Легенда про святого Валентина

Легенда про святого Валентина

Християнський священик Валентин жив у ІІІ ст. і прославився тим, що таємно поєднував шлюбом усіх закоханих, незважаючи на заборону римського імператора Юлія Клавдія ІІ. Коли таємниця розкрилася, він був засуджений до мучинецької смерті, що і відбулося 14 лютого 269 (270) року.

Деякі свідчення вказують на те, що людей на ім’я Валентин (Валентинус) було двоє: обоє жили в ІІІ столітті, у період гонінь на християн. Один був священиком у Римі, другий – єпископом у місті Терні. Церковні джерела схильні ототожнювати обох Валентинів.

Ну а саме свято має язичницькі корені, тому що саме в середині лютого птахи починають собі шукати пари….

…Незабаром наступить день 14 лютого 269 року. В місті Терні, що за 600 миль від столиці імперії Рима, будуть відзначати свято Юнони – верховної богині й покровительки жінок і сімейного вогнища. Це свято плавно переходить в інше – Луперкалії – вшанування бога родючості й очищення Луперка. Молоді дівчата пишуть любовні записки чоловікам і вкладають їх у спеціальну урну для жереба. Чоловік, який вийме таку записку, повинен упадати за тією (дівчиною), хто її написав. І найчастіше, ці залицяння закінчуються любовними втіхами та весіллям.

Тим часом, не тільки до свята готувалися в той пам’ятний день: один із в’язнів проводив свої останні земні години. Він (на)писав: ² Ніжна моя! Коли ти одержиш цю записку, я вже приєднаюся до Господа нашого і розмовлятиму з Ним! У ці останні години свого земного життя я ні про що не шкодую – тому що було наповнено воно любов’ю до Господа, до людей, до знань. Ні, не правду я пишу: шкодую лише тільки про одне, що не встиг насолодитися нашою дружбою….Не встиг зміцнити твій дух бесідами про нову для тебе віру!² - маленький смолоскип на стіні скудно висвітлював струнку фігуру молодого ще чоловіка, що склонився над останнім у його короткому житті посланням… Скільки він написав таких ніжних і пристрасних послань усім, у кому пробудилася любов, і хто не умів висловити її коханій. Адже святе це почуття робить людину ближчою до Господа!

Другою його пристрастю після християнського служіння Богові й проповідування християнського вчення був потяг до пізнання таємниць природи і навколишнього світу і, як наслідок, цілительства. Він намагався допомогти кожному, хто звертався до нього про допомогу. Згодом його пізнання у природничих науках і лікуванні розширилися, і за ним закріпилася слава вправного лікаря, здатного вилікувати будь-яку хворобу. Усе частіше і частіше приходили до нього за допомогою. Вдячні пацієнти прислухалися до цілителя часто, зацікавившись новим вченням, віра в яке допомагає робити дива, приймали християнство.

Однієї ночі до єпископа прийшов відвідувач: чоловік у плащі з дорогої тканини прагну вав приховати хто він. Але священик упізнав у ньому багатого міського сановника Астеріуса. Сановник зробив знак, і двоє слуг внесли на ношах тендітну дівчину, спражню красуню. На вигляд вона була здорова – ніяких видимих ознак хвороби не спостерігалося. ² Моя дочка сліпа! ¾ із відчаєм сказав батько. ¾ Чи можеш ти повернути їй можливість радіти сонцю?² Єпископ замислився – надія, що вона побачить світло, була занадто слабкою. Та він погодився допомогти. Потягнулися довгі місяці лікування. Ніхто не знав про те, що християнський священик лікує дочку сановника від сліпоти: Астеріус не хотів неприємностей, але бажання бачити любу доню здоровою пересилили його страх. Дівчина мала допитливий розум і легкий характер. Християнин розмовляв з нею, а іноді до них приєднувався і її батько. Єпископ не намагався нав’язати свою віру, він лише відповідав, коли його запитували.

Минула осінь, потім зима. В один прекрасний день зусилля цілителя і надії всієї родини Астеріуса здійснилися: дівчина вперше змогла побачити свою родину і свого цілителя, якого упізнавала лише за голосом і кроками. Із подивом вона відкрила, що він досить молодий і гарний собою! І з захватом віддалася своїм першим дівочим почуттям і мріям.

Незабаром сановник знову завітав до цілителя і з упевненістю в голосі повідав: ² Я хочу перейти у твою віру, християнине! Скільки жертв я приніс моїм богам, скільки лікарів запрошував до дочки, і жоден не зміг зробити того, що зробив ти зі своєю крамольною вірою! ² Так ціла родина римського сановника стала християнською особливо раділа юна дочка Астуріуса: адже вона могла тепер частіше бачити свого коханого на християнських службах, які він здійснював у їхньому домі. Одне тільки засмучувало дівчину – її обранець ніколи не стане їй чоловіком через свій сан і обітницю безшлюбності.

Тим часом, звістка про те, що в Терні ціла родина сановника перейшла в заборонену християнську віру, і що той, хто здійснив обряд, - ніхто інший, як відомий усім цілитель-християнин, долетіла до палацу імператора Юлія Клавдія. І от єпископ ув’язнений і за кілька годин земне його існування перерветься.

…Він знав, що одне створіння на світі буде оплакувати його кончину більше, ніж друзі й одновірці! Не міг він не сказати тій, кому він повернув можливість милуватися сонячним світлом і красою світу, що з радістю віддав би їй свою любов, якби не обітниця: ²Моя кохана! Я не міг розділити з тобою життя, дати тобі сім’ю, дітей….Але для мене ти була єдиною, з ким би я хоті усе це пережити! Не плач за мною, радій життю – і знай, що я завжди незримо буду з тобою, тому що душа моя, як і твоя, тепер безсмертна!² Єпископ вмочив перо, щоб підписати листа. Крапля чорнила раптово скотилася з кінчика пера і впала на пергамент, утворивши цятку, подібну на серце… Він посміхнувся цій несподіваній печатці, струснув перо ще раз і вивів: ² ТВІЙ ВАЛЕНТИН ².

Двері в’язниці раптово відчинилися, і на порозі виник…. Астеріус. Уся його фігура свідчила про скорботу. Єпископ попросив друга виконати остання (його) прохання – передати записку коханій. ² Я знаю про кого ти говориш, Валентине, і обов’язково передам їй твоє послання. Не турбуйся також і про тих, хто залишиться без тебе. Я понесу християнське вчення далі! ² - гаряче сказав Астеріус. ² Ти сповнюєш моє серце радістю, і я легко віддамся катові, знаючи, що любов, яку я проповідував майже все життя, і далі служитиме Господові нашому і людям ². Вони обійнялися востаннє, і Астеріус розтанув за дверима, несучи із собою прощальне послання того, чиє ім’я назавжди увійде в історію, як синонім щирої і світлої любові.

Єпископа стратили майже таємно вночі, щоб уникнути заворушень: жителі міста любили і поважали цю людину. Тіло його поховали у Римі, а на цьому місці у Терні і зараз є базиліка в пам'ять про нього (The Church of Praxedes in Rome). А в церкві св.Антонія в Мадриді і навіть в Ірландії (у Дубліні, де він ніколи не бував, у церкві Church of our Lady of Mount Carmel, що відома ще під назвою White friar Street Church) спочивають його священні останки. Такий дарунок Ірландії 1835 року зробив Папа Григорій XVI.

Пам'ять про нього, дійсно, житиме протягом століть: Папа Геласіус оголосить Валентина святим у 496 році, через 227 років після його смерті, а із 13 століття уся Європа день його кончини – 14 лютого буде святкувати як день святого Валентина, заступника закоханих.

Дата добавления: 2015-11-04