до арбітражу одержано відповідачем.
Третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм. Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Арбітражне рішення на узгоджених умовах повинно містити вказівку на те, що воно є арбітражним рішенням. Таке арбітражне рішення має ту ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору. Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути зазначені мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат по справі, їх розподіл між сторонами. В арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбітражу. Арбітражне рішення вважається винесеним в цьому місці. Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повинна бути передана його копія, підписана арбітрами.
Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування.
80. Основні поняття про міжнародні судові установи.
До основних міжнародних судових органів належать:
1. Міжнародні трибунали: Міжнародний воєнний трибунал (міжнародний воєнний трибунал створений у 1943 р. на нараді голів урядів СРСР, США і Великої Британії (Нюрнберзький трибунал) складався з 4-х суддів і їх заступників та 4-х головних військових обвинувачів, призначених урядами СРСР, США, Великої Британії і Франції); Міжнародний кримінальний трибунал (трибунал складається з 11 обраних ГА ООН суддів – по 3-ри у двох камерах першої інстанції і 5 в апеляційній камері, останні є також членами апеляційної камери Міжнародного кримінального трибуналу); Міжнародний трибунал з морського права (утворений у 1996 р. входить до системи ООН, до його складу водить 21 суддя, члени трибуналу обираються на 9 років);
2. Міжнародні суди: міжнародний суд ООН (утворений у 1945 р. замість Постійної палати міжнародного правосуддя, склад з 15 суддів, серед яких не може бути 2-х громадян однієї країни обирається Генеральною асамблеєю і Радою Безпеки ООН, що проводять голосування незалежно одна від одної); міжнародний кримінальний суд (утворений у 1998 р., діє у складі 18 суддів, строк повноважень – 9 років без наступного перебування); міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд, заснований на арбітражній угоді сторін контракту, що розглядає цивільно-правові спори з іноземним елементом, існує понад 100 діючих арбітражу); міжнародний арбітражний суд (заснований у 1923 р., складається з голови, заступника голови, членів котрих призначає рада за пропозиціями національних комітетів МТП по одному від кожного комітету на 3-х річний строк); міжнародний морський-річковий арбітражний суд (утворений у 1997 р. за ініціативою і під егідою Міжнародної асоціації судовласників Чорноморського басейну, що об’єднує 10 найбільших судноплавних компаній 7 країн).
81. Європейський суд з прав людини.
Європейський суд з прав людини засновано 1959 року згідно з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (1950 року), аби забезпечити дотримання зобов’язань державами-учасницями Конвенції.
Кількість суддів Суду дорівнює кількості держав-членів Ради Європи (зараз таких тридцять чотири). Судді не можуть бути громадянами однієї держави. Консультативна Асамблея обирає суддів на дев’ять років зі списку осіб, висунутих державами-членами Ради Європи; вони можуть бути переобрані. Судді засідають у Суді тільки особисто і виконують свої обов’язки цілком незалежно. Під час перебування на посаді вони повинні утримуватися від виконання будь-яких обов’язків, несумісних із вимогами незалежності, безсторонності й компетентності.
Суд обирає Президента та одного або двох Віце-Президентів. Має власний регламент. Суд самостійно обирає Архіваріуса і заступника Архіваріуса по консультації з Генеральним Секретарем Ради Європи. Інші службовці канцелярії призначаються Генеральним Секретарем за згодою Президента або Архіваріуса Суду.
Компетенція Суду поширюється на всі справи стосовно тлумачення та застосування Конвенції, компетенція стосується всіх держав-членів Ради Європи, за винятком Андорри, Естонії, Латвії і Литви.
Відповідно до Конвенції, справи, подані до розгляду Суду, ґрунтуються на заяві, поданій до Європейської Комісії з прав людини якоюсь державою, або особою, неурядовою організацією чи групою осіб. Комісія насамперед вирішує, чи прийнятна така заява. Якщо заява визнана прийнятною, Комісія з’ясовує факти і прагне досягти мирової угоди. Якщо ці спроби не вдаються, Комісія складає доповідь, яка визначає і фактичний бік справи, і висновок, чи згадані факти виявили порушення відповідною державою її зобов’язань відповідно до Конвенції. Доповідь передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого справа може бути передана до судового розгляду протягом трьох місяців самою Комісією або зацікавленою державою-учасницею. Якщо цього не сталося, саме Комітет міністрів вирішує, чи була порушена Конвенція.
Перша стадія судочинства відбувається на письмі. Якщо справа готова до розгляду, Президент призначає дату усного розгляду, який, зазвичай, проводиться відкрито.
Суд самостійно розв’язує всі суперечки стосовно своєї компетенції. Більшістю голосів Суд ухвалює остаточні постанови, обов’язкові для зацікавлених держав, а за їх виконанням наглядає Комітет міністрів. За певних обставин Суд має право призначити “справедливе відшкодування” жертві порушення Конвенції і розглянути питання про тлумачення або перегляд власних постанов. Кожен суддя, який бере участь у розгляді певної справи, має право додати до постанови свою окрему думку, збіжну або розбіжну з цілою постановою або її окремою частиною.
Постанови Палати стають остаточними, якщо сторони не вимагатимуть протягом наступних трьох місяців перегляду справи Великою Палатою. Журі з п’яти суддів повинно рішити, чи розглядатиме позов Велика Палата, чи ні. Остаточні постанови є обов’язкові для держав-учасниць Конвенції, а за їх виконанням наглядатиме Комітет міністрів.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |