1. Поняття державного бюджету, його форми та функції

Лекція №

Бюджет держави

1. Поняття державного бюджету, його форми та функції

2. Принципи та методи побудови бюджету

3. Бюджетна класифікація. Бюджетний період

4. Показники стану бюджету, їх характеристика

5. Структура державного бюджету, його доходи та видатки

6. Роль та призначення державного бюджету. Бюджетна політика України на сучасному етапі

1. Поняття державного бюджету, його форми та функції

Хто із нас ще із шкільної лави не чув що-небудь про державний бюджет, про податки, про позики тощо, тобто про питання, які розглядає наука, відома як “державні фінанси”? Газети, журнали, звичайні розмови переповнені різноманітними фактами, тлумаченнями, висновками, роздумами з приводу зазначеної теми. Можна сказати без перебільшення, що саме державне фінансове господарство, його доходи та видатки складають переважаючий інтерес нашого часу, який, як підкреслював І. Янжул, “майже панує, іноді до позитивної шкоди над всіма іншими питаннями державного та народного життя”. І це стосується не тільки нашої вітчизни; навпаки, закордоном ці питання користуються ще більшою популярністю в суспільстві. Отже, більше чи менше знайомство з державними фінансами, з цією фінансовою наукою є загалом повсюдно безумовною необхідністю для кожної освіченої людини. І це цілком зрозуміло, в силу того всебічного значення, яке мають державні фінанси та бюджет для економічного, політичного, культурного життя країни. Складом і станом державних фінансів та бюджету вимірюється могутність держави: сьогодні не в армії головна сила, а в тих майнових засобах, якими вона забезпечена в даний час.

Фінанси є мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації. Історично, із розвитку культури людства видно, що саме із контролю народних представників над фінансовими заходами уряду країн розвивався конституційний образ правління. Без вивчення державних фінансів, державного бюджету неможливо зрозуміти ні історію, ні політику, ні державний устрій: так тісно все це переплетено, пов’язано з тими чи іншими фінансовими явищами.

Історичний, економічний, науковий розвиток суспільства, що постійно прискорюється, вимагає все більшого зростання державних потреб. А це, в свою чергу, спонукає державу акумулювати в своїх руках все більшу частину матеріальних засобів. Існують ще умови, які призводять до подібного результату – розумова короткозорість людини. Користування державними послугами часто зовсім не викликає за собою еквівалентного руху фінансових потоків від громадян – наприклад, загальноосвітні школи, міліція, суди, медичне обслуговування, соціальний захист, частково шляхи сполучення тощо. Виникає ілюзія, що всі ці послуги мають даровий характер. І в силу цього громадяни вимагають від держави все більшого. Хоча держава нічого даром дати не може, і для надання послуг вона може витрачати тільки ті кошти, які отримує в своїй більшості від громадян і акумулює в державному бюджеті. Отже, підвищення попиту на державні послуги призводить до розширення сфери діяльності держави.

В сучасних умовах сфера державних фінансів охоплює:

· бюджет держави;

· позабюджетні фонди та фонди цільового призначення;

· державний кредит;

· резервні й страхові фонди держави;

· фінанси державних підприємств.

Провідною складовою державних фінансів, як макрорівня економічної системи, є державний бюджет. У бюджеті об’єднуються, взаємодіють всі основні елементи фінансового механізму – видатки, витрати, доходи, прибуток, державні позики та кредити, трансферти тощо. Зовні самостійні, ці елементи отримують при виконанні бюджету єдину цілеспрямованість, обумовленість, що знаходить своє відображення у бюджетній та в цілому фінансовій політиці держави. Б.М.Сабанті (російський вчений фінансист) підкреслює, що саме з моменту, коли держава починає регулярно складати свій бюджет, можна вважати, що фінанси здобувають загальний характер.

Історична довідка

Державний бюджет з’являється фактично з появою держави. Проте тільки з приходом до влади буржуазного класу він приймає форму документу, який затверджується законодавчим органом. Родоначальником бюджету та бюджетного процесу вважається Англія. Після революції 1686 – 1689 року король вимушений був відмовитись від права встановлювати податки без згоди парламенту.

Видатки держави були розмежовані на видатки цивільні, які затверджувались коли король вносив до них зміни, та видатки на оборону, які затверджувались щорічно. В процесі обмеження королівської влади в цивільному листі короля залишили лише витрати на його утримання та обслуговування королівського двору.

В царській Росії розпис державних доходів та видатків був складений в 1722 році на 1723 рік. Та такий розпис постійно змінювався і не відігравав значеної ролі в управлінні державою. З 1802 року подібні розписи почали складатися щорічно. Але лише з 1811 року починається складання бюджету Росії. Пороте цей бюджет носив формальний характер, оскільки кожне міністерство, кожний орган управління розпоряджався виділеними йому фінансовими ресурсами безконтрольно. Такий порядок в Росії було встановлено ще з ХVI століття, коли кожний наказ мав свої власні джерела доходів. Тільки з 1862 року в результаті розробки бюджетного устрою під керівництвом одного із головних спеціалістів Міністерства фінансів Татарінова кошти міністерств почали акумулюватися в руках держави за принципом “єдності каси”. Державний бюджет Росії не публікувався і був великою таємницею. Навіть члени Державної Ради не мали уяви про фактичний стан фінансів Росії. З 1894 року державні доходи та видатки Росії почали поділятися на звичайні та надзвичайні. Потому поступово почали виділятися військові видатки, доходи та видатки по залізничній дорозі, позики.

Незважаючи на таку важливість державного бюджету та його тривалий історичний шлях, наука про бюджет знаходиться по сей день на перших сходинках свого розвитку. Вона дає велику кількість різних суперечливих рішень по самих важливих питаннях. Навіть межі її чітко не окреслені. Деякі вчені до того ж не визнають науки про державні фінанси і підтримують думку, яку висловив ще Бісмарк, що державних фінансів як науки немає, є тільки фінансова майстерність, яка повністю ґрунтується на практичному досвіді. А тому наука про бюджет і державні фінанси не потрібна. Хоча, якщо індивідуальні спостереження корисні, то як же може бути шкідливою теорія, яка піднімає досвід, практику на сходинку загальних правил? Суперечність між практикою і теорією не доказує марність теорії. Звичайно, окремо теоретичні знання, що здобуті дедуктивним методом, без практики значили б зовсім мало. Ще ні одне теоретичне знання не зробило фінансиста-практика. Хоча неможливо стати геніальним “бюджетотворцем” без теоретичних знань.

Термін ”бюджет” походить з англійського слова ” budget ” – в перекладі ”сумка”, і визначається як розпис доходів та видатків у рамках суб’єкта фінансових відносин – держави, територіальних об’єднань, підприємств, домогосподарств.

Як економічна категорія бюджет відображає реальні виробничі відносини. Як фінансова категорія бюджет відтворює відносини формування та використання фондів фінансових ресурсів суб’єктів фінансових відносини та на рівні держави створює й використовує централізований фонд фінансових ресурсів. Як юридична категорія – для держави – має силу закону; для суб’єктів господарювання – є обов’язком для виконання.

Саме через державний бюджет створюється і використовується централізований загальнодержавний фонд фінансових ресурсів, відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між виробничою та невиробничою сферами народного господарства, між регіонами країни, між галузями народного господарства.

Отже, державний бюджет – це система імперативних фінансових відносин, в процесі яких створюється та використовується централізований фонд держави з метою виконання нею своїх функцій.

Особливість цих відносин полягає в тому, що:

· вони мають примусовий характер, оскільки сучасне державне господарство ґрунтується головним чином на податках;

· вони знаходяться за межами вільної конкуренції;

· такі принципи організації фінансів, як рентабельність, окупність, ефективність, доходність зовсім не є переважаючими та пріоритетними для державного господарства;

· прагнення, напрямки розвитку цих відносин обмежені ідеями, природою та функціями держави;

· вирішальну роль у зазначених відносинах відіграє не обсяг доходів, а обсяг необхідних видатків, тому, що незалежно від обсягів доходу держава не може відмовитись від своїх функцій, інакше розхитається державний організм;

· вони мають всеохоплюючий характер;

· характер їх суперечливий;

· вимагають чіткого нормативного поля, бюджетного законодавства;

· носять перерозподільний характер.

За матеріальним змістом державний бюджет є формою створення та використання централізованого фонду фінансових ресурсів, а за соціально-економічним – засіб перерозподілу національного доходу.

Класична форма державного бюджету – фінансовий план доходів та видатків, який має силу закону. Сучасна форма державного бюджету – матриця вхідних та вихідних потоків, що забезпечує адресність використання бюджетних фінансових ресурсів та належний фінансовий контроль за виконанням бюджетного розподілу та регулювання доходів і видатків.

Сутність та зміст бюджету визначаються функціями й природою держави. Значення бюджету найбільш повно проявляється в його функціях, найважливішими з яких є:

· перерозподіл національного доходу;

· втручання держави в процеси суспільного відтворення;

· здійснення державної соціальної політики;

· забезпечення монопольного прибутку тощо.

Перерозподіл національного доходу – головна функція бюджету. Адже політична, економічна, соціальна та інші форми діяльності держави нерозривно пов’язані із перерозподілом національного доходу. Обсяги такого перерозподілу складають від 30 до 60 % новоствореної вартості в ринковій моделі фінансових відносин та до 90 – 95 % – в адміністративній економіці (напередодні першої світової війни перерозподіл національного доходу країни складав 7 – 15 %). Розподіл національного доходу відбувається за трьома напрямками:

1. Частина доходів суб’єктів фінансових відносин перерозподіляються через систему податкових пільг та кредитів, трансфертів тощо.

2. Частина доходів суб’єктів фінансових відносин перерозподіляються через держзамовлення та монопольні ціни.

3. Пропорції первинного розподілу національного доходу на V та m мають тенденцію збільшення в сторону m.

Втручання держави в процеси суспільного відтворення – є втручанням держави в економіку країни. Саме концентрація великої частини національного доходу в руках держави дозволяє останній здійснювати стимулювання розвитку найбільш перспективних галузей економіки, фінансувати програми по енергетичному розвитку, підтримувати на достатньо високому рівні темпи науково-технічного прогресу, у тому числі й через фінансування науки. Розширення державного споживання та капіталовкладення дозволяє підтримувати на стабільному рівні окремі галузі економіки і навіть забезпечувати підвищення норми накопичення.

В системі державного споживання важливе місце займають воєнні видатки, фінансування придбання стратегічної сировини.

Здійснення державної соціальної політики забезпечує реалізацію сучасної тенденції орієнтації держави на більш повне задоволення потреб людини. На соціальні потреби використовується від 30 до 40 % бюджетних фінансових ресурсів.

Забезпечення монопольного прибутку – саме бюджет є важливим важелем отримання монопольного прибутку. Підтримання монопольних цін та монопольного прибутку здійснюється через встановлення занижених цін на продукцію державних підприємств (звідси їх збитковість та незначний розмір доходності), через систему високих державних закупівельних цін на продукцію монопольних виробництв, через низку податкових пільг, державних дотацій та субсидій монополіям тощо.

Вчені та практики виділяють ще таку функцію бюджету – економічна експансія, тобто втручання в економіку та політику країн, що розвиваються та декілька інших.

В цілому з розвитком бюджету розвиваються й змінюються його функції, урізноманітнюються й спостерігається посилення їх впливу на діяльність держави.

Історична довідка

2. Принципи та методи побудови бюджету

В процесі свого розвитку держава розробила чотири основні принципи побудови бюджету. А саме:

· повноти;

· правдивості;

· гласності;

· єдності.

Принцип повноти означає включення до бюджету повністю всіх доходів та видатків урядових органів. Теоретично, з точки зору повноти розрізняють бюджет-брутто і бюджет-нетто. В бюджет-брутто включаються валові доходи держави та валові видатки (наприклад, видатки на державні підприємства), а в бюджеті-нетто відображається різниця між доходами та видатками.

Принцип правдивості припускає, що всі суми доходів та видатків бюджету повинні бути правильними та обґрунтованими.

Практично, за свідченнями вчених (Б.М.Сабанті, В.Д.Камаєва) принцип правдивості бюджету не дотримується в теперішній час ні в одній країні світу, хоча бюджети більшості країн пропагуються як реальні та правдиві.

Принцип гласності бюджету передбачає відкрите обговорення бюджету і затвердження його законодавчим органом держави. Бюджетним Кодексом України визначено окрему стадію бюджетного процесу по розгляду та затвердженню державного бюджету. А ст. 28 Бюджетного кодексу забезпечує доступність для публікації проекту закону про Державний бюджет, закону про державний бюджет, інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу, року. Інформації про виконання зведеного бюджету України. І хоча бюджети багатьох країн, у тому числі й України, не є таємницею, але вони оприлюднюються та обговорюються в укрупнених цифрах та показниках, що дозволяє при потребі вуалювати його дійсну сутність.

Принцип єдності означає єдиний порядок складання бюджету, в єдиному бюджетному документі, в єдині терміни, за єдиною бюджетною класифікацією, за допомогою однакових методів.

В сучасних умовах методами створення бюджету є:

· постатейний;

· програмно-цільовий.

Постатейний метод

Програмно-цільовий метод -

3. Бюджетна класифікація. Бюджетний період

Реалізація принципу єдності при формуванні бюджетів вимагає співставлення їх показників, складання в єдиному бюджетному документі та в однакові терміни. Для цього використовується бюджетна класифікація.

Єдина бюджетна класифікація представляє собою групування доходів та видатків бюджетів всіх рівнів за однорідними ознаками з присвоєнням об’єктам класифікації групових кодів.

Саме для складання та виконання бюджетів, забезпечення порівняння та співставлення показників бюджетів усіх рівнів бюджетної системи в Україні використовується єдина бюджетна класифікація.

В Бюджетному кодексі України в розд.1 гл.1 ст.1 зазначається, що бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація дає можливість економічного та статистичного аналізу показників доходів і видатків бюджетів, забезпечує адресність виділення фінансових ресурсів, міжнародну порівнянність показників бюджетів, необхідну для відповідного аналізу бюджетно-фінансової політики держави.

Бюджетна класифікація розробляється для видатків та для доходів бюджетів. У її побудові застосовують класичні та сучасні підходи.

За видатками при класичному підході бюджетна класифікація буває:

i.

b. Показники стану бюджету, їх характеристика

c. Структура державного бюджету, його доходи та видатки

d. Роль та призначення державного бюджету. Бюджетна політика України на сучасному етапі

Використана література

1. в

2. с

3. Сабанти Б.М. Теория финансов: Учебное пособие. – М.: Менеджер, 1998. – 168с. (с.86 – 152).

4. щ

5. л

6. л

7. Янжул І. І. „Основні початки фінансової науки. Вчення про державні доходи”. – С. – Петербург, 1895. – 510 с.(с.1 – 159).

8.

Дата добавления: 2015-11-04