Вступ
Сучасні тенденції демографічного розвитку України характеризуються багатьма негативними моментами - падіння рівня народжуваності, зростання смертності та падіння народжуваності населення, його старіння, зменшення шлюбів та значне погіршення здоров‘я населення.
Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей. Україна мала населення чисельністю 45870,7 тис. осіб у 2010 році,а у 2011 році населення становило 45778,5 тис.осіб,тобто зменшилось на 92,2 тис.осіб. Не важко спрогнозувати якою низькою буде чисельність населення,якщо вона буде зменшуватись таким чином кожного року.
Зараз Україна стоїть перед порогом глибокої демографічної кризи, переступивши який,буде неможливо відновити навіть сьогоднішню чисельність населення. На жаль, на державному рівні не приділяється достатньої уваги для вирішення цих проблем. Успіх економічних перетворень неможливий без рішучих дій у соціально-демографічній області. З кожним роком ця проблема становиться все більш актуальною для майбутнього України. Все це і зумовило вибір теми моєї доповіді..
Метою написання даної роботи є поглиблення знань щодо сучасного розселення людей України, визначенні особливостей та факторів їх розміщення.
Предметом дослідження є демографічна ситуація України.
Об’єктом дослідження є міське та сільське населення України..
Основними завданнями написання роботи є:. 1.Характеристика розселення України та факторів, що на нього вплинули. 2.Аналіз міського та сільського населення України..
3.Огляд сучасних проблем та перспектив розвитку розселення в Україні..
Проблеми розміщення продуктивних сил і, в першу чергу, народонаселення, як їх найголовнішого елементу, завжди були в центрі уваги світової та української науки, вчених-економістів і економіко-географів. Вагомий внесок в розвиток науки зробили О.І.Шаблій, М.У.Долішній, В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенов, Є.П.Качан..
Найбільш широко висвітлюється досліджувана проблема в навчальному посібнику “Розміщення продуктивних сил України”, авторами якого є Коротун І. М., Коротун Л. К., Коротун С.З. В книзі цьому питанню призначено частину другу “Населення і трудові ресурси”, де є загальні зауваження, відомості про кількість і густоту населення, статевий, віковий та національний склад населення України, трудові ресурси, розселення та ін.
Розділ 1
Аналіз міського населення України
Для характеристики розміщення населення використовують поняття «розселення». Розрізняють розселення міське і сільське. Основними чинниками розселення, а також інтенсивності й напрямів є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні. Природні чинники позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальне розселення, крім того, залежить від інтенсивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення,що призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей.
В сучасній географічній науці виділяють два типи розселення – міські і сільські поселення. При їх виділенні враховуються кількість населення, структура його зайнятості у галузях господарства, історико-географічні умови формування. Містом у найзагальнішому розумінні вважається населений пункт, жителі якого зайняті переважно у несільськогосподарських галузях виробництва. Як регулювальний центр системи спілкування місто стає вузлом зосередження найважливіших видів діяльності людей – адміністративних, економічних соціальних, інформаційних. У нашій країні налічують 457 міст. Найбільше їх у східних областях України, найменше – у південних і північних. Найбільша концентрація міст – у Львівській, Харківській, Луганській, Донецькій областях. У дев'яти найбільших містах України проживає більше третини міського населення. Це міста-мільйонери (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса) і дуже великі міста (Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг). Основною ознакою міст, від якої залежать всі інші, є людність. За цією ознакою всі міста поділяються на такі класи: малі (до 50 тис.осіб), середні (50-100 тис.осіб), великі (100-500 тис. осіб), дуже великі (500-1000 тис.осіб) та міста-мільйонери (мільйонники) – понад 1 млн. осіб). В кожну з цих груп входять міські поселення, які дуже подібні за функціями, способом життя людей, економічними та соціальними проблемами, екологічною ситуацією тощо. Крім них, до категорії міст належать і менші за людністю поселення, які історично склалися як міста. При цьому враховуються як заняття населення, так і спосіб їх життя. Ознаками міського способу життя є вищий благоустрій поселень (наявність централізованого водо- і теплопостачання, впорядкованих вулиць, зон відпочинку та ін.), особливе (міське) управління, вищий рівень забезпеченості населення об’єктами соціальної інфраструктури, наявність міського житлового фонду, багатоповерховість забудови та ін. Міста займають певну територію, яка забудована різними за призначенням спорудами. Територія цих поселень використовується по-різному, залежно від цього в межах міста можна виділити окремі функціональні зони. В проектах планування і забудови міст виділяються такі зони: сельбищна (житлові райони), промислова (промислові підприємства і об’єкти, які з ними пов’язані), транспортна (пасажирські та вантажні станції, парки міського транспорту, депо, шляхи та ін.), рекреаційна (парки, лісопарки, пляжі та ін.), інші території (резервні площі, територія підсобних підприємств та ін.). Ці зони формуються на основі загальних принципів містобудування, найкраще вони виділяються у великих містах. У малих містах їх перелік може бути неповним, нерідко в межах сельбищної території житлові масиви чергуються з промисловими і складськими підприємствами, зеленими насадженнями. Міста мають свою ієрархію, вони взаємно підпорядковані, кожен виконує певні функції, формує свій радіус впливу і притягання. Функції міст визначаються рівнем розвитку і структурою їх економічної та соціальної бази. В складі такої бази виділяються містоформувальні і містообслуговувальні галузі. До перших відносять ті види діяльності, продукція чи послуги яких переважно реалізуються поза межами даного населеного пункту. Залучені у ці галузі необхідні ресурси забезпечують існування і розвиток міста, процес розширеного суспільного відтворення. Ті ж галузі, основна продукція яких не виходить за межі міста, відносять до містообслуговувальних. Нерідко розділити галузі на ці дві групи буває надзвичайно важко і навіть неможливо, бо одне і те ж підприємство (установа) може одночасно випускати продукцію (надавати послуги) для населення іншого міста чи навколишньої сільської місцевості. Тому доцільно виділяти галузі, які складають економічну і соціальну базу міста, підкреслюючи при цьому їх містоформувальні і містообслуговувальні функції. Це підтверджується і тим, що містоформувальними можуть бути як галузі виробництва, так і соціальної сфери (рекреація, наука та ін.). У великих містах концентрується основний економічний потенціал України, зосереджуються виробничі та невиробничі фонди. Тут вигідно вирізняються міста Київ та Дніпропетровськ, де обсяги реалізованої продукції та інвестицій в оновлений капітал у розрахунку на одного мешканця значно перевищують аналогічні показники для інших великих міст держави. Малі міста як форми розселення людей і місця їх діяльності мають специфічні риси, які відрізняють їх від інших міст (особливо це стосується груп поселень з людністю до 20 тис.осіб). Це, передусім те, що жителі таких міст зайняті переважно в галузях, які пов’язані з освоєнням місцевих природних ресурсів (мінеральних, лісових, сільськогосподарських). Для таких містечок характерною є єдність функціонування процесів життя, подібний рівень і якість життя людей. При цьому риси подібності тим більші, чим подібніший є вид господарської освоєності території. Сфери прикладання праці, умови праці, рівні споживання матеріальних і культурних благ будуть неоднаковими, наприклад, у регіонах з гірничо-промисловим і аграрно-промисловим типами освоєння. Але вони будуть подібними у малих містах одного регіону. У малих містах нижчий, ніж у великих, рівень споживання матеріальних і духовних благ, соціальні потреби задовольняються менше. У таких містах обмежені умови для праці, для реалізації населенням свого працересурсного потенціалу, але кращі екологічні умови для життя людей. Найбільша кількість малих міст в Україні знаходиться у регіонах, де їх мережа формувалась впродовж століть (західні області), та у тих, де їх виникнення і розвиток пов’язаний із розвитком промисловості, передусім гірничодобувної. Окремі з таких поселень збільшували свою людність внаслідок розвитку в них інших галузей (транспорту, соціальної сфери) і поступово перейшли у клас середніх міст. Міста можна представити як єдність трьох підсистем:а) господарської основи; б) виробничої і соціальної інфраструктури; в) населення з його трудовим потенціалом. Ці підсистеми взаємопов’язані, вони забезпечують функціонування одна одної. Крім міст, до міських поселень в Україні відносяться ще й селища міського типу (смт). До них відносяться населені пункти, розміщені при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, що мають державний житловий фонд, з чисельністю населення понад 2 тис.осіб, в яких не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їх родин. Селища міського типу, як і міста, організовують виробничу діяльність, забезпечують культурно-побутове обслуговування населення навколишньої сільської місцевості. Жителі селищ міського типу не відокремлені від природи, бо за своїм виглядом (переважно одноповерхова забудова, значні площі зелених насаджень, городів) ці населені пункти подібні на села. В них менш напружений ритм життя, ніж у містах, але дещо вищий рівень життя, ніж у сільській місцевості. Селища міського типу є перехідною ланкою між містами і селами, вони виступають найчастіше центрами обслуговування для сільської місцевості. Поширені також транспортні, курортні, наукові центри, “військові містечка”. За своїми функціями і структурою зайнятості населення селища міського типу дуже подібні в сучасних умовах із містами, що мають менше 10 тис.жит. Відмінності між ними найбільше стираються у регіонах з аграрно-промисловим типом освоєння. Селища, які є центрами адміністративних районів, іноді мають функціональну структуру господарства, подібнішу до міст, ніж малі міста, які таких функцій не виконують. Нерідко в селищах міського типу частка населення, яке зайняте у несільськогосподарських галузях, є вищою, ніж в окремих малих містах. Критерії, за якими розрізняють міста і селища міського типу, не витримуються, тому, на нашу думку, малі міські поселення з кількістю жителів менше 10 тис.осіб і селища міського типу доцільно об’єднати єдиною назвою “містечка”. Міські поселення концентрують значно більший соціально-економічний потенціал, ніж сільські і в силу цього стають центрами “притягання” для навколишньої території, вузлами різноманітних зв’язків.
Розділ 2
Аналіз сільського населення України
Основними формами сільського розселення є сільські поселення, до них відносяться сільські населені пункти (села), хутори, окремі службові поселення (залізничні роз’їзди, лісництва та ін.).Село – це населений пункт, в якому люди ведуть сільський спосіб життя і займаються переважно сільським господарством. З кожним роком сільського населення стає менше,так, за останні 40 років сільське населення України зменшилося більш як на 6 млн осіб. Головними причинами цього явища є міграція із сіл у міста та природне скорочення кількості населення. Найбільш інтенсивно зменшення кількості сільського населення триває у північно-східних регіонах країни. Відповідно змінюється і кількість сільських населених пунктів. За останні роки з адміністративної карти зникли майже 3 тис. поселень. Причинами цього явища є не тільки міграційний відтік сільських жителів у міста, а й поглинання великими містами сільських поселень в результаті розширення їх меж та перехід сіл до категорії селищ міського типу Сучасна мережа сільських поселень складається із різних за людністю та функціями населених пунктів. Це, передусім, села різних розмірів: малі (до 500 осіб), середні (500-1000 осіб), та великі (понад 1000 осіб). Малі села переважають у північній, північно-східній і західній частинах України (у Чернігівській, Полтавській, Сумській та Харківській областях). На решті території поширені середні і великі села. У великих селах проживає більшість сільського населення України. Більшість сільських поселень – це сільськогосподарські, в них населення в основному зайняте у сільськогосподарському виробництві. Трапляються також несільськогосподарські поселення: лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, агропромислові. Всі вони, крім останніх, мають невелику людність, безсистемну забудову. Агропромислові поселення -–багатофункціональні. В них населення зайняте як у сільському господарстві, так і промисловому підприємстві (з видобутку або переробки місцевої сировини). Ці села мають, як правило, більшу людність, ніж однофункціональні, в них кращі соціальні умови для життя людей. Своєрідними є села, які розміщені поблизу великих міст, їх відносять до т.з. приміських поселень. У них населення зайняте як у власному (індивідуальному) господарстві, так і в господарстві міста, широко поширеними є його маятникові трудові поїздки. Забудова цих сіл має деякі риси міської, благоустрій високий, а населення відзначається вищим рівнем життя. На людність, розміщення і особливості забудови сіл значною мірою впливали природні умови і ресурси: рельєф, річки, залягання підземних вод, розміщення сільськогосподарських угідь та вкритих лісом площ. Тому сільські поселення України суттєво різняться між собою за планувальною формою та топографічним положенням на місцевості. Ці відмінності склалися під впливом природних умов та історичних особливостей їх розвитку. Серед планувальних форм найбільшого поширення набули лінійні (однорядні або дворядні), радіально-кільцеві та підковоподібні форми. Менша кількість сіл мають квартальну чи решітчасту забудову. Топографічне розташування сільських поселень має певні географічні закономірності. На півночі України, де значні площі земель зайняті лісами та болотами, села розміщуються на вододілах, у лісостепу та степу – поблизу річок та в балках (у місцях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води). У гірських районах села можуть простягатися вузькими смугами вздовж долин річок на 5 – 7 км. Хутори складаються з розкиданих на значній площі жител.. У сучасних умовах у сільській місцевості склалася надзвичайно гостра соціально-демографічна ситуація. Найбільшими проблемами сільської місцевості є депопуляція населення, скорочення поселенської мережі, деградація сільськогосподарських угідь, безробіття, низькі доходи населення, занепад соціальної сфери. Разом з тим сільська поселенська мережа продовжує посідати надзвичайно важливе місце у розселенні та територіальній організації агропромислового комплексу. Щоб запобігти деградації сільських поселень, необхідно розробити й реалізувати державну політику, спрямовану на збереження та стимулювання соціально-економічного розвитку сільських поселень. Виконання низки законів та державних програм щодо стимулювання економічного розвитку сіл гальмується через відсутність фінансів. Таблиця 2.1 Чисельність постійного населення на 1 січня 2011 року та середня чисельність за 2010 рік (тис. осіб)
Отже, згідно з даними таблиці постійне населення на 1.01.2011 р. становить 45598,2 тис.осіб, а на 1.01.2010 р. – 45690,4 тис.осіб. Серед цієї частки міського населення за 2011 р. – 31186,0 тис.осіб, а сільського 14412,2 тис.осіб. Тоді як у 2010 р. кількість міського населення була 31227,6 тис.осіб, а сільського – 14462,8 тис.осіб. Аналізуючи частку населення по областям, перше місце посідає як на 1.01.2010 р. так і на 1.01.2011 р. серед міського – Донецька область, друге – Дніпропетровська область і третє – Одеська область, а серед сільського населення перше місце – Львівська область, друге – Вінницька область і третє – Одеська область. Природне скорочення населення є однією з характеристик демографічної ситуації. Існує ряд причин, що зумовлюють стійке зниження чисельності населення України, до яких належать: економічна криза, погіршення стану довкілля, криміногенна ситуація, зовнішня міграція, соціальна і духовна репресивність населення та ін. Скорочення населення пов’язане із переважанням кількості померлих над кількістю народжених, що продовжує залишатися характерною рисою природного руху населення України. Останні ж дані Держкомстату свідчать про те, що за перші 11 місяців 2010 року в Україні народилися 456,9 тисяч немовлят, що на 14,5 тисяч менше, ніж у 2009 році, а показник природного спаду населення зріс з 172,6 тисяч у 2009 році до 181,5 тисяч у 2010. Водночас, показники смертності також продовжують падати: якщо з січня по листопад 2009 року в Україні померли 644 тисячі осіб, то за аналогічний період 2010 року – 638,4 тисяч осіб. Найменша народжуваність (менш ніж 10 немовлят на 1000 осіб) зафіксована у Донецькій, Луганській, Полтавській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській областях, найвища (більш ніж 14 немовлят на 1000 осіб) - у Волинській, Закарпатській та Рівненській областях. А найвища смертність (більш ніж 17 на 1000 осіб) зафіксована у Кіровоградській, Луганській, Сумській та Чернігівській областях, найменша (менш ніж 12 на 1000 осіб) - у Закарпатській, Львівській, Рівненській, Чернівецькій областях та в Києві. При цьому, незважаючи на падіння смертності, у низці регіонів вона незначно зросла: у Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Чернівецькій областях, Автономній Республіці Крим, а також містах Києві та Севастополі [9,10]. Також можна прогнозувати, що на кінець 2015 року, за умов збереження чинної тенденції до скорочення, загальна чисельність українців може скласти 44641,6 тис.осіб.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Висновки У нашій країні інтенсивно, протягом багатьох років відбувається зростання міст і підвищення їх ролі в житті суспільства, тобто процес урбанізації. Відповідно кількість міського населення постійно зростає, а сільського – зменшується. Аналіз останніх 19 років становлення самостійної України показав, що в результаті злиденності, безробіття, зруйнованої економіки потік населення збільшився в сторону міст. Кожного року з карти України зникає кілька селищ. На межі зникнення більше 70 населених пунктів, в яких проживає менше 10 людей. Наслідком урбанізації як форми розселення є те, що у великих містах створено нове екологічне середовище з високою концентрацією антропогенних факторів. Одні з них, такі як забруднення атмосферного повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, є безпосереднім продуктом індустріалізації, інші, такі як зосередження підприємств на обмеженій території, висока щільність населення, міграційні процеси і т.д Збільшення міського населення - тенденція загальносвітова. За висновком Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, якщо в розвинених державах відток людей із села в місто зумовлений технічним прогресом і, як висновок, ростом продуктивності праці в агропромисловому комплексі, то в Україні все навпаки. Саме ця галузь має слабку технічну оснащенність, важку і малооплачувану працю, а якщо додати до цього нерозвиненість інфраструктури і непривабливі умови праці, стає зрозумілою тяга молоді у міста. Та відсутність робочих місць на заводах, фабриках в містах, руйнація потужного промислово – економічного сектора промисловості, умов для проживання обумовлюють безробіття тепер уже в містах і бажання повернутися ближче до природи, влаштуватися в сільській місцевості для проживання і при добре облаштованих дорогах працювати в місті весь час зростає. За повідомленням Держземагенства в останні роки структура користування землею стабілізувалася, привабливі для містобудівного освоєння землі зазнали урбанізації, таким чином підтверджується збільшення міського населення за рахунок переведення відповідної категорії землі з сільської у міську. В економічно розвинутих країнах приймаються великі зусилля щодо урегулювання процесу урбанізації, управлінню ним. В цій роботі, яка нерідко здійснюється методом випробувань та помилок, беруть участь демографи, екологи, географи, економісти, соціологи, всі ті, хто не байдужий до майбутнього всього людства. Багато країн вже пережили реструктуризацію саме через економічну кризу, коли великі заводи, фабрики були реорганізовані в менші за розмірами, з меншими техніко-економічними показниками і відповідно меншою кількістю працюючих. Для міських виробництв характерним став розвиток соціальних послуг і пов’язана з цим зайнятість населення за новими професіями. Відповідно і заклади освіти переорієнтувалися на підготовку як робочих, так і спеціалістів нових напрямів. Економічний потенціал країни залежить від збільшення кількості робочих місць, а їх заповнення має відбутися за рахунок зменшення безробіття активного прошарку населення. Отже, в Україні склалася вкрай негативна демографічна ситуація, що становить загрозу безпеці держави. Позитивне вирішення цього питання можливе шляхом упровадження концептуально нової державної сімейної політики, спрямованої на поліпшення становища сім’ї, повноцінного її розвитку, створення державою умов для виконання покладених на неї функцій. Слід запровадити нові державні та ринкові механізми щодо підвищення рівня та якості життя молодих сімей з дітьми, зокрема забезпечення гідної праці та її відповідної оплати, отримання й утримання житла, доступного і якісного медичного обслуговування та освіти, розширення меж пільгового кредитування, сприяння жінкам у поєднанні професійної діяльності і материнства тощо. Потребують також перегляду регулятивні механізми нинішньої міграційної політики України. Перспективи подальших розвідок цього наукового дослідження полягають у розробці відповідних механізмів, що забезпечуватимуть зменшення соціальної та економічної нерівності населення, поліпшення житлових умов та стимулювання покращення демографічної ситуації в державі. Вони можуть стати підґрунтям для створення нових законодавчих проектів або вдосконалення існуючих нормативно-правових актів, що регулюватимуть окремі аспекти соціальної безпеки населення України.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Список використаних джерел
1. Дем'янишина О.А.Науково-методичні й організаційні засади розвитку сільських територій // Економіка АПК. -2005. -№ 6. - С.122-128
2. Єрмаков О.Ю.Соціальна інфраструктура у розвитку сільських поселень/ О.Ю. Єрмаков, А.М. Круковський // Економіка АПК. -2006. -№ 1. - С.129-133.
3. Прокопенко О. Ю. Досвід та сучасна практика управління сільськими поселеннями // Актуальні проблеми економіки. -2005. -№ 12. - С. 142 - 151.
4. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2006. -396 с.
5. Ткач Д., Заставецький Т. Проблеми соціально-економічного розвитку міських поселень в умовах трансформації суспільства // Історія міст і сіл Великої Волині: Науковий збірник “Велика Волинь”: праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Т. 25. - Ч.1. / Гол. ред. М.Ю.Костриця. - Житомир: ПП М.Г.Косенко, 2002.- С.204-206.
6. Шилова Т.О.Міське комунальне господарство: Навчальний посібник. – К.: КНУБА, 2006. – 272
7. Економіка сільського господарства. Навч.посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А., Степасюк Л.М., Рогач С.М., Гуцул Т.А., Суліма Н.М.// За ред. Збарського В.К, Мацибори В.І. - К.: Каравела, 2009. - 264
8. Офіційний сайт Державної комісії України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://health.unian.net/ukr/detail/215410, 2011р.
9. Офіційний сайт Державного комітету статистики України.-соціально-економічне становище України за січень-квітень 2010 року [Електронний ресурс].- Режим доступу:www.statistuka com.ua
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Þ Брянский филиал РАНХиГС | | |