Зміст
1. Світогляд: його сутність і структура.
2. Основні історичні типи світогляду.
3. Філософія і світогляд: сутність і співвідношення.
4. Філософія і релігія: порівняльний аналіз.
5. Філософія і наука: порівняльний аналіз.
6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
7. Структура філософського знання.
8. Філософ: основні теми дослід. «Вічні» філософ питання.
9. Особливості філософ пізнання та його методологія.
10. Філософ світогляд: його роль у житті особи та суспільства
11. Східний і західний типи філософствування.
12. Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
13. Філософ як раціоналізований та систематизова світогляд.
14. Філософ Давньої Індії: культурно-історич передумови та етапи становлення.
15. Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
16. Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософ ідеї.
17. Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи.
18. Етико-політичне вчення Конфуція.
19. Онтологія та етика Даосизму.
20. Етико-політич вчення моїзму та легізму: порівн характер
21. Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).
22. Давньогрецька атомістична теорія.
23. Сократівське тлумачення природи людини.
24. Проект ідеальної держави у Платона.
25. Сенс платонівського міфу про печеру.
26. Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.
27. Етика Аристотеля.
28. Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівн характерист
29. Античний скептицизм.
30. Філософія неоплатонізму.
31. Особливості філософ пізнання в епоху Середньовіччя.
32. Основ етапи становл середньовіч філософ та їх характер
33. Проблема співвідношення віри та знання в середньовіч філософії
34. Зх апологетика (Тертулліан про парадоксалізм віри).
35. Зх патристика (філософс проблемат у Аврелія Августина).
36. Схоластика (основ проблеми філософ вчення Ф.Аквінськ
37. Розуміння історії в середньовіч християнській філософії.
38. Проблема людини в філософії епохи Відродж: гуманізм та антропоцентризм.
39. Соціальні утопії епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела).
40. Політична філософія Н.Макіавеллі.
41. Натурфілософія Дж. Бруно.
42. Світоглядне значення природничо-наукових поглядів М.Коперника, Г.Галілея.
43. Ідеї Реформації та їх значення для формування культури Нового часу.
44. Наукова революція 17 ст. та формування механістичної картини світу.
45. Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового Часу.
46. Значення методології Ф.Бекона для формування філософії Нового часу.
47. Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.
48. Недоліки методології емпіризму, виявлені Д.Юмом.
49. Принципи методології Р.Декарта.
50. Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца.
51. Концепція «природного права» Т.Гоббса.
52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство.
53. Вчення про суспільство та цивілізацію Ж.-Ж.Руссо.
54. Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).
55. Філософія І.Канта: антиномії теоретичного розуму.
56. Практичний розум і кантівська етика.
57. Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.
58. Філософія історії Г.В.Ф.Гегеля.
59. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
60. Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.
61. Матеріалістичне розуміння історії в марксизмі. Вчення про суспільно-економічні формації.
62. «Філософія життя» Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.
63. Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі.
64. Загальна характеристика прагматизму (Ч.Пірс, В.Джеймс, Дж.Дьюї).
65. Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (Ж.-П.Сартр, А.Камю).
66. Філософське значення психоаналізу (З.Фрейд, К.Юнг).
67. Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (Е.Жільсон, Ж.Марітен, К.Войтило).
68. Проблема розуміння в герменевтиці.
69. Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда).
70. Провідні ідеї української філософії та їх оцінка.
71. Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
72. Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 – 18 ст.
73. Філософія Г.С.Сковороди: вчення про три світи і дві натури.
74. Соціально-філософські погляди Г.С.Сковороди: ідея «сродної праці».
75. Соціально-філософські погляди Т.Г.Шевченка.
76. «Філософія серця» П.Д.Юркевича.
77. Філософські ідеї В.Вернадського.
78. Соціально-політичні погляди В.Липинського та Д.Донцова: порівняльна характеристика.
79. Розвиток філософської думки в Україні за радянської доби.
80. Сучасна українська філософія: ключова проблематика та стрижневі тенденції.
81. Становлення онтологічного знання в європейській філософій традиції.
82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.
83. Буття як предмет філософського аналізу.
84. Основні форми буття та їхній взаємозв’язок.
85. Філософській сенс вчення про матерію. Основні рівні організації матеріального буття.
86. Поняття «матерії» в історії філософії.
87. Категорії руху, розвитку, спокою в онтології.
88. Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.
89. Діалектика як теорія і як метод.
90. Альтернативи теорії діалектики (метафізика, некласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму).
91. Походження та сутність свідомості.
92. Структура свідомості (сфери та рівні).
93. Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального.
94. Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).
95. Концепції істини в історії філософії.
96. Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.
97. Чуттєве та раціональне в пізнанні, їх основні форми та взаємозв’язок.
98. Наукове пізнання: структура та функції.
99. Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.
100. Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.
101. Методології загальнонаукового наукового рівня (аналіз, синтез, аналогія, моделювання).
102. Методології конкретно-наукового рівня (герменевтичний аналіз, математичний аналіз).
103. Методологічне забезпечення сучасних економічних досліджень.
104. Ненаукові форми пізнання: буденне, релігійне, художньо-естетичне.
105. Сутність людини як предмет філософської антропології.
106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
107. Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
109. Сенс життя: проблема «справжнього» та «несправжнього буття».
110. Парадокси свободи: філософській аналіз.
111. Загальнолюдські цінності: ілюзія чи реальність?
112. Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.
113. Поняття «суспільство» в філософії.
114. Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок.
115. Природа як передумова виникнення й розвитку людського суспільства.
116. Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.
117. Суспільна свідомість та її структура (сфери, рівні, форми).
118. Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.
119. Духовне життя суспільства. Особливості духовної культури суспільства.
120. Людина як творець і творіння культури.
121. Мораль та моральність: сутність і функції.
122. Політична і правова свідомість: сутність та роль у суспільстві.
123. Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.
124. Філософській аналіз глобальних проблем сучасності та шляхи їх розв’язання.
125. Екологічні проблеми сучасності.
126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
128. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
129. Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
131. Мета та сенс історичного розвитку за К.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
134. Особливості філософського розуміння культури.
135. Поняття «цивілізація»: ґенеза та розуміння його в філософії.
136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.
137. Цивілізаційна концепція С.Хантінгтона.
138. Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
140. Концепція «Третьої хвилі» А.Тоффлера.
141. Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
142. Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
143. Філософські засади економічної теорії А.Сміта.
144. Філософсько-методологічні засади політекономії К.Маркса.
145. Філософія грошей Г.Зіммеля.
146. М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
148. Економіка і розвиток суспільства (Ф.Хайек).
149. Еволюція методології економічної науки.
150. Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
1.Світогляд: його сутність і структура
Світогляд – це сукупність поглядів та уявлень людини про світ,які визначають її ставлення до різноманітних явищ дійсності,життєву позицію та ціннісні орієнтації.
Світогляд – складна і суперечлива єдність знань, ідеалів, мрій, цілей, сподівань, інтересів, бажань, надій, вірувань, переконань, емоцій, почуттів, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають аспекти мислення та норми діяльності особи.
Через світогляд завжди відшукується смислова основа буття та відбувається прилучення до духовного світу як предків, так і сучасників.
Світогляд – багатовимірне і складне утворення, що характеризує активне самовизначення людини, динаміку її певного способу життя й думки.
Світогляд – необхідна складова людської свідомості взагалі, яка поєднує різні щаблі як загальнолюдського, так і особистісного досвіду.
Головними поняттями світогляду є світ та людина. Він відображає не стільки об’єктивне бачення скільки суб’єктивне. Головним завданням постає формування загальної картини світу.
У процесі свого розвитку світогляд знайшов своє віддзеркалення у формах міфології,релігії,та філософії.
У своїй основі світогляд має таку структуру: світовідчуття(емоційно-психологічний рівень),світосприйняття (певний досвід формувань уявлень про світ з використанням наочних образів),світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).
2. Основні історичні типи світогляду
Мова йде про історичні типи світогляду, які складалися по мірі духовного розвитку людства взагалі. Це – міфологія, релігія, філософія,наука і мистецтво. Утворення кожного нового типу світогляду не означало відкидання попереднього, хоча всі вони й демонструють певну послідовність культурного дозрівання людської спільноти. До того ж і в міфології, і в релігії, і в філософії, і в науці, і в мистецтві ґрунтовними, базовими
залишаються поняття «людина» і «світ». саме вони спонукають до нових міркувань з приводу нескінченних проблем їхнього співіснування.
Ступені історичного розвитку світогляду:
античний,середньовічний,гуманістький(ренесанс),новий час,новітній час.
За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних типів світогляду:
1.Міфологічний - це результат практично-духовної дiяльностi людини. У мiфологiчному свiтоглядi людина не вiдокремлює себе вiд речей природного світу, а окрема людина не вiдокремлює себе вiд суспiльства в цiлому. В мiфологiчному свiтоглядi не існує чiткої межi мiж мисленням та мовленням, свiдомiстю та реальнiстю, предметом та думкою про предмет. Людина і світ нерозривні; людина прагне перебувати в гармонії зі світом)
2.Релiгiйний свiтогляд через віру в потойбічне божественне начало формує у людини ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином людина досягає гармонії.
3. Фiлософiяє теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняноз наукоюїї особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.
4. Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу – природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службуаби створити оптимальні умови свого існування.
5. Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Людина постає у ролі митця-художника, що створює суб’єктивний образ об’єктивного світу, в якому він досягає гармонії з цим світом.
3. Філософія і світогляд: сутність і співвідношення
Філософія – це теоретично обґрунтований світогляд, найбільш зріла форма духовної культури. Саме слово «філософія» (від грец. phileo – люблю та sofia – мудрість) буквально означає «любов до мудрості». Початково поняття «філософія» мало значно більш широкий зміст,ніж згодом. Воно було синонімом теоретичної думки взагалі і науки, що народжувалась. Філософія існувала як сукупність всіх знань, а філософом вважався мудрець, якого цікавили і причини людських хвороб, і хід зірок у небі, і закони віршування, і політичні пристрасті, і сенси життя та смерті, і багато чого іншого. Філософія справді була своєрідною «колискою» всіх наук, які формуватимуться по мірі накопичення інформації про той чи інший об’єкт світу. Більш того, «любов до мудрості» передбачала і міркування про природу людини, її долю, належне улаштування та цілі людського життя. Мудрість була покликана врівноважити складні взаємовідносини людини зі світом, узгодити знання і дії.Виникнення філософії означало появу особливої духовної мети – пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з усіма їх віруваннями, ідеалами й надіями.
Філософія розширює і систематизує знання людей про світ, людину, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдину складну систему. Відображуючи ставлення людини до світу, погляди на мету та сенс життя, на зв'язок її інтересів і потреб із загальною системою соціальної та природної дійсності, філософія є підґрунтям соціальної орієнтації людей. Вона визначає світоглядний підхід людей до оцінки явищ і речей, осмислює і обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення.
Оскільки потреба самовизначитися в житті характерна для всіх людей, але не всі люди є філософами, то найпершою формою орієнтації людини в житті є світогляд. Світогляд – це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе.
4. Філософія і релігія: порівняльний аналіз.
Як вже зазначалося, з міфології, як із спільного витоку, починають свій шлях і релігія,і філософія. Релігія обирає шлях віри і почуттів, а філософія – шлях почуттів і знань. Спільним залишається те, що, як історичні типи світогляду, вони прагнуть не лише пояснити світ, а й «вписати» в нього людину з усіма її бажаннями, тривогами й прагненнями. Обидві (і релігія, і філософія) сприяють духовному зростанню особи, навчають дисципліні духу, орієнтують на належний спосіб життя, на добро, на високі сенси існування. Водночас є й відмінні риси між ними: 1) релігія поділяє світ на земний і небесний, а філософія завжди відстоює єдність світу; 2) релігія формує свідомість людини за допомогою образного мислення і уяви, а філософія – за допомогою інтелекту; 3) релігія намагається заспокоїти, утішити, дати надію, а філософія – дати знання (а не віру) як життєву опору; 4) початком релігії є побоювання світу, а початком філософії – цікавість до світу (навіть здивування, на думку Платона); 5) релігія існує як масовий світогляд, а філософія – як елітарний,оскільки є більш теоретизованим. Вірити легше, ніж напружувати розум; 6)для релігії головним є дотримання певних норм, правил, святих канонів, а для філософії головним є свободомислення: без свободи думки і міркувань вона просто не може існувати.
5. Філософія і наука: порівняльний аналіз.
Наука, як специфічна форма світогляду претендує на своєрідне «чисте знання» і тому прагне зосередитись перш за все на рівні світорозуміння, залишаючи світовідчуття та світосприйняття релігії і філософії. Однак всі науки народилися з лона саме філософії внаслідок диференціації знання. Тому розум був і є спільною основою та інструментом пізнання світу і для філософії, і для науки. Спільне для них є: 1) прагнення відшукати істину за певними логічними принципами та методологією; 2) розробка відповідних понять, категорій, формулювання законів; 3) відштовхування від реального життя, від практичних потреб, від дійсності, яку треба осмислити, щоб пристосуватися. Відмінне між наукою і філософією більше: 1) наука завжди переходить від одних проблем до інших, а філософія розв’язує одні і ті ж самі, вічні про-блеми (що таке людина? Що таке Всесвіт? Що таке життя і смерть? В чому сенс життя? тощо), але щоразу у нових умовах, на новому рівні, у нових аспектах. Поняття «прогрес» до філософії не застосовується; 2) наука вивчає світ по частинах, кожна на своїй «ділянці», а філософія ніколи не забуває про єдність та цілісність світу; 3) наука створює систему знань відносно довершених і доведених, а філософія не дає готових формул чи рецептів, системність у філософії має зовсім інший зміст; 4) наукові знання призначені для загального і масового використання, а філософські істини – для індивідуального досвіду та особистісних міркувань; Філософія не є наукою, вона значно ширша за своїм змістом, ніж наука. З «надр» філософської думки народжуються і сама наука, і мораль, і право, і мистецтво. Філософія – животворний дух людства, візитна картка його культури.
6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
Виникнення філософії — це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", то вся історія розвитку філософської думки — це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Будь-яке значуще, аж надто суспільне, явище має для свого виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя. Отже, до передумов виникнення філософії можна віднести такі:
1. Соціально-економічні, тобто такі, що характеризуються відповідним рівнем розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства. Внаслідок таких процесів відбувається остаточний розподіл праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця (ремесло) філософа. Рівнобіжно з цим здійснювалися: а) централізація міст; б)розвиток торгівлі, в тому числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань і досвіду. Все це забезпечувало для певної частини громадян можливість постановки питань і пошуку відповідей щодо сутності світу і людини.
2. Духовно-культурні: а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв’язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.
3. Зумовлене попередніми чинниками виділення кількісно незначної верстви людей, одна частина яких потребує відповідей на питання про те, „що є світ?” і „як правильно жити?”, а інша – робить пошуки відповідей на них своїм ремеслом, професією, що дістає назву „любов до мудрості”, або „філософія’”. Ці люди здебільшого не належали до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.
4. Джерелами філософії були також наявні міфологічні оповіді та первісні релігійні вірування, в надрах яких уже порушувалися й розв’язувалися у відповідний спосіб зазначені питання щодо сутності світу і людини та смислу життя. Міфологічно-релігійні оповіді, сюжети й образи, а також події, учасником яких оповідач більшою чи меншою мірою себе відчував, мали попередньо стати предметом роздумів та логічного аналізу й саме так постати перед мудрецем у формі думки. Отже, завданням
перших філософів було переведення смисложиттєвих проблем і настанов з їх чуттєво-образного, життєво-практичного та міфологічно-релігійного рівня на рівень раціонально-теоретичний, тобто розумовий, поняттєвий.
7. Структура філософського знання.
Дослідження різних груп філософських проблем безпосередньо і складають структуру філософського знання.
1.Вчення про буття - або онтологія. Вона включає в себе питання що систематизують первоначала буття, вчення про єдиного, про суще буття, про його першопринципи. Антична філософія починалася з онтології, стародавні шукали основу світобудови: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні, Анаксимен – у повітрі, Анексимандр – у «апейроні»…тощо
2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордон і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології.
3.Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що таке суспільство та людина, і яке місце займає в ньому людина.
4.Філософська антропологія - Напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.
5. Етика – філософія моралі та моральності. Мораль – сукупність норм, правил, приписів і відповідності з вищими моральними цінностями(добро, справедливість). А з іншого боку, мораль – це практика існуючих відносин між людьми(турботливість і зневага, тощо)
6.Естетика – вчення про прекрасне, про критерії, шляхи створення та сприйняття прекрасного
7.Аксіологія – вчення про цінності, ціннісну орієнтовану діяльність
8.Філософія релігії – вчення про релігійне ставлення до світу, відповідні принципи поведінки.
9.Історія філософії вивчає шляхи, перспективи, мету розвитку філософії. Це своєрідне само осмислення філософії
10.Праксеологія – вчення про перетворення, як суттєвий момент вселюдських відносин
8. Філософія: основні теми дослідження. «Вічні» філософські питання.Філософія – це багата і складна форма духовного життя суспільства для якої є характерним значний чинник науковості. Більш ширше – це проблема буття людини та її ставлення до світу. Філософія має широкий спектр питань. Основні питання філософії:
- «Співвідношення людина-світ»
Підпитання: «Що лежить в основі буття?». В пошуках відповіді на дане питання поступово формуються 2 основні підходи: матеріалізм та ідеалізм. Матеріалізм – це філософський підхід в межах якого висловлюється думка про те, що в основі всього сущого лежить деяке матеріальне начало(Ф.Мілетський – вважав що вода, Геракліт – вогонь, Анаксимен – повітря, Анаксимандр – «апейрон»-дещо середнє між водою та повітрям). Наступний підхід – ідеалізм. Ідеалізм – це філософ.підхід в межах якого висувається думка про те, що в основі всього сущого лежить деяке ідеальне начало(Піфагор-число, середньовічні філософи-Бог, Гегель-абсолютний розум).
Дуалізм – філософська парадигма для якої характерне уявлення про те, що в основі всього сущого лежить 2 начала:матеріальне та ідеальне(Арістотель-матерія та форма, Р. Декарт-свідомість і тіло).
- «Чи здатен світ змінюватись та розвиватися? Чи існують в світі рух та розвиток?»
Метафізика – це філософське вчення в межах якого висловлюється думка про те, що світ є статичним, незмінним. Пізніше, що світ змінюється, але циклічно. Діалектика – це філософ.вчення в межах якого лежить уявлення про те, що в світі існує рух та розвиток, який має лінійний, неповторний характер. Погляди метафізиків та діалектиків поєднує Гегель. Зобразив розвиток як висхідну спіраль, де водночас на кожному етапі розвитку з’являється щось нове.
- «Чи здатна людина пізнавати оточуючий світ?»
Агностицизм – це філософ.підхід для якого є характерним уявлення про те, що людина взагалі не здатна пізнавати навколишній світ. Гностицизм – уявлення про те, що людина здатна пізнавати світ до кінця. Скептицизм – філософ.підхід в межах якого висловлюється думка, що людина може пізнавати світ, але частково.
9. Особливості філософського пізнання та його методологія.
Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення(сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Учасниками цього процесу є суб'єкти й об'єкти пізнання, а кінцевим результатом — знання.
Одна з важливих особливостей пізнання полягає в його організованості і використанні цілого ряду методів дослідження. Під методом при цьому розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної та практичної, перетворюючої діяльності людей. Дослідження методів пізнання і практичної діяльності є завданням особливої дисципліни - методології.
1.Всезагальні філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До всезагальних належать філософські методи: метафізика, еклектика,
софістика, діалектика в її ідеалістичному та матеріалістичному різновидах.
2. Загальнонаукові методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. В емпіричному пізнанні: спостереження, порівняння, експеримент. В теоретичному пізнанні – ідеалізація, формалізація. Методи що використовуються і на емпіричному і на теоретичному рівнях – аналіз,синтез,дедукція,індукція,тощо.
3. Спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії або фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.
4. Нарешті, особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, часткової проблеми. Вибір вірної методики - важлива умова успіху дослідження.
10. Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.
Філософський світогляд це один із різновидів світогляду, він має гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття, постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору, також окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути, прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.
Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місце людини, але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обґрунтувати положення і принципи. Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |