Колективний договір – це письмова нормативна угода між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим

3 вопрос

Колективний договір – це письмова нормативна угода між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим колективом орган. Цією угодою визначаються взаємні зобов’язання сторін у галузі трудових і соціально-економічних відносин.

За правовим значенням колективні договори можуть бути двох видів:

1) колективний договір підприємства, установи, організації;

2) колективний договір структурного підрозділу підприємства в межах його компетенції.

Колективний договір буде реальним та діючим, якщо двосторонні зобов’язання опрацьовані якісно, з урахуванням усіх положень чинного законодавства. У більшості організацій медичної галузі інтереси колективу (виконавця) представляє профспілковий комітет, а інтереси адміністрації (роботодавця) – ректори, головні лікарі тощо.

Договори містять мінімальні, проте обов’язкові до виконання письмові зобов’язання, що насамперед стосується гарантій, пільг та компенсацій.

Складанню колективного договору має передувати підготовча робота, яку слід починати не пізніше ніж за 3 міс до закінчення терміну дії попереднього договору, а саме:

- вивчаються побажання відділень лікарень) щодо нового колективного договору; аналізуються результати атестації робочих місць, дані щодо випадків виробничого травматизму та ін. виробничих негараздів;

- узагальнюються зауваження, приписи та акти перевіро контролюючими органами (СЕС, пожежна інспекція, інспекція з охорони праці тощо)4

- підводяться попередні підсумки виконання договору поточного року;

- проводяться узгодження окремих пунктів та розділів договору;

- визначається орієнтовний розмір коштів, що необхідні для повноцінної реалізації витратних доходів договору.

Структура, зміст колективного договору

1. Загальні положення. Формулюється основна мета договору, визначаються уповноважені особи, що мають підписати договір, встановлюються терміни його дії та коло працівників, на яких поширюється дія договору.

2. Загальні обов’язки сторін.

3. Трудовий договір (зміст нижче).

4. Зайнятість. передбачається право на інформування про робочі місця, можливі зміни при ліквідації закладу.

5. Робочий час і час відпочинку. Визначається тривалість робочого часу та можливі обмеження для окремих фахівців (рентгенологів, радіологів тощо), а також тривалість робочого тижня, викладається перелік пільг для осіб, які працюють у нічну зміну, у вихідні та святкові дні, погоджуються зміни щорічних відпусток та можливості їх збільшення.

6. Підвищення кваліфікації, перепідготовка та перенавчання. Наводиться чисельність працівників, що підлягають підвищенню кваліфікації, визначаються додаткові пільги та компенсації для цієї категорії співробітників.

7. Охорона праці – один із найвагоміших і фінансово витратних розділів, який передбачає:

- право працівників на інформацію про стан умов праці на конкретному робочому місці;

- створення нешкідливих і безпечних умов праці;

- встановлення термінів проведення атестації робочих місць та визначення заходів щодо усунення негативного впливу конкретних фізичних, хімічних, біологічних та ін. факторів виробничого середовища;

- встановлення пільг і компенсацій за несприятливі умови праці (спеціальне харчування, додаткові відпустки, скорочений робочий день. засоби індивідуального захисту тощо);

- запровадження громадського контролю за станом охорони праці;

- ін. заходи з урахуванням особливостей виробничих умов.

8. Оплата праці. Установлюється залежність заробітної плати від одержаних результатів праці, визначаються її мінімальні результати, розміри і порядок преміювання, доплати за досягнуті показники праці.

9. Нормування праці Наводиться перелік нормативів та стандартів, які застосовуються (кількість рентгеноскопій, операцій тощо), обумовлюються порядок і термін перевірки та перегляду норм праці за даними атестації робочих місць у разі впровадження нового обладнання.

10. Житлово-побутові і соціально-культурні умови. Визначається сума коштів для житлово-побутового будівництва, кількість місць в оздоровчих закладах, наводиться перелік працівників, які потребують покращення житлових умов тощо.

11. Додаткові пільги. Установлюється розмір додаткової одноразової допомоги у разі народження дитини, хвороби або смерті працівників, з метою оздоровлення, підтримки пенсіонерів, ветеранів, інвалідів тощо.

12. Участь працівників в управлінні підприємством. Указується, що саме профспілковий комітет є уповноваженим органом трудового колективу, визначається чисельне представництво від громадських організацій у складі ради підприємства, наводиться перелік керівних та ін. посад, на призначення яких потрібна згода профспілкового комітету.

13. Порядок підготовки, укладання та переляду колективного договору. Визначається конкретний список членів комісії з рівномірним представництвом від адміністрації (роботодавця) та трудового колективу (виконавця), терміни його обговорення у структурних підрозділах та прийняття на загальних зборах.

14. Порядок виконання і контроль за реалізацією колективного договору. Визначається список осіб, що мають повноваження контролерів від колективу та адміністрації, а також термін звітування сторін про виконання колективного договору на загальних зборах, яке має відбуватися не менше 2 разів на рік.

15. Забезпечення правових гарантій профспілкового комітету і громадських активістів. Підкреслюються права профспілкового комітету у сферах, визначених колективним договором та встановлюється порядок виконання адміністрацією її повноважень щодо окремих форм здійснення контролю за змістом колективного договору.

16. Заключні положення. Зазначаються прізвища та посади осіб, що підписують колективний договір, наводяться номер та дата протоколу загальних зборів, на яких схвалено цей документ.

Основна вимога колективного договору полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати становище працівника. Положення колективного договору поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом усього періоду, на який сторони уклали його (рік, два чи більше).

Складовою частиною колективного договору є трудовий договір – це індивідуальна угода між окремим виконавцем та роботодавцем. Необхідність укладання трудового договору зумовлена специфікою та особливостями функціональних обов’язків конкретного виконавця (наприклад, поява нових професій, прийняття на роботу молодих спеціалістів, нове обладнання, робота з яким потребує виняткової специфіки роботи – відкриті радіоізотопи тощо).

Останнім часом проводиться прийом на роботу за так званим контрактом. Контракт – це різновид трудового договору.

Трудовий договір можна укладати як на визначений термін (декілька місяців, 1 рік, 5 років та ін. терміни), так і безстроково.

4 вопрос

Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, відповідно до якого роботодавець зобов'язується надати працівникові роботу за обумовленою трудової функції, своєчасно і в повному обсязі виплачувати працівникові заробітну плату, а працівник зобов'язується особисто виконувати визначену цією угодою трудову функцію і дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.
З цього визначення випливає, що сторонами трудового договору є роботодавець, з одного боку, і працівник, з іншого боку.
Громадянин може виконувати трудову діяльність також і на основі цивільно-правового договору. У зв'язку з цим необхідно розрізняти цивільно-правовий договір від трудового договору. Характерні ознаки трудового договору:
1. Трудовий договір передбачає виконання працівником певних трудових обов'язків, які найчастіше характеризуються професією, спеціальністю працівника, яку він обіймав посадою.
2. Метою трудового договору є врегулювання самого процесу праці.
3. За трудовим договором роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові нормальні умови праці, що відповідають нормам трудового права, а також організовувати його працю.
4. Працівник зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, що діють в організації. За порушення внутрішнього трудового розпорядку працівник може бути притягнутий роботодавцем до дисциплінарної відповідальності.
5. Працівник зобов'язаний виконувати свою трудову функцію особисто, тобто він не в праві передоручати виконання роботи іншим особам.
Найважливіше значення трудового договору полягає в тому, що він встановлює конкретні умови праці кожного працівника, тим самим індивідуалізуючи трудові відносини стосовно окремим суб'єктам
Одним з найбільш важливих підстав класифікації трудових договорів є термін, на який вони укладені. У цій підставі трудові договори поділяються на термінові і договори, укладені на невизначений термін.
Строкові трудові договори - це договори, укладені на певний період часу, після закінчення якого кожна зі сторін має право припинити трудові відносини і вважати себе вільним від прийнятих зобов'язань. Якщо термін дії строкового трудового договору минув, а працівник продовжує виконувати свої обов'язки, то договір автоматично перетворюється на договір, укладений на невизначений строк
Договори, укладені на невизначений строк - це договори, при укладанні яких сторони не обговорюють умови про їх дію в часі. Якщо в трудовому договорі не обговорений термін його дії, то договір вважається укладеним на невизначений строк. Договори, укладені на невизначений термін, є найбільш поширеними і прийнятними для працівників. Їх перевага полягає в тому, що працівникові гарантується постійне робоче місце і заробіток.

Види трудового договору:

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, і також за вимогою працівника

32 вопрос

Пожежогасіння – комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. Існують слідуючі способи припинення горіння:

1. спосіб охолодження – поверхню горючої речовини слід охолодити нижче температури запалювання. Для цього використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту.

2. спосіб розведення – для зменшення концентрації кисню вводять в повітря інертні гази та пару ззовні або розводять кисень продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях). Для цього використовують діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару.

3. спосіб ізоляції – ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього використовують ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок, пісок).

4. спосіб хімічного гальмування реакцій горіння – введення в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон, хладон, спеціальні порошки).

5. спосіб механічного гасіння – сильним струменем води, порошку чи газу.

6. спосіб вогнеперешкоди – створюються умови, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Засоби пожежогасіння:

1. Гасіння водою - кожне підприємство обладнують пожежним водопроводом, що може бути об’єднаним з господарсько-питним. Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та інше. Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування встановлюються показчики: «ПГ», цифрове значення відстані в метрах від показчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в мм, вид водопровідної мережі (тупикова чи кільцева). Пожежний кран – це комплект пристроїв, що складається з вентиля, встановленому на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани розміщуються у вбудованих або навісних шафах, на яких вказано «ПК», його порядковий номер та номер телефону для виклику пож. охорони. Пожежні рукави слід утримувати сухими, складеними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та стволів, 1 раз на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), карбіди та селітру (вони виділяють при контакті з водою горючі речовини), металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

2. Первинні засоби пожежогасіння – застосовуються для ліквідації невеликих осередків пожеж та гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єкта. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Вогнегасники розподіляють:

1) за способом транспортування на:

- переносні (ручні та ранцеві);

- пересувні;

2) за видом вогнегасної речовини на:

- водні;

- повітряно-пінні;

- порошкові;

- вуглекислотні;

- хладонові;

- комбіновані.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою. За способом утворення піни вони поділяються на хімічні та повітряно-механічні..

Вуглекислотні вогнегасники – застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000В. Вуглекислотно-брометилові вогнегасники за будовою мало відрізняються від вуглекислотних, зате завдяки бромистому етилу їх продуктивність в 4 рази вища за вуглекислотні.

Порошкові вогнегасники – призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000В.

Хладонові та брометилхладонові – використовують для гасіння горіння рідких речовин (клас В) та електроустаткування (Е). Користування хладоновими вогнегасниками аналогічне до вуглекислотних.

33 вопрос

Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це не допустимо з точки зору вимог пожежної безпеки.
Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник.
До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж можна віднести:
- недосконалість технологічних процесів;
- недоліки монтажу електрообладнання;
- недоліки в облаштуванні та обслуговуванні опалювальних систем;
- недопустиме підвищення температури речовин, що обробляються до температури самозаймання;
- порушення режиму зберігання, транспортування та обробки самозаймистих речовин;
- розряди блискавки, занесення високих потенціалів у виробничі приміщення;
- поява горючого середовища в умовах де є джерело займання;
- недбале ставлення до вимог нормативних документів, необережне поводження з вогнем, незнання правил пожежної безпеки, низький рівень кваліфікації і т.ін.
Отже профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху.

Аналізом і обліком пожеж в державі займається Державний департамент пожежної безпеки МНС.

Основні причини виробничого травматизму:

1. Організаційні. Значна частка травм відбувається з-за неправильної організації праці і робочого місця, недостатнього нагляду за дотриманням інструкцій і правил.

2. Технічні. До числа технічних причин травм можна віднести недосконалість обладнання або технологічних процесів, несправність інструменту, несправність або відсутність технічних засобів безпечного ведення праці (наприклад, поганий стан ізоляції або відсутність захисного заземлення, огородження, блокування) та інші причини.

3. Санітарно-гігієнічні. Наприклад, недотримання санітарних норм освітлення і мікроклімату, вміст шкідливих і вибухонебезпечних речовин у виробничому середовищі, наявність шуму, вібрацій, високочастотних і радіоактивних випромінювань.

Виробнича травма може статися і в результаті поєднання кількох причин. На сучасному етапі головним заходом боротьби з травматизмом і профзахворюваннями на виробництві є механізація й автоматизація виробничих процесів, застосування промислових роботів, вдосконалення умов праці.

Дата добавления: 2015-11-04